Бомба сповільненої дії: як Чорноморський флот став передвісником війни Росії з Україною

Після розпаду СРСР постало питання про розподіл усього майна червоної імперії і цей процес здебільшого був безболісним. Діяв наступний принцип – що залишилося на території колишньої радянської республіки, те їй і належить. Однак з Чорноморським флотом усе вийшло набагато складніше.

28 років тому в Сочі президент України Леонід Кучма та президент Росії Борис Єльцин підписали договір про поділ Чорноморського флоту, який зменшив напругу між країнами, але водночас заклав для України бомбу сповільненої дії, що вибухнула в 2014 році.

Як Україна уникнула війни після розпаду СРСР, чи могла наша країна повністю взяти під свій контроль Чорноморський флот та як Росія планувала окупацію Криму ще в 90-х роках – читайте в матеріалі 24 Каналу.

Болісний поділ флоту на тлі неоколоніальних війн Росії

Якщо ви вважаєте, що всі війни сучасної Росії проти інших держав виключно справа рук Путіна, то в нас для вас погані новини. Якщо перефразувати відомий вислів на новий лад, то можна образно сказати, що Росія вийшла з СРСР, але СРСР з Росії – ні. Москва залишилася з тими ж імперіалістськими ідеями та прагненнями, які почала реалізовувати відразу ж після розвалу червоної імперії.

• Першими від імперіалістських амбіцій Росії після розпаду СРСР постраждали Грузія та Молдова. Москва, користуючись уже знайомою нам тактикою гібридної війни, зробила все для того, щоб "прив'язати" до себе ці країни без їхнього повного захоплення.
• Наявність окупованих територій, таких як Придністров'я в Молдові чи Абхазія та Південна Осетія в Грузії суттєво ускладнює євроатлантичну інтеграцію і це ми знаємо, на жаль, на власному прикладі.

Тобто Росія й не припиняла бути загарбницькою державою. Наступним об'єктом експансії цілком могла би стати Україна і привід був. І навіть не один.

Почнімо з початку. Колишні республіки виходили зі складу СРСР у тих межах, в яких були до цього. Відповідно, радянське майно на цій території переходило у власність держав, які відновили свою незалежність. Це стосувалося як інфраструктури, так і військової техніки, зброї та боєприпасів.

Україна після краху "червоної імперії" отримала найбільший після Росії арсенал з часів СРСР. І причина цьому не в тому, що в Москві хотіли мати "сильну УРСР", а лише тому, що радянське керівництво готувалося до нової війни в Європі. І як у Другій світовій війні, Україна мала б стати радянським тилом.

Та нова війна не розпочалася, а весь арсенал перейшов Україні. Росія з цим погодилася. Але саме питання флоту стало каменем спотикання, адже за логікою тодішнього поділу, Чорноморський флот СРСР мав стати флотом України, оскільки всі пункти базування були на території нашої країни. Коли в 1991 році Київ заявив підпорядкування собі всієї армії на нашій території, Москва спершу не заперечувала.

Що залишилось Україні після виходу з СРСР / Інфографіка Армія.Inform

Однак згодом у Москві передумали та вирішили, що не хочуть так просто віддавати потужний флот Україні. Ба більше, навіть згадали про те, як Крим перейшов до складу нашої держави у 1954 році.

Російська Верховна Рада в 1992 році вирішила скасувати рішення нібито Хрущова, а насправді Верховної Ради СРСР щодо входження Криму в складу УРСР. Тобто вже тоді Кремль вперше висловив претензії на наш півострів.

За крок до війни з Росією: бойові зіткнення в 1992 році

5 квітня 1992 року президент України Леонід Кравчук підписав указ про підпорядкування Чорноморського флоту нашій державі, а через два дні такий же указ підписав і Борис Єльцин. Щоправда, про підпорядкування ЧФ країні-терористу. Однак обом довелося відкликати свої накази, а напруга довкола флоту не вщухала.

І мовиться не лише про політичну напругу, а й про безпосередні бойові зіткнення. До прикладу, 9 липня 1992 року військова комендатура Севастопольського гарнізону Чорноморського флоту склала присягу на вірність Україні. Це не був перший випадок присяги частин флоту на вірність нашій державі, але ж Севастопольський гарнізон – це головний пункт управління флоту. У відповідь на це російські десантно-штурмові війська вже наступного дня захопили комендатуру.

Судно СКР-112 / фото wikipedia.org

Зараз про подібний вчинок моряків говорили б усі, а екіпаж корабля і його командир стали б героями. Однак це були інші часи. Судно через кілька років розібрали на брухт. А пропозиції щодо присвоєння звання Героя України Сергію Настенку так і залишилися пропозиціями.

Сергій Настенко / Фото bintel.com.ua

Та все ж загострення конфлікту вдалося уникнути. І причина тут не така очевидна – війни не хотів ніхто. Ні Київ, ні Москва. З Україною все зрозуміло, тому що ми миролюбний народ. А як щодо росіян?

• Україна була надто сильним суперником для тодішньої Росії. Той арсенал, та військова потужність, що залишилася у нас після розпаду СРСР могла серйозно конкурувати з можливостями Росії.
• Також тодішній керманич Єльцин намагався вдавати з себе демократа та підтримувати прозахідний курс.
• І, звісно, ледь не головне – ядерна зброя. Наша держава мала у своєму розпорядженні серйозний арсенал зброї масового ураження, хоча на той час її частина вже була передана Росії відповідно до взятих Києвом на себе зобов'язань і так званої "доктрини Павличка" – положення про неядерний статус України, закладене у Декларацію про державний суверенітет.

3 вересня 1993 року в Масандрі, що біля Ялти, зустрілися українська та російська делегації, які очолювали Леонід Кравчук та Боріс Єльцин відповідно. Там же була укладена угода, що передбачала купівлю Росією української частини флоту. Істотного впливу на ситуацію вона не мала жодного, а от політичний – так.

До прикладу, Єльцин використовував цю угоду про купівлю Чорноморського флоту, як велику перемогу на тлі виборів до Верховної ради Росії, а Кравчук навпаки втратив підтримку патріотичних кіл і наступного року програв президентські вибори.

Кравчук і Єльцин на пресконференції за підсумками переговорів у Масандрі / фото рос ЗМІ

Бомба сповільненої дії: як поділ флоту змінив плани росіян щодо України

Загальне напруження довкола Чорноморського флоту і Кримського півострова загалом тривало майже 3 роки. Ще одним конфліктом стало зіткнення українських піхотинців з російською береговою охороною. Унаслідок цього, троє росіян постраждали. Росія тоді звинуватила Україну в намірі повністю привласнити Чорноморський флот і запустила, як не дивно, кампанію з видачі російських паспортів мешканцям Криму. Так Кремль ініціював спробу окупації півострова.

А наступного року так званий президент Криму Юрій Мєшков, відомий своїми проросійськими поглядами, просив Росію включити територію півострова до свого складу. Напевно, варто згадати й той факт, що балотувався на свою посаду в 1994 році від блоку "Росія".

Юрій Мєшков / фото "Радіо Свобода"

Для стабілізації ситуації центральній владі довелося перекинути до Криму бійців нацгвардії, зброю та техніку. Парламент скасував конституцію Криму та ухвалив закон про Автономну Республіку, який позбавив Мєшкова статусу президента.

Ситуацію в Криму стабілізували, але Чорноморський флот залишився спірним питанням. Тому 9 червня президент Леонід Кравчук полетів у Сочі, де домовлявся з Борісом Єльциним про поділ. За результатами перемовин, Україна отримала лише 18,3% кораблів усього флоту. Решта залишалася за Росією. І це не найбільша проблема.

Кучма і Єльцин у Сочі / фото росЗМІ

Угоди від 9 червня 1995 року та 28 травня 1997 року заклали для України бомбу сповільненої дії – наша держава дозволила розміщення російського флоту на своїй території, на військово-морських базах та аеродромах в АР Крим.

Вдумайтеся лише – до 25 000 російських військових, 272 кораблі, з яких 32 – бойові, 22 літаки, броньовики й артилерія росіян на території України. Ось вона – та сама бомба.

Спершу розміщення російських військ на території України було погоджене до 2017 року, а потім трапилися сумнозвісні Харківські угоди, які подовжили їх ще на 25 років – до 2042 року.

Віктор Янукович і Дмітрій Медведєв підписують Харківській угоди / фото Макса Левін

І Росія вирішила діяти. Уже не потрібно було проводити військові операції. Наша країна опинилася в пастці. До прикладу, згадаємо 2008 рік. Той самий саміт НАТО в Бухаресті, де Україна та Грузія не отримали План дій для членства. І як ви думаєте, чому?

Обидві країни були в зоні російських інтересів, в яку газозалежні європейські лідери, такі як Ангела Меркель не хотіли втручатися. Щодо Грузії, то тут очевидне питання Абхазії та Південної Осетії – територіальна проблема, в якій замішана Росія. Чи було це потрібно Альянсу? Звичайно, що ні.

Тобто розміщення російських військ на території України призвело до того, що ми втрапили в пастку – розвернутися від Росії не можна, бо діяти вона буде швидко. Звісно ж, війська перекидати не треба. Вони вже в Україні.

Залишилося лише чекати зручного моменту, щоб діяти і втілити план до кінця. І от цей момент настав. За часів президентства Віктора Януковича, міністр оборони України Павло Лєбєдєв був росіянином. Така ж історія з Ігорем Калініним та Олександром Якименком, які обіймали посади голови СБУ. Уявляти, у якому стані була наша обороноздатність у 2014 році не потрібно, ми це всі побачили.

От і зручний момент. Українці продемонстрували своє бажання жити разом з Європою, росіяни у держструктурах якщо не зробили все для підриву нацбезпеки, то, як мінімум, послугували інформаторами для Кремля, в країні криза після втечі чинного керівництва. Тоді Росія і почала кампанію із захоплення Криму під гаслами "нас там нет". "Зелені чоловічки" та російські військові з Чорноморського флоту захопили українські військові об’єкти, частина перейшла на бік ворога, інші ж демонстрували патріотизм та мужність. Результат тих подій ми з вами знаємо.

Відповідно, анексія Криму призвела до того, що угода про Чорноморський флот уже нікому не була потрібна. Росіяни денонсували всі угоди в односторонньому порядку. Навіщо терористам дозвіл, якщо вони захопили всю територію?

Підготовка до вторгнення та поповнення підводного флоту: яка доля ЧФ під час війни

Після окупації Криму росіяни отримали карт-бланш. Оскільки всі угоди про порядок розміщення російського флоту на території України фактично втратили чинність, країна-терорист почала порушувати всі умови домовленостей. Наприклад, модернізація баз та військових частин могла відбуватися тільки за погодженням української сторони. Після того, як Росія анексувала Крим, вона почала незаконні процеси посилення флоту та його модернізації.

Паралельно з цим російські агентурні мережі намагалися провести в містах Сходу та Півдня України так звану "русскую весну", яка провалилася у всіх регіонах, крім Донеччини та Луганщини. Однак якщо б план росіян спрацював, ще у 2014 році вони б отримали сухопутний коридор до Криму та повний контроль над Азовським морем. Та цього не сталося, але почалась війна на Донбасі.

У перший день вторгнення флагман флоту крейсер "Москва" та судно "Васілій Биков" почали штурм острова Зміїний. Тоді "Москва" була послана українським прикордонником у всім відомому напрямку, однак, на жаль, росіяни захопили острів.

Крейсер "Москва" на шляху до дна / Фото oryxspioenkop.com

Також активність російського флоту призвела до того, що українські порти стали заблокованими, а експорт аграрної продукції – неможливим. Це могло спричинити серйозну продовольчу кризу, яку вдалося уникнути після досягнення так званих «зернових угод» щодо експорту української агропродукції.

І звісно, ракетні обстріли. Бойові кораблі росіян є носіями крилатих ракет "Калібр", якими країна-терорист постійно обстрілює нашу державу. Один із найкривавіших випадків застосування цієї зброї – удар по центру Вінниці 14 липня 2022 року, який забрав 27 життів, 8 людей зникли безвісти і ще понад 200 людей постраждали.

Україна веде з Росією нерівний морський бій, але вже має чимало перемог. Першим великим здобутком Військово-морських сил України стало потоплення десантного корабля "Саратов" у березні 2022 року поблизу Бердянська. Чи не найбільш знаковою подією стало потоплення крейсера "Москва" у квітні 2022 року. Тоді флагман російського флоту перетворився на підводний корабель завдяки двом ракетам "Нептун". Слідом за "Москвою" у червні відправився і "Васілій Бех". Крім того, чимало кораблів вдалося пошкодити.

І чого ще варта ганьба російського дизель-електричного підводного човна проєкту 877В "Алроса". Це судно 8 років перебувало в ремонті і для того, щоб посилити вогневу міць у Чорному морі, росіяни достроково вирішили вивести його в море.

За словами воєнно-політичного оглядача групи "Інформаційний спротив" Олександра Коваленка, через не завершений цикл робіт цей підводний човен так і не запустив жодної ракети і більшість часу проводить у пунктах базування, а не у морі. Однак у ЗМІ є версія, що теракт у Вінниці спричинив саме запуск ракет з "Алроси".

Успішні удари ЗСУ по російських суднах призвели до того, що флот росіян флотом більше не назвеш. Це, радше, флотилія, адже тепер у неї немає флагмана і постійного місця базування. Після атаки на бухту в Севастополі наприкінці жовтня минулого року росіяни постійно переміщують свої кораблі.

Ба більше, за даними Інституту вивчення війни, значну частину флотилії росіяни переміщують до Новоросійська – чорноморського узбережжя країни-терориста. Це пов'язано як з логістичними проблемами, так і страхом атак морськими дронами.

Однак не всі кораблі переміщують туди. У тимчасово окупованому Криму досі залишаються судна, зокрема і ракетоносії, якими росіяни можуть атакувати у будь-який момент.

"А що якби…" не працює: яким має бути майбутнє російського флоту

Яка мораль усієї історії Чорноморського флоту? Ми можемо довго роздумувати про те, а що якби українська влада діяла рішучіше і робила все для повного контролю над флотом або не дозволила б його розміщення на нашій території. Так само можна дискутувати про те, чи призвели б рішучіші дії до війни з Росією ще тоді чи ні. Умовний спосіб не працює, тому уявляти неможливі сценарії не варто.

Однак треба зрозуміти найважливіше, що уся історія з поділом Чорноморського флоту – помилка, яка має тяжкі наслідки. Тому ми повинні засвоїти цей урок. Та проблема поділу флоту була системною, зокрема і через нестабільність Криму. Усе це повинні врахувати і ми, і наступні покоління.

Так, зараз складно уявити, що після нашої перемоги ми б дозволили подібне, але історія інколи має здатність повторюватися, тому цей урок Україна має засвоїти настільки добре, щоб ця частина не повторилася ніколи. Це по-перше.

А по-друге, яке ж майбутнє чекає на російську флотилію? Оскільки війна триває, то напевно варто думати про те, що чекає на залишки флотилії, якщо щось залишиться.

• Найбільш вигідним для України варіантом буде заборона росіянам розміщували військові кораблі у Чорному та Азовському морях після нашої перемоги. Відсутність ворожого флоту буде вагомим ключем безпеки в регіоні.
• Крім того, Україна може відновити історичну справедливість і те, що залишиться від флоту до моменту нашої перемоги може перейти нашій державі як компенсація від Росії. Однак тут уже питання у доцільності такої "репарації".

Не менш важливим є і те, що після перемоги наша країна точно візьме курс на НАТО. І якщо такий же курс візьме Грузія, то тоді 5 із 6 чорноморських країн будуть членами Альянсу і це море фактично стане внутрішнім морем НАТО.

І це теж варіант для посилення безпеки, навіть якщо російський флот продовжить своє існування перебуватиме в Новоросійську. У будь-якому випадку, після деокупації Криму російський флот на півострові більше не існуватиме.