Чи може жінка бути капеланом і як воїнам лікують зуби під обстрілами: інтерв'ю з Оленою Легенчук

Про свій досвід та допомогу військовим 24 Каналу розповіла Олена Легенчук – капеланка Християнської служби порятунку добровольчого корпусу військових капеланів. Зауважимо, що наприкінці матеріалу є реквізити, за якими можна кидати донати благодійному фонду, що забезпечує функціонування пересувної стоматології на фронті.

Де б я не була та що б не робила, працюю з військовими та їхніми сім'ями

Чим ви займалися до початку війни та чим займаєтеся зараз?

До початку війни я займалася багато чим: своєю сім'єю, своїми дітьми. У мене також є бізнес в Україні – салон краси, якому вже понад десять років. Також це служіння в церкві, яким я займаюся вже впродовж п'ятнадцяти років. Благодійність і співпраця з фондом "Місія в Україну", що займається реабілітацією дітей з інвалідністю. До того ж, я професійний фотограф. Також займалася організацією та проведенням християнських конференцій в Україні та за кордоном для жінок. Ілюструванням книжок. Ну і до війни займалася та була зосереджена на написанні своєї книги.

Зараз з цього всього в мене лишився салон краси, який функціонує без моєї участі завдяки дівчатам. А в мене лишається моя сім'я, але я їй зараз, на жаль, приділяю не так багато уваги, як до цього. З основного, моя робота – це капеланство офлайн та онлайн. Де б я не була, що б я не робила, я постійно займаюся роботою, що пов'язана з військовими та їхніми сім'ями.

А про що саме писали книгу?

Ми з дітьми робили кулінарні рецепти для дітей. Я займалася її ілюстрацією. Ми прописували ці рецепти й у нас вже були заготовки, тобто я працювала над цим максимально різносторонньо.

Ваша сім'я залишилася в Іспанії чи вони також приїхали в Україну?

Мої діти продовжують жити в Іспанії й ходити там у школу. Вони залишилися з чоловіком. У них життя не змінилося майже.

Розкажіть про свою першу поїздку на фронт. Коли вирішили це зробити?

У мене не було думки про те, щоб їхати на фронт. Взагалі ніякої. У мене була думка: "Як я можу допомогти українцям?" Я була в цей час закордоном, тому моє серце розривалось. Я думаю, як і в багатьох українців, був такий "синдром провини вцілілого". Знаєте, почуття провини за те, що ти вижив, за те, що в тебе все нормально.

От коли я справилася з цим почуттям, то почала волонтерити. Передавала з-за кордону все, що могла: починаючи від наколінників, закінчуючи нічними прицілами, дронами, тепловізорами. Потім, коли гроші почали закінчуватися, я зрозуміла, що треба залучати допомогу та відкривати збори.

І так я волонтерила до тих пір, поки не познайомилася з капеланами, які розповіли мені про ідею створення мобільної стоматології для військових та цивільних, які постраждали від війни.

Ця ідея просто запалила мене зсередини і я полетіла з цією ідеєю в Штати. Там я за донати фотографувала людей. Також я відвідувала різні церкви, де розказувала про цю ідею і роботу капеланів. Це мені дозволило зібрати певну суму грошей, але цього було недостатньо, щоб стоматологія почала вже працювати. Тому я продовжувала співпрацю з капеланами. У мене була ідея, що ця стоматологія має запуститися. Наша співпраця призвела до того, що вони сказали мені: "Давай, з'їздиш з нами на передову, подивишся для кого ти так стараєшся".

Капеланам часто доводиться працювати в екстремальних умовах / Фото надане 24 Каналу

Моя перша поїздка була в якості помічника капелана. Вона була вирішальною тому, що там відбулась низка подій, за яких Бог показував, що це моє місце, я зараз маю бути тут. Він показав мені любов до хлопців, тому що все моє служіння до цього було пов'язано з жінками та дітьми.

У мене навіть не було такої ідеї служити чоловікам як духівник, священник. І тут Бог показує, що ось, мало того, що це чоловіки, так це ще й військові, й ось, я тобі даю їх, і все. У мене ніхто не питав, це не було рішення, щоб я думала про це. Я просто подзвонила чоловіку і сказала, що от, мабуть, буду капеланом, бо хлопці кажуть, що треба. І він сказав, гаразд, тоді благословляю. У нас дуже короткі розмови в цьому плані. Коли Бог дає щось, то ми не сперечаємося, ми чітко розуміємо, що треба. Тому це не моє рішення, не моя мрія. Я навіть не мала часу подумати. Мене занурили у це все і я далі пливу.

У нас є поїздки, де виїжджає стоматологія, а є поїздки, де суто капелани – це дві різні місії. Попри це, коли виїжджає стоматологічний кабінет, то, звичайно, там їдуть і капелани. Ми займаємось фізичним станом бійця та духовним.

Це війна – в цих умовах треба вміти адаптуватися

На які труднощі натрапили при організації пересувної стоматології?

Нам було важко купити бус. Ми збирали гроші, а потім один хлопець, який взагалі з Молдови, але живе в Штатах, і який ніколи мене не бачив, зв'язався і каже: "Слухай, там є бус, його тобі приженуть. Він не дуже новий, але тримайте".

Вийшло так, що транспорт у нас є, гроші на те, щоб обладнати також є. Наш бус був зроблений повністю як кабінет. Там є все для того, щоб проводити навіть протезування, хірургічне втручання. Він маленький, але там є все для роботи. Зараз стоматологія працює тільки завдяки донатам, які приходять від підписників.

Кожного разу я кажу: "Хлопці, у нас лишилося на місяць існування", проходить місяць і знову є рівно на цей період. Ми постійно на грані. Віра наша випробовується щомісяця. Хотілось би, звичайно, щоб ми мали якихось великих спонсорів, чи якісь фонди, щоб нас спонсорували, але поки так. І ми за це вдячні, тому що ми вже надали допомогу понад 500 бійцям.

У військових на фронті часто починаються проблеми з зубами / Фото надане 24 Каналу

При чому це все один основний стоматолог, іноді нам допомагають інші. Це все відбувається у таких шалених умовах, я вам чесно скажу. Мене в травні запросили на конгрес капелани країн Балтії, Штатів та Великої Британії. Запросили мене виступити перед ними з доповіддю про капеланську роботу. Вони десь побачили моє інтерв'ю і їх захопило.

Їм просто розірве мозок, коли я скажу, що мій стоматолог ставить коронки під час обстрілів на першій лінії фронту. Бо ніхто ніколи цього ніде не робив. У нас неймовірні люди. Буває, мені приходить 12 гривень донату і я розумію, що це не від жадібності, а навпаки – це те, що могла дати людина.

Як працює мобільна стоматологія / Фото надане 24 Каналу

Ви казали, що лікуєте військовим зуби, але я ще бачила, що ви й діткам у прифронтових містечках допомагаєте. Можете детальніше про це розповісти?

Восени, коли в нас ще не було автівки, ми мали причеп, у якому могли працювати. Ми об’їздили всю Київську область: Буча, Гостомель, Мощун – усі містечка маленькі ми об'їздили й надали допомогу цивільним. Зараз, коли ми виїжджаємо, стало все доступнішим. До прикладу, виїжджаємо у прифронтову зону, стали мобільною стоматологією і лікуємо зуби.

Проходять якісь жіночки й питають, що ми тут робимо. Кажуть, їм теж потрібно вирвати зуб чи поставити пломбу. Без проблем – ми закінчуємо з бійцями й допомагаємо їм також.

Спеціаліст пересувної стоматології лікує зуби дітям / Фото надані 24 Каналу

У нас був виїзд у Харківську область за 5 кілометрів від Росії. Там є декілька населених пунктів, але волонтери туди не доїжджають, бо там страшно. А ми приїхали туди стоматологією разом із ще одним фондом.

Був випадок, коли ми поїхали до хлопців у Запорізькій області розвідникам зуби зробити й на ніч залишилися в місцевого дідуся з інвалідністю. І він каже: "У мене ці зуби, вже там все". Лікар подивився і каже, мовляв, давайте тут зробимо все на кухні. І дідусеві зробили анестезію, вирвали зуб.

Це війна й у цих умовах треба вміти адаптуватися. Сьогодні може бути прильот і ти вже не встигаєш нічого зробити. От тому ми діємо так: хоч на кухні, хоч у дорозі.

Як ви наважилися працювати під обстрілами?

Знаєте, мені в Києві, коли я зупиняюсь там, страшніше, ніж на передовій. На фронті ти бачиш згорілий танк, ось тобі вирва від 152-го. Ти розумієш – це війна, усе логічно. Мені не вірять, коли я кажу, що мені не страшно. Немає коли боятися.

Я вірю, що це від Бога така особливість. Коли ми їдемо на лінію фронту, то не страшно, тому що є завдання, які треба виконати й немає часу на те, щоб переживати. Можливо, я не переживала таких речей, які мене б змусили боятися. Були обстріли, бачили прильоти, але це не те щоб вплинуло на мене. Спочатку були такі моменти, коли я бачила, як Мар'їнку просто палять, і це було всю ніч.

Там, де я ночувала, навіть через забите вікно я бачила, як фосфор постійно летить. Тоді мені було не те що страшно, але якесь відчуття армагедону. Це було на початку, коли залишаєшся віч-на-віч. Постійно в роботі, працюю з хлопцями, які розказують свої історії. Те, що я бачу, це таке порівняно з тим, що бачать вони. Під обстрілами не страшно, коли ти знаєш, що в тебе є певна ціль і заради чого ти тут. Я чітко розумію заради чого я там. Тому поки не страшно, а далі побачимо.

Олена Легенчук – військова капеланка-доброволиця / Фото надане 24 Каналу​

Чи може жінка бути капеланом

Ви – військова капеланка і за це вам регулярно прилітає велика кількість хейту. Мовляв, жінка не може бути капеланом. Чи справді це так, роз'ясніть?

Капеланський мандат потрібен капелану, що служить в лавах ЗСУ. Оскільки я є доброволицею, то мені навіть не потрібен цей мандат. Мені достатньо того, що я є священнослужителькою зареєстрованої церкви в Україні. Також у мене є посвідчення капелана організації, яка займається підготовкою капеланів.

Наша організація співпрацює з капеланським корпусом ЗСУ. До прикладу, мій командир, Микола Корсун, проводив навчання для капеланів ЗСУ, де поділився досвідом. Тобто нові капелани отримують досвід і від нас, добровольців. У мене є капеланське посвідчення від мого корпусу Християнської служби порятунку та від військового корпусу. Все це дозволяє мені працювати.

Увесь хейт летить від людей, які відвідують церкву і звикли бачити священника в рясі. От якби ми жили, наприклад, у Штатах чи в Європі, то люди бачили б ще й інші церкви, інші обряди, інші традиції, які, до слова, ніяк не суперечать Біблії.

Насправді я не ображаюся на хейт, мене це навіть трошки бадьорить. Я на цьому розкручую діалоги для того, щоб змушувати людей думати. Коли людина каже, що не може бути жінка капеланом. Добре, а чому? Ті люди, які це закидають, вони не читали, ймовірно, Біблію і говорять це зі свого обмеженого погляду. Наприклад, за кордоном у мене ніхто не питав, чому я капелан.

Чому обрали саме TikTok для того, щоб доносити свої думки?

Коли я приїжджаю в Іспанію, у мене більше роботи, ніж в Україні, тому що я постійно працюю онлайн завдяки TikTok. Це неймовірна можливість досягати кожного бійця там, де він є. Я його (акаунт, – 24 Канал) створила, бо побачила, що вони всі там сидять у TikTok. А я "пиляю" свої відео в Facebook – це для старших.

Якщо капелан штатний, то він прикріплюється до одного батальйону, до однієї бригади й працює у військовій частині. Водночас я вільна в тому, що роблю. Я можу вести TikTok, можу їздити в будь-яку точку лінії фронту, аби тільки я домовилася з командуванням і мене там чекали. І сьогодні я, наприклад, вже маю доступ до "Вовків да Вінчі", "Айдару", "Азову", 95 бригади та інших.

Капелан – це зв'язок між світом цивільних і світом військових

Мені запам'яталась одна ваша фраза: "Поки ЗСУ захищають наші життя, ми воюємо за їхні душі й підіймаємо дух". Можете розповісти, які саме завдання постають перед капеланом на фронті?

Капелан – це зв'язок між світом цивільних і світом військових. Ми, з одного боку, приходимо у світ цивільних і розказуємо, щоб не забували, що відбувається на війні. А військовим ми нагадуємо про те, що крім війни є ще й життя і вони мають, по-перше, вижити, а, по-друге, хотіти повернутися туди.

Повірте, велика кількість військових не розуміють, що вони будуть робити у цивільному житті й вони навіть бояться, що ця війна закінчиться і їм доведеться жити своє життя. Особливо ті, які воюють з 2014 – 2015 років. Особисто я перед собою ставлю завдання закрити фізичні, душевні та духовні потреби. Якщо в бійця не закриті фізичні потреби, наприклад, треба полікувати зуби, то ми це робимо. Чи привезти забезпечення – ми з пустими руками не їздимо ніколи.

Коли закриваємо фізичні потреби, то я берусь до душевних. Я ставлю запитання, наприклад:

• Як ти себе почуваєш?
• Який в тебе емоційний стан?
• Які переживання?
• Як ти спиш?

Якісь звичайні людські запитання. Тоді воїн розуміє, що його вислухали, що ним цікавляться. Насправді це для мене не є чимось рутинним і звичайним. Кожен раз, коли я питаю, мені дійсно цікаво і для мене дійсно ця людина важлива, її стан важливий. І потім говоримо про духовний стан.

Також ми нагадуємо їм про те, для чого вони тут, заради чого. Зараз дуже багато проблем із командуванням та забезпеченням. Мені постійно прилітає, що я в інтерв'ю мовчу про це все. А я мовчу тому, що я не хочу дати привід сусідам щось говорити про це, тому більше кажу про емоційний стан. Ми знаємо про всі їхні проблеми й проговорюємо це: "Я не можу привести тобі Himars, але якщо твій дух зламається, то він тобі не допоможе, бо людина зі зламаним духом вже підсвідомо шукає відпочинок".

Реакції воїнів, які втомлюються, понижуються. Вони частіше отримують поранення. Вони дуже втомилися, тож маю трошечки привести їх у форму, надихнути й погнали далі працювати.

З якими проблемами воїни найчастіше звертаються?

З тих, про які можна казати, – це стосунки з сім'єю. Зараз дуже страждають сім'ї, великий відсоток розлучень. Потім втома. Деякі закони, які приймають. До прикладу, коли знизили виплати, – це також підриває моральний дух. Коли вони воюють та знають, що їхні сім’ї нічого не потребують, то їм легше. Деякі хлопці казали, що окей, я помру там, але хоч вони (сім’я, – 24 Канал) нормально житимуть. Війна здається безкінечною – це також підбиває. Проблеми із забезпеченням, внутрішні проблеми є.

Найчастіше – це втома і виснаження. Добре, якби були ротації, якби їх підміняли, щоб вони могли відпочити. Людина фізично не може витримати такий стрес. Їхній стан дуже нестабільний на фоні виснаження та проблем, з якими стикаються. Я хочу сказати одне, сьогодні кожна сім'я військового має вже шукати допомогу військового психотерапевта, працювати з капеланами військовими. Це потрібно починати вже зараз.

Їхні погляди на життя змінюються. Якщо ви запитаєте бійців, що їм треба, то всі вони скажуть дати їм боєкомплекти, забезпечення і все. Навіть їсти не будемо, ми зараз це все відіб'ємо і підемо додому. Вони хочуть, щоб їм було чим воювати просто.

Ви говорили лише про чоловіків, а чи звертаються до вас жінки за допомогою?

Звертаються, але дуже рідко, бо, як показує практика, жінки витриваліші. До прикладу, в мене була онлайн-зустріч з дружинами військовополонених захисників Маріуполя. Її ініціювала військова, у якої чоловік також зараз у полоні. Вона написала, що їм потрібна допомога, поговоріть. У нас була групова робота – це вперше було в моїй практиці, робота з мамами та дружинами полонених.

Було нелегко, але Бог був на цій зустрічі. Ці дві години в нас пройшли дуже добре, вони отримали знову підтримку своїй вірі та надії. Ми з ними багато практичних моментів обговорили. Зараз дуже багато звертаються до мене саме дружини військових.

Одна справа, коли він був завжди військовим, і то багато з них ніколи не воювали й не були на передовій. Їм немає звідки черпати інформацію, немає звідки брати розуміння, як себе поводити, про що говорити, й дуже багато запитань. Щодо жінок-військових, то до мене дві дівчини зверталися, а потім написали, що я у відео вже все про це сказала.

Команда Олени допомагає і цивільним за нагоди / Фото надане 24 Каналу

А де ви зазвичай проживаєте, коли їздите на передову?

Це залежить від ситуації. Буває, церква якась приймає. У Дружківці є дуже хороший пастор. У них є центр, де вони приймали дітей з неблагополучних сімей, там є кімнати й ми залишалися так декілька разів. Іноді – це десь поруч з військовими, інколи – з цивільними. Є деякі місця, звідки виїхали люди, й дозволяють нам жити у своїй квартирі.

Про цькування ЛГБТ-військових та роль віросповідання бійців

Чи має значення віросповідання захисників чи захисниць, які приходять до вас по допомогу?

Дивіться, капелан в принципі не має рекламувати якусь церкву. В ідеалі капелан повинен надавати духовну підтримку усім бійцям будь-якої віри. Тобто, якщо він каже, що мусульманин, то я б мала з ним провести намаз – це в ідеалі. Однак, ніхто не готував капеланів, у нас критично не вистачає підготовки капеланської.

Особисто я приношу християнство, але якщо людині треба поговорити й помолитися, то вона може робити це, а я просто можу з нею бути поруч. Так, я не буду молитися з нею, бо це вже іде в розріз з моїм віруванням, але я можу бути поруч, я можу вислухати. У нас був момент, коли крішнаїт слухав все, що ми говорили, а потім сказав: "О, все, я хочу вірити в Ісуса Христа. Що треба робити?" Моя задача – розказувати, проте я ні за ким не бігаю, нікого нічого не прошу.

– Часто у мережі трапляються випадки, коли ЛГБТ-військових хейтять і відверто цькують, прикриваючи це релігійними поглядами. Як думаєте, чому так відбувається?

Моя думка може дуже розходитися з думкою інших релігійних людей. Я вважаю, що кожна людина має право на свободу, від народження вона має право бути вільною. І мій Бог сказав, що дає людині свободу вибору. Якщо Всемогутній Бог дає людині право жити так, як вона хоче, та робити свій вибір, то хто я така, щоб засуджувати людину.

Християни кажуть, що гомосексуалізм – це гріх. Так, в Біблії написано, що це гріх, але там не написано, що це більший гріх, ніж постійна брехня, зрада, крадіжки, неповага до батьків, заздрить чи купа чого іншого. Там не написано, що це найбільший гріх. Тому казати, що ось, це справжні грішники, а всі інші – святі люди, то це не так.

В Біблії написано, що ми не можемо судити одне одного. Тільки Господь є суддя. Тут питання в людяності. Моя задача – нести любов Божу і показувати її. Ось, дивись, – це Бог і Він є любов, Він тебе приймає. Якщо в тебе є якісь негаразди, щось не так, чи ти чогось не розумієш, то прийди і Він тобі допоможе. Точно не мені розказувати, кому з ким жити і як.

Як підтримати військових, що повернулися з фронту додому

Наостанок чи можете дати декілька практичних порад нашим читачам, як підтримати військового або військову, що приїхали з фронту додому?

• Не діставати військових своїми запитаннями – оце буде класна підтримка.
• Розуміти, що людина перенесла стрес, вона сприймає світ не так, як сприймає його цивільний. Має бути розуміння, що на нашу просту дію, чи якесь запитання може бути реакція, на яку ми зовсім не очікуємо.
• Розуміти, що людина потребує адаптації й бути дуже коректними та тактовними.
• Бути людяними.

У мене питали дружини військовополонених, як захистити свого чоловіка від тих запитань, які будуть ставити. Як самим захиститися від того, що люди постійно лізуть у душу. І знаєте, що я їм сказала? По-перше, люди жорстокі й вони постійно будуть лізти в душу. Тому, якщо сьогодні казати читачам, то головна порада – будьте людяними. Це полягає у тому, що варто думати не лише про себе та свою цікавість, а й про людину.

Найкраще, як можна підтримати військових – це їм допомогти. Елементарні речі: поступитися місцем у транспорті чи в черзі. Військові та їхні сім’ї можуть почувати себе непотрібними, адже вони в постійному стресі. Вони дуже радіють дрібницям. Один військовий розповідав, що він їв у ресторані, а потім за нього хтось заплатив рахунок.

І він навіть не знає, хто це був. І йому дуже приємно, що про нього потурбувалися. Він водночас був дуже вдячний, що ця людина не показалася, хто це, бо йому було б дуже незручно. Такі деталі підтримують і дають розуміння, що їх (військових – 24 Канал) цінують.