Історія дня. Він став першим українцем, який втік до НХЛ

За трансфер киянина Торонто Мейпл Ліфз в 1990 році сплатило Соколу 120 тисяч доларів

30 років тому його втечу до Канади активно обговорювали і засуджували не тільки в Києві. Олександр Годинюк став першим українцем, який втік з "залізної завіси" в найсильнішу хокейну лігу світу. За сім сезонів в НХЛ Годинюк змінив п'ять клубів. Свою тренерську кар'єру Олександр розпочав в Америці, де працював наставником фарм-клубу Кароліни Харрікейнз. Повернувся до Києва, тренував юніорську, молодіжну і національні збірні України, столичний Сокіл. З 2016 року працює скаутом клубу НХЛ Вегас Голден Найтс. У відвертій розмові з Максимом Розенко Годинюк розповів всю правду про свою втечу з Києва, кулачних боях на льоду в НХЛ і системі побудови в Північній Америці хокею як бізнесу.

Втеча з СРСР

- Пане Олександре, піти на втечу були змушені в пошуках кращої долі?

- Мені просто не залишили вибору. На молодіжному чемпіонаті світу-1989 мене було визнано кращим захисником турніру. У нас була по-справжньому зіркова команда - грав в одній п'ятірці з Могильним, Федоровим, Буре, Зубовим. Влітку мене задрафтував канадський Торонто. Система драфтів - традиційна і давно налагоджена процедура в НХЛ. Клубам, які слабші, надається "право першої ночі" - вони мають можливість першими залучити до своїх лав перспективних хокеїстів. Я був на сьомому небі від щастя. Ось тільки у керівництва Соколу були зовсім інші плани - головний тренер команди Анатолій Богданов розлучатися зі мною зовсім не хотів.

- І ви вирішили піти з Соколу по-англійськи, не попрощавшись?

- Кілька місяців не міг зважитися на подібне. Але в листопаді 1990 року отримав травму, яка поставила знак питання над всією моєю подальшою ігровою кар'єрою. І Віталій Шевченко, який виступав в ролі мого агенту, умовив втекти. У розробці плану втечі взяло участь і Торонто. Мені зробили туристичну візу в Польщу, куди відправився на потязі. Пам'ятаю, на кордоні при обході митників трусилися коліна - боявся, що зараз хлопці візьмуть за руки і кудись поведуть. Добрався до Варшави, де мені зробили візу в Югославію. Польща тоді ще соцтабором вважалася, і звідти швидко полетіти в Канаду було непросто. Поки мені оформляли візу в Югославію, сидів в номері в готелі - в хол вийшов лічену кількість разів. Глибше дихати став тільки в Белграді, де мені нарешті оформили канадську візу. Звідти і прилетів в Країну кленового листа. Пам'ятаю, першим, кого впізнав в аеропорту Торонто, був Горді Хоу з дружиною. Горді - справжня легенда канадського хокею. Я порахував це для себе добрим знаком.

- Була версія, що Сокіл не хотів відпускати вас тільки з однієї причини - тому що Торонто не бажало платити киянам гроші за ваш перехід...

- Усіх нюансів не знаю. Але через півтора місяця після приїзду в Канаду в головному офісі Торонто мені продемонстрували документ, що підтверджував грошовий переказ Соколу. За мій трансфер киянам було сплачено 120 тисяч доларів. Після чого мені дозволили дебютувати в НХЛ. Я на той час вже практично відновився після отриманої в Соколі травми, відіграв кілька ігор за фарм-клуб. Незабаром дебютував в основному складі команди. Одноклубники мій дебют відзначили по-своєму - налетіли на мене з усіх боків, скрутили і підстригли. Тоді в НХЛ в цьому плані панували жорсткі порядки.

- Ви відіграли у НХЛ 7 сезонів. Яка риса характеру у американців вас дивувала?

- В житті - дуже поверхове знання всього, що діється в світі. Американцям було просто нецікаво знати про те, що безпосередньо не пов'язане з життям в їх рідному місті. Доходило до того, що мої знайомі не могли назвати країни, з якими межує США! І постійно запитували у мене, на якому континенті знаходиться Україна. З іншого боку, у них були дуже глибокі професійні знання. Американський юрист, як правило, знав усі тонкощі юриспруденції. І так в кожній професії. А в хокеї мені подобалися морально-вольові якості місцевих хокеїстів - навіть якщо вони безнадійно програвали матч, все одно самозабутньо билися до останньої секунди поєдинку.

Читати також: Дмитро Христич: Суд присудив зарплатню 1,8 мільйони доларів на рік

Бокс з поліцейським

- Коли побилися в НХЛ вперше?

- На самому початку. Застосував силовий прийом проти нападника Чикаго. Їхав вже змінюватися до лавки своєї команди. Дивлюся, партнери щось почали кричати і махати руками мені за спину. Я на той час ще добре англійську не вивчив, не зрозумів їх. Але вистачило розуму обернутися. Дивлюся, на мене як лось мчить штатний тафгай Чикаго Майк Пелусо. Майк був одним з найсильніших поліцейських в лізі - в його функції входило захищати своїх одноклубників і битися на льоду з тафгаями команд-суперниць.

- Вам добре дісталося?

- Мабуть, мені пощастило - нокаутував Пелусо з першого удару. Пам'ятаю його здивоване обличчя, коли партнери піднімали Майка з льоду. Втім, не всі рукопашні бої на льоду закінчувалися для мене хеппі-ендом. Коли виступав вже за Калгарі, набирав форму в фарм-клубі. Проти мене застосували грубий силовий прийом ззаду - суперник в'їхав з розгону, коли я стояв обличчям до борту. Від удару злетів шолом, і я з льоту влучив бровою в борт. Одразу захотілося покарати негідника. Коли розвернувся, кров вже почала заливати очі. Мене почало хитати. Пару раз по фізіономії опонента я все ж поцілив, що було потім - хоч убий, не пам'ятаю. Перший раз прийшов до тями в роздягальні, але потім знову знепритомнів. Остаточно отямився вже в клініці, де мені відразу ж зробили всі необхідні знімки голови та зашили брову. А потім ще кілька днів лежав на поглибленому обстеженні.

- Могло закінчитися і набагато гірше?

- Вибирався і з більш серйозних ситуацій. Пам'ятаю, ще на тренуванні Сокола грали двосторонку. Впав на лід, а партнер по команді Олег Синьков, щоб не наїхати на мене, вирішив моє обличчя перестрибнути. Я в цей час почав вставати і коник розрізав мені обличчя від ока, полоснув по щоці, навіть порізав ніс. Біль - божевільна. Свідомість не втратив. Мене привезли на лавку. Злякався не на жарт – око залило кров'ю, і ні я сам, ні лікар не могли зрозуміти - зачепив коник його чи ні. Коли все-таки кров зійшла, стало зрозуміло, що око не зачеплено. Хоч наш клубний доктор був і хорошим травматологом, сам зашивати не став, поїхали на тренерській машині в лікарню. Там наклали півтора десятка швів, але зашили погано. Око так і залишився трохи прикритим. І вже після завершення кар'єри довелося робити пластичну операцію, щоб прибрати помилки доктора з лікарні. Тоді ніхто й не думав про машину реанімації, але ж коник і по оку міг полоснути, і по горлу, як сталося з Клінтом Маларчуком.

- Ви про екс-голкіпера Баффало з яким перетиналися в матчах НХЛ?

- Йому в грі з Сент-Луїсом розрізало шию ковзанами, пошкодивши сонну артерію. Врятували тільки завдяки досвіду доктора, ветерана В'єтнамської війни. Вважаю, що під час проведення хокейних матчів будь-якого рівня на аренах повинна чергувати компетентна бригада медиків, травматологів, хірургів з повним набором ліків і медичної апаратури для будь-яких випадків. Хокей - це битва, де леза ковзанів - це кинджали, ключки - це палиці, а шайби, що летять - як камінь, випущений з катапульти. Швидкість шайби часом досягає більш ніж 150 кілометрів на годину.

- В НХЛ ви ризикували здоров'ям не просто так?

- У порівнянні з Соколом в Торонто у мене була казкова зарплата. Але якщо порівняти з тими цифрами, які фігурує у провідних хокеїстів НХЛ зараз - то це сльози. У Києві отримував 300 рублів на місяць. З преміями за виграні матчі міг заробити вдвічі більше. А в Торонто за дебютний сезон контракт був на 180 тисяч доларів. Уточнюю, що тоді мінімальний контракт новачка в НХЛ становив 120 тисяч за сезон. Через 10 років мінімальні контракти збільшилися майже в 10 разів. Після того, як було прийнято рішення зробити бюджети команд і зарплати хокеїстів прозорими, ціни різко пішли вгору. Але заробити в НХЛ не зумів - свій найбільший контракт підписав з Хартфордом на 850 тисяч доларів за сезон.

Читати також: Слава Медведенко: Даллас пропонував контракт на 16 мільйонів доларів

Хокей як бізнес

- НХЛ - великий бізнес навіть на рівні Північної Америки?

- Бізнес-модель там чітко відпрацьована. Закони бізнесу прості - на виході отримати потрібно більше, ніж ти вклав на вході. Тобто, доходи повинні перевищувати витрати. Хоча далеко не всі клуби НХЛ приносять прибуток. Є збиткові команди. Всім клубам, які представляють міста на південь від Філадельфії, важко виходити в нуль. Чим південніше, тим хокей менш популярний. І навпаки. Але є і виключення з правил. Також велику роль відіграє правильна політика клубу. Нерідко власники клубів допускають принципові помилки. Взяти хоча б будівництво спортивних арен. Тут потрібно врахувати безліч нюансів - чи складно під'їхати на машині до цієї арені, якого паркінгу буде досить і так далі. Навіть невелика помилка може призвести до серйозних наслідків в майбутньому.
Окрема розмова - податки. Вони різні в Америці - в кожному штаті своя шкала. У цьому плані також легше командам, які знаходяться на півночі США. Тому що їх податкова система значно більш прихильна до бізнесу. Там менше податки, ніж, наприклад, в Техасі. У той час як в Канаді податки ще вище, ніж в південних штатах США. Тому, подейкують, що збиткові клуби є навіть в Канаді, де хокей - спорт № 1.

- Тобто, для деяких власників клуби - просто дорога іграшка?

- В Америці на голому ентузіазмі далеко не заїдеш. Власники команд так чи інакше заповнюють свої втрати - витратами на хокей вони, наприклад, відшкодовують податки зі своєї основної діяльності. Якщо власник клубу є також засновником великої будівельної компанії, то муніципальна влада міста віддає йому такі підряди на будівництво, які прості смертні не можуть отримати ніколи. І так в будь-який інший галузі. Тому що муніципальна влада чудово розуміє, що хокей в їхньому місті - справжня індустрія розваг, на яку працюють багато людей. І з цієї індустрії платяться податки. У США є хороша приказка "Людина повинна робити дві речі - вмирати і платити податки". Все інше - за бажанням.

- Цифри бюджетів клубів де-юре відкриті, але де-факто клуби декларують ті бюджети, які їм вигідно декларувати?

- Через цей момент виникало багато непорозумінь і переговорів під час передостаннього і останнього локаутів в НХЛ. Тоді хокейні профспілки не знали, наскільки фінансові книги клубів прозорі. Господарі говорили, мовляв, подивіться, ми втрачаємо гроші. А як було насправді, ніхто точно не знає і досі, адже не факт, що в ті книги вносилося всі доходи.

- Вам не вдалося повністю реалізувати свій потенціал в НХЛ. Чому?

- Я провів непоганий сезон 1993/94. Виступав спочатку за Флоріду, потім був обмінений у Хартфорд. Зіграв 69 матчів, набрав 22 очка.  Став другим в Хартворді за результативністю серед захисників після Кріса Пронгера. Мав кращий в команді показник корисності +13. Був визнаний кращим новачком команди. Мені було 25 років. Сподівався, що попереду будуть більш успішні сезони в НХЛ. Але доля розпорядилася інакше. Перейшов в Сент-Луїс. Перед початком сезону за результатами 30 тестів був найкращим в команді. За рік до цього в Хартфорді за цими ж показниками був третім. Лікарі стверджували, що за своїми фізичними показниками можу конкурувати з велогонщиками, які змагаються на Тур де Франс. Але сезон ще не почався, а я отримав важку травму -  порвав зв'язки коліна. Далі чорна смуга затягнулася - зламав палець, потім отримав серйозне пошкодження хребта.

- Після череди травм було проблематично підписувати контракт в НХЛ?

- Саме так. Був змушений продовжити свої виступи в Європі. Спочатку грав у Швейцарії за Берн, а закінчував кар'єру в німецькій бундеслізі в Айсберен Берлін. Через травми ковзани на цвях довелося повісити в 31 рік.

Читайте також: Дмитро Коваленко: Казав Бекхему, що він смішний

Особиста справа:

Максим Розенко, Чемпіон