Манчестер Сіті та Абу-Дабі: тріумфальний проект чи геополітика?

Влітку 2008 року Сіті перебував у жахливому стані. Минуло 32 роки з моменту останнього великого трофея, але набагато серйознішими були потрясіння після року влади Таксіна Шинавата, якого звинуватили в корупції в Таїланді. Його навіть описували як "найгіршого порушника прав людини".

Після багатьох років депресії багато прихильників Сіті зустріли Шинавата з розпростертими обіймами, прийнявши його запрошення на безплатний тайський шведський стіл у центрі міста та заспівавши йому "Френка" (як у Сінатри).

Шинават дозволив витратити майже 50 мільйонів фунтів стерлінгів (62,75 мільйона доларів) на таких нових гравців, як Елано, Мартін Петров і Роландо Б'янкі, але початкові внески були невеликими, позичені під майбутні доходи, і Сіті зіткнувся з проблемою грошових потоків. Активи Шинавата були заморожені в Таїланді.

Тричі під час короткого, бурхливого володіння Шинавата Сіті довелося благати свого попереднього власника Джона Вордла позичити пару мільйонів, щоб допомогти оплатити рахунки. Це було фіаско. Посередникам і брокерам з футбольного світу і далеко за його межами було доручено терміново знайти покупця.

Усе це підводить нас до наступного тріо:

- тайський бізнесмен, на ім'я Парой Пмпонгсан, чий сумнівний досвід у футболі, коли Сіті перебував у власності Шинавата, а пізніше як директор Редінгу та власник бельгійського клубу Мускрон, значною мірою спирається на його зв’язки з впливовими агентами Піні Захаві та Кіа Джорабчіаном;

- еміратський магнат нерухомості та телеведучий, на ім'я Сулейман Аль-Фахім, якого швидко відсторонили в Манчестері після того, як він присоромив істеблішмент Абу-Дабі серією заяв про їхні плани щодо Сіті, і якого пізніше засудили до п’яти років ув’язнення за крадіжку грошей для фінансування короткого, хаотичного володіння Портсмутом;

- народжена в Йоркширі дубайська фінансистка, на ім'я Аманда Стейвлі, яку зараз визнають впливовим брокером у поглинанні Саудівською Аравією Ньюкасла і, у набагато більших масштабах, у багатомільярдних інвестиціях у Barclays правлячими родинами Абу-Дабі та Катару. Але яка, як показала судова справа у 2020 році, була піддана принизливим коментарям деяких впливових осіб у фінансових колах Великобританії та Близького Сходу.

У 2008 році над вами б посміялися, якби ви припустили, що ці троє приготують угоду, яка виведе Манчестер Сіті на вершину англійського та європейського футболу.

Усе, що ми чуємо про сучасний Манчестер Сіті, який досягає все більших висот на полі, і сучасний Абу-Дабі, який назавжди розширює свій вплив на світовій арені завдяки одній багатомільярдній інвестиції за одною, стосується стратегії та довгострокового бачення.

Це Пеп Гвардіола, інноваційний, творчий і ненаситний тренер. Це голова міської ради Халдун аль-Мубарак, який керує Mubadala, суверенним фондом Абу-Дабі вартістю 276 мільярдів доларів.

Зовні все виглядає неймовірно злагоджено — стратегія, підготовлена та реалізована майже так само ретельно, як і тактика Гвардіоли на полі.

Люди, які працюють у City Football Group, наполягають, що це не так: що придбання клубу Шейхом Мансуром було суто особистою інвестицією; що будівництво імперії в Сіті абсолютно не пов’язане з будівництвом імперії в Абу-Дабі; що клуб не є, як багато хто вважає, політичним інструментом для просування геополітичних амбіцій Абу-Дабі; що Манчестер Сіті, за словами одного високопоставленого керівника, який говорив на умовах анонімності, "не створює жодного з цих похідних ефектів для Абу-Дабі".

У це нелегко повірити. Озираючись на все, що побудували Абу-Дабі та Сіті, важко відійти від думки, що клуб є інструментом м’якої сили — усе це частина генерального плану з першого дня.

Ви можете собі уявити, що угода на 210 мільйонів фунтів стерлінгів між колишнім прем’єр-міністром Таїланду та віцепрем’єр-міністром Об’єднаних Арабських Еміратів буде обговорюватися на дипломатичному рівні.

Але цього не було. Одним словом, ви можете назвати це зворотною дипломатією.

Значна частина зростання Абу-Дабі, з точки зору влади та впливу, була ретельно розрахована відповідно до цілей, викладених в його "економічному баченні-2030" — головним чином диверсифікація його економіки в довгостроковій перспективі, щоб зменшити її залежність від нафти та газу, і шляхом подальшої інтеграції у світову економіку.

Принаймні спочатку придбання Сіті шейхом Мансуром не здавалося чимось подібним. Він бачив ідею придбати клуб Прем’єр-ліги, але, на відміну від покупки Парі Сен-Жермен у 2011 році компанією Qatar Sports Investments (QSI) і поглинання Саудівською Аравією Ньюкасла через 10 років, це було досить розпливчасте поняття.

Шинават відчайдушно намагався продати клуб, і одне джерело, яке знову побажало залишитися анонімним через делікатність ситуації, припускає, що або Захаві, або Джорабчіан познайомили свого ключового помічника П'ємпонгсанта з Аль-Фахімом, який мав шлях до істеблішменту в Абу-Дабі.

Безперечно, так само вчинила і Стейвлі, якій довіряли шейх Мансур і його близький радник Алі Джассім. І якось протягом драматичних двох тижнів у серпні 2008 року їхня химерна ідея про те, що шейх купує Сіті, перетворилася на реальність.

Прогрес Манчестер Сіті з моменту приходу "великих грошей":

Шейх Мансур дав Стейвлі та Джассіму зелене світло летіти до Манчестера, щоб подивитися, як Сіті протистоять Вест Гему. Вони сиділи позаду Шинавата та його сім’ї та просто перед Джорабчіаном у віп-ложі.

Стейвлі, кілька місяців тому одягнувши червоний шарф, намагаючись укласти угоду з Dubai International Capital щодо купівлі Ліверпуля, накинула на плечі небесно-блакитний кардиган, що виглядало як символічний модний аксесуар.

Після цього в залі засідань Гаррі Кук, тодішній виконавчий директор Сіті, зробив 45-хвилинну презентацію для Стейвлі та Джассіма. Знаючи, що майбутнє клубу поставлено на карту, він пішов методом агресивного продажу.

Кук згадав цей епізод в інтерв’ю The Athletic у 2019 році. Він сказав їм: "Це не просто покупка футбольного клубу. Це економічне відновлення. Це місто потребує внутрішніх інвестицій".

"Історія їм сподобалася", — додав він.

Але Кук пішов далі, сказавши їм, що йдеться не лише про те, що Абу-Дабі може зробити для Манчестер Сіті чи навіть міста Манчестер. Ідея полягала — донести, що володіння Манчестер Сіті може зробити для Абу-Дабі.

У своєму посланні він вірив у те, що володіння футбольним клубом Прем’єр-ліги принесе більше уваги, престижу та глобальної легітимності, ніж вони могли собі уявити в той час. Він був упевнений, що ціни на телетрансляції ось-ось стрімко зростуть.

"Якою для них була мета Манчестер Сіті?" — згадав Кук. "Це було питання: "Як нам створити проксі-бренд для Абу-Дабі?" Ми вже побудували іподром, ми займаємося спортом, нам потрібен автомобіль".

"І це були ми".

Ніхто в Манчестер Сіті не веде таких розмов майже 15 років потому. Особливо в той час, коли клуб перебуває на надзвичайному піку продуктивності, що далеко перевищує найсміливіші мрії його вболівальників.

Транспортний засіб? Проксі-бренд для Абу-Дабі? Це було ні більше, ні менше, ніж приватна інвестиція, яка нічим не відрізняється від інвестицій шейха у Virgin Galactic, Daimler і медіакомпанію, яка володіє The National, англомовною газетою Абу-Дабі.

Він просто випадково закохався в клуб, що знаходиться за 3000 миль від нього. Без порядку денного. Ніякого мотиву: "Не зважайте на геополітику, тут неймовірна футбольна команда".

Саймон Чедвік, професор спорту та геополітичної економіки бізнес-школи SKEMA в Парижі, дотримується зовсім іншої точки зору. "Це не лише футбол", — каже Чедвік. "Футбол — це не самоціль. Це засіб досягнення мети".

"Абу-Дабі — держава рантьє. Як і багато інших його сусідів, він багатий на ресурси, але має надмірну залежність від цих нафтових і газових ресурсів. І те, що вони зробили з Манчестер Сіті та Сіті Футбол Груп, — це класична державна діяльність рантьє. У міру розвитку City Football Group ми бачимо, як клуб і його мережа використовуються як політичний інструмент для побудови дипломатії".

Чедвік згадує інвестиції Абу-Дабі в проєкт регенерації Manchester Life вартістю 1 мільярд фунтів стерлінгів. "Це місто потребує внутрішніх інвестицій, оскільки державні відсутні", — сказав Кук Стейвлі та Джассіму у 2008 році.

Як інвестиція у власність, вона була успішною — що суперечливо в очах деяких — але, як і у випадку з придбанням Сіті, скупка першокласної нерухомості в Лондоні, часток в аеропорту Гатвік, Thames Water і виставковому центрі ExCeL і так далі, це виглядає сумісним з ідеєю ширшої стратегії, а не просто ще однієї інвестиції чи випадкового акту доброї волі.

У березні 2021 року інвестиційна компанія Mubadala в Абу-Дабі, очолювана міським головою Аль-Мубараком, інвестувала 800 мільйонів фунтів стерлінгів у наукові дослідження у Великобританії, а через шість місяців – 10 мільярдів фунтів стерлінгів у технологічний, інфраструктурний та енергетичний сектори Британії.

Потім з’явилося "партнерство на перспективу", підписане на Даунінг-стріт тодішнім прем’єр-міністром Борисом Джонсоном і братом шейха Мансура шейхом Мохамедом бін Заїдом Аль-Нахайяном, спадкоємним принцом Абу-Дабі, щоб "значно розширити ширину та глибину" відносин між Великобританії та ОАЕ.

Ці двосторонні угоди є звичайною рисою міжнародних відносин, але все частіше відбувається купівля спортивних і культурних активів.

Придбання ПСЖ компанією QSI відбулося в період величезних інвестицій Катару у Францію та низки угод — оборонних, економічних, торгових — між двома країнами. Купівля Ньюкаслу інвесторами з Саудівської Аравії в 2021 році відбувалося за подібною схемою.

Вищезгаданий виконавчий директор Сіті кепкує над припущенням про те, що між володінням клубом і зміцненням зв’язків Великобританії з Абу-Дабі та ОАЕ існує будь-який зв’язок.

А як щодо Manchester Life? "Немає зв'язків!", — говорячи про економічні вигоди для Абу-Дабі, з точки зору повернення інвестицій, а також переваги житла та інфраструктури для Манчестера. Це все ще схоже на гру. 

Як оголосив шейх Мансур у вересні 2017 року на засіданні Ради зі стратегії розвитку ОАЕ, яку він очолює: "Наша мета — створити міцну репутацію нації, за допомогою якої ми зможемо досягти нашого розвитку, економіки та культурні цілі та амбіції".

Очевидно, що ці амбіції виходять за межі Манчестера та далеко за межі Великобританії. Але, мабуть, те саме стосується City Football Group і її корисності — потенційної чи фактичної — як інструменту дипломатичної політики.

У липні минулого року City Football Group (CFG) придбала контрольний пакет акцій клубу Серії B Палермо, розширивши свій глобальний портфель до 12 клубів, які варіюються від таких як Жирона та Ломмел СК, до нових франшиз, як-от Нью-Йорк Сіті, Мумбаї та Мельбурн.

Привабливість створення присутності в Італії була очевидною. Щодо конкретної привабливості Палермо, виконавчий директор CFG Ферран Соріано похвалив "великий історичний клуб за сильну ідентичність".

Чедвік почав думати про іншу можливу привабливість: Палермо, на острові Сицилія, є жвавим портом, який, згідно з повідомленнями в Італії, є предметом величезного інтересу з боку двох китайських державних судноплавних компаній.

"City Football Group і Палермо можуть бути пов’язані футболом, і це може виявитися серйозною перевагою з точки зору самої гри", — каже Чедвік.

"Можливо, я помиляюся, але, як я бачу, Манчестер Сіті та City Football Group є важелями для досягнення інших цілей. Зміцнення відносин між Абу-Дабі та Великобританією було важливим. Зміцнення відносин між Абу-Дабі та Китаєм стало ще важливішим".

У жовтні 2015 року президент Китаю Сі Цзіньпін в останній день свого візиту до Великої Британії разом із тодішнім прем’єр-міністром Великої Британії Девідом Кемероном провів екскурсію навчальним містечком Сіті. Їхнім екскурсоводом був Аль-Мубарак.

Той візит найкраще запам’ятався завдяки селфі, яке Серхіо Агуеро зробив із Кемероном і президентом Сі, яке стало вірусним. Більш важливо те, що Кемерон скористався нагодою, щоб оголосити про нову угоду щодо китайських інвестицій на півночі Англії, зокрема в Манчестері.

Через шість тижнів підтримувана державою China Media Capital заплатила 400 мільйонів доларів за придбання 13 відсотків акцій CFG. Ще через тиждень Китай і ОАЕ оголосили про плани створення спільного інвестиційного фонду вартістю 10 мільярдів доларів, яким керуватиме Mubadala, суверенний фонд Аль-Мубарака.

Знову міська влада відкидає розмови про зв’язок між цими подіями та дипломатичними інтересами Абу-Дабі та клубу. Питання про інвестиції CFG у китайський клуб Сичуань Цзюню у 2019 році та торішнє придбання бразильського клубу Бая (недалеко від нафтопереробного заводу Mataripe, який нещодавно купив Mubadala за 1,8 мільярда доларів США) спіткаються з таким же зневажливим поясненням: ніякого геополітичного підходу, все заради футболу.

Це міг бути інший клуб Прем'єр-ліги.

Якось Аль-Фахім сказав, що Арсенал, Ліверпуль і Ньюкасл також були в шорт-листі.

Колишній капітан і тренер Ліверпуля Грем Сунесс одного разу розповів про розмову, в якій Стейвлі сказала йому, що компанія намагалася купити мерсисайдський клуб від імені шейха Мансура.

Це звучало як непорозуміння, враховуючи, що Стейвлі провела початок 2008 року, беручи участь у широко розрекламованій заявці на купівлю Ліверпуля від імені Dubai International Capital (DIC). "З Джорджем Джіллеттом і Томом Гіксом було так складно мати справу. Врешті-решт потенційні покупці просто пішли", — сказала Стейвлі Сунессу.

Більш інтригуючим був рядок, який був оприлюднений у судовій справі між колишнім власником Ньюкасл Юнайтед Майком Ешлі та колишнім віцепрезидентом клубу Тоні Гіменесом у 2018 році. Адвокат Гіменеза, Адам Джонсон Кей Сі, заявив, що у 2008 році "пан Ешлі відмовився зустрічатися з потенційним покупцем, який придбав футбольний клуб Манчестер Сіті".

Посередник, який знає деяких фігурантів, вважає, що хтось, пов’язаний з Абу-Дабі, вів переговори з Алішером Усмановим, який на той час був другим за величиною акціонером Арсеналу, але розмова ні до чого не привела, оскільки російський олігарх хотів зберегти свою частку. Прессекретар Усманова не зміг пригадати, чи це все було саме так.

Інше джерело припускає, що Тоттенгем Готспур був найбільш ймовірною альтернативою Сіті. Але якою б не була правда, жоден із цих варіантів не реалізувався до того часу, коли Стейвлі прийшла до Шейха Мансура з ідеєю купити Сіті.

Незвично, всупереч їхній репутації, шейх і його найближче оточення в Абу-Дабі не провели належної аналітики перед підписанням клубу. Час мав вирішальне значення — 1 вересня було дедлайном. Часу не було, тому вони просто повірили в проєкт.

Вони швидко підписали Робіньо з Реала, але Аль-Фахім сказав, що це лише початок. В планах були трансфери Сеска Фабрегаса з Арсеналу, Фернандо Торреса з Ліверпуля та Кріштіану Роналду з Манчестер Юнайтед, коли трансферне вікно знову відкриється.

Імідж шейха Мансура зіпсувався. Адже образ будували на основі гідності та поваги, співпраці з глобальними елітами, а не обговорення планів світового панування.

Аль-Фахім був швидко звільнений. У лютому 2018 року його засудили до п’яти років позбавлення волі, визнавши винним у використанні підроблених документів. Але невідомо, чи відбував він покарання. Останні чотири роки він керував біржею криптовалют.

Йог замінив набагато спокійніший, вдумливіший Аль-Мубарак.

За кілька днів Аль-Мубарак відправив Саймона Пірса, надійного PR-консультанта з Абу-Дабі, до Манчестера для місії з встановлення фактів, яка виявила кілька тривожних відкриттів.

Пірс повернувся з позитивними відгуками про ключових співробітників, таких як Кук і Вікі Клосс, давній керівник відділу комунікацій, і Марк Гьюз, який того літа обійняв посаду менеджера. Він був вражений відсутністю інфраструктури, ефективності та бізнес-стратегії.

Трансформація клубу за перші п'ять років була вражаючою. Вони добре попрацювали над тим, щоб перетворити Сіті з одного з найбільш хаотичних клубів Прем’єр-ліги на клуб, який, з точки зору інфраструктури та стратегії, встановив золотий стандарт.

Що стосується ярлика "галасливих сусідів", то він просто забувся. Сіті сказав своє слово на полі.

Так, витрати були колосальними, але клуб навчився надавати повноваження професіоналам найвищого класу, таким як Гвардіола та виконавчий директор Ферран Соріано. І клуб заявив про себе у набагато більш стриманий, виважений, дипломатичний спосіб, ніж передбачали нахабні заяви Аль-Фахіма в ті перші дні.

Якщо катарський спосіб управління ПСЖ останніми роками нагадував цирк, то Сіті виглядає безтурботним. Саме цього хотіли жителі Абу-Дабі.

А тепер час обговорити 115 звинувачень, пов’язаних із імовірними порушеннями фінансових правил Прем’єр-ліги в період з 2009 по 2018 рік. Вони випливають із потоку електронних листів, які, здається, показують, що високопоставлені особи Сіті переписуються про те, як змінити клубну систему. Комерційні доходи від партнерів в Абу-Дабі — у деяких випадках дуже суттєві — для того, щоб забезпечити відповідність правилам фінансової фейр-плей УЄФА.

Сіті заперечує будь-які правопорушення, стверджуючи, що "спроба завдати шкоди репутації клубу є організованою", і посилається на "наявність неспростовних доказів невинуватості".

Навіть Гвардіола визнав, що відчуває себе дискомфортно через звинувачення, які висять над клубом. "Я хотів би, щоб Прем'єр-ліга і судді могли щось зробити якнайшвидше, і тоді, якщо ми зробили щось не так, усі про це дізнаються", — сказав менеджер Сіті минулого місяця. "І якщо ми будемо протягом багатьох років поводимось правильно — тоді люди перестануть про це говорити".

Чи нівелює цей скандал те, що побудувало Сіті за ці роки? Ймовірно, так. Чи кидає тінь на репутацію шейха Мансура та Абу-Дабі? Напевно ні. Чи впливає це на їхні майбутні цілі? Аж ніяк.

Виграє чи програє команда в Стамбулі, лінія розвитку залишається незмінною: це футбол, пов’язаний з приватними інвестиціями, а не "проксі-бренд" за описом Кука чи "інструмент політики", запропонований Чедвіком.

Що означала б перемога в Лізі чемпіонів для Абу-Дабі? Високопоставлена особа у виконавчій ієрархії емірату говорить про гордість і щастя за шейха Мансура, але не про великий тріум — нічого подібного до того, що характеризувало, наприклад, проведення Катаром чемпіонату світу з футболу 2022 року.

Проте Спортивний арбітражний суд, ухваливши рішення на користь Сіті після того, як УЄФА спочатку визнав їх винними в порушеннях FFP і відсторонив від Ліги чемпіонів у 2020 році, дійшовши висновку, що комерційні угоди клубу були "справедливими".

Передбачається, що Etihad заплатить CFG понад 67,5 мільйонів фунтів стерлінгів за сезон, щоб покрити спонсорство футболок, а також права на назву стадіону та тренувального містечка. У 2020 році авіакомпанія повідомила The Athletic, що "партнерство залишається для нас дуже важливим, забезпечуючи впізнаваність бренду за кордоном".

Сіті завжди представлялося як приватна інвестиція шейха. Будь-які припущення про "державну власність" були спростовані з самого початку. І ця позиція точно не зміниться.

Але це дуже схоже на державну власність. Зрозуміло, не у формальному сенсі, а в практичному. І, очевидно, не для PR у його традиційному розумінні, серед громадськості, а з точки зору престижу, визнання та влади на дипломатичному рівні, допомагаючи Абу-Дабі посилити свій геополітичний вплив на світовій арені.

Правда набагато простіша. Футболом керують розумні люди. А приватні інвестиції, позбавлені будь-якого геополітичного виміру.

Чи зможе клуб принести шейху Мансуру гідну віддачу від інвестицій і славу в суботу ввечері. Дізнаємось зовсім скоро!

За матеріалами The Athletic