Мрія російської «опозиції» про прекрасну Росію майбутнього коштом Заходу

Слідами публічної дискусії російських «опозиціонерів» у Брюсселі.

«Детектор медіа» продовжує публікувати думки про «хороших росіян» і про те, що з ними не так. Про те, як російський «опозиційний» канал виставляє росіян жертвами, читайте тут. Позицію оглядачки «ДМ» Лєни Чиченіної читайте тут. Погляд Наталії Лигачової, голови ГО «Детектор медіа» та шефредакторки групи видань «ДМ», читайте тут, а думки Дмитра Золотухіна, медіаексперта, виконавчого директора громадської організації «Інститут постінформаційного суспільства» — тут. Білоруська журналістка Наста Захаревич писала про конференцію в Ризі про українських і російських (!) біженців, куди не покликали українців, а також спробувала таки розповісти, що з «хорошими росіянами» не так. Її текст можна прочитати не лише українською, а й англійською мовою. Тепер ми наводимо розповідь про російську «опозицію» на основі одного її заходу в Європі.

Для тих, хто стежить за так званою російською опозицією у вигнанні, деякі факти про неї вже відомі. Варто лише повторити, що ця «опозиція» роз’єднана, не оформлена інституційно, не має жодного впливу, а, найголовніше — вона не знає, що саме та як саме вона має робити, принаймні, зараз.

Мабуть, така її розгубленість не є причиною не дискутувати з багатьох важливих питань. При цьому під час таких дискусій ми можемо почути, про що вони думають і чого хочуть — або хотіли б. І це шокує.

Днями у Брюсселі відбулася публічна дискусія російських «опозиціонерів», зокрема, Михайла Ходорковського, Марка Фейгіна та економіста Сергія Алексашенка. Одна з панелей отримала назву «Нова конституція, новий федералізм, нова економіка та нова зовнішня політика».

Мою увагу привернула саме назва панелі, адже вона одразу ж задавала і рамки розмови, і її мету.

До чого тут нова конституція, коли Росія веде криваву війну та скочується у середньовіччя? Про який саме федералізм вони думають і чому взагалі вони думають саме про нього? Якою вони бачать нову економіку, коли її руйнація щойно почалася й не закінчиться найближчими десятиліттями? І що собою являтиме нова зовнішня політика?

Звісно, про все це можна буде говорити предметно лише після того, як не стане Путіна та його режиму. Але «опозиціонери» зізнаються, що не мають ані сил, ані можливості, ані ідеї, як цей режим повалити. Вся їхня надія — на ЗСУ. Лише Фейгін відомий тим, що не бачить іншого шляху, ніж озброєний похід на Кремль. Але, як відомо, російські добровольці, які ввійшли до Бєлгородської області, самі по собі, а «опозиція» — сама по собі. Й вони не перетинаються. Понад те, «опозиціонери» їх бояться, хоча у якомусь сенсі саме добровольці прокладають їм шлях додому.

Попри все це, «опозиціонери» розмовляють про Росію майбутнього, але роблять це так, ніби навмисно заплющують очі на реальність.

Наприклад, Ходорковський говорив про зміни до конституції, які дозволять, зокрема, провести вибори одразу після перемоги України та надати федеральним одиницям більше свободи.

І це дуже дивно, адже фактично він пропонує вибори, в яких візьме участь хворе російське суспільство, отруєне пропагандою, та бандити при владі. Інших росіян нібито поки не існує. То що ж він сподівається отримати в результаті цих виборів? І чому він не розуміє, що у такому стані Росії вибори ні до чого позитивного не призведуть, бо там ніколи не було демократії? На побудову демократії знадобляться довгі-довгі роки. Але опозиціонери поспішають, вони не мають часу чекати.

Ще більш дивною була невпевненість Ходорковського у тому, що національні суб’єкти Росії мають отримати незалежність і сформувати власні національні держави. При тому, що під час дискусії прозвучало «Росія — тюрма народів», «опозиція» не хоче цю тюрму зруйнувати й дати народам спокій. А це те, за що зараз бореться Україна. І, якщо «опозиція» її у цьому підтримує, бо вона незалежна формально, такого права іншим вона не дає. І всі мають це запам’ятати: навіть Ходорковський, якщо раптом стане новим президентом Росії, буде тримати народи під п’ятою. Чому? Напевне, тому, що він все ж таки продукт імперії та мислити інакше не може від народження.

Але таку позицію Ходорковський підкріплює тим, що, нібито, для Заходу це страшний сон, якщо ядерна зброя Росії опиниться в руках 15-20 нових країн. Я не пригадую, щоб за останні роки на Заході казали про такі страхи. Однак тут є натяк на такі ж думки під час розпаду СРСР, коли Захід дійсно переймався цим, тому не хотів розвалу СРСР і вмовляв Україну не виходити з нього. А що ж було далі? Коли Захід вважав, що в Україні до влади прийдуть мавпи та що не можна давати їм до рук ядерну бомбу, Україна відмовилася від неї. Понад те, вона віддала свої ракети середньої дальності. Кому? Росії. Що було потім? Ці ракети полетіли на голови українців. Тому з якого дива Ходорковський упевнений, що в разі, коли ядерна зброя буде в одних руках — Росії, то це буде гарантією її незастосування? Все ж навпаки! Ми спостерігаємо це зараз. Насправді «опозиціонерам» Росії варто було почати розмови про відмову від ядерної зброї. Але ні — такого ми не почуємо, бо вони все ж таки — імперці й так само хочуть, аби їх боялися та поважали.

Алексашенко, навіть будучи економістом, також представив напрочуд дивний і чисто по-російськи нахабний план для майбутнього Росії. Якщо коротко, то після перемоги України він хотів би бачити інтеграцію Росії з Європою у військово-політичний союз та економічну інтеграцію. І це він каже зараз?!

Будь-яке військове співробітництво передбачає, що Росія матиме військово-промисловий комплекс. А для чого? Виробляти зброю. З якою метою? Воювати з сусідами. Іншої мети, крім захисту від потенційної загрози з боку Китаю, майже не існує. Невже він вважає, що НАТО якимось чином зацікавлене у тому, аби Росія розвивала свій ВПК після війни з Україною? У це складно повірити, але таке було сказано.

Щодо інтеграції економічної, то це взагалі за межами розуміння, адже Росія обкладена санкціями на довгі роки наперед, і їхній арсенал використано ще не весь. І все це для того, аби Росія найближчими роками не змогла вести війну будь з ким. Європа, США та інші країни з минулого року розпочали швидкий процес відмови від російських енергоносіїв, аби вийти з залежності від Росії, і поступово розривають більшість економічних зв’язків. Незрозуміло, що такого сталося чи станеться у короткій перспективі, що змусить Захід змінити свою позицію? Невже «демократичні» вибори в Росії?

Доводячи необхідність економічної інтеграції, Алексашенко сказав майже наступне: у 1990-х роках США не дали грошей Росії, не допомогла достатньо, тому росіянам довелося жити у скруті й почалася війна з Чечнею. Логіка незбагненна: якщо не дати Росії грошей — вона почне війну. Та вона вже її почала! І вже не першу! Годувати росіян, аби в них не було бажання погрожувати світу ядерною зброєю, — ми це вже проходили. Це не працює. Це ненормально. І так не має бути.

Крім того, «опозиція» пам’ятає, але не дуже зауважує на тому, що спочатку Росія має виплатити сотні мільярдів доларів репарації Україні, а потім — компенсації її західним партнерам, які витрачали гроші своїх платників податків на «Хаймарси» та F-16. Як економіст уявляє собі ці процеси — репарації та надання грошей Росії — одночасно? На якій підставі? Але головне: з якою саме метою Захід має давати гроші росіянам? У тім і річ, що цієї мети не існує навіть в головах російської «опозиції». Аргумент, що ми не можемо дозволити, аби росіяни вмирали від голоду, вже неактуальний, бо саме ці бідні росіяни вбивають українців. Ба більше — вони вбивають самі себе. Але то їхня справа. Справа світу — ізоляція Росії. І цей процес щойно розпочався.

І при цьому «опозиціонери» мріють про зняття санкцій. Уже зараз! Попри те, що й тут логіка відсутня, цьому є пояснення: якщо до влади прийде «хороша російська опозиція», то їй складно буде керувати країною, яка опинилася в ізоляції. Але чому світ має це хвилювати? Разом із тезою про те, що у разі, якщо росіянам не дати гроші й не зняти санкції, вони почнуть ще одну війну, це суцільне божевілля. Так само божевільним є прохання про економічну інтеграцію: а що Росія може запропонувати світу, який уже відмовляється від всього того, що вона донедавна була спроможна запропонувати? Газ? Нафту? Досвід довів, що світ без цього всього обійдеться. Росія насправді не дає світу нічого такого, чого світ не має і без неї.

І на десерт: «хороша російська опозиція» не хоче люстрації, бо буде громадянська війна. А це означає, що не буде навіть спроби усунути від влади тих, хто розпочинав криваві війни та хто загнав у рабство сам російський народ, хто зомбував його.

При цьому всьому «опозиція» сором’язливо не каже про те, що саме треба для Росії насамперед: демілітаризація і денацифікація. А єдина допомога, на яку вони можуть розраховувати, — психіатрична. І допоки вони по-справжньому не визнають самі себе хворими, ніхто у світі не мусить навіть слухати про їхні «хотєлки». Росія викинула себе з цивілізованого світу і за межі історії. Це її свідомий вибір. І ми маємо його «поважати» і розуміти, що з такою «опозицією», так само як і з нинішнім режимом, надії на щось добре не може бути.

До речі, покарання російських воєнних злочинців теж не допоможе. Навіть якщо Путіна та його банду повісять на Червоній площі — це не буде доказом того, що там залишилися лише нормальні люди.