"Мама була б жива, якби її батько не побив". Чому домашні тирани уникають покарання

Доньки 53-річної Олени найбільше бояться, що смерть їхньої мами залишиться безкарною. У тому, що трапилося, вони звинувачують батька-тирана. Жінка померла за кілька годин після жорстоких побоїв, але поліція не поспішає рапортувати про розкритий злочин.

Насильник, від якого сім'я страждала багато років і якого не раз безуспішно намагалася зупинити за допомогою закону, вільний і цілком упевнений у своїй безкарності.

На протидію домашньому насильству видаються мільйонні гранти, цій темі присвячуються сотні тренінгів, семінарів та конференцій. Але все це «на небесах», на землі продовжують траплятися такі людські трагедії.

«Якби бачила моє обличчя»

Юля не могла додзвонитися мамі, у якої 22 травня був день народження. Вона взяла сина і поїхала на вулицю Милославську у Києві, де мама жила останнім часом, пішовши з квартири, де перебував чоловік. Двері теж ніхто не відчинив.

- Я подзвонила сестрі, вона підказала, що язичок замка можна відсунути викруткою. Коли зайшла до квартири, жахнулася. Мама лежала на підлозі і не рухалась, все обличчя було синє, – розповідає старша дочка.

Швидка допомога вже нічим не могла допомогти. Коли на місці трагедії відпрацювала слідчо-оперативна група, Олену відвезли до моргу. Молодша донька Ганна терміново помчала до Києва з-за кордону.

- Збереглося СМС-листування, яке Олена вела з Анею 20 травня, - каже адвокат Олег Веремеєнко. – О 16.49 вона повідомила молодшу доньку, що чоловік її побив. О 18.12 написала: «Якби ти бачила моє обличчя». О 20.00: "Все нормально, він уже пішов". Донька зв'язалася з мамою по відеозв'язку і бачила, що вона побита.

Чому Олена не звернулася до лікарів, до поліції? Можливо, тому, що звикла. У січні минулого року в Лікарні швидкої медичної допомоги їй уже зашивали рану на тім'і, отриману від удару об угол столу. Поліція тоді опитала чоловіка і відпустила.

Увечері 20 травня Олені ще вистачило сил, щоб вийти до сусідньої крамниці по хліб та повернуться до квартири. Але дійти до ліжка вона не змогла. Експерти констатували черепно-мозкову травму внаслідок контакту з тупим предметом та обширний крововилив. Смерть настала в ніч із 20 на 21 травня.

Поводився, як ні в чому не бувало

Олена вийшла заміж удруге, коли Юлі було 11,5 років.

- Спочатку мені здавалося, що вони живуть добре, хоч я тоді мало що розуміла. Пам'ятаю, дізналася від родички, що мама скаржилася їй на жорстокість чоловіка, коли народилася моя молодша сестра. У 2014 році у мами був зламаний ніс... Вона двічі намагалася розлучитися з вітчимом, але першого разу суд дав деякий час на примирення, і він трохи притих. Вдруге позов з якихось причин залишили без розгляду. 1 червня вона знову збиралася подати на розлучення. Вітчим страшно сердився і весь час говорив про квартиру: «Це все моє!», хоч мама отримала спадок від бабусі.

Нерадісні спогади про життя з батьком і в Ані.

– Зараз мені 20 років. Скільки пам'ятаю себе, він і до мене був жорстокий. Міг об руку сірник згасити, а одного разу виніс наші з мамою речі та спалив. Ми тікали від нього. Місяцями, а то й пів року могли жити окремо, та батько не давав спокою. Розшукував, приходив, погрожував, потім вибачався, обіцяв, що зміниться і нас любитиме. Але все повторювалося знову.

До Києва Ганна збиралася прилетіти 30 травня.

- Ми з мамою домовилися, що потай знімемо їй квартиру, щоб він адреси не дізнався. Але ось не встигли... Я прямо сказала батькові, що він убив маму. Щойно її не стало, він одразу поміняв у квартирі замок. Коли ми речі прийшли забирати, навіть не спитав, де поховали, де знайшли гроші на похорон. Поводився, як ні в чому не бувало.

Аня згадує, що багато разів на бешкети батька викликали поліцію, але щоразу його відпускали через годину. Після смерті Олени затримали на день і також відпустили.

«Хочемо одного – справедливості»

Адвокат Олег Веремеєнко каже, що домашній тиран і зараз на волі, йому не пред'явлено підозру, не обрано найменшої міри запобіжного заходу. Кримінальне провадження відкрито за фактом. У Деснянському управлінні поліції Києва KP.UA відмовили у коментарях, посилаючись на таємницю слідства. Відмовилися навіть повідомити кваліфікацію справи – відіслали писати запит до главку. Хоча стаття Кримінального кодексу таємниці не складає.

- Нас із сестрою кілька разів опитували, але нічого у відповідь не кажуть. Тільки: призначено експертизу. Ми боїмося, що розслідування не буде об'єктивним, що смерть мами представлять як нещасний випадок, – переймається Юля. – А ми хочемо одного – справедливості. Мама не померла б, якби вітчим її не побив. Вона була дуже доброю людиною, нікому ніколи не робила зла.

За словами адвоката, чоловік загиблої вжив заходів на свій захист. Йдучи від Олени, він сфотографував її, як лежить на ліжку, і переслав знімок доньці, мовляв, дивись – мама жива, відпочиває.

- Ще він видалив усе листування з дружиною зі свого телефону, а 22 травня, коли Олена була вже мертва, надіслав привітання з днем народження – зворушливий вірш про кохання та пропозицію зустрітися.

У кризових ситуаціях випадки насильства зростають

У червні 2022 року Україна остаточно ратифікувала Стамбульську конвенцію про запобігання домашньому насильству. Перед цим було ухвалено закони, що посилюють відповідальність за такі види правопорушень та злочинів, створено спеціальні загони поліції, на допомогу жертвам та на перевиховання ґвалтівників відряджено психологів. Але на практиці отримати захист можуть далеко не всі.

– І на це є кілька причин. Перша – це людський фактор, який є скрізь, правоохоронні органи не виняток, - каже член Асоціації жінок-юристів України «ЮрФем» адвокат Анна Саєнко. – Якщо для поліцейського, до якого звертається потерпіла, домашнє насильство – це норма, очевидно, що він не побачить проблему. Друга – необізнаність поліцейських, нерозуміння, яку можна застосувати норму закону, як правильно оформити документи. Є чимало випадків, коли суди відхиляють протоколи щодо домашнього насильства, бо вони неграмотно складені. Третя – це ставлення керівництва до суті питання. Якщо керівник не проводить роз'яснювальну роботу, не навчає своїх співробітників, якщо немає людини, яка відповідала б за реагування на домашнє насильство, то підлеглі так і поводитимуться – не брати «зайву» роботу.

Є також причини, пов'язані із сьогоднішнім моментом.

- Не секрет, що поліцейські можуть розмірковувати, а іноді й прямо говорити: йде війна, у країні купа проблем, розбирайтеся самі зі своїми сімейними справами, - констатує Анна Саєнко.

За офіційною статистикою, з початком війни показники домашнього насильства знизилися на 11%.

- Але насправді жодного спаду немає. Багато жертв самі нівелюють те, що з ними відбувається: одних вбивають на фронті, інші стають жертвою катастроф, їхні страждання порівняно з цим – ніщо. В країні триває велика міграція. Люди, які переїхали з небезпечних регіонів, просто не знають, куди звернутися, або не вірять, що їх слухатимуть.

Ризик домашньої тиранії збільшують постійні стреси, втрата роботи, пошук грошей для виживання. Уся світова практика, за словами експерта, свідчить, що у кризових ситуаціях випадки насильства зростають, а ігнорування цього факту сприяє трагедії.