"День Д" чи операція "Кобра": три неочевидні думки про те, від чого залежатиме наступ України

Сьогодні 24 Канал, замість традиційного аналізу закордонних ЗМІ, зібрав думки впливових на Заході генералів та аналітиків, які проаналізували мету та перспективи українського наступу, не вдаючись у тактичні деталі та не порушуючи "тишу", про яку так просить Україна.

Думка 1. Цілі України в контрнаступі є не лише військовими

Відома в Україні американська історикиня, письменниця та журналістка Енн Епплбаум у колонці для The Atlantic міркує про одну з найважливіших, на її думку, цілей українського контрнаступу та говорить про передумови успіху українців.

• Український контрнаступ розпочався та вже йде повним ходом. Легіон "Свобода Росії" і "Російський добровольчий корпус", "кошмарять" численними рейдами Росію на її ж територію.
• Безпілотники літають над Москвою, гатячи, ймовірно, по домах російських топрозвідників. І це все на тлі конфліктів між російськими найманцями із ПВК "Вагнер" і солдатами регулярної російської армії.
• Згідно зі свіжими даними Генштабу ЗСУ, в України вже є успіхи на фронті, зокрема, офіційно оголошено прозвільнення селища Благодатне, що на Донеччині.

Енн Епплбаум недарма згадує про легендарний "День Д", 79-ту річницю якого відзначали минулого тижня у Європі. Водночас ця військова операція, за її словами, багато в чому не схожа і, ймовірно, не буде схожа на висадку союзників у Нормандії.

Цей контрнаступ також відрізнятиметься від фільмів про "День Д", тому що цілі України не є виключно лише військовими.

Українські війська прощупують російську оборону вздовж і впоперек 1000-кілометрової лінії фронту. ЗСУ проводять "базові операції", завдаючи ударів по складах боєприпасів та інших цілях в тилу росіян.

Україна хоче повернути території, втрачені з лютого 2022 року, а також території, втрачені в 2014 році. Так, ми знаємо, що українці можуть це зробити, бо вони вже робили це раніше. Вони вигнали росіян з Півночі України на самому початку війни. У вересні вони відвоювали у росіян частину Харківської області, а через кілька місяців – Херсон.

Але крім того, що Україна відвойовує свої землі, вона також проводить своєрідну психологічну операцію: успіхи ЗСУ повинні остаточно поставити крапку й переконати російську еліту, що війна була фатальною помилкою, і що Росія не зможе її виграти, ні в короткостроковій, ні в довгостроковій перспективі.

З цією метою також було важливо переконати пересічних росіян, що вони не в такій безпеці, як гадали, що війна ближче до їхніх домівок, аніж вони вважали, і що диктатор Владімір Путін не такий мудрий, як вони собі уявляли. І все це українці мають зробити без повномасштабного вторгнення в Росію, без окупації Москви та без ефектної капітуляції Росії на Червоній площі,
– вважає Енн Епплбаум.

Натомість російські добровольці, які воюють у Росії, є частиною цієї боротьби і дійсно мають військову мету. Бойові дії можуть допомогти нейтралізувати безпосередньо прикордонну зону і відволікти російські війська від важливіших боїв.

Але вони також є частиною іншої гри:

• Як сказав один із членів групи на прізвисько "Цезар" в інтерв'ю The New York Times, вони мають на меті "продемонструвати народу Росії, що можна чинити опір і боротися проти путінського режиму всередині країни". Своїм існуванням вони доводять, що апатія не є обов'язковою, що російська нація не є єдиною, і що ніхто не почувається в безпеці лише тому, що живе в межах Росії.
• Безпілотники в Москві можуть мати такий же ефект. Вони показують москвичам, що ніхто не є недоторканним, навіть мешканці Кремля. Можливо, вони не переконають росіян "створювати опір і боротися проти путінського режиму", але вони можуть допомогти переконати людей почати думати про те, що буде далі.

У цьому контексті руйнування Каховської ГЕС на Дніпрі та інших дамб і водних шляхів по всій тимчасово окупованій Україні має чітку мету.

Повені створюють хаос, змушуючи українську державу піклуватися про евакуйованих. Вони створюють великі, несподівані водойми між українськими та російськими військами, унеможливлюючи переміщення техніки. Ці дії також надсилають психологічний сигнал: "ми зробимо все що завгодно, щоб зупинити вас. Нам байдуже, як це виглядатиме. Нам байдуже, кому це зашкодить".

Російський окупаційний режим не рятує людей, які опинилися на дахах своїх будинків через повінь, а російська армія обстрілює тих, хто бере участь у рятувальних операціях. Російські солдати також тонули. Та армію, що була готова втратити десятки тисяч людей у безглуздій дев'ятимісячній битві за Бахмут, навряд чи це хвилює.

За її словами, те, що ми бачимо, не є "туманом війни" в старомодному розумінні. Натомість це своєрідний вихор торнадо зі справжніх боїв, що відбуваються поза екранами телевізорів, і фальшивих, що відбуваються на камеру.

За висадкою в Нормандії послідувала довга, кривава хода союзників через Францію, за якою ніхто вдома не спостерігав в реальному часі. Впевненість у тому, що "День Д" був справжнім переломним моментом, з'явилася лише в ретроспективі. Український контрнаступ поки що розчаровує шанувальників панорамних драм, ефектних битв і героїчних історій. Аналітикиня справедливо закликала Захід пам'ятати, що справжня мета контрнаступу – це не шоу та не розваги для західних оглядачів, а Україна платить за це кожного дня велику ціну.

Думка 2. Не "День Д", а операція "Кобра"

Австралійський генерал-майор у відставці Мік Раян також дав оцінку контрнаступу України та розповів про найімовірніший результат бойових дій. Про це він написав у своїй колонці для The Economist.

Аналітики та військові експерти часто порівнюють День висадки в Нормандії з українським військовим наступом, який зараз розгортається. Хоча обидві були розпочаті в червні, кращим порівнянням, на думку Раяна, може бути операція "Кобра".

Американська піхота та танки M4 "Шерман" 4-ї бронетанкової дивізії вирушають через місто Кутанс, Нормандія. Операція "Кобра", липень 1944 року/ фото US National Archives

Президент Володимир Зеленський, його збройні сили та союзники на Заході сподіваються на щось подібне. Потрібна рішуча кампанія, що не лише відвоює частину української території, а й знищить значну частину російських збройних сил в Україні, щоб вони не змогли знову проводити наступальні операції у 2023 році.

У найкращому випадку вся Україна буде звільнена цього року. Найбільш вірогідним є звільнення значної частини Сходу та Півдня країни, що поставить Україну у вигідну стратегічну позицію для повернення Криму, який Росія анексувала у 2014 році.

Починаючи з минулого року українські стратеги працювали з НАТО і моделювали різні варіанти наступальних операцій у 2023 році.

• Навчання в Україні та за її межами до останнього забезпечувало підготовку військових. Українські формування тренувалися разом, відпрацьовуючи подолання перешкод, проникнення в оборону противника і використання відходу російських військ.
• Протягом декількох місяців на лінії фронту точилися розвідувальні бої. Українські та російські війська боролися за інформацію на землі, використовуючи безпілотні літальні апарати, засоби радіоелектронної боротьби та супутникові знімки, а також намагаючись відмовити в доступі до інформації своєму супротивнику.
• Обидві сторони накопичують запаси матеріально-технічних засобів – від продовольства і пального до боєприпасів. Збройні Сили України прийняли на озброєння велику кількість нового обладнання і видали його своїм підрозділам.

Багато в чому Мік Раян поділяє думку Енн Епплбаум. Протягом останніх тижнів Україна посилила свої дальні удари по російських об'єктах.

Перший тип цілей був оперативним. Ці удари були нанесені по російських штабах, пунктах постачання і місцях зосередження військ і мали на меті порушити згуртованість російської оборони і здатність реагувати на українські удари.

Другий тип ударів був політичним. Вони включали в себе атаку безпілотників на Москву і вторгнення в Бєлгородську область. Метою було викликати занепокоєння серед лідерів у Москві і змусити їх переглянути, де розгортати російські війська.

Нові українські просування навколо Бахмута і на Півдні України, схоже, підтверджують, що час "Ч" настав. Хитрі українці, провівши наступальні операції на Харківщині та Херсонщині, навчилися планувати і проводити їх. З покращенням їхньої підготовки та планування зросла і їхня здатність обманювати ворога та синхронізувати складні збройні операції на кількох напрямках,
– зауважує австралійський генерал-майор.

Українці, на думку Раяна, відкриватимуть інші напрямки наступу, намагаючись ввести росіян в оману щодо справжніх головних зусиль своєї кампанії. Здійснюючи ці атаки, вони також спостерігатимуть за російськими контрзаходами: те, як росіяни реагуватимуть на ці атаки, перекидатимуть резерви і посилюватимуть ключові напрямки, надасть українцям додаткові можливості.

Військовий відзначає, що українські військові лідери "вміють винюхувати слабкі місця росіян і вводити ворога в оману щодо своїх намірів", вони чудово це робили перед наступальною операцією, що звільнила більшу частину північно-східної Харківської області у вересні минулого року. Ніхто не розуміє російське військове мислення краще за них.

Українські солдати стріляють з гармати біля Бахмута, де точаться запеклі бої з російськими військами, в Донецькій області / фото Libkos / AP

На різних етапах кампанії успіх і поразка залежатимуть від рішучості, професіоналізму і натхнення українських воєначальників, які стали "вогняною сумішшю" професійних солдатів і мобілізованих громадян.

Кампанія буде складною, кривавою і майже завжди незрозумілою для сторонніх спостерігачів. Це буде величезна робота, яка розгортатиметься протягом місяців, а не днів. Будуть моменти, коли буде важко побачити кінець чи мету руйнувань. Буде багато несподіванок, таких як руйнування Каховської ГЕС, що матиме великі і малі, добрі і погані наслідки для української кампанії наступу,
– пророкує Мік Раян.

Але так само, як українці тримають себе в руках, добре готуються і терпляче чекають, щоб завдати масованого удару, так само і суспільство та політики на Заході повинні бути уважними і готовими надати більше допомоги, якщо це буде потрібно. На цьому наголошує австралійський генерал.

Він справедливо нагадує, що в червні 1944 року, коли масивні сили вторгнення союзників перетнули Ла-Манш, генерал Дуайт Ейзенхауер писав, що "очі всього світу звернені на вас". Українці, які боролися, страждали і приносили жертви протягом останніх 16 місяців, добре знають, що світ спостерігає за тим, як вони починають наступну фазу звільнення від окупантів.

Думка 3. Як ЗСУ майстерно "диригуватимуть оркестром" у бою

Девід Петреус мав у своїй кар'єрі як невдачі, так і успіхи, але він залишається одним з найбільш поважних генералів сучасності. Навіть коли 101-а повітряно-десантна дивізія під його командуванням стрімко наступала на Багдад у 2003 році, він задавався питанням: "Скажіть мені, чим це закінчиться?". Думки генерала озвучив аналітик Макс Бут у своїй колонці для The Washington Post.

Петреус не прогнозує швидкого завершення війни в Україні. Незважаючи на це, відставний генерал повернувся минулого тижня з Києва, де зустрічався з українськими військовими, з позитивною оцінкою перспектив українського контрнаступу, який розпочався. Петреус впевнений, що "українці досягнуть значних проривів і зроблять набагато більше, ніж прогнозує більшість аналітиків".

Це приємно чути, адже українці приступили до виконання надзвичайно складного військового завдання. Вони наступають на підготовлені оборонні позиції, які добре підтримуються артилерією, а на війні оборона завжди має перевагу над наступом. Звичайне емпіричне правило полягає в тому, що атакуючі сили повинні мати чисельну перевагу 3 до 1 в точці штурму, щоб досягти успіху.

• Вістрям українського списа стали приблизно вісім нових бронетанкових бригад, загалом близько 40 000 військовослужбовців, підготовлених силами НАТО і озброєних німецькими танками Leopard 2 і німецькими бойовими машинами піхоти Marder 1, британськими танками Challenger 2, американськими бойовими машинами "Бредлі" і більш спеціалізованими машинами, схожими на броньовані бульдозери, що призначені для прориву російських окопів і проходження через російські мінні поля.
• Наступні сили мають діяти швидко, щоб закріпити успіхи, досягнуті ударними військами на фронті. Як зазначив Петреус, це була "здатність, якої не вистачало українцям під час їхнього вражаючого наступу в Харкові минулої осені". Їхньою метою буде просування до Азовського моря, розірвання "сухопутного мосту" між окупованим Росією Кримом і окупованим Росією Донбасом.

Наступ Сил оборони із застосуванням усіх елементів військової могутності є найскладнішим завданням у війні, і саме його росіяни не змогли здійснити під час свого невмілого вторгнення в Україну минулого року (пам'ятаєте багатокілометровий затор з російської техніки під Києвом?).

Американські військові дуже добре навчилися вести маневренну загальновійськову війну – свідченням цього є успіх США у війні в Перській затоці 1991 року і марш на Багдад 2003 року, але українці поки лише вдруге спробують здійснити такий маневр.

Водночас ЗСУ наразі бракує критично важливого елементу, який забезпечив успіх американських військ – переваги в повітрі. Та в росіян її також немає.

Жодна зі сторін не може послідовно прорвати протиповітряну оборону іншої сторони. Перші F-16 прибудуть в Україну не раніше осені, тож українським військам доведеться обходитися без них у цьому наступі.

Не дивно, що навіть аналітики американської розвідки похмуро дивилися на перспективу прориву українських сил. Та Петреус переконаний: "Я вірю, що українське командування врешті-решт організує дуже вражаючі загальновійськові операції". Він також попередив, що, як і під час наступу в Іраку в 2007 році, бої на початковому етапі українського наступу "стануть набагато складнішими, перш ніж полегшає".

Він пояснив, що для цього буде потрібно:

• Танки наступатимуть разом з піхотою ("щоб утримати російську піхоту від застосування протитанкових керованих ракет"),
• інженери "прориватимуть мінні поля і загородження",
• артилерія і міномети "змусять росіян не висовуватися з окопів",
• системи ППО будуть наступати разом з танками і бронетехнікою, "щоб не дати російській авіації підтримати російських захисників",
• радіоелектронні засоби наступатимуть разом із танками і бронетехнікою. Системи радіоелектронної боротьби повинні будуть "глушити російські радіомережі", безпілотники –знаходити російські штаби і резервні сили "для ураження високоточними боєприпасами",
• І звичайно ж, логісти слідуватимуть "відразу за передовими підрозділами з додатковими боєприпасами, паливом, продовольством, водою, технічним обслуговуванням і медичним забезпеченням".

Це дуже багато елементів, які необхідно синхронізувати в розпалі бою – процес, який він порівняв з диригуванням симфонічним оркестром.

За словами Петреуса, "цілком можливо, що російські підрозділи, які зараз все частіше складаються з погано навчених, погано оснащених і погано керованих окремих частин, що перебували у важких боях протягом багатьох місяців, виявляться досить крихкими і розваляться на великих територіях".

Він зазначив, що росіянам буде важко реагувати на українські прориви, оскільки вони не мають достатніх резервів, щоб покрити багатокілометровий фронт. І якщо росіяни спробують заткнути одну дірку в лінії фронту, вони можуть створити інші вразливі ділянки в інших місцях.

Петреус зауважив, що повінь, спричинена руйнуванням Каховської ГЕС на півдні України російськими військами, "суттєво не вплине на український наступ". Дійсно, деякі російські позиції вздовж Дніпра були затоплені разом із багатьма українськими населеними пунктами, і як тільки паводкові води спадуть, річка фактично стане мілкішою і її буде легше перетинати.

Це не обов'язково означає, що українці зможуть закінчити війну найближчим часом. Як попереджали Рафаель Коен і Джан Джентіле у Foreign Policy, американцям потрібно позбутися своєї зацикленості на "коротких, вирішальних війнах". Більшість воєн є довгими і виснажливими, і війна в Україні не є винятком. Вона триває з 2014 року, а не з 2022 року, і, незалежно від того, що станеться з цим контрнаступом, вона, швидше за все, все ще триватиме й у 2024 році,
– пояснює Макс Бут.

Але якщо Петреус має рацію, а українці зможуть перерізати сухопутний міст між Донбасом і Кримом, вони зможуть завдати потужного удару по окупантах. Просування України до Азовського моря поставить під загрозу утримання Росією Криму, де, як зазначив Петреус, розташовані "російські авіабази, штаби, склади матеріально-технічного забезпечення, військово-морські бази та інші об'єкти", які підтримують російські військові операції по всій території України.

Сполучені Штати можуть і повинні допомогти українцям, надавши їм, як за це виступає Петреус і багато інших військових експертів, армійські тактичні ракетні системи (ATACMS) на додаток до крилатих ракет Storm Shadow, наданих Великою Британією, щоб уможливити нанесення ударів по Криму на більшій відстані.

Якщо цей контрнаступ дійсно буде успішним, українці не лише звільнять більшу частину своєї землі від жорстокої окупації, а й змусять росіян визнати, що це війна, яку вони не можуть виграти, і переконати Захід продовжувати надавати необхідну Україні підтримку в довгостроковій перспективі.

Звичайно, війна – найскладніший і найнепередбачуваніший вид людської діяльності, і поразка завжди можлива. Але шанси в цьому випадку на користь Давида, а не Голіафа, через зміни, які трансформували українську армію за останні роки.

Український солдат закриває вуха під час мінометного обстрілу російських позицій на лінії фронту біля Бахмута в Донецькій області, 29 травня / фото Єфрема Лукацького для AP

Як українська, так і російська армії є похідними від радянської армії. Проте, відтоді, як у 2014 році українці почали проходити західну підготовку, вони заохочують ініціативу малих підрозділів, яка характерна для збройних сил НАТО, і яка, за словами Петреуса, "дозволить українцям максимально використати кожен успіх, якого вони досягнуть".

Росіяни ж, навпаки, загрузли в радянському централізованому плануванні "зверху – вниз", де молодші офіцери залежать від наказів вищого керівництва, яке часто перебуває далеко від фронту та не може реагувати на умови, що швидко змінюються.

Існує також дуже важливе питання різної мотивації між двома сторонами. І, як казав Наполеон, "на війні моральна сила складається з фізичної, як три частини з чотирьох". Петреус зазначив, що "українці повністю мобілізовані, вважають це своєю війною за незалежність і мають високий бойовий дух". На відміну від них, зазначив він, "багато російських солдатів, ймовірно, не відчувають такої ж відданості своїй справі і мають досить низький моральний дух після місяців, проведених в окопах і районах, де місцеві жителі їх ненавидять".

Один із героїв Петреуса, генерал Дуайт Ейзенхауер, сказав військам, які от-от мали розпочати визволення Європи в "День Д": "Надія і молитви волелюбних людей звідусіль йдуть з вами". Сьогодні надії і молитви волелюбних людей з усього світу йдуть з українськими військами. Ми можемо лише сподіватися, що їхній контрнаступ буде таким же успішним". У це вірить Петреус і в це має повірити увесь західний світ.