Чи стане Галерна затока перлиною Києва?

При розвитку міст весь цивілізований світ рухається шляхом створення зручних для проживання та відпочинку територій, з максимальним збереженням екологічної складової. Київ - не виняток: тут є десяток території, котрі потребують облаштування, і завдяки партнерству влади та приватних інвесторів мають шанс перетворитися на інфраструктурні об’єкти, дружні і до людей, і до природи.

Одне з таких місць - Галерна затока у Голосіївському районі столиці, яка складається із заплавних луків та озер Єрік, Миколайчик та інших водойм і має недоторкану дику природу, що полюбилася відпочивальникам. Кияни приїжджають сюди порибалити, відпочити у наметах, влаштувати пікнік.

Втім, така територія потребує догляду, адже величезна, якою ніхто не опікується, створює проблеми для жителів прилеглих територій. Мабуть, через те, що "галерка" знаходиться доволі далеко від центру столиці, до неї ніяк не доходять руку. Між тим, ця територія має серйозний потенціал - природній, рекреаційний та господарський. І за грамотного управління можна ці потенціали успішно поєднати.

Наразі Галерна затока має невизначений містобудівний статус. В результаті територія залишається занедбаною, невпорядкованою та неконтрольованою у використанні. І через це становить певну небезпеку для міських мешканців, особливо, найближчого населеного пункту - мікрорайону Корчувате.

Один з найбільших ризиків - підтоплення. Фахівці стверджують, що навіть за невеликої повені - 1% - рівень води у Галерній затоці значно перевищує висоту поверхні Галерного півострова, а в разі повені 10% він майже повністю йде під воду.

Ба-більше, ці води забруднені відходами, адже у 1955 році тут працювала свиноферма з відстійниками рідких та твердих відходів у вигляді полів фільтрації. Всі ці нечистоти потрапляли до води, забруднюючи не лише поверхневі, але й підземні води. Оскільки очищенням стічних вод ніхто не переймався, вони зайняли всі низинні форми рельєфу, включаючи наявний водний об’єкт і збудований обвідний скидний канал, вода по якому самопливом потрапляла у озеро Єрик та Миколайчик, а згодом у Галерну затоку, забруднюючи акваторію та донні відклади озер та затоки.

На думку екологів, відходи цих свинокомплексів є небезпечними для здоров’я мешканців сіл і міст, що межують із ними. Про сморід, який стоїть тут навіть у безвітряну погоду, годі й говорити. Екологічну ситуацію погіршує те, що у Галерну затоку впадає дощова каналізація Корчуватого, яка також не має очисних споруд.

При цьому міська влада та екологічні активісти вже порушували питання про те, що Галерній затоці як куточок недоторканної природи, на якому ростуть десятки різних видів рослин, водяться дикі тварини та птахи, надати статус зони ПЗФ (природно-заповідного фонду). За словами відомого активіста, Директора Київського еколого-культурного центру Володимира Борейка, згідно із законодавством, такий статус отримують території, де знайдено червонокнижні рослини або представників фауни. Втім, сам Борейко на нещодавній прес-конференції підтвердив, що на території "галерки" ботаніки не знайшли жодних видів рослин, що зникають.

Натомість територія роїться від різного роду комах, популяцію яких ніхто не контролює - комарів, мошок, кліщів. За словами представників міської влади та екологів, здійснювати хімічну обробку проти комах такої території наразі ніхто не стане - це коштовний процес. Втім, опікуватися комахами та іншими неприємностями, які пов’язані з функціонуванням величезної занедбаної території, міг би приватний інвестор. Наразі розглядаються кілька варіантів облаштування Галерної затоки. Інвестори обговорюють із містом можливість створити на місці дикої території між затокою та ЖК «Svitlo Park» публічний цивілізований парк, який стане зручним та комфортним місцем відпочинку для всіх киян та гостей міста. Втім, наразі до конкретних проектів справа не дійшла, а місце популярне бодай серед безхатьків та асоціальних громадян.

Для прикладу такого облаштування Київ міг би скористатися досвідом інших європейських міст, які мали успішні проекти подібних урбаністичних рішень. Йдеться про те, щоб інтегрувати дику захаращену територію в організм мегаполісу, і при цьому зберегти його первозданну красу, унікальну флору та фауну.

Подібним шляхом пішли європейські міста. Так, на площі Берти Крегер у німецькому Гамбургу на місці захаращеного пустиря створили вкритий зеленню публічний простір. Тут облаштували місця для прогулянок, відпочинку та міської торгівлі. Особливістю площі є так звані сидячі острівці - Sitztiden. Ці лавки розташовані на різній висоті і справді створюють ефект хвиль. Ефекту цьому видовищу додає те, що дерева ростуть просто крізь них.

Варта уваги й міланська Via Gallarate, яка поєднує будівлі, зелені насадження та пішохідні доріжки. Корпусні блоки перетинаються із зеленим схилом, і парк органічно вписався у міський ландшафт. За задумом архітекторів, північна частина парку має більш "дику" природу - там вищі дерева і менше будівель, натомість південна частина - навпаки, більш "цивілізована". При плануванні цього простору була врахована типологія рослинності, притаманної цій території.

Ще один приклад вдалого облаштування дикої території для створення громадського простору - набережна міста Тихи у Польщі. Вона тягнеться вдовж східного берега озера Папроцани, викладена дерев’яними доріжками для пішоходів та велосипедистів, які часом прокладені просто над водою. Над озером натягнуто величезну сітку - такий собі гамак для відпочинку.

Під час створення простору у Тихах архітектори використали натуральні матеріали. Так, лавки і огорожі зроблені з хвойних порід дерев, для паркувальних майданчиків та вуличних воркаутів використано водонепроникний матеріал з мінеральних наповнювачів, а ввечері набережна підсвічується енергозберігаючими світлодіодними вогнями.

Як видно, в європейських країнах знайшли спосіб, як облаштувати громадський простір, і при цьому зберегти унікальну дику природу. Можливо, Україні варто піти тим же шляхом?