Єдина гарантія безпеки в регіоні: Foreign Affairs про допомогу Заходу Україні

Розвіялися ілюзії й в західних партнерів, які давали Києву 3 дні, а найкращому випадку кілька місяців боротьби. Проте Україна й досі доволі вдало відбиває наступ ворога, контратакуючи на окремих напрямках.

Так, ймовірно після наступу настане затишшя на в боях, оскільки ЗСУ намагатиметься закріпить свої здобутки. Але це буде лише пауза у все ще мінливому конфлікті, а не крок у глухий кут. Журналісти видання Foreign Affairs наголошують, що Захід має продовжити допомагати Україні у цій боротьбі, адже це одна з небагатьох можливостей зберегти мир та стабільність у європейському регіоні.

Захід вірить у перемогу України

Головною метою західних урядів з початку повномасштабної війни була допомогти Україні уникнути поразки. Сполучені Штати, Європа та інші союзники надали великі обсяги економічної допомоги та дедалі потужнішу зброю Києву, який використовував їх, щоб утриматися у боротьбі. Однак, щоб не провокувати Москву, Захід приховував обсяг і характер своєї допомоги. Ці країни намагалися уникнути можливих прямих зіткнень між силами НАТО та Росії. Саме тому вони ретельно обирають зброю, яку надсилають, поступово надаючи техніку, яку запитувала Україна.

Багато в чому це проста розсудливість, що відображає стандартні аспекти війни ядерної ери. Тут є сенс зберегти непряме втручання Заходу й обмежити театр бойових дій, щоб запобігти подальшим нападам на Москву. Але продемонстрована Україною здатність ефективно використовувати військову допомогу робить доцільним послабити обмеження на цьому фронті.

Відповідно, замість того, щоб обмежувати звичайну військову допомогу Україні, США та Європа мають збільшити її потік: більше бронетехніки, артилерії та боєприпасів, покращений протиповітряний захист, а також ескадрильї реактивних винищувачів четвертого покоління. Журналісти зазначили, що такий курс є не лише найбільш правильним, а й найкращим способом покласти край війні.

Українські захисники показали свою міць і волю

Спочатку допомога Заходу була різко обмежена. Міністр оборони Олексій Резніков розповідав, що коли Україна просила США надати Stinger, їм відповіли копайте окопи й вбивайте якомога більше росіян, поки все не закінчиться. На Заході не вірили в перемогу нашої країни, однак оскільки українські війська вистояли та продовжували боротьбу, Сполучені Штати, європейські країни та інші партнери України зрештою постачали широкий спектр все більш досконалої зброї. Прийшли і Stinger, і HIMARS, і Patriot, які збивали російські гіперзвукові ракети Кинджал. Зрештою, броню підтримуватимуть і літаки F-16.

Свіжі, добре оснащені, високомотивовані українські бригади, які беруть участь у наступі, тим часом стикаються зі втомленими російськими військами з пригніченим моральним духом та посереднім керівництвом. Росія має більше живої сили та техніки, ніж її супротивник, але не використовує їх належним чином.

"У Росії є величезний набір інструментів, але немає розуміння, як їх ефективно використовувати", – сказав український військовий, що побажав лишитися анонімним.

Він наголосив, що росіяни використовують класичний радянський підхід. Крім цього, вони не мають стратегічного плану відтоді, як початкове вторгнення провалилося. Ресурси Москви стають обмеженими через виснаження та санкції, і в цей момент її сили вже не здатні до значного наступального прогресу. Українці будуть атакувати складні укріплення, а росіяни, ймовірно, будуть кращими в обороні, ніж у наступі.

Українські посадовці в Києві не вірять, що сама по собі кампанія контрнаступу зможе покласти край війні.

Наша мета – повне вигнання Росії з території України. Якщо наступ досягне цього, він буде останнім. Якщо ні, то буде більше,
– сказав очільник МЗС України Дмитро Кулеба.

Він сказав, що якщо Захід припинить постачання зброї, Україна просто перейде до війни меншої інтенсивності. З цією думкою погодився і мер Києва Віталій Кличко, який сказав, що головна мета української армії – це кордони 91 року, включаючи Крим. Як і росіяни, українці сприймають війну не лише як випробування зброї, а як випробування волі, і переконані, що мають перевагу в обох.

Росіяни натомість вдаються до ядерного шантажу

Багато сторонніх спостерігачів хвилюються щодо того, що може зробити російський президент Володимир Путін до того, як українці досягнуть успіхів у контрнаступу. Наприклад, застосувати ядерну зброю.

"Деякі західні аналітики вважають, що Сполучені Штати й НАТО повинні назвати блефом ядерний шантаж Кремля і більш відверто підтримати українців у витісненні російські сили з України", – зазначила політолог Ніна Танненвальд.

Належний підхід до ризику, стверджує вона, визнає, що ядерний шантаж обмежує можливості України й означає, що “доброго результату для Києва буде складніше досягти”.

Це, звичайно, правда, але людство пережило цю загрозу, перебуваючи в набагато гірших і менш стабільних руках, від радянського диктатора Йосипа Сталіна до китайського тирана Мао Цзедуна та жорстокої династії Кімів у Північній Кореї. Саме тому немає жодних підстав вважати, що модель ядерної зброї після її невикористання з 1945 року зміниться. Самі українці, які понесли б основний тягар будь-якої ядерної атаки, знають усе про ймовірні російські червоні лінії, але значно менше, ніж їхні американські та європейські колеги, стурбовані перетином їх росіянами.

Олексій Резніков впевнений, що ядерна загроза – це всього лиш блеф. Адже їхня зброя застаріла, і Москва не може бути впевнена, чи працюватиме вона, чи ні.

Китай та Індія сказали їм не використовувати ядерну зброю. І використовувати їх нема де. Використання на полі бою зашкодило б їм, а також нам, а загальне використання спровокувало б відплату та припинило б будь-які шанси на переговори,
– сказав він.

Журналісти також зазначили, що українці бачать розрив між об’єктивними реаліями російської ситуації та визнанням її Кремлем. Наступні кілька місяців боротьби повинні зменшити цей розрив, і тоді все стане цікавим.

Війна не завершиться після витіснення росіян з України

Високопоставлений український військовий зазначив, що війна не закінчиться навіть тоді, коли Україна вийде на кордон 91 року. Адже українські громадяни все одно матимуть ворога-сусіда.

"Кінець цієї війни настане тоді, коли Україна переконає Росію не думати про повторну спробу війни через кілька років. Ми не маємо наміру залишати цю ношу нашим дітям", – сказав чоловік.

Те, що півтора року тому могло здатися простою бравадою, тепер звучить як правдоподібний стратегічний план. Журналісти зазначили, що коли контрнаступ закінчиться, Україна, ймовірно, намагатиметься прорвати російські кордони, відвойовуватиме значні шматки своєї території та матиме можливість серйозно загрожувати Росії.

Однак навіть реальна загроза повернути всю територію українською армією може бути недостатньо, щоб викликати справжню зміну поглядів у Москві. Бойові дії мають тривати до тих пір, поки Москва не визнає, що не може досягти територіальних здобутків військовою силою.

Журналісти наголосили, що основною причиною війни є відмова Росії погодитися з розпадом Радянського Союзу та її готовність силою повернути свою колишню імперію. Ця проблема буде повністю вирішена лише тоді, коли Москва визнає, що її імперія назавжди розпалася, і почне пристосовуватися до життя як нормальна країна, а не міжнародний хижак.

До того часу Росія буде марно виснажуватися, втрачаючи прихильність на міжнародній арені, та буде оточена сильною оборонною лінією, що тягнеться від Балтійського до Чорного моря – новою залізною завісою, опущеною не для того, щоб зберегти європейські країни від захоплення.

Потрібні були поразки у двох світових війнах, перш ніж Німеччина зрозуміла, що агресія не приносить грошей. Щоб засвоїти той самий урок, Росії може знадобитися поразка не лише в Україні, а й у другій холодній війні. До того часу завісу все ж треба стерегти.

Війна після війни

Щоб війна повноцінно завершилася, Україна має продовжувати свій рух у демократичному напрямку. Внутрішня демократизація – це другий фронт війни, і боротьба там триватиме ще довго після того, як замовкнуть гармати на Сході й Півдні нашої держави. Українські партнери мають рацію, коли піклуються про корупцію та підзвітність влади України.
Не менш переймаються цим питанням і звичайні українці. У листопаді 2013 року український журналіст Мустафа Найєм написав пост у фейсбуці, закликаючи людей приєднатися до нього на вулицях, щоб протестувати проти відмови президента України Віктора Януковича від партнерства з Європою. Це стало поштовхом до того, що сталася Революція гідності. Вже у 2023 році Найєм, нині депутат Верховної Ради та очільник Державного агентства з питань відновлення та розвитку інфраструктури сказав, що ця війна – остаточна відповідь Росії на Євромайдан.

Це продовження і кульмінація боротьби України за незалежність і свободу. Ми тікаємо від свого минулого, і корупція є частиною цього. Важлива реформа, а не просто реконструкція. Якщо наші внутрішні обіцянки не будуть виконані, то після перемоги у вас буде ще один Майдан, – сказав він.

На цьому фронті адміністрація Байдена та інші західні уряди повинні поєднувати щедру допомогу з сильним захистом щодо того, як вона використовується.

Робота над помилками Заходу

Що стосується думки про те, що ця війна відвертає увагу від інших, більш нагальних і важливих проблем національної безпеки Заходу, є абсолютною неправдою та цинізмом. Журналісти підкреслили, що завдяки війні в Україні НАТО виснажує силу свого ворога та засвоює безцінні уроки про природу сучасного бою: від кількості необхідної техніки до важливості поєднання комерційних і військових технологій, а також необхідності постійних інновацій і швидкої розробки зброї.

Успіх на полі бою є найвищою рекламою для будь-якої системи озброєння, і показники України означають, що попит на передову західну артилерію, бронетехніку та протиповітряну оборону буде тільки зростати. Війна виявила майже всі недоліки в західній оборонно-промисловому комплексі. Ці країни, на щастя, встигли їх виправити, перш ніж ситуація стане справді критичною для їх власної безпеки. Мають рацію і ті, хто нарікає, що не вистачає боєприпасів, щоб одночасно захистити Україну, Тайвань і США. Але розв'язання проблеми полягає не в ізоляції України, а тому, щоб виробляти більше зброї.

Для цього знадобиться реформувати оборонні установи та неефективну практику закупівель, у Вашингтоні. Міністерству оборони США доведеться винести з війни в Україні цінні уроки. Тим часом прихильники війни як в адміністрації, так і в Конгресі повинні будуть забезпечити достатньо довгострокового фінансування, щоб відновити внутрішні лінії виробництва важливої ​​техніки, починаючи від гармат і танків, снарядів і безпілотників, ракет і літаків. Ця війна є найбільш невідкладним і важливим питанням порядку денного національної безпеки, і західні уряди повинні розглядати її як таку.

Дотеперішні зусилля були зразком того, як поєднати жорстку та м’яку силу в одній стратегії. Тепер треба завершувати роботу над помилками.