Ремонт дронів, пошиття жіночої форми та міжнародна адвокація підтримки України: чим займається «Жіночий ветеранський рух»

У перші дні повномасштабного вторгнення частина учасниць «Жіночого ветеранського руху» пішла захищати країну на фронт, інша частина — лишилася в тилу й продовжила адвокатувати необхідні зміни для жінок в армії. Рух запустив власну «Дронарню», де ремонтує та збирає дрони для війська, і цех з пошиття жіночої форми. Як удається волонтерити та реалізовувати проєкти 24/7, у який момент приходить вигорання та як цього не допускати, що роблять жінки-ветеранки для перемоги у війні — про це в інтерв’ю «Детектору медіа» розповідає співзасновниця «Жіночого ветеранського руху», парамедикиня, лауреатка премії імені Георгія Ґонґадзе та The Ukrainians Катерина Приймак.

— Я працювала на телебаченні гостьовою редакторкою, — розповіла Катерина про «довоєнні» часи. — Це були різні телеканали: СТБ, «1+1», 5 канал. Коли СТБ почав реформування каналу, я пішла. Якраз у той час Марія Берлінська (українська військова та громадська діячка, засновниця громадської організації «Центр підтримки аеророзвідки» —  «ДМ») запросила мене долучитися до адвокаційної кампанії «Невидимий батальйон». Ми розповідали про жінок в армії. А потім узялися створювати Жіночий ветеранський рух.

23 лютого голова організації й моя подруга Андріана (Андріана Сусак-Арехта, військова, учасниця бойових дій у 2014-15 і 2022 роках, громадська діячка. Зазнала поранення у грудні 2022 року — «ДМ») зателефонувала мені та сказала, що їде на базу, її викликають як резервістку. Я, чесно кажучи, до останнього не вірила, що буде повномасштабне вторгнення. Думала, що нас знову змушуватимуть підписати якісь чергові «Мінські домовленості». А вже інша подруга розбудила мене о п'ятій ранку і сказала, що почалася велика війна.

Частина наших дівчат одразу пішла у військо, а я залишилася за «старшу» — керувати організацією. Ми почали волонтерити. Зранку 25 лютого ми вже відчиняли двері нашого нового штабу швидкого реагування. За тиждень нас стало понад 200 людей.

— Чим насамперед стала займатися громадська організація під час повномасштабної війни? Що відійшло на другий план, а що стало першочерговим?

— Уся наша робота змінилася. Раніше ми не займалися допомогою фронту. Наші завдання були зосереджені на гуманітарному напрямку: адвокація прав жінок у війську, інтеграція в цивільне життя. Ми впроваджували різні освітні проєкти, надавали менторську та психологічну підтримку, формували спільноту довіри дівчат-військовослужбовиць. А тепер ми зосередилися на підтримці війська й тих, хто повертається. У більшості випадків їм потрібна фізична та психологічна реабілітація. Нам не буде що адвокатувати й кого реабілітовувати, якщо ми не виживемо. Зараз головне — це допомога армії. За більш як рік повномасштабної війни ресурсів стало значно менше, залучати кошти в рази складніше.

— Як зараз ви залучаєте пожертви?

— Зараз нам потрібно щось вигадувати. Ми збираємо гроші під час подій, концертів, виступів зірок. Є заходи, які проводять наші партнери, аби зібрати гроші для руху. Зараз одному дуже складно, майже нереально. Треба залучати багато партнерів, об'єднуватися з іншими організаціями. Також важливим є волонтерський нетворкінг. Ми співпрацюємо і допомагаємо «Гуркоту», «Солом’янським котикам», а вони нам. Ми один одного підтримуємо.

Але тут ще варто сказати, що волонтерити роками не можна, треба десь брати гроші на існування. У нас були історія, коли двоє волонтерів у нас працювали пів року, а їхня компанія весь цей час платила їм зарплатню. Якби бізнеси могли так діяти, це б дуже допомогло волонтерському руху зберігати команди.

— Чиїм коштом зараз існує і працює «Жіночий ветеранський рух»?

— Ми залучаємо кошти з грантів, тому маємо втілювати різні проєкти й паралельно займатися волонтерством і підтримкою армії. Виходить, що ми маємо працювати удвічі більше. Це призводить до того, що наша команда і я також постійно стикаємося з вигоранням. Люди багато працюють, а донори не готові оплачувати нам організаційну волонтерську роботу. Наприклад, підготовка різних заходів, концертів вимагає операційного ресурсу.

— Чи співпрацюєте ви з українською діаспорою за кордоном? Чи не легше у них просити гроші на оборону?

— Ми намагаємося виходити на іноземну аудиторію. Наприклад, співпрацюємо з американським фондом «Razom for Ukraine». Це дозволить нам збирати кошти від американських громадян. А вони матимуть податкові знижки в Америці. Однак за кордоном банківські системи не дозволяють легко перерахувати нам кошти. Наприклад, у Відні відбулася подія на підтримку фонду. І ми не могли просто повісити qr-код, щоб людина могла легко переказати кошти. Грошодавцю треба було вводити купу даних і робити SWIFT-платіж. Ці складнощі зменшують кількість донатів із-за кордону.

— Які пріоритетні напрямки роботи має зараз рух?

— Ми маємо п'ять глобальних напрямків. Перший — це допомога війську. Це не лише збори й купівля всього необхідного для фронту, це ще й адвокаційні ініціативи, зокрема на захист прав військових, зокрема й жінок. Наприклад, зараз ми просуваємо тему забезпечення жіночою формою, гігієнічними наборами. Публічна комунікація однієї з останніх ініціатив — посилення відповідальності військових за невиконання злочинного наказу. Цей закон шкідливий і ніколи не досягне мети.

Другий напрямок — це програма для жінок, які перебувають у війську. Вони мають можливість отримати гуманітарну та психологічну допомогу.

Третій напрямок — це наше соціальне підприємництво. Ми шиємо форму дівчатам на фронт. Частина прибутку йде на військо.

Четвертий напрямок — реабілітація тих, хто постраждав на війні. Це комплексний процес. Наприклад, у державному бюджеті закладена допомога для ветерана у розмірі 300 грн на психологічні послуги. Мені здається, що неможливо отримати якісні послуги за такі гроші.

П'ятий напрямок — це наші проєкти з посилення ролі жінок у суспільстві. Ідея в тому, щоби жінки-військові гуртували навколо себе інших сильних жінок. Це робитиме наше суспільство соціально-справедливим і демократичним.

— Скільки сьогодні дівчат із «Жіночого ветеранського руху» служать у війську, а скільки займаються волонтерством?

— Орієнтовно п'ятсот дівчат зараз на службі. В організації стабільно у нас команда з 30 людей. Волонтерів, які приєднуються на різних умовах і в різні періоди — десь 150 людей. Всередині організації — більш як 800 учасниць.

— Чого найбільше зараз потребують ЗСУ і який запит переважно закривають волонтери?

— Ми зосереджені на машинах, дронах і тактичній медицині. Це три найнеобхідніші потреби. Але оскільки я парамедикиня, то я б зосередилася насамперед на тому, що рятує життя. На фронт потрібно все: і розхідники, і будматеріали для облаштування позицій, саперні лопати. Потрібно все.

Тут варто сказати, що іноді допомога війську — це проблема для волонтерів. Наприклад, наша армія, на жаль, не хоче брати на баланс розхідні матеріали, тому що їх треба списувати. Наприклад, турнікет. Він лишається в організації на балансі. А військовим на полі бою це життєво необхідно. І ти сваришся  з армійськими бюрократами, щоб це все списати. Потім до нас прийде податкова і не знайде турнікета, бо його використали на фронті. І що ми маємо їй сказати? Дуже хочеться звернутися до військових частин, аби вони брали все на баланс. Приміром, зараз на балансі «Жіночого ветеранського руху» — 12 машин.

— Дівчата з ЖВР, а також інші військовослужбовиці протягом місяця зустрічалися з конгресменами США, мали кілька десятків виступів на американських телеканалах, де просили броню для фронту, літаки F16. Як вдається потрапляти у високі кабінети?

— Всі хочуть допомогти жінкам. Ми цим брали. Розумні та красиві жінки, такі як Юлія Марушевська, Дарина Каленюк та інші завдяки щирості та чесності переконували американців більше нам допомагати. Дуже ефективно працюють живі історії, живі люди, які вчора були на фронті, а сьогодні говорять про становище там і просять високоточне озброєння. Тоді приходить розуміння, кому саме ти допомагаєш. А саме — цим дівчатам, які щойно з тобою говорили. У нас дуже потужний феміністичний рух. Жіночі спільноти стають сильнішими. Дівчата самі досягають своєї видимості в армії — і це викликає велику повагу.

— Які головні волонтерські здобутки маєте за рік і три місяці повномасштабної війни?

— Ми досягли багатьох зрушень у військових питаннях. Це і вступ дівчат у військові ліцеї, аби вони могли робити офіцерську кар'єру з дитинства. Також ми просуваємо питання забезпечення армії жіночою формою, гігієнічними наборами. Ми вже досягли того, що є жіночі палати в закладах санаторно-курортного лікування ветеранок. Також ми розробили інструкцію з протидії сексуальному домаганню в армії. Ми працювали над тим, щоб у декрет могли йти і чоловік, і жінка-військовослужбовиця.

— Де берете енергію тримати темп у цьому волонтерському марафоні?

— Зараз мене тримають антидепресанти. Як я вже казала, багато наших волонтерів вигорає і я не є винятком. Декілька місяців тому я розпочала курс, який мені допомагає відновити енергію. Дуже важливо турбуватися про своє ментальне здоров’я, відвідувати психотерапію й уникати вигорання та депресії, бо наша війна — це довгий марафон і тут потрібна витримка. Також мене рятує різноманітна робота, яка передбачає багато різних активностей. У цей перший рік повномасштабної війни я майже не відпочивала, не було часу на рідних і друзів, навіть подивитися на зелену травичку. У мене провисли абсолютно всі сфери життя. Я перевезла бабусю з Миколаївської області у Київ, але за рік ми бачилися, напевно, двічі. Хоча раніше це було регулярно. Те саме можу сказати й про дзвінки мамі. Зараз мені значно краще. Тепер знаходжу час і на рідних, і на друзів.

— Ваша головна порада тим волонтерам, які також, як і ви, вигоріли та втомилися за цей виснажливий рік повномасштабної війни?

— Я б радила волонтерам, які не можуть піднятися з ліжка й мають ознаки депресії, проконсультуватися з лікарем — психіатром чи психотерапевтом — і за потреби пройти курс лікування. Зараз також важливо піклуватися про себе, нагодувати себе чимось смачним, подихати свіжим повітрям, варто полюбити себе та підтримувати себе.

Нині Жіночий ветеранський рух потребує допомоги в зборі коштів на потреби жінок-військовослужбовиць та їх підрозділів, які звертаються до руху Veteranka з терміновими потребами: від приладів нічного бачення, такмеда до амуніції. Залишити пожертву можна тут або за реквізитами: IBAN: UA913052990000026005045004650, ЄДРПОУ: 43319371, отримувач: «Жіночий ветеранський рух» (ГО ЖВР), призначення: благодійний внесок.

Фото: сайт Міноборони; Катерина Приймак, Жіночий ветеранський рух / фейсбук