«Десять по десять» і ще п’ять. Чого не вистачає програмі економічного розвитку України від бізнесу

«Десять по десять» — це програма розвитку економіки від Спілки українських підприємців. По суті, бізнес запропонував кроки, які, на його переконання, забезпечать Україні 10% зростання економіки впродовж десяти років.

Основні акценти підприємці роблять на розвитку нових промислових компаній, орієнтованих на експорт, та інструментів, які сприяли б швидшим митному оформленню товарів і відшкодуванню ПДВ, а також унеможливленню тиску з боку податкових органів. Інші пропозиції також спрямовані на захист інтересів великого бізнесу: від заклику до створення нової індустріальної політики та п'ятирічних податкових канікул за умови інвестицій у виробництво в Україні до зниження ЄСВ і спрощення трудового законодавства.

Зважаючи на досвід успішних практикуючих бізнесменів-учасників та їхнє бажання бачити Україну процвітаючою, буде логічно, якщо робота триватиме і з часом нинішній ескіз від бізнесу перетвориться на справжню стратегію якісної трансформації економіки. Отже, чого не вистачає програмі «Десять по десять», щоб стати фундаментом економічної програми України?

По-перше, бажано, щоб у документі все ж було проаналізовано стан речей у світовій економіці на сьогодні і спрогнозовано її розвиток у перспективі, а також визначено, як вписати українську економіку у світову. Ставка програми «Десять по десять» на ринок, який сам усе відрегулює, очевидна. Але інтереси держави із інтересами виробників не завжди тотожні, бо мають різні горизонти цілепокладання. Те, що може здаватися вигідним і привабливим зараз, за п’ять років може розгубити всі переваги, але держава вже витратила (хоча б тими ж таки податковими канікулами) ресурси на мертвонароджені у перспективі десятиліть ініціативи. Тож не зайвим було б підкріпити озвучені гасла аналізом як статусу-кво, так і перспектив глобального розвитку, у тому числі наших. На додачу не завадило би дослідити, а завдяки чому провідні економіки досягли лідерства і за рахунок чого вони вписувалися у світовий ландшафт? Чи дійсно запропонований інструментарій відповідає рецептам, перевіреним часом? Щось не пригадую країн, які під час стрімкого зростання концентрувалися на зниженні ЄСВ.

По-друге, у світовій економіці закінчується третя промислова революція, розвинений світ повним ходом прямує у четверту. Цей процес насамперед характеризується таким:

енергопарадигма змінюватиметься: викопне паливо поступово заміщуватиметься відновлюваними джерелами енергії;
субтрактивне виробництво, яке домінує зараз і передбачає, що деталь виготовляється із більшого за розмірами цілого, поступово замінюватиметься відчутно економнішим адитивним виробництвом, коли деталь буквально нашаровується, як при 3D-друці;
використання у виробництві нових інноваційних матеріалів (наприклад, графену) зростатиме, відповідно, класичні матеріали (чорні метали чи алюміній) відходитимуть у минуле;
роль програмного забезпечення і цифрових технологій зростатиме, причому стрімко;
автоматизація, роботизація та загалом продуктивність праці у виробництві також збільшуватимуться.

Чи готові наші виробники до глобальної конкуренції на таких умовах? Україні потрібна насамперед структурна трансформація економіки, спрямована на врахування цих тенденцій, які радикально змінюють звичний нам спосіб виробництва. Обставини змусять — значна частина пошкодженої чи зруйнованої енергоємної важкої промисловості не буде відновлена, бо її продукція не відповідатиме новим екологічним і технологічним вимогам ЄС, який є ключовим експортним ринком для України. Це обов’язково треба врахувати, якщо акцент робиться саме на експортній орієнтації економіки.

По-третє, необхідно визначитися із моделлю економічного зростання, яку ми плануємо обрати. Існує кілька типів економічного зростання:

через інвестиції, коли нагромадження капіталу випереджає збільшення кількості робочої сили, тому на частку працівників припадає більше капіталу;
через розширення обміну товарами та послугами, грубо кажучи, розширення ринків;
через посилення технічного й технологічного прогресу;
через збільшення чисельності населення (із зрозумілих причин, не варто розглядати цей тип як бажаний для нас ближчим часом).

Звісно, «чистий» тип у сучасному світі зустрічається нечасто, зазвичай це коктейль типів, що поєднує найбільш оптимальні для країни шляхи економічного розвитку. Втім, у програмі «Десять по десять» зазначено: «зростання саме на 10% на рік можливе лише через створення нових промислових потужностей, які повністю орієнтовані на експорт». Наче й логічно, бо внутрішній ринок довго не матиме такого обсягу, щоб стати рушієм зростання економіки. Але подібна однокомпонентність цілком може нас обмежувати у перспективі. То якою може бути наша комбінація типів зростання? Виробництво високотехнологічної продукції завдяки залученню інвестицій у інноваційно-технологічні сектори та R&D. А вже потім продаж високомаржинальних технологічних товарів і послуг на світових ринках.

По-четверте, щодо інструментів держпідтримки, які можливі в нинішніх умовах. Є дві форми розвитку: конкуренція та кооперація. Конкурувати Україна точно може на ринках агропродукції, хоча й там непросто, але на інших ринках іще важче. Отже, маємо кооперуватися, що, до речі, зазвичай суттєво прискорює трансферти технологій. Кооперуватися українські компанії із іноземними можуть в ІТ-послугах, інтернеті речей тощо. Тож допомога держави потрібна не загалом як декларація, а у цілком конкретних речах, наприклад, у створенні екосистеми підтримки інновацій, у тому числі венчурної фінансової системи. До речі, на відміну від загальних податкових канікул, такі заходи держпідтримки не потребують великих бюджетних витрат, але дають кращі результати у перспективі.

По-п’яте, українській економіці потрібні фахівці, які можуть освоїти сучасні промислові технології. Інакше просто не вижити. Мова про відродження у сучасному форматі професій інженера, технолога, промислового дизайнера тощо. Їхня підготовка на базі, наприклад, Київської та Львівської політехнік — необхідне підґрунтя для економічного стрибка, адже кадри, особливо в сучасному світі, а тим паче у знекровленій Україні, вирішують усе.

***

Як стверджує визнаний гуру в галузі економічної конкуренції Майкл Портер, розвиток — це, радше, історія боротьби з несприятливими умовами, ніж використання переваг. Несприятливі умови породжують енергію для інновацій і змін. Ніде правди діти, автори «Десять по десять» свого часу побудували успішний бізнес в умовах, що були переважно недружніми. Мають досвід і, як бачимо, бажання почати діалог про наше спільне економічне майбутнє. Підтримати цю розмово обов’язково мають як державні чиновники, так і науковці, аби заповнити прогалини, систематизувати бачення та розширити кут зору цієї програми. Зрештою, необов’язково Україна відновлюватиметься за програмою «Десять по десять», але обов’язково відновлюватиметься, якщо комунікація бізнесу, науки та влади буде безперервною.