Пам’яті стрільця-снайпера Дмитра Ковереги

Військовий загинув, закривши собою від ворожого обстрілу 22-річного командира відділення

Дмитро Коверега пройшов вуличні бої у Сєвєродонецьку, брав участь в обороні Лисичанська, воював в інших фронтових населених пунктах Луганщини та Донеччини, штурмував ворожі позиції. Загинув 19 березня 2023 року від важких поранень під час російського мінометного обстрілу на Харківщині. У Героя залишилася дружина і 15-річна донька Катерина.

Коли розпочалася повномасштабна війна, Дмитро не зміг залишатися вдома з родиною. 28 лютого 2022 року він долучився до лав Збройних Сил України і постійно воював у найгарячіших точках.

«Він мені ніколи не казав: «Давай, пока». А під час останньої розмови телефоном сказав. Це було о 16:46, а вже між 19:00 та 20:00 чоловік загинув», – розповідає дружина Ольга.

На похорон до "Тихого" приїхали його побратими. Серед них і 22-річний Артем, командир відділення, в якому служив воїн. Саме Артемові Дмитро врятував життя, прикривши собою під час обстрілу. Дружина говорить, що пишається чоловіком, адже він врятував молодого хлопця, у якого все ще попереду. Під час обстрілу він повністю закрив своїм тілом Артема, прийнявши всі осколки на себе.

Та Артем – не єдиний, врятований Дмитром побратим. Ось іще одна з історій про героїзм воїна.

«Жовтень. Чергові позиції на нулі. Це була крайня позиція. Від орків – метрів 50. Три дні напередодні лив сильний дощ. Води в окопі було по коліно. Дмитро почув тріск і саме в цей момент до них із побратимом Василем в окоп залетіла ворожа граната. Дмитра частково, а Василя повністю накриває землею, через воду до нього не добратися. Кидаючи у відповідь гранату в бік росіян, Дмитро пригадав, що зо тридцять хлопців недавно змінили позицію й сплять неподалік в окопі. Він устиг усіх попередити і врятувати. А Василь залишився. Замість того, щоб радіти, що зміг врятувати тридцять побратимів від наглої смерті, Дмитро рвав на собі волосся, що не зумів врятувати одного… А через два місяці Василь знайшовся у полоні. Тоді Дмитро плакав від щастя».

Улітку 2022 року чоловік отримав перше поранення – осколкове в плече. Була команда про відхід, але вже поранений воїн все ж кинувся назад, за також пораненим побратимом Ігорем. Разом з іще двома хлопцями вони винесли його. Той устиг ще затягнутися цигаркою в бліндажі... А потім ще один прихід. Осколок від стіни відлетів саме на Ігоря й убив його.

Дмитро мав поранення і три контузії. А після бою в районі Лисичанська осколок порізав йому ногу. Та від госпіталізації він відмовлявся, мовляв, саме заживе. Завжди говорив: «А що скажуть хлопці? Як вони без мене?» У надскладних боях у Сєвєродонецьку він отримав фосфорні опіки, тоді обгоріла вся форма і навіть підошви на взутті.

Коли батько пішов служити, донька стала його тилом удома. П’ятнадцятирічна Катя волонтерить. За рік дівчина зібрала кошти на три авто та прилад нічного бачення, форму і дизпаливо.

«Батько завжди казав: «Катюха, не здавайся. Ти все робиш правильно і продовжуй у тому ж дусі», – пригадує донька героя. – «І я не здамся. Ми не здамося. У пам’ять про тата будемо волонтерити й наближати нашу перемогу».

На згадку про тата вона облаштувала куток пам’яті у своїй кімнаті. Там дівчина зібрала найдорожче: батькові світлини, речі, тризуб і прапори України – від побратимів та їхній, сімейний. У кутку постійно горять дві лампадки.

Біля батькових фотографій дівчина поставила ескіз картини, яку почала малювати вже після похорону. Побачивши в магазині цю картину із символічною назвою «Татові обійми», Катя зрозуміла, що не зможе пройти повз неї.

«Татусю рідний мій, як мені тебе не вистачає», – коментує вона відео своєї роботи, яке опублікувала у соцмережах.

На сайті Президента України зареєстрована петиція про присвоєння Дмитру Коверезі звання "Герой України" (посмертно). Уже зібрано понад 7400 із 25 тисяч необхідних голосів, збір підписів триває.