Пам’яті стрільця-снайпера Дмитра Ковереги

Дмитро Коверега пройшов вуличні бої у Сєвєродонецьку, брав участь в обороні Лисичанська, воював в інших фронтових населених пунктах Луганщини та Донеччини, штурмував ворожі позиції. Загинув 19 березня 2023 року від важких поранень під час російського мінометного обстрілу на Харківщині. У Героя залишилася дружина і 15-річна донька Катерина.

Коли розпочалася повномасштабна війна, Дмитро не зміг залишатися вдома з родиною. 28 лютого 2022 року він долучився до лав Збройних Сил України і постійно воював у найгарячіших точках.

«Він мені ніколи не казав: «Давай, пока». А під час останньої розмови телефоном сказав. Це було о 16:46, а вже між 19:00 та 20:00 чоловік загинув», – розповідає дружина Ольга.

На похорон до "Тихого" приїхали його побратими. Серед них і 22-річний Артем, командир відділення, в якому служив воїн. Саме Артемові Дмитро врятував життя, прикривши собою під час обстрілу. Дружина говорить, що пишається чоловіком, адже він врятував молодого хлопця, у якого все ще попереду. Під час обстрілу він повністю закрив своїм тілом Артема, прийнявши всі осколки на себе.

Та Артем – не єдиний, врятований Дмитром побратим. Ось іще одна з історій про героїзм воїна.

«Жовтень. Чергові позиції на нулі. Це була крайня позиція. Від орків – метрів 50. Три дні напередодні лив сильний дощ. Води в окопі було по коліно. Дмитро почув тріск і саме в цей момент до них із побратимом Василем в окоп залетіла ворожа граната. Дмитра частково, а Василя повністю накриває землею, через воду до нього не добратися. Кидаючи у відповідь гранату в бік росіян, Дмитро пригадав, що зо тридцять хлопців недавно змінили позицію й сплять неподалік в окопі. Він устиг усіх попередити і врятувати. А Василь залишився. Замість того, щоб радіти, що зміг врятувати тридцять побратимів від наглої смерті, Дмитро рвав на собі волосся, що не зумів врятувати одного… А через два місяці Василь знайшовся у полоні. Тоді Дмитро плакав від щастя».

Улітку 2022 року чоловік отримав перше поранення – осколкове в плече. Була команда про відхід, але вже поранений воїн все ж кинувся назад, за також пораненим побратимом Ігорем. Разом з іще двома хлопцями вони винесли його. Той устиг ще затягнутися цигаркою в бліндажі... А потім ще один прихід. Осколок від стіни відлетів саме на Ігоря й убив його.

Дмитро мав поранення і три контузії. А після бою в районі Лисичанська осколок порізав йому ногу. Та від госпіталізації він відмовлявся, мовляв, саме заживе. Завжди говорив: «А що скажуть хлопці? Як вони без мене?» У надскладних боях у Сєвєродонецьку він отримав фосфорні опіки, тоді обгоріла вся форма і навіть підошви на взутті.

Коли батько пішов служити, донька стала його тилом удома. П’ятнадцятирічна Катя волонтерить. За рік дівчина зібрала кошти на три авто та прилад нічного бачення, форму і дизпаливо.

«Батько завжди казав: «Катюха, не здавайся. Ти все робиш правильно і продовжуй у тому ж дусі», – пригадує донька героя. – «І я не здамся. Ми не здамося. У пам’ять про тата будемо волонтерити й наближати нашу перемогу».

На згадку про тата вона облаштувала куток пам’яті у своїй кімнаті. Там дівчина зібрала найдорожче: батькові світлини, речі, тризуб і прапори України – від побратимів та їхній, сімейний. У кутку постійно горять дві лампадки.

Біля батькових фотографій дівчина поставила ескіз картини, яку почала малювати вже після похорону. Побачивши в магазині цю картину із символічною назвою «Татові обійми», Катя зрозуміла, що не зможе пройти повз неї. 

«Татусю рідний мій, як мені тебе не вистачає», – коментує вона відео своєї роботи, яке опублікувала у соцмережах.

На сайті Президента України зареєстрована петиція про присвоєння Дмитру Коверезі звання "Герой України" (посмертно). Уже зібрано понад 7400 із 25 тисяч необхідних голосів, збір підписів триває.

Вічна пам'ять Герою!

Фото зі сторінки Катерини Ковереги та порталу БукІнфо