«Не відкладайте здоров'я на після перемоги». Про що говорять популяризатори науки в умовах війни

Команда популяризаторів/ок науки громадської організації Inscience до 24 лютого 2022 року усвідомлювала загрозу нападу Росії, тому завчасно обговорила план дій, маршрути та тривожні валізи. Після початку вторгнення команда майже вся виїхала з Києва, проте за три дні вже повернулася до роботи. Як в Inscience адаптували проєкти та чому створили нові, як розпізнати фейкових науковців і їхню «єресь», а також яка роль науковців у перемозі та відбудові України — «Детектору медіа» розповіла співзасновниця громадської організації Inscience Анна Орєхова.

— Анно, попри повномасштабну війну ви втілили більшість планів на 2022 рік, якими ділилися з «Детектором медіа». Розкажіть, які проєкти були в пріоритеті, коли постали нові виклики?

— За три дні після вторгнення Росії ми провели перший робочий дзвінок. Ми почали думати, що можемо зараз зробити: які найгостріші проблеми та яка наша експертиза.

Ми зрозуміли, що треба писати на тему здоров'я з точки зору науки та доказової медицини, тому що на той момент у людей було багато страхів.

Люди боялися, що буде «ядерка», що вибухне атомна станція — і почали робити речі, які сильно їм шкодили. Наприклад, пити йод. Ми випускали мало не щодня в інстаграмі матеріали на практичні теми, писали про можливості для науковців, а також що робити й не робити для здоров'я в критичних ситуаціях — обвалу, вибуху тощо.

Звичайно, ми розуміли, що заплановані проєкти потрібно адаптовувати до нових умов. Оскільки ми співпрацюємо з фондами, треба було розуміти, що ми далі разом робимо. І партнери насправді протягом двох тижнів вийшли на зв'язок.

Зідзвонилися з командою «ООН Жінки» та визначили дві речі. По-перше, адаптуємо проєкт «Науковиці»: продовжуємо говорити про жінок у науці, але розповідаємо, що вони роблять після початку повномасштабної війни та яку роль відіграє наука. Орієнтуючись на це, відбирали героїнь.

Другий момент — запропонували створити платформу для жінок, які втратили роботу через війну, виїзд або закриття бізнесу. Ми створили платформу менторської підтримки «Будь», де жінки могли б довчитися, перевчитися або просто сформувати резюме, підготуватися до співбесіди, зрозуміти, в яку компанію йти з їхніми навичками. Так вдалося підтримали їх у момент зламу, коли вони втратили те, що мали, і ще не знайшли нового. Попит був величезний: зареєструвалося кілька тисяч жінок. Ми взяли на програму більше, ніж планували спочатку.

За пів року більш ніж 700 учасниць пройшло платформу «Будь».

Частина — працевлаштувалася, частина — пройшла або була в процесі стажування. Учасниці досі пишуть нам, як на них це вплинуло. Одна відкрила схожу платформу підтримки для жінок. Проблема актуальна досі, тому плануємо робити другий сезон проєкту «Будь». Адаптуємо його до нових умов.

У дітей, яких вивезли за кордон батьки, так само стався різкий розрив з Україною, з українським контекстом. Оскільки наша експертиза — в науці та науковому підході, то ми в червні 2022 року запустили проєкт Science4kids із Вишеградським фондом і створили наукпоп-лекторій для дітей, які виїхали з України в Чехію, Угорщину, Словаччину та Польщу.

Концепт був такий: науковці розповідають дітям про різні теми: від динозаврів і виникнення світу — до того, як працює мозок. Ми ще додали мовний аспект країни, в якій діти перебували. Тобто діти вчили слова — як польською, умовно, буде «динозавр» чи «мозок». Так вони мали зв'язок з українським освітнім середовищем і вивчали нову мову. Це допомагало їм адаптуватися до нових умов, і вони стали частинкою онлайн-спільноти однодумців, які теж поїхали від своїх шкіл і друзів. Тут вони знайшли нову спільноту дітей, яким подобаються ті ж теми, і в чатах можуть спілкуватися. Діти навіть створили окремий чатик і листуються там уже окремо від проєкту. 

Третій новий проєкт — «Бережи себе», платформа доказової інформації про здоров'я. Публікувавши корисні матеріали в інстаграмі, ми зрозуміли, що було б дуже класно зібрати інформацію на одній платформі. Щоби людина могла зайти в пошуку, написати ключове слово та побачити всі матеріали, якими ми ділилися.

Торік у червні ми запустили «Бережи себе» в телеграмі, інстаграмі — в усіх мережах, де ми можемо говорити з людьми. Для «Бережи себе» ми обрали доволі нетиповий для цієї теми та дуже дружній дизайн. Усі віжуали відмальовує ілюстраторка й тому ми отримуємо відгуки, що з нашими матеріалами дуже приємно взаємодіяти. Люди діляться, що з’являється відчуття, нібито це розмова з друзями, але ці друзі — доказові лікарі та вчені.

 У телеграмі ми щодня, крім неділі, публікуємо матеріали о 9:30. Тобто щоранку людина отримує свою дозу доказової інформації про здоров'я. Ми знаємо, що це вже стало звичкою: людина п'є каву та за три-чотири хвилини прочитує матеріал.

Коли були проблеми з інтернетом, перебої зі світлом і блекаути, ми думали, як зробити, щоб матеріали в людей залишалися. Вирішили основну інформацію з кожного матеріалу переносити на інфографіку, яку людина може зберегти в телефоні як картинку й мати під рукою. Навіть якщо немає інтернету або світла, але телефон заряджений — ця інформація вже буде з нею.

Наразі в телеграмі понад шість тисяч підписників, і кампанія охопила більш як п'ять мільйонів людей менше, ніж за рік. Дуже стараємося виходити зі своєї бульбашки — співпрацюємо з медіа «Свідомі», міністерством охорони здоров’я та системою Healthy, «Пульсом» (навчальний центр тактичної медицини — «ДМ»), для того, щоб різні аудиторії отримували доказову інформацію в зручному для них форматі.

Це основні три проєкти, які ми запустили в перші місяці повномасштабної війни. Вони закривають різні потреби. «Будь» допомагає жінкам бути більш економічно незалежними, Science4kids дає дітям відчуття спільноти та навчає науковому способу мислення, а «Бережи себе» — це для всіх, бо він про здоров'я: про прості звички, які легко інтегрувати в життя; про чекапи; про якісь ритуали, які допоможуть бути здоровішими і, звичайно, про ситуації, які з воєнним станом стали більш актуальними.

 — Розкажіть, як саме ви адаптували проєкт «Науковиці»?

— Коли ми думали над героїнями для другого сезону і в нас був короткий і довгий списки героїнь, ми хотіли, щоб тема цього разу була пов'язана з війною і стала актуальною не тільки для України, а й для світу. Обрали двох героїнь: радіобілогиню Олену Паренюк і біологиню Катерину Шаванову. Ці дві важливі теми в контексті війни — радіаційну безпеку та сільське господарство — і роль України в них для світу ми розкрили через роботу науковиць. На прикладі їхньої роботи ми розказали, що відбувається у сфері, як на неї вплинула війна.

У новому сезоні «Науковиць» ми планували спочатку два відео. Але потім додали на сайт ще 12 текстових історій, щоби показати ширший спектр того, що відбувається в науці й, зокрема, з жінками в науці у зв'язку з повномасштабним вторгненням Росії. Історії дуже різні: хтось мав виїхати, тому що тут не було роботи за спеціальністю, хтось залишився, хтось їздить між Україною та іншими країнами Європи. Тобто науковиці в різних умовах, але вони всі продовжують працювати, і ми розповіли їхні історії.

 — Умови різні, а що героїнь історій об'єднує?

 — Думаю, що сміливість. Наприклад, Марина Шквиря з чоловіком — у них притулок для ведмедів — під обстрілами з Києва вивезли сімох ведмедів. Ведмедів! Під обстрілами! Коли це читаєш і думаєш про людей, які позалишали песиків, ти розумієш, наскільки велика різниця в підходах і наскільки треба мати багато сміливості для того, щоб піти на ризик і зробити це. Тобто ніхто з героїнь не припинив свою роботу і не перестав бути корисним зі своєю експертизою.

Також усі героїні почали волонтерити: у якому куточку світу вони б не жили, вони виходили на мітинги, допомагали поширювати інформацію, продовжуючи займатися наукою. Олена Паренюк, наприклад, коли Чорнобиль був під окупацією російських військових, не могла працювати, але все одно продовжила займатися наукою в іншому вигляді. Перші місяці вони з Катериною активно давали інтерв'ю іноземним медіа. Розповідали про ситуацію на Чорнобильській АЕС, про можливі та неможливі наслідки щодо радіації.

— Чи матимуть «Науковиці» продовження?

— Так, ми плануємо третій сезон. Продовжимо говорити про жінок у науці, показувати, де і над чим вони працюють, занурюватися у їхні світи. Але зміниться формат, як ми це показуватимемо. Не розкриватиму поки всіх карт, шукаємо зараз партнерів. Можливо, впродовж літа розповімо більше.

— На платформі «Бережи себе» крім рекомендацій цивільним, з'являються рекомендації для військових. Зокрема, брошура про сон. Чому взялися за цю аудиторію?

— Зараз через війну люди в Україні перебувають у дуже різних умовах, і майже неможливо давати універсальні поради. Ці поради не працюватимуть однаково для киян і, наприклад, для людей, які живуть близько до бойових дій або воюють на фронті. Тому в брошурах ми намагаємося звузити аудиторію, щоб подана інформація була ефективнішою. На брошуру про сон було кілька відгуків військових. Коли вони побачили назву, то подумали, що це буде стандартний набір стандартних порад. Коли ж вони почали її читати, то зрозуміли, що там описані конкретні ситуації та враховані умови, в яких військові перебувають. Це сталося невипадково. По-перше, до розробки змісту брошури ми залучали біологиню та популяризаторку науки Олю Маслову — людину, яка написала книжку про сон «Коли я нарешті висплюся». Але також ми залучили людей, які безпосередньо працюють із військовими та знають їхні реалії — бойового медика Олексія Божка та військового психолога Олексія Карачинського.

Думаю, гарний продукт виходить, коли ти залучаєш не тільки профільного експерта, а й людину з цільової аудиторії, для якої ти це робиш.

Так само ми, наприклад, робили брошуру про жіноче здоров'я. Однією з авторок була Наталя Лелюх, яка їздить у деокуповані міста і бачить реальну ситуацію щодо здоров'я. Тож важливо не забувати, що зараз українці, залежно від міста, області та спеціальності, перебувають у дуже різних умовах. І коли ми даємо поради, то частина з них можуть бути універсальними, але загалом треба враховувати специфіку. Тільки тоді вони будуть ефективними.

— Як обираєте теми для нових матеріалів? Чи змінився підхід із моменту запуску?

— Коли тільки запустилися, ми скоріше реагували на те, що відбувалося навколо, і формували адженду відповідно. Коли росіяни захопили Запорізьку АЕС, ми говорили про ядерний вибух: може він бути чи не може, що робити та що не робити, треба профілактувати щось чи не треба. Тобто ми доволі сильно відштовхувалися від новинної стрічки, від того, що людям зараз найбільш актуально, щоб зупинити їх від шкоди собі. Найгірше — це самолікування та профілактики від загрози, якої ще взагалі немає.

Але зараз минув майже рік, і ми говоримо більше про те, як запобігти певним захворюванням.

Головний меседж «Бережи себе» взагалі полягає в тому, що не відкладайте здоров'я на після перемоги. Якщо ми як спільнота, як народ будемо здоровіші, то матимемо більше сил для боротьби.

Піклуватися про себе — не егоїстично. Не відкладайте піклування про своє здоров'я на «після перемоги», тому що здоров'я — це, по суті, сили для того, щоб працювати, волонтерити, підтримувати близьких. Важливо, щоби ми мали цей ресурс. На жаль, не всі мають доступ до нього: ті ж військові, наприклад, у яких інші задачі та обставини.

Тому зараз ми говоримо більше про профілактику: про чекапи, вакцини. Актуалізувалися хвороби, про які ми, можливо, забули з війною. Поранення та травми можуть викликати різні хвороби, і частково ми можемо їм протидіяти шляхом вакцинації.

Наша комунікаційна команда підтримує щільний зв'язок із цільовою аудиторією, і в телеграмі та інстаграмі ми часто проводимо опитування. Наприклад, запитуємо людей: «Чи говорить вам лікар про вакцину від папіломавірусу?». Ні, не говорить. Більшість жінок не знали про нього все життя. Це щеплення, яке може запобігти раку шийки матки — дуже розповсюдженому захворюванню. Тож за допомогою простих інструментів ми запитуємо людей, якої інформації їм не вистачає, і на основі цього формуємо свої матеріали.

Ну і, звичайно, дивимося по контексту. Та ж брошура про сон — це відповідь на те, що ми всі стали спати гірше. Хтось через тривогу, хтось через сирени, хтось через походи в укриття, особливо ті люди, у яких діти — це дуже сильно впливає на наш стан, на ДТП, на все абсолютно. Тема сну важлива, тому зробили не просто одну публікацію, а брошуру, яку ти можеш завантажити і — навіть якщо в тебе поганий інтернет чи немає зв'язку — відкрити й почитати її. Брошура створена для військових, проте наукова база (як функціює наш мозок тощо) підходить для всіх.

— У статті про плани організацій на 2022 рік (так, їх тепер дивно читати), одне з завдань, яке ви ставили перед собою — підтримувати образ науковця, потрібного суспільству. Ми говорили, що пандемія коронавірусу винесла науковців на передній план, проте велика війна їх витіснила навіть не на третій чи четвертий. Чи погоджуєтеся з тезою? Який внесок зараз робить наукова спільнота і чи суспільство має змогу його оцінити?

— Наука зараз у складному стані хоча б тому, що є зруйновані наукові інститути, є окуповані місця. Вона страждає, як і більшість інших сфер, але чому важливо говорити про вчених і показувати як рольові моделі? Тому що вони досі лишаються експертами у своїй сфері.

Щодо загрози ядерної небезпеки, що треба і чого не треба робити — варто запитувати науковців. Не політиків, не блогерів. Не тих, хто просто має велику аудиторію і про це говорить.

Ґрунти, які постраждали через бомбардування та мінування; як виростити там тепер продукти, які вирощувалися раніше — це теж питання науки. Дрони, усі новітні технології — теж наука. Звичайно, зараз військові для всіх — номер один. Це люди, завдяки яким ми можемо зараз сидіти, говорити, працювати й жити. Але це не означає, що нам треба перестати говорити про науку. Навпаки, треба більше показувати науковців, пропонувати їх суспільству як експертів, до яких треба дослухатися. Тому що в інформаційному полі зараз багато фейків у різних сферах науки. Пояснити справжню природу явищ можуть науковці, які мають експертизу в певній сфері. Звичайно, під час ковіду вчені взагалі були суперзірками, але вони важливі завжди.

— На платформі «Науковий метод» ви робили базу експертів і експерток для медійників. Плануєте її розвивати?

— База відкрита і я знаю, що до неї звертаються. У ній, звичайно, здебільшого ті, хто говорить на тему медицини та здоров'я, бо запускали її під час пандемії, але, думаю, ми її розвиватимемо. В усіх проєктах ми розвиваємо цей matching, співпрацю журналістів і вчених. До нас часто звертаються напряму, щоби ми порадили науковців і щоби саме вони говорили на загал на теми, у яких мають експертизу.

— Як ви самі готуєте цю базу експертів? Як визначаєте науковців, які заслуговують на довіру?

— Якщо бути зовсім чесною, то навіть у наукових установах є люди, які говорять недоказові, ненаукові речі. Те, що людина є науковцем чи науковицею, не завжди робить її класним експертом чи експерткою. Ми прекрасно знаємо, що досі люди можуть купувати дипломи, досі хтось замість когось може писати кандидатську. Тому ми керуємося кількома критеріями у виборі науковців.

По-перше, дивимося, що вчений або вчена робить зараз: які в них є дослідження, з якою науковою установою вони співпрацюють, у якій науковій групі, а також який імідж у цих установ і груп. Тому що можна відкрити інститут імені мене, щось робити, продавати і розповідати, що це — наука. Але це не буде наукою. Тобто важливо дивитися на спільноту, де перебуває людина.

По-друге, можна дивитися індекс Гірша. Це індекс цитувань наукових робіт. Він не завжди гарантує, що це класний науковець, але як один із критеріїв його можна застосовувати. Тобто якщо вчений чи вчена написали роботу, яка багато цитується, то значить, що ця праця важлива.

По-третє, важливо дивитися, де публікуються вчені. Наприклад, у Марини Шквирі в співавторстві виходила стаття у Nature. Це дуже хороший науковий журнал, де декілька науковців попередньо вичитують усі матеріали незалежно один від одного. Це знак якості, тобто цьому можна довіряти. Знаю, що і там можуть бути помилки, але як виняток. В Україні, на жаль, пропонують послугу — за гроші опублікувати твою статтю в міжнародних журналах. Тому якщо науковий журнал міжнародний чи англомовний — це ще не означає, що він якісний.

Четвертий момент — це питати в тих, кому ви вже довіряєте. Є ті, з ким ми роками співпрацюємо, знаємо, що в них хороша репутація, у них є публікації в наукових журналах із хорошим іміджем. І коли ми залучаємо нового вченого чи вчену з цієї ж сфери, то можемо порадитися, чи вони окей, із кількома перевіреними експертами.

Усе це ми перевіряємо. Можна питати дипломи, але, якщо чесно, це не дасть повної інформації. У людини може бути червоний диплом із відзнакою, буде ступінь, але це не дає гарантії, що людина, наприклад, не буде антивакцинатором.

— В Україні досить експертів і експерток, які відповідають усім критеріям? Як часто відкриваєте нові імена?

— У нас таке нечасто буває. Якщо ми й не співпрацювали з людиною, то чули про неї, хтось її рекомендував. А чи достатньо вчених — гарне питання. У нас як у проєкту, який популяризує науку, великий пул науковців і науковиць, із якими ми співпрацюємо. Але водночас, наприклад, я знаю, що наукомістким компаніям не вистачає хіміків, генетиків. Вони готові мало не після школи брати людей на стажування, щоб навчати, виховувати працівників. Тобто цих людей не вистачає.

Також не всі вчені вміють говорити про те, що роблять. Це треба хотіти це робити, або любити, або розуміти цінність, і не всі це роблять. Вчені можуть бути дуже круті в своїй сфері, писати класні наукові роботи, але можуть складно це пояснювати. З ними можна записати багато інтерв'ю, але тема буде настільки складна, що на неї може бути невеликий попит.

Задача медіа і нас як організації, яка популяризує науку — проявляти науковців, давати майданчики, щоб вони висловлювались, і допомагати їм доносити інформацію до людей так, щоб люди це зрозуміли.

Наприклад, нам доводиться шукати багато метафор і порівнянь, щоби пояснити чорні діри чи темну матерію дітям восьми-дванадцяти років. Але для загальної аудиторії це так само працює.

Часто кажуть, що мінуси популяризації — у спрощенні. Але ти не можеш донести інформацію до широкої аудиторії, якщо ти не спрощуєш. Однак важливо  робити ці спрощення коректно та узгоджувати зі вченими.

А інформацію треба доносити. Тому що зараз люди сприймають простішу інформацію, потім — більш складну, а потім — уже можуть напряму слухати інтерв'ю вчених чи читати наукові статті. Але це не відбувається за один день, як стрибок.

Необхідно людям пояснювати науку простою мовою. Я не вчена, у мене журналістський бекґраунд. У нашій команді є науковиця, але більшість має або комунікаційний, або проджект-менеджерський досвід. Тому ми дуже добре розуміємо, наскільки важливо будувати місточки між ученими і суспільством — людьми, які не мають стосунку до науки, але необхідно, щоб вони розуміли, що наука робить, чим наука займається, яка її роль, у чому її цінність.

— 17–18 червня ви якраз проводите науково-популярну конференцію. У доковідні часи ви таку робили, але чому вирішили поновити зараз?

— Узагалі у 2018 році це була одна з наших перших подій. Тоді ми планували щороку проводити таку конференцію. Але потім був перший рік ковіду, потім другий. І от зараз ми зрозуміли, що саме час зробити конференцію з ученими якраз тому, що для відбудови України, про що ми вже починаємо говорити, вчені необхідні.

Головний меседж конференції — Science to rebuild Ukraine, тобто «Наука для відбудови України». Марія Павловська, наприклад, розповідатиме, як реабілітувати Чорне море після впливу війни. Будемо говорити про дрони, про освіту, про здоров'я. Це все ті теми, де наука й інновації грають дуже важливу роль, і вже зараз треба готуватися до відновлення. Якраз під час війни конференція про науку, яка відбудовує країну, дуже важлива. Ми бачимо попит, людям це цікаво, і це про майбутнє, яке починається зараз і в якому наука грає важливу роль.

— Науковці вже мають відповіді щодо відновлення країни? Ділитимуться ними на конференції?

— Наука дуже рідко дає однозначні відповіді. Якщо ти запитаєш науковця про будь-що, то скоріш за все отримаєш відповідь «це досліджується, і зараз ситуація ось така», «це досліджено ось настільки».

Це, до речі, також причина, чому вчені не дуже часто з'являються в медіа. Медіа, особливо телебачення хочуть відповідей: «план, який на сто відсотків спрацює» або «вип'єте ці три пігулки — і будете завжди молоді й красиві». Немає такого в науці. Наука — це процес дослідження світу. Він завжди був і завжди буде. Він безкінечний. Ти завжди отримуєш нові дані, покращуєш інструменти.

Тому на конференції експерти говоритимуть про проблеми, які вони бачать зараз, і можливі шляхи їх розв'язання. А далі — дуже комплексна історія про відбудову. Одного бажання вчених, їх експертизи мало для того, щоб робити відбудову. Потрібна підтримка та співпраця держави та бізнесу. Але сила науки в тому, що є певні дані, на які ми можемо спиратися, щоб вибудовувати плани для покращення ситуації. На конференції будуть представники і представниці науки, громадського сектору, бізнесу; буде майданчик, де всі зможуть між собою спілкуватися — і в рамках панелей на сцені, і неформально в зоні конференції. Крім виступів, буде ще зона стартапів, українських розробок. Це майданчик для спілкування різних гравців сфери науки та інновацій в Україні.

— Ми трохи говорили, що люди прагнуть простих відповідей на складні запитання. Тоді що корисного натомість пропонує цей «заскладний» науковий світогляд? Особливо зараз, в умовах війни?

— Науковий підхід — це насамперед про перевірку. У цьому контексті він близький до критичного мислення. Наука не бере на віру: вона перевіряє. Спочатку є гіпотеза — ідея, яку далі перевіряєш. І навіть якщо гіпотеза не підтверджується, то це теж дуже добре. Ти можеш відкинути хибний варіант і піти далі. Що класно в науці? Що результат, який можна було б сприйняти як невдалий, сприймається як нова інформація, на основі якої вчені по всьому світу можуть працювати далі.

Науковий підхід про те, що не потрібно на віру брати все, що ти бачиш і чуєш. Треба шукати першоджерела. Коли ми говоримо про світ навколо, є багато наукових досліджень, і будувати своє уявлення про світ можна базуючись на них.

Наука — це безперервне дослідження світу та пошук способів його покращити. Тому дуже важливо підтримувати вчених і створювати умови для проведення якісних досліджень і створення інновацій.

Фото, інфографіка Inscience