"Коли малюю, вже ніби знаю їх дуже давно": художниця із Черкас втілює проєкт «Захисниці України»

Черкаська художниця Тетяна Черевань створила серію портретів українських жінок-захисниць, щоб розповісти світу про повномасштабну війну, яку Росія розв'язала в Україні. Свій проєкт «Захисниці України» Тетяна присвятила героїчним жінкам. «Захисниці України» стали продовженням проєкту «Берегині», який художниця створила після 2014 року.

- 2014-го я малювала хранительок, тих жінок, які чекають удома своїх чоловіків, - каже художниця. Але зараз дівчата, серед яких і її подруги, разом з чоловіками захищають країну. Тож намалювати портрети – це висловити їм повагу, вважає Тетяна.

Серед цих героїнь – солдати, сержантка, саперка, захисниця «Азовсталі», бойові парамедикині, командири – 12 портретів формату А4. З кожною зі своїх «моделей» художниця спілкувалась особисто, щоб дізнатись про їхню історію.

На початку червня Тетяна Черевань разом з іншими українськими митцями представила свої роботи на виставці «463+» у Барселоні, в найстарішому мистецькому центрі міста Sant LLuc. Виставка тривала два тижні і по закінченні KP.UA поспілкувалась з Тетяною, щоб дізнатись, як реагували глядачі на художнє відображення війни.

«Зараз мої роботи наповнені болем»

- Тетяно, ви малюєте для проєкту «Берегині» з 2014 року. Розкажіть, із чого все починалося?

- Ще на початку війни, у 2014 році, я задумала проєкт «Берегині». Про ідею намалювати жінок-Берегинь я написала на своїй сторінці у Facebook. Люди надсилали фотографії жінок, які для них є Берегинями. Поруч із видатними українськими поетесами, художницями та співачками були бабуся, волонтер та звичайні дівчата. В проєкті зібрала 20 портретів українських жінок, які є символом захисту родини.

Пошта Майдану відібрала 4 роботи з проєкту «Берегиня» та надрукувала марки. Ці картини були презентовані в Києві, Харкові, Черкасах. Згодом вони разом з іншими, які я намалювала в Таїланді, були представлені на персональній виставці проєкту «Українські жінки в мистецтві» в центрі сучасного мистецтва BACC Contemporary Art Center, Бангкок.

У квітні цього року Тетяна Черевань опублікувала у соцмережах пост з проханням надіслати пост чи фото про «Жінку, якою ви пишаєтесь, яка зараз захищає нашу з вами Україну», підписники охоче відгукнулись на це прохання. Так почав втілюватись в життя проєкт «Захисниці України». Тож є вже 12 портретів, виконаних олівцем і тушшю.

- Чиї портрети ви малювали тоді і чим вони відрізняються від ваших робіт сьогодні?

- Тоді це були жінки, які є оберегом нашої родини. Але зараз все змінилося. Наші подруги, сестри, матері стали на захист України, взявши до рук зброю. Такого жаху я раніше не бачила і не побажаю цього нікому. Тому зараз мої роботи наповнені болем.

Нам вдалось розповісти сучасну історію

- Розкажіть про виставку у Барселоні. Скільки вона тривала, які роботи ви привезли?

- Виставка «463» - це чотириста шістдесят три дні від початку російського вторгнення в Україну - відкрилася 1 червня, тривала два тижні. Роботи, які можна було побачити, я створювала в Барселоні. Зараз це 12 портретів жінок-захисниць. Також в Барселоні були представлені роботи українських художників різного рівня та статусу. Там були як роботи біженців, так і тих, хто давно проживає в Каталонії. Більшість робіт, представлених на виставці, рефлексують на тему війни.

- Отримали якийсь фітбек від глядачів? Що казали відвідувачі виставки?

- Роботи були доповнені текстом - це опис до кожного портрету, який глядачі з цікавістю читали. Багато було питань... Це та реакція, на яку розраховує художник - викликати глядача на діалог. Люди, які приходили, уважно вдивлялись в портрети, в риси обличчя героїнь.
Я хотіла, щоб на роботах у них не було посмішки, щоб звучала і читалась саме впевненість. Мене більше заворожує погляд цих жінок - який пронизує тебе наскрізь. При спогляданні з’являється повага до цих героїв. Це документальність, на жаль, болюча. Але нам вдалося розповісти нашу сучасну історію.

Як художник я не можу стояти осторонь. Робити свою справу під час війни - це дуже важливо.

На другий день повномасштабного вторгнення я відрізала голову Путіну. Виклавши твір, відмітила в соціальній мережі його і Москву. Це – алегорія на картину, де Юдита відрізає голову Олоферну. Позбавити Путіна життя - це, на мій погляд, один із варіантів позбутися цього мерзотника і вбивці.
Після цього моя мама написала мені, щоб я все прибрала, бо мене посадять. Але це - мій голос, і він моя зброя.

В такі часи народжуються твори, не схожі на мене. Таким став проєкт «Захисниці України». Я бачу велич і потужність українського духу і намагаюся передати це в своїх творах. Це моя велика шана жінкам, які на рівні з чоловіками боронять нашу країну від ворога.
Я вважаю, що українські жінки-воїни заслуговують на повагу та визнання за їхній внесок у майбутнє нашої країни.

«Повернулася до основної теми моєї творчості - теми любові»

- Чи не виникає у вас бажання намалювати щось позитивне, що не стосується війни?

- Я роблю це час від часу. А зараз набираюся сил і створюю роботи, які подобаються саме мені. Я знову повернулася до основної теми моєї творчості - теми любові. Без неї неможливо перемогти, без неї неможливо продовження життя. Любов може перемогти ненависть і злість.

- У ваших роботах багато червоного та чорного. Також обов'язковий елемент роботи - вишивка хрестиком на картині. Що це символізує?

- Це як у вишиванці: червоний - це любов, а чорне - то журба.
Вишивка - це генетичний код українського народу, тому я «зашила», вплела його в картини. Вперше я використала вишивку в Таїланді у 2021 році, коли малювала українську Мадонну. Сьогодні країна перетворилася на пекло: гинуть люди, діти, РФ стирає з лиця землі міста і забирає щастя українського народу.

- Чи є серед ваших картин якісь найулюбленіші?

- Улюблені - це ті, які глядач довго роздивляється і, можливо, сьогодні не може все зрозуміти. Вони про почуття, про відчуття себе в світі, де є гармонія, в світі, наповненому квітами, де ніхто не сміється з того, що ти чи твої почуття відрізняються від інших.

У своїй творчості я передаю емоції та почуття, викликані навколишнім світом. Моє мистецтво ґрунтується на розкритті тем, які нещодавно вважалися табу. Це сексуальна орієнтація, зв’язування шибарі, гомосексуалізм тощо.
Я намагаюся спонукати глядачів хвилюватися, захоплюватися та навіть бути шокованими моїми роботами, викликати глибокі емоції та давати волю їхній уяві. Це підвищує обізнаність і розуміння того, що наші уявлення про «нормальне» можуть бути зменшені та потребують перегляду.

- Нині ви живете за кордоном. Чи збираєтесь після війни повернутися до Черкас?

- Зараз я живу в Каталонії. Тут більшість з людей відкриті до тем, які я вивчаю, - і мене це захоплює. Вчу потрошку мову: це є одним з важливих моментів для спілкування.
Я живу тут зараз, а що буде далі - ніхто не знає.