"Людина живе, доки живе пам'ять про неї": спогади друзів у роковини загибелі Павла "Історика"

До створення організації та проведення таборів Павло підходив дуже наполегливо та серйозно, враховуючи найменші деталі. Все почалося зі старого будинку в Мельниках та великої території, на яку Павло з батьком одразу звернули увагу. Згодом будинок придбали, почали наводити лад на території, щоб надалі проводити там літні табори.

Поки більшість українців сиділи вдома під час карантину у 2020 році, Павло вирушав на вихідні в Холодний Яр, щоб будувати свою мрію. Хлопець мав свою традицію там – зустрічати світанок. Згодом ця традиція відобразилася у гаслі організації: "Ми – схід сонця нашої Держави".

Холодноярський світанок / Скриншот з фейсбук-сторінки Павла

Цілу весну 2020 року "Історик" з друзями проводили толоки на території: власноруч будували навіс, паркани, проводили електрику. Вже після першого таборового літа про Поклик Яру знало все село. Місцеві мешканці розповідали: "Коли ви приїжджаєте – село оживає".

Та тепер повномасштабна війна внесла свої корективи в роботу організації. Частина команди долучилися до війська, а решта – вирішили проводити кількаденні тренінги з домедичної допомоги. Місце заходів незмінне – Холодний Яр, оскільки він розташований за містом, подалі від стратегічних об’єктів і є більш безпечним.

"Історик" був воїном по життю і згуртував навколо себе команду

Ярослав Корнієнко – один з членів організації. Він розповів, що познайомився з Павлом ще тоді, коли в Холодному Яру проводили табори. Вже потім з'явився "Поклик Яру". Для "Історика" виховання молоді було мрією та справою життя. Тож він згуртував команду навколо ідеї. Був людиною, яка завжди надихала та мотивувала.

На жаль, 18 червня 2022 року Павло загинув на фронті. Попри складнощі, друзі і команда продовжують його справу та пам'ятають всі напутні слова.

"Історик" загинув з честю. Він був воїном по життю і завжди говорив: "Не ний". Ми не ниємо, зараз продовжуємо його справу. Нам за честь рівнятися на таку людину, як "Історик",
– наголошує Ярослав.

Ярослав Корнієнко – бунчужний у таборі / Фото Валентини Поліщук, 24 канал

Сам Павло, вже будучи на фронті, часто писав про "Поклик Яру" і національне виховання молоді. Так, за кілька днів до своєї смерті у фейсбуці він залишив пост, в якому згадував літній вишкіл в Холодному Яру і пишався командою – людьми, яких він довго і наполегливо збирав, які переступали свої слабкості і розбудовували ідейну організацію.

Я щасливий. Бо можу спостерігати, як ці люди готуються працювати влітку, навчаючи молодь рятувати життя. Без мене і ще 4 членів команди, які взяли в руки зброю. Це доводить, що почата мною справа стала нашою. Що це рух, який неможливо зупинити і який буде рости і живити себе новими Людьми,
– писав він.

Також "Історик" розповів про мрію, що в "Поклику Яру" буде більше людей, а команда зросте. Хотів бачити, як молодь "формує генерацію з зовсім іншим підходом до життя". І додав, що через роки йому буде приємно знати, що саме Він стояв біля витоків цього нестримного руху.

Павло "Історик" на вишколі з дітьми в Холодному Яру кілька років тому / Фото з фейсбука хлопця

На жаль, Павло так і не встиг вживу побачити, як минув вишкіл минулого літа, як десятки дітей приїхали у Холодний Яр. Однак команда "Поклику Яру" продовжула і буде продовжувати його справу.

Військові традиції і виховання молоді: друзі продовжують справу Павла

Чому для організації обрали назву "Поклик Яру"? Ярослав пояснює, що слово "поклик" співзвучне зі словом "склик". Колись на території Холодного Яру стояв великий казан, в який били, щоб зробити потужний дзвін. "Склик" виконував функцію оповіщення, яке було знаком для козаків, що час рушати до бою.

Холодний Яр має велике історичне минуле. Тож для друзів Павла за честь виховувати молоде покоління саме тут.

"Моє псевдо у таборі – "Стрикущ", а посада – бунчужний. Я слідкую за дітьми та завжди з перебуваю з ними. Стежу, щоб програма йшла по плану, якісно та вчасно", – каже Ярослав.

І додає, що кожен член організації та діти, які приїхали на вишкіл, обирають для себе псевдо, за яким їх будуть кликати. Його простіше запам’ятати, оскільки в табір часто приїжджають діти з однаковими іменами. До слова, вихованці обирають собі доволі цікаві та незвичні псевда: Астра, Лінгвіст, Тінь, Грань, Чучупак, Катана тощо.

Однак найголовніше, що роблять це для продовження військової традиції. Більше 100 років тому повстанці Холодного Яру обирали собі псевдо, щоб не наражати сім’ї на небезпеку, адже червоноармійці постійно за ними слідкували. Знаючи прізвище повстанця, могли легко знайти його сім’ю та вбити, взяти в полон чи зґвалтувати.

Як бачимо, методи росіян незмінні й досьогодні.

"Україні завжди бракувало таких людей": спогади про "Історика"

Подруга "Історика" Марія Гусєва згадує про нього з посмішкою на обличчі та розповідає, що Павло був дуже різностороннім і водночас ідейним.

"Роль "Історика" в організації безцінна. По-суті, він її і створив. Він горів цією ідеєю – ідеєю виховання відповідальної молоді. Завдяки досвіду знав, як зробити найкраще, та враховував усі деталі. Це дуже різностороння, найкраща людина в моєму житті", – наголошує Марія.

Марія Гусєва завдячує "Історику" тим, що почала змінюватися на краще / Фото Валентини Поліщук, 24 канал

Марія пригадує, що познайомилась з Павлом 5 років тому. Вона з друзями поїхала у табір, де "Історик" був бунчужним. Згодом вони разом кілька років працювали над створенням "Поклику Яру".

"Завдяки "Історику" я повірила в себе і почала змінюватись. Для мене Павло є прикладом всього: системності, відповідальності, побратимства, перфекціонізму, чудовим прикладом націоналіста. Україні завжди бракувало таких людей. Та завдяки "Історику" таких людей більшає", – додає вона.

Зараз команді "Історика" важко, адже він був взірцем для усіх. Однак заради пам'яті про нього команда має триматися разом, продовжувати нести його ідею. Так організація житиме далі.

Марія розповідає, що діти дуже любили Павла. Попри завантаженість під час змін, він завжди знаходив час, щоб поговорити з ними, підбадьорити. Завжди жартував так, що уже ніхто з дітей не хотів покидати табір, попри складність програми. Можливо, його талант – це щось від батьківського виховання. Часто були ситуації, коли діти телефонували батькам і просили, щоб їх забрали додому. Але достатньо було однієї розмови з Павлом, щоб вони змінили свою думку і залишилися до кінця.

"Вчимо рятувати життя – своє і рідних": як тепер змінився формат навчання дітей "Покликом Яру"

До початку повномасштабної війни команда "Поклику Яру" проводила дитячі табори. У Холодний Яр приїжджали діти, де не лише відпочивали, а й навчалися історії, психології та навіть надання домедичної допомоги. Проходили тактику та смугу перешкод. Команда максимально наповнювала програму, щоб діти не тільки відпочивали від школи, а й отримували дійсно важливі знання.

Провід ГО "Поклик Яру" / Фото Валентини Поліщук, 24 канал

Ірина Жирна – подруга "Історика" та членкиня команди розповідає, що програма в таборі була спрямована саме на ті знання, які діти не отримають в школі.

Зараз ми дещо змінили формат під нинішні реалії – вчимо рятувати своє життя та життя рідних. Окрім того, частина нашої команди зараз на фронті. Тож наші воїни захищають наші життя, а ми вчимо ці життя рятувати,
– каже дівчина.

Ірина поянює, що в стресових умовах людина не піднімається до рівня своїх знань, а опускається до рівня своїх навичок. Тому на вишколі учасники часто отримують завдання максимально схожі до реальних подій. Наприклад, імітовані випадки прильоту ракети чи вибухів, де завжди можуть бути потенційні поранені.

Наприклад: 3 година ночі, бунчужний свистить у свисток, учасники вишколу прокидаються, вибігають зі своїх наметів та збігаються на одне місце, щоб отримати завдання. Таке заняття проводиться вночі, щоб виховати стресостійкість. Завдяки таким ситуаціям діти вчаться та практикуються, вибудовують той алгоритм дій, за яким вони діятимуть.

Ірина розповідає, що таку вправу часто повторюють для випробування. Адже навіть військові після тренінгів дуже стресують в надзвичайних ситуаціях, тож це людський фактор.

Учасники вишколу отримують завдання максимально наближені до реальних подій / Фото Валентини Поліщук, 24 канал

Серед учасників минулорічного вишколу – Назар та Остап, вимушені переселенці з Луганщини. Хлопці розповіди, що ставали свідками випадків, коли знання домедичної допомоги були дуже потрібні. Тому й шукали такі тренінги, щоб навчитися рятувати життя, коли це стане необхідним. А зараз – завдячують вишколу за те, що тепер ці знання у них є, а також з гордістю розповідають, що стали більш дисциплінованими та відповідальними.

Остап та Назар в Холодному Яру / Фото Валентини Поліщук, 24 канал

Людина живе доти, доки живе пам'ять про неї

Попри зміну формату щорічних заходів, команда все ж вирішила залишити традиції літніх таборів, які заснував Павло. Тож тепер, як і всі попередні роки, учасники прокидаються о 7 ранку, щоб зробити ранкову руханку та зарядитися енергією на день.

Далі відбувається традиційна збірка, де обговорюють плани на день, а в кінці дня – роблять підсумки, висновки, діляться враженнями. Незмінний атрибут таких збірок – Молитва українського націоналіста.

Також у таборі є поштова скринька, в яку вихованці кладуть листи, які пишуть один одному. А в кінці дня під час вечірньої збірки обмінюються ними. Команда розповідає, що в цьому є своя атмосфера та романтика, оскільки сучасна молодь спілкується у месенджерах. А тут є можливість написати свої думки на папері, це зовсім інші враження.

В останній день вишколу ввечері усі учасники збираються на останню ватру. Обмінюються враженнями, співають пісні, милуються холодноярським зоряним небом.

Ранкова фотосесія учасників на сході сонця / Фото Валентини Поліщук, 24 канал

Ключова традиція останнього дня вишколу – фотосесія на сході сонця. Літо, 4:45 ранку, сонні учасники вишколу зібралися на пагорбі, де відкривається фантастичник краєвид на Холодний Яр.

Цю особливу традицію започаткував "Історик", а команда, в свою чергу, зобов'язалася її продовжити.

Людина живе доти – доки живе пам'ять про неї.

Навчання у Холодному Яру / Фото Валентини Поліщук, 24 Канал