Питання життя і смерті: як "вибори" розпочали зворотній відлік для Пушиліна та Пасічника

Про те, що Кремль збирається проводити "вибори" на захоплених територіях України, було відомо ще у 2022 році. Однак мало хто з колаборантів, терористів та окупантів взагалі вірив у те, що Москва піде на такий крок. Адже, по великому рахунку, Путіну ще восени минулого року було зовсім не до якихось спроб погратися у демократію. Наразі ж політична та військова ситуація для бункерного фюрера лише погіршилася, але він все одно вперто вирішив не здавати назад та нібито закінчити інтеграцію віджатих областей у напіврозкладену імперію "русского мира". Навіщо диктатору знадобилися "вибори" на Сході та Півдні України, і чому від цього сумно Пушиліну та Пасічнику, читайте у матеріалі 24 Каналу.

Війна і "вибори" не перетинаються

Перш за все варто наголосити на тому, що займатися підготовкою до проведення виборів у російському ЦВК почали буквально у перед початком наступальних дій Сил Оборони України. Здавалося б, максимально ідіотська ідея, викидати мільйони на організацію фейкового процесу заради створення картинки на територіях, які тобі не належать і які можуть бути не підконтрольними Кремлю до цього горезвісного єдиного дня голосування.

Але ж у розумінні Путіна та всієї російської владної верхівки такі дії виглядають цілком логічними. Для них війна – полягає в одній площині, а "вибори" та політичне життя – в абсолютно паралельній. Чи буде Бердянськ або Мелітополь перебувати під гнітом російського чобота, чи українські військові звільнять Маріуполь, бункерному фюреру абсолютно наплювати. Якщо він призначив "вибори", вони пройдуть за будь-яких умов. Навіть на безлюдній та випаленій ордою землі.

При цьому навіщо проводити якісь голосування, в яких бажання населення взагалі ніхто не буде враховувати, пояснити, напевно, не може ніхто. Створення хоч у когось відчуття легітимності "влади"? Вкрай сумнівно, адже скільки не проведи "виборів", скажімо, на окупованій Донеччині, Пушилін від цього не стане ніяким народним обранцем. Те ж саме стосується й Луганщини.

То ж вірити у власну легітимність після таких "виборів" можуть хіба що самі їх переможці. І, можливо, ще Путін – для якого будь-яке організоване ним голосування у Росії чи на тимчасово окупованих територіях є за визначенням чесним.

Для рашистського диктатора та крадія дітей "вибори" на окупованих територіях – це не більше ніж закінчення ритуалу їх приєднання, який є настільки ж обов'язковим, як і прийняття пантової ванни чи проведення обрядів перед оголошенням війни. Захопивши українські території та оголосивши про їх анексію, бункерний фюрер одразу ж почав інтегрувати їх у російську правову та політичну системи. Обрання там "депутатів" та "губернаторів" має закінчити цей процес.

Для внутрішнього ринку "вибори" мають стати черговим липовим свідченням перемоги Москви. Мовляв, от тепер "Росія тут точно назавжди", дивіться, "вперше в історії під час війни непереможний російський народ зміг провести голосування, п'ятирічку за чотири роки, Ленін жив, ховайтеся, вороги народу". А от для всього світу у такий спосіб рашисти намагатимуться вкотре влаштувати клоунаду заради сіяння сумнівів у завжди занепокоєних європейців та американців. Усі пропагандисти, трампісти та агенти Росії будуть розповідати про "чесні вибори" та про "більшість, яка нібито підтримує російську владу".

"Вибори" на Донбасі – питання життя і смерті для ватажків терористів

Цікаво, що у самій Росії переможців фактично будь-яких "виборів" можна назвати задовго до їх проведення, оскільки політичне поле у рашистів не має ніякої опозиції, окрім фейкової. Представники влади просто позбавилися конкурентів та ще й у довісок створили систему, якій взагалі все одно на відмітки у бюлетенях. Путіну, Володіну чи будь-кому іншому потрібному кандидату намалюють хоч 100% підтримки, хоч 150%. І у плебсу навіть жодних питань не виникне, бо політикою ніхто не цікавиться, десь там нагорі вже все вирішили без них, а маленькі люди ні на що не здатні вплинути.

Зрозуміло, підхід до малювання результатів голосувань абсолютно точно розповсюджуватиметься на тимчасово окуповані території. Однак із результатами виборів наразі нічого невідомо.

Справа в тому, що Донеччина та Луганщина для рашистських силових та політичних структур – вкрай ласі регіони. Вщент знищені "русским миром" в економічному сенсі області, де нема жодної прибуткової шахти чи заводу, стали своєрідною чорною дірою. Кремль 9 років виділяв шалені гроші для того, аби мешканці Донбасу просто не померли від голоду, однак Пушилін та Пасічник зі своїми кураторами розкрадали трильйони рублів. Вони ж займалися контрабандою, кришували схеми постачання видобутого у так званих "ДНР" та "ЛНР" вугілля на територію України. Спочатку його завозили напряму під виглядом російського, а трохи пізніше почали возити антрацит через Польщу (буцімто російське вугілля заїжджає через Брест, а в Україну завозять вже "польське"). До речі, подібні схеми цілком працюють і зараз. Тільки от російське і донбаське "чорне золото" постачають у країни ЄС тепер під виглядом африканського. Мовляв, корабель із Росії у Гданськ прийшов, але антрацит не звідти, то ми у морі його на судно завантажили.

Спитаєте, як це стосується "виборів" на окупованому Донбасі? Від того, хто стане "губернатором" цих поки що підконтрольних Росії територій, залежить, який російський клан отримуватиме мільярди від подібних оборудок, крастиме дотації, а також сидітиме на потоках контрабанди. Адже попри формальне приєднання захоплених регіонів до країни-терористки, ніяких обмежень під час перетину кордонів ніхто знімати й не збирається. Товари з Росії в ОРДЛО і навпаки завозять зі сплатою усіх мит та інших оплат.

Тобто фактично Путін оголосив про анексію частин Донеччини та Луганщини, примусово визнав усіх місцевих мешканців росіянами, але відгородився від них величезним парканом. При цьому встановлення у цих областях вертикалі влади по аналогії з тим, як усе влаштовано на болотах, ні на що насправді й не вплине.

То ж із урахуванням можливостей, які дає колаборантам та окупантам контроль над Донбасом, бажаючих стати місцевими князьками хоч відбавляй. Мати на посаді свого "губернатора" захоплених частин українських східних областей мріють як ФСБшники, так і ГРУшники, і представники всіх інших впливових структур. Саме тому кулуарна боротьба за право виграти "вибори" назріває неабияка. Чи зможуть, до прикладу, Пушилін та Пасічник домовитися із тими, хто насправді здатен вирішувати такі питання, взагалі невідомо. Наприклад, МММника дуже не люблять у певних колах російських силових еліт, бо він зарекомендував себе як склизький аферист, що здатен перебігати від одного власника до іншого заради виживання та наживи. Так, ватажок терористів брав активну участь у ліквідації свого колеги Олександра Захарченка, а згодом домовлявся з ФСБ, аби йому дали можливість проявити себе.

Коли ж Донецьку та Луганську область намагалися "підім'яти" під себе Кадиров та Пригожин, Пушилін миттєво почав надавати їм будь-яку підтримку, а як тільки ці два представника півнячого куточка потрапили у немилість, "лідер донбаського народу" одразу ж переорієнтувався та знову повернувся до своїх старих кураторів, але завів дружбу з Сергієм Кірієнком (якому пророкують місце наступника Путіна). Та й проколи з виведенням мільйонів на офшори повз загальну касу, і отримання бразильського громадянства діячу навряд скоро пробачать.

Що ж стосується Пасічника, то цей хитрий пес, на відміну від свого колеги по терористичному цеху, вирішив мінімалізувати свою появу у публічній площині. Якщо Пушилін робить вигляд, що є суб'єктом політичної гри, луганський ватажок просто намагається поглибше закопатися у пісок, аби його не знесло течією. Як і у "ДНРівського" персонажа, у Пасічника також безліч проблем. І полягають вони зовсім не в тому, що на них збирається напасти морська наддержава зі столицею в Донецьку, а в тому, що росіяни просто помножили на нуль його найближчого соратника Ігоря Корнета. Без людини, що фактично керувала всіма бандами "ЛНР", статус ватажка недореспубліки виглядає геть хитким. І бажаючих його прибрати, зрозуміло, не менше, ніж ворогів у Пушиліна.

То ж для обох ватажків псевдореспублік узгодження подальшого перебування на "троні" – питання життя і смерті, оскільки лише у разі перемоги-призначення вони отримають певні гарантії продовження свого ганебного існування.

У те ж, що зрадників накриє якийсь GMLRS чи Storm Shadow, віриться зовсім мінімально, адже вони завжди прикриваються цивільними, а у разі успіхів ЗСУ на фронті першими, хто перетнуть кордон між Донбасом та Росією будуть машини з караванів Пушиліна та Пасічника. Сумнівів у тому, що вони тікатимуть ще задовго до настання небезпеки, немає ніяких.

Тільки от проблема, список живих ватажків терористів, які виїхали з окупованих територій, вкрай малий, і що "ДНРівець", що його поплічник, у ньому не опиняться. Тому можна сміло сказати, що з початком підготовки окупантів до проведення виборів для Пасічника і Пушиліна годинник почав рахувати час до закінчення їх життя. Якщо, звісно, їм не вдасться домовитися з кимось із Кремля.

Окупований Південь нікому не цікавий

А от про якусь боротьбу за право очолити окуповані частини Запорізької чи Херсонської області насправді-то й взагалі не йдеться. Окрім місцевих діячів Балицького та Сальдо та ще пари відщепенців-втікачів типу ексміністра часів Януковича Дмитра Табачника ці регіони нікому не цікаві.

• Адже, по-перше абсолютна більшість місцевого населення геть не сприймає ані окупантів, ані призначених ними "керівників".
• По-друге, самі області до моменту "виборів" зовсім не факт, що не будуть деокуповані. Та й якихось значних фінансових потоків чи дотацій Кремль на ті області ніколи не виділятиме, а регіони і без того вже є розграбованими.

Тому якихось російських посадовців, що захотіли б стати гауляйтерами на годину, просто не знайшлося. Здебільшого через те, що самі рашисти ставляться до цих регіонів як до чогось виключно тимчасово захопленого, із повним розумінням, що орда так чи інакше займатиметься повним знищенням всієї інфраструктури на цій землі.