Виплата репарацій чорношкірим громадянам може посилити економіку та охорону здоров'я в США – The Hill

Свято «Джунтінс» (Juneteenth), яке майже 160 років відзначається в США 19 червня як День визволення рабів, досі не дає відчуття встановлення рівності між білошкірими та чорношкірими американцями, пише The Hill.

На заміну інституціоналізованому рабству прийшов інституціоналізований расизм. Ганебні результати цього явища ми бачимо всюди.

Імовірність того, що чорношкірі діти помруть до свого першого дня народження, вдвічі вища, ніж у білих. Чорношкірі діти вчетверо частіше живуть у районах, що задихаються від забруднення навколишнього середовища. Дорослі чорношкірі значно частіше страждають на серйозні захворювання, включаючи хвороби серця та Альцгеймера. І в кожному віці чорношкірі рідше отримують якісне медичне обслуговування. Лікарі та експерти в галузі охорони здоров'я вказують на підступні наслідки структурного расизму як на рушійний фактор цих та багатьох інших нерівностей.

Минулого місяця новаторська Каліфорнійська цільова група з відшкодування збитків випустила рекомендації того, як штат може почати відшкодовувати величезні фінансові, емоційні та фізичні витрати, які тривалий час несла дискримінація чорношкірим мешканцям. Понад десять міст, від Провіденсу, штат Род-Айленд, до Дарема, штат Північна Кароліна, та Канзас-Сіті, штат Міссурі, також розглядають питання про відшкодування збитків.

Цей момент здатний перерости в рух, даючи народу реальну можливість загладити жорстокі наслідки багатовікового расизму, вплетеного в закони, політику та практику. І це потрібно зробити правильно.

Противники часто відкидають саму ідею відшкодування збитків як немислиму: надто дорого, надто пізно, надто несправедливо стосовно платників податків, які не причетні до несправедливості минулого. Однак Сполучені Штати успішно виплачували мільярди як репарації в минулому. У 1988 році президент Рональд Рейган підписав закон про грошові виплати американцям японського походження, які були насильно поміщені до таборів для інтернованих під час Другої світової війни. Нещодавно уряд виплатив компенсацію ветеранам, які зазнали впливу токсичних ям під час служби в армії.

Американці – представники всіх рас, етнічних груп та верств населення – щодня розплачуються за відсутність компенсацій чорношкірим американцям.

Нерівність у галузі охорони здоров'я щорічно обходиться США у сотні мільярдів доларів у вигляді надлишкових медичних витрат, втрати продуктивності та передчасної смерті. Расизм обмежує доступ чорношкірих мешканців до якісної освіти, добре оплачуваної роботи та кредитів. Уся ця дискримінація пригнічує чорношкіре підприємництво та уповільнює економічне зростання. Лише за останні два десятиліття античорношкірий расизм коштував економіці США 16 трильйонів доларів.

Яким чином репарації могли б допомогти?

Грошові виплати окремим особам, безумовно, могли б почати ліквідацію розриву в добробуті в цій країні. Але репарації можуть набути й інших форм.

Від Лонг-Айленда до Південного Лос-Анджелеса чорні та коричневі громади значно частіше зазнають токсичного забруднення повітря та інших екологічних загроз. Такі умови різко погіршують здоров'я та ускладнюють, а то й унеможливлюють накопичення багатства за рахунок зростання вартості нерухомості. Масштабна робота з очищення постраждалих районів стала б значним кроком на шляху до усунення довготривалих збитків, завданих структурним расизмом.

Відшкодування збитків може також набути форми великих інвестицій у державну освіту, щоб компенсувати дискримінаційну політику фінансування, за якої витрати на одного учня в школах, де навчаються переважно білі діти, набагато вищі, ніж у школах, де навчаються переважно кольорові діти. Відшкодування збитків може також включати реформи поліції та в'язниць, щоб забезпечити рівне правосуддя та справедливе ставлення з боку закону.

Будь-яка реституція повинна також включати реальний облік і відшкодування інституціоналізованого расизму в галузі медицини: огидні експерименти над тілами чорношкірих; систематичне виключення чорношкірих лікарів; неявні упередження в алгоритмах, що визначають діагноз та лікування; глибока нерівність у доступі до якісного медичного обслуговування.

У місті Бостон середня тривалість життя у багатому, переважно білому районі Бек-Бей, близька до 92 років. Всього за дві милі від нього, у малозабезпеченому, переважно чорному районі Роксбері, середня тривалість життя ледве сягає 69 років. 23 роки різниці в тривалості життя в районах, розділених лише кількома зупинками громадського транспорту. Подібна нерівність існує по всій Америці.

Справжнє відшкодування збитків усунуло б ці відмінності, дозволивши мільйонам чорношкірих громадян повністю реалізувати свій потенціал і зробити свій внесок у розвиток суспільства. Мері Бассет, колишній комісар охорони здоров'я штату Нью-Йорк, написала: "Поки расизм не перестане негативно впливати на здоров'я і тривалість життя чорношкірої людини, рівність залишається теоретичною".

Востаннє США виплачували репарації в контексті рабства і зробили це неправильно. У 1862 році, приблизно за дев'ять місяців до набрання чинності законом про національне звільнення, президент Авраам Лінкольн підписав у Вашингтоні законопроєкт про скасування рабства. До законопроєкту були включені репарації – для рабовласників, які могли вимагати до 300 доларів як компенсацію за кожного чоловіка, жінку та дитину, яких вони звільнили з рабства.

Репарації возвеличували гнобителів. Але не пригноблених.

Зараз є можливість виправити цю та багато інших образливих помилок шляхом виплати компенсацій, призначених для відшкодування збитків чорношкірим американцям за століття систематичних порушень прав людини, які коштували їм багатства, здоров'я та можливостей.

Побудова суспільства, в якому кожен член матиме здоров'я, гідність і справедливість, є великим, але поки що незавершеним завданням США. Варто було б попрацювати над репараціями, інвестувати у справедливість. Ми всі від цього лише виграємо.