«Червона зона» та «40 днів любові». Український голос у Альпах

З 11 по 18 червня альпійське село Альпбах перетворилося на міжнародний кіноцентр. Тут відбувається друга сесія Воркшопу продюсерів EAVE 2023. Загалом подія об'єднує 34 країни та зібрала близько сотні учасників: продюсери, сценаристи та найкращі експерти індустрії. Серед проєктів, що здобули можливість розробки у такому середовищі, два українських.

Цього року до міжнародного відбору EAVE (Європейська асоціація аудіовізуальних підприємців) потрапили телесеріал компанії «Укркіно» «40 днів любові» та документальна стрічка «Червона Зона» (Red Zone) компанії Moon Man.

«Червона зона» – це документальний анімаційний фільм режисерки Ірини Цілик («Земля блакитна, ніби апельсин»). Цього разу вона робить анімаційний поетичний есей про сучасне покоління українців, що носить «тривожний рюкзак» за плечима.

Головна героїня фільму «Червона зона» – сучасна українська жінка, режисерка, мама, що шукає відповіді у щоденному інтимному спостереженні свого власного життя, життя своїх близьких та водночас предків із минулого. Попри складність теми, у фільмі будуть присутні елементи гумору та пошуки обнадійливого фіналу. 

«40 днів любові» – шестисерійний мінісеріал за оригінальною ідеєю Володимира Гладських та Ганни Нестерової (Anna Rodin). Це дві історії кохання: українки Ольги та угорця Ференца підчас Кенгірського повстанні у 1954 році (за реальних подій) та українки Єви і поляка Адама під час облоги Києва у 2022 році. Молоді історики – Адам та Єва, колеги, що спершу знаходяться у ідейній конфронтації через оцінку можливого розвитку подій в Україні, непомітно для себе знаходять кохання під час війни. Ользі та Ференцу повстання подарувало можливість надолужити життя, яке в них вкрала радянська каральна система. За 40 днів Кенгірського повстання вони встигають прийняти свою любов, повінчатися і навіть відчути щастя майбутнього батьківства. Так само, автори наполягають, що не зважаючи на драматизм та навіть трагічність історії, це буде досить легкий позитивний контент навіть з елементами гумору. Бо це розповідь про перемогу любові, свободи та українського духу. 

Чому саме ці проєкти привернули увагу європейських експертів та коли ми зможемо побачити їхні втілення на екрані? Схоже, що передусім європейці розглядають участь українських проектів як корисний специфічний досвід, який збагачує бачення продюсерів з інших країн світу:

«Ми дивимося на інновації, ідеї і також бізнес-ідеї, – розповідає Лізе Ленсе-Мйоллер, голова навчального процесу EAVE, – Ці два проекти мали дуже різні, але дуже цікаві профілі. Я переконана, що для всього воркшопу EAVE це буде корисно: що більше цікавих передісторій, ідей і людей, то багатшим є вокршоп для всіх, бо ми вчимося також і один від одного. Тому Ольга Журженко, з її бізнес-досвідом, і Дар'я Бассель, з її досвідом у документалістиці – це був очевидний вибір для нас».

EAVE має також і спеціальні програми за темами та напрямками. Скріпт-консультант Сильвія Стівенс (понад 30 років співпрацює з BBC, Channel 4, Netflix, тощо), куратор Дар’ї Бассель та Ірини Цілик, наразі паралельно працює з окремою групою українських документалістів.

«Ми багато працювали з іншими українськими режисерами, – розповідає Сильвія Стівенс, – Вочевидь, у історій будуть схожі моменти, адже часто режисери розповідають про своє життя та вплив війни на нього. Особливість Red Zone у тому, що проєкт анімаційний. Я думаю, це дуже унікальний спосіб подачі ідеї. Хоча й несе свої складнощі – її виробництво займе, у кращому разі, два роки».

Терміни виготовлення кінопродукції та специфіка теми спонукають експертку на роздуми, що проблемою українських режисерів (щонайменше на EAVE) буде пошук контакту з аудиторією. Автори звертаються до світу, вважаючи, що їхні тези наочні. Але це не так.

«Я постійно говорю українським авторам про необхідність усвідомити, що люди поза Україною не знають і не відчувають те, що пройшли ви, бо ми не маємо вашого досвіду, – пояснює Стівенс. – Люди вже втомилися від війни. Але я думаю, що саме Red Zone матиме великий вплив. Тому що це історія не лише про Україну. Це також історія про жінку і різні емоції, наприклад, як бути мамою, дружиною, художницею, бачити, як хтось помирає. Це універсальна історія і унікальний спосіб обговорювання подій в Україні. Але Ірині Цілик треба поквапитися – за два-три роки ми побачимо велику кількість українських фільмів, що вийдуть в той самий час».

За прогнозом Сільвії Стівенс, у 2025-26 роках перед європейськими дистриб’юторами постане великий етичний виклик: як відібрати кіно для своєї аудиторії? Бо наявність українського кіно, теми України не закриває існування європейського кінематографу та іншого контенту.

Продюсерка серіалу «40 днів любові» Ольга Журженко розповідає, що її проєкт налаштований на те, щоб бути водночас зрозумілим внутрішній та зовнішній аудиторії. Саме тому зараз вона перебуває в активному пошуку партнерів фінансування та намагається обігнати час.

«Об’єктивно, за моїми розрахунками, при оптимальному розвитку проєкту наш серіал може потрапити на екрани не раніше 25-го року – пояснює продюсерка «40 днів любові» Ольга Журженко. – Це історія про сучасну війну в Україні, і таких заявок у медіапросторі чимало. Але вона має свою особливу місію. Через другу історичну лінію – Кенгірське повстання 1954 року ми показуємо природу російської пропаганди. Серіал використовує водночас кілька мов, де російська мова – є мовою каральної системи. Ми сподіваємося, що серіал стане «троянським конем», що зайде на медіазалежні від Росії території, як якісна протидія роспропаганді. Можливо саме тому, ми отримали підтримку USAID (10% від необхідного фінансування), та відчуваємо зацікавленість зовнішніх партнерів».

Скріпт-консультант EAVE, що курує «40 днів любові» Естер Спрінгер високо оцінює ідею цього серіалу:

«Проєкт має бути зроблений, бо він висвітлює історичні події, які просочилися з пам'яті, – переконана Спрінгер. – Історія повторюється і продовжить повторюватися доти, доки ми не зрозуміємо, що сталося в минулому і чому. Цей проєкт намагається взяти дві історії, які віддзеркалюють одна одну, і завести розмову про історичну забудькуватість та історичну пам'ять. Це дуже важливо».

Ольга Журженко активно веде переговори з каналами та платформами. «40 днів любові» – дорогий серіал, його виробництво потребує щонайменше 1,5 млн євро. Вона дуже сподівається на новий тренд – міжнародне партнерське виробництво – і мріє, що хоча б малою часткою того фінансування все ж таки будуть українськи кошти. Перш за все тому, що український глядач – є головною аудиторією проєкту.

Анна Остапенко, «Главком»