Історія Булата. Що вас чекає, якщо отримаєте поранення на війні

"Коли його привезли до Києва, то він сказав, що всю дорогу думав про Pepsi. Ми зраділи. Значить, з нашим Максимом все добре, він при пам’яті", – каже LIGA.net Адель, дружина штурмовика Булата.

У травні він отримав п’ять кульових поранень під Бахмутом. Його життя врятували окуляри, побратими та медики. Але попереду – довга боротьба за повноцінну функціональність руки і ока.

Який шлях пройшов та ще пройде Булат, які є проблеми у процесі реабілітації бійців та як їх вирішують – у матеріалі LIGA.net.

"ЯКЩО Я ДУМАЮ – ТО ЩЕ ЖИВИЙ"

"Я почув, що зліва – бліндаж. І одразу відчув удар у лоба, ніби битою. Різко заболіло плече і рука. Я впав і відчув, як тече щось тепле, – розповідає LIGA.net боєць 3-ї штурмової бригади Булат. – Я подумав: ось і моя остання посадочка. Але одразу ж зрозумів: якщо я думаю, то ще живий".

У той день він був другим номером кулеметника Вази. Разом вони спускалися у посадку: Вазі вдалося добігти до дерева, Булат – не встиг.

На крики "я – 300" одразу прибіг позивний Альгіз, наклав Булату турнікети та викликав евакуацію. На відео з персональної камери штурмовика видно, що до БТРу він йде сам і спокійно каже: "Навоювався, б**ть".

"Я казав собі, що маю не заснути, бо обіцяв дружині повернутися. Альгіз мене хлопав і теж говорив не спати, він мене привів до тями, – пригадує Булат. – Напевно, у мене був шоковий стан, тому сам встав і пішов. Я розумів, що треба не втрачати час, щоб не залишитись тут назавжди".

У БТР M113 йому та ще двом пораненим терміново надавав допомогу боєць на псевдо Скаммер. "Я просив його зняти з мене все, бо відчував, що задихаюсь. Я стікав, бо було пробито плечеву артерію. Скаммер накидував мені турнікети і бігав до ще двох хлопців, і так по колу. Я йому дуже вдячний. Вирубився я вже в медеваку", – розповідає Булат.

Він переніс термінову операцію у Дніпрі. А за декілька днів опинився в одній зі столичних лікарень, де йому провели додаткові операції.

Усього Булат отримав п’ять вогнепальних поранень.

Одна куля влучила в окуляри, розбила їх та зрикошетила у каску. Уламки потрапили у око, яке наразі не бачить. "Окуляри врятували його, – переконана дружина Адель. – Куля летіла просто в лоба".

Також поранені обидві руки та нога. Найтяжча ситуація – з лівою рукою: у Києві довелося робити повторну операцію та повністю її розрізати.

Наразі Булат може лише ледве поворушити пальцями: "Тепер у мене там замість артерії вена. Я розумію, що до кінця життя не зможу піднімати цією рукою важке і питиму таблетки, щоб вена не закупорювалася".

У мирному житті Булат жив в Іспанії, але повернувся до України ще до повномасштабної війни. З 24 лютого волонтерив: заклад у Броварах, в якому він працював менеджером, готував безкоштовно бургери.

Коли потреба у такому волонтерстві спала, Булат підписав контракт зі Збройними Силами України, пройшов навчання у Британії, роботу РЕБівцем, аж поки не перевівся до третьої ОШБр. 

У розмові Булат часто згадує побратимів, як тренувався з ними та воював на Донбасі. Після одужання він хотів би повернутися до армії: працювати інструктором. Але попереду – довгий шлях реабілітації.

"ЯНГОЛИ АЗОВУ": ЯК ВІДНОВЛЮВАТИМУТЬ БУЛАТА

Наразі Булат ще перебуває на стадії лікування. Нещодавно йому прооперували око: дістали уламки та намагалися поставити на місце кришталик. Поки це не вдалося – повторна операція може відбутися не раніше, ніж за місяць. Коли тиск в оці стабілізується.

"Чи буду я бачити цим оком – під великим питанням. Але я не сильно парюсь, у мене запасне єсть", – жартує Булат.

"Він більше переймається за руку, для неї потрібна довга реабілітація, – підхоплює Адель. – Частини м’язів там немає, біцепс просто впав".

Коли Булат зможе приступити до реабілітації руки – поки невідомо, розповідає LIGA.net Анжеліка Співак, медична кураторка патронатної служби "Янголи Азову". Йому ще не зняли шви, триває лікування ока – але важливо, щоб реабілітація руки почалася якмога раніше.

Патронатна служба тримає контакт з лікарями, каже кураторка. Коли вони скажуть, що Булату можна займатися фізичною активністю, то підключать реабілітологів: вони мають визначити, які вправи йому можна робити на руку паралельно до процесу лікування ока.

"Скоріше за все, це буде київський інститут реабілітації. У нас налагоджена співпраця, – каже Співак. – Щоб хоча б вектор задати, за яким він буде займатися. Але це тільки первинний етап, початок".

Якщо навіть у військового немає можливості їздити в реабілітаційний центр, то патронатна служба може допомогти із реабілітологами, які готові приходити до бійців безпосередньо у лікарні.

"Це виключно через те, що ми налагодили співпрацю з реабілітологами. По суті, тут ми посередники між реабілітологом і бійцем. І скорочуємо термін початку їхньої фізичної реабілітації", – пояснює Співак.

Патронатна служба грає не тільки роль посередника, розповідає медична кураторка. У разі необхідності вона також допомагає із житлом родичам, супроводжує на військово-лікарській комісії (ВЛК), супроводжує із документами. "Ми зосереджені на тому, щоб поставити їх на ноги і якомога якісніше провести їх за руку через всі етапи", – пояснює Співак.

Про необхідність психологічної допомоги у Булата теж питали. "Я сказав, що зараз мені вона не потрібна. Зараз зі мною дружина – постійно. Це моя найсильніша психологічна підтримка", – каже боєць.

Але патронатна служба – це скоріше виключення, а не загальне правило для всіх підрозділів ЗСУ. Це благодійний фонд, який допомагає бійцям азовських підрозділів з 2014 року, а не створена державою інституція.

"Шкода, що за дев'ять років інші підрозділи не перейняли наш досвід. Зараз ми з цим стикаємось, коли приводимо на ВЛК наших бійців, – розповідає Співак. – Поранені з інших підрозділів часто вражені, що про них можуть піклуватися і вони комусь потрібні, окрім рідних".

Патронатна служба є частиною культури Азову, каже LIGA.net заступниця голови парламентського комітету з нацбезпеки Мар’яна Безугла (СН).

"Тобто, ти є частиною спільноти, якщо тебе поранили – то спільнота тебе не залишить. Ми маємо надію екстраполювати цю ідеологію на всі підрозділи, – каже депутатка. –  Зараз новим бригадам дається певна свобода для впровадження подібних ініціатив. Це стосується і 3-ї ОШБр, і 47-ї ОМБр, і батальйону Вовки Да Вінчі у 67-й ОМБр".

Головна проблема для розширення патронатних служб – просто немає такої кількості фахівців, переконує Безугла.

За словами депутатки, її комітет напрацьовує personal support: перехід від застарілих понять морально-психологічного забезпечення до підтримки бійця на всьому шляху – від мобілізації і підготовки до супроводу у разі отримання поранення, повернення в стрій чи демобілізації. 

Також у закладах охорони здоров’я ЗСУ буде розширений штат медперсоналу і введуть посади соціальних фахівців, запевняє командувач Медичних сил Тетяна Остащенко у коментарі, наданому LIGA.net. Вони мають забезпечувати соціальний супровід пораненого та інформувати щодо прав на медпослуги, забезпечені державою.  

БИТВА З ЧАСОМ ТА ІНШІ ВИКЛИКИ

Часто поранені отримують доступ до реабілітації лише після виписки, проходження ВЛК та медико-санітарної експертної комісії (МСЕК), каже LIGA.net директорка ГО Принцип Любов Галан.

Наявність проблеми вчасності реабілітації підтверджує LIGA.net і лідерка проєкту "Реабілітація травм війни" Анастасія Бойчук: "За світовими стандартами реабілітація має починатися на основі потреби, а не на основі отримання статусу інвалідності на МСЕК… Як тільки стан захисника стабілізований, осколки витягнуті, зашиті рани, то за три-п'ять днів з ним вже повинні працювати фахівці з реабілітації, оцінити його потреби".

У Медичних силах на прохання LIGA.net прокоментувати цю проблему відповіли, що військові можуть отримувати лікування як у цивільних, так і у військово-медичних закладах. А переведення у інші військово-медичні заклади для подальшого лікування дозволяється після стабілізації їх стану.

Нормативних перешкод для вчасної реабілітації немає, каже Безугла. Але можуть бути проблеми із дотриманням медичних протоколів.

"Це результат громадського контролю – що піднімаються системні питання неналежної реабілітації, – додає вона. - Ми працюємо з Принципом, і вони сказали, що мають напрацювання алгоритмів. Можливо, будуть і законодавчі зміни, але поки немає що сказати".

Щоб скоротити час до реабілітації, у медзакладах мають працювати міждисциплінарні групи – з профільними лікарями-реабілітологами, які визначають потреби у реабілітації. Але на практиці так є не всюди.

Одна із проблем – нестача фахівців і ресурсів.

Із цією проблемою, зокрема бореться проєкт "Реабілітація травм війни", запущений благодійним фондом Пацієнти України. Разом з ВОЗ та МОЗ фахівці проєкту розробили наказ, який визначає маршрут пораненого на шляху реабілітації, розповідає Бойчук.

На маршруті визначені найбільш спроможні заклади, куди мають у першу чергу скеровуватися після стабілізації поранені бійці – на реабілітацію.

"Реабілітація травм війни" старається підсилювати їхню спроможність.

"Ми вже закупили реабілітаційне обладнання 13 закладам, навчили понад 16 реабілітаційних команд. Працюємо над закупівлею для ще шістьох закладів і продовжуємо навчати, – розповідає Бойчук. – Ми не зосереджені на одному-двох закладах, бо до них буде складно потрапити, вони будуть географічно у незручних місцях для більшості. Ми концентруємося саме на розвитку мережі в різних регіонах України".

Фаховість реабілітологів та доказова реабілітація – ще один виклик, яким займається команда проєкту. Бойчук пояснює, що у сфері реабілітації залишається багато радянського спадку: є лікарі, які за інерцією використовують електрофорези, грязі, масажі, замінюють реабілітацію санаторно-курортним лікуванням, оскільки звикли до цього.

Тому "Реабілітація травм війни" займається і освітньою діяльністю: розробила онлайн-курс для Академії НСЗУ, який вже прослуховують понад 3500 фахівців у сфері охорони здоров’я.

Також проєкт намагається прибирати бар’єри на нормативному рівні. Як приклад, Бойчук розповідає, що разом з представниками МОЗ і ВОЗ її команда "протисла" практику, щоб в реабілітаційних закладах одразу ставали доступними до видачі милиці, колісні крісла тощо.

"Ми та інші партнери одразу плануємо постачання базових допоміжних засобів у відділення. Ми розуміємо, що у закладу просто може не вистачати коштів на закупівлю, особливо в умовах війни", – каже Бойчук.

Є ще й багато бюрократичних проблем, зазначає Галан: обмеженість вибору реабілітаційних закладів, необхідність продовжувати відпустки для реабілітації кожні 30 днів, проблеми із доступом до реабілітації для тимчасово непридатних та звільнених з полону військових.

"І сама реабілітація та її маршрут не є очевидними, – додає Галан. – Зараз я проходжу це зі своєю сім’єю, мій брат отримав поранення. Мені є в кого запитати, я щось знаю. Але я намагалася зайти в лікарню і спостерігати за маршрутом, ніби я цих знань не маю. І де я би могла знайти інформацію? Не знаю – мабуть, тільки самому шукати".

ЩО ЩЕ МОЖЕ ЗРОБИТИ ГРОМАДСЬКІСТЬ

У грудні-січні після розголосу проблем із ВЛК влада взялася за реформу: була створена міжвідомча робоча група із представниками МОЗ, Мінцифри, Міноборони, Мінветеранів, Мінсоцполітики та ГО Принцип.

"Щодо реабілітації, – швидше за все, треба буде теж робити якийсь окремий трек, – пропонує Галан. – У співпраці з командуванням Медичних сил, МОЗ і, мені здається, також і Генштабом".

Безугла не виключає, що може бути розширено коло питань міжвідомчої робочої групи з ВЛК, адже стейкхолдери однакові.

За словами Галан, у Принципа є непогана комунікація із МОЗ, але потрібна також спроможність команд інших міністерств і політична воля.

А ще – суспільний запит.

"Треба починати про це говорити… Наша влада, наскільки дозволяє воєнний час, моніторить запити. Проблема з ВЛК не почалася у грудні. Але з’явився суспільний запит, заговорили військові, активісти, і робота почалась, – пояснює Галан. – Ми маємо створювати публічний запит і на справедливість у цьому питанні. І всі ми маємо бути його адвокатами".

Матеріал підготовлений у партнерстві з Freedom House Ukraine у межах проєкту "Громадський контроль над органами безпеки в Україні".