Від меморіалів скорботи до “воїнів-визволителів”: як у різних країнах вшановують загиблих у війнах

В Україні 22 червня відзначають День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни. Саме цього дня 82 роки тому розпочалася німецько-радянська війна, яка забрала життя від 8 до 10 млн українців. Це майже чверть усього тогочасного населення нашої країни, яке становило близько 40 млн.

У багатьох країнах у День пам’яті вшановують жертв не лише Другої світової війни, а й Першої, а також локальних війн. Приміром, у США вшановують пам’ять загиблих у воєнних конфліктах ще з часів Громадянської війни, яка залишається найкривавішим етапом в історії країни. А в Південній Кореї вшановують загиблих у війні на півострові у 1950-х.

Перша світова війна, яка розпочалася у 1914 році, стала одним із найсмертоносніших конфліктів в історії. За чотири роки, за приблизними підрахунками, вона забрала життя понад 10 млн військовиків і понад 10 млн мирних жителів, а ще більше людей були поранені й зазнали каліцтв.

У Великій Британії у найближчу до 11 листопада неділю відзначають Неділю пам’яті. Сама дата приурочена до підписання Версальського договору між державами-переможцями з одного боку та переможеною Німеччиною – з іншого.

Пізніше цього дня в Британії почали вшановувати пам’ять загиблих британських солдатів у всіх конфліктах із часів Першої світової війни хвилиною мовчання. Також у країні носять Маки пам’яті — символ пам’яті жертв усіх збройних конфліктів із 1914 року.

Використання квіток маку як символу було натхненне віршем канадського поета Джона МакКрея У полях Фландрії. Він написав його після загибелі свого близького друга.

В полях фламандських квітне мак

Поміж хрестів — скорботний знак

По нас; а жайвір серед хмар

Нам шле свій спів — останній дар,

Ледь чутний тут крізь грім атак.

У Франції День перемир’я відзначають урочисто з церемоніями також 11 листопада. По країні проводять спеціальні церковні служби, а люди надівають символи маку. В останні роки цього дня вшановують всіх загиблих у війнах, починаючи з Першої світової війни, в якій загинуло 1,8 млн французів. За кількістю людських втрат Франція у тій війні поступилася лише Росії та Німеччині.

11 листопада у Польщі відзначають День незалежності. Він вшановує відновлення самостійності країни після розділу 1918 року та водночас припинення вогню в Першій світовій війні на західному фронті. Це державне свято з церемоніями, церковними службами та парадами.

В Австралії та Новій Зеландії 25 квітня відзначають національний день пам’яті – День АНЗАК. Спочатку це був день пам’яті австралійців та новозеландців, загиблих у Першій світовій війні. Після Другої світової війни у цих двох країнах  згадують своїх громадян, загиблих у всіх війнах і військових конфліктах.

Цього дня проводяться церковні служби та зустрічі ветеранів. Крім того, тільки цього дня дозволяється грати у національну гру з підкиданням монет ту-ап, якою захоплювалися солдати Першої світової війни.

У Туреччині вшанування загиблих воїнів відбувається у День мучеників 18 березня. Тоді вшановують пам’ять всіх, хто загинув під час служби за країну. Ця дата приурочена до перемоги у Першій світовій війні під час Галліпольської кампанії. По всій країні проходять церемонії вшанування пам’яті загиблих турецьких солдатів.

Італійці вшановують полеглих солдатів, проводячи пам’ятні церемонії 4 листопада у День національної єдності та збройних сил. Дата приурочена до річниці капітуляції Австро-Угорщини перед Італією у 1918 році.

6 червня у Південній Кореї відзначають День пам’яті. У цей день вшановують цивільних і військовослужбовців, які загинули у війні між Північною та Південною Кореєю в 1950-х роках. Вшанування розпочинається із ранкової хвилини мовчання.

Невідомого солдата поховали серед королів

У більшості країн Заходу,  щоб вшанувати пам’ять воїнів, які віддали своє життя, були зведені меморіальні плити та кенотафи. В багатьох країнах Європи та світу є пам’ятники невідомому солдату, присвячені пам’яті всіх воїнів, полеглих у війні.

Вважається, що першою могилою невідомого солдата була святиня в корейському місті Чінджу. Там вшановували пам’ять усіх, хто загинув, захищаючи Корею під час Японського вторгнення 1592 року, а також загиблих у війні цивільних.

А першим відомим пам’ятником невідомому солдату в Європі є статуя Landsoldaten (Доблесний рядовий солдат) у данському місті Фредерісія. Це пам’ятник 1849 року часів Першої Шлезвіської війни.

Найбільш знаною у світі могилою невідомого солдата є поховання у Вестмінстерському абатстві. Його ідея виникла у капелана Девіда Рейлтона, коли він помітив у 1916 році на задньому дворі в Арментьєрі могилу з грубим хрестом, на якому були написані олівцем слова Невідомий британський солдат.

У серпні 1920 року він написав декану Вестмінстера Герберту Райлу, який разом із прем’єр-міністром Девідом Ллойдом Джорджем підтримав цю ідею. Останки були ексгумовані з чотирьох місць битв – Енни, Сомми, Арраса та Іпра. Чотирьох солдатів (за деякими даними, шістьох) було поховано в абатстві 11 листопада 1920 року.

— Під цим каменем лежить тіло британського воїна. Невідомого ні за ім’ям, ні за званням. Привезене з Франції, щоб спочивати серед найславетніших земляків… Поховали його серед королів, бо він робив добро для Бога і для свого дому, – йдеться в епітафії.

Королева-мати Єлизавета Боуз-Лайон започаткувала традицію залишати весільний букет на могилі у Вестмінстерському абатстві в 1923 році після її весілля з герцогом Йоркським. Цю традицію продовжують і зараз, зокрема квіти на могилу поклали принцеса Уельська Кетрін та герцогиня Сассекська Меган.

Аналогічна могила з похованням невідомого французького солдата є у Парижі під Тріумфальною аркою. На епітафії написано: Тут спочиває французький солдат, який віддав життя за батьківщину 1914-1918.

У США могила невідомому солдатові розміщена на Арлінгтонському національному кладовищі. Меморіал присвячений загиблим військовослужбовцям Сполучених Штатів, останки яких не були впізнані. Тіло невідомого солдата, знайденого у Франції, було урочисто поховано під мармуровим надгробком 11 листопада 1921 року.

В Україні найвідомішою могилою невідомому солдату вважається пам’ятник у Києві у Парку вічної слави. У центрі меморіалу – 27-метровий обеліск, а біля підніжжя – вічний вогонь, обрамлений бронзовим вінком. Також в Одесі є пам’ятник невідомому матросові, який увіковічує пам’ять моряків, полеглих під час захисту та визволення Одеси в роки німецько-радянської війни.

Пам’ятники “солдатам-визволителям”

Поряд з могилами невідомих солдатів у часи СРСР зводили пам’ятники так званим визволителям. Такими монументами були всіяні міста країн, що перебували під окупацією Москви. Коли Росія окупувала український півострів Крим, вона повторила свою маніакальну ідею з цими статуями, встановивши скульптуру “зеленим чоловічкам” у Сімферополі.

Здебільшого подібні пам’ятники після Другої світової війни, встановлені СРСР, були присвячені визволенню від німецької окупації. Але сама ідея з “визволителями” є дещо абсурдною, адже, по суті, країни, звільнившись від окупації одного режиму, опинилися під окупацією іншого. За мірками здорового глузду це повинно було б мати такий вигляд: допомогли звільнити територію і забралися звідти геть. А монументи зводять вже самі ті країни на знак вдячності.

Водночас на монументі “воїнам-визволителям” у словацькому місті Кошице, спорудженому на честь Червоної армії, яка визволила місто від німецької окупації, є таке речення російською: Пролетарии всех стран, объединяйтесь.

Нині танки, статуї, скульптури, які нагадують про комуністичний період, майже зникли у багатьох країнах Східної Європи. Через повномасштабний напад Росії на Україну в деяких країнах почали дискутувати щодо подальшого збереження пам’ятників на честь радянських солдатів.

У листопаді 2022 року в Ризі було демонтовано величезний пам’ятник радянським “визволителям”. У Литві було демонтовано меморіальний об’єкт на місці поховання радянських солдатів. Єдине, що залишилося від скульптурної групи, – імена полеглих радянських солдатів.

— Можливо, це неприємно чути, але в нашій свідомості цей солдат уособлює депортації та вбивства, руйнування країни, а не визволення, – сказав ще у 2007 році експрезидент Естонії Томас-Гендрик Ільвес в інтерв’ю російській службі BBC щодо пам’ятника Воїну-визволителю.

Після здобуття Естонією незалежності біля пам’ятника Бронзовому солдату згасили вічний вогонь та прибрали таблички з іменами загиблих. Натомість там з’явився напис: Полеглим у Другій світовій війні. Біля пам’ятника часто були сутички. У 2007 році уряд ухвалив рішення перенести монумент з центра Таллінна на військове кладовище.

У Болгарії найвідоміша скульптура Альоша радянському “солдату-визволителю” стоїть у місті Пловдив. Це майже 12-метрова скульптура, яка дивиться на схід. У 1989 році відбулася перша спроба знесення пам’ятника як символа радянської окупації, але жителі міста влаштували цілодобову варту під монументом.

Коли його намагалися знести у 1993 році, то група російських ветеранів у Болгарії пригрозила актом громадського самоспалення. Ще через три роки рішення громадської ради Пловдива про знесення скасував окружний суд, а Верховний суд визнав його пам’яткою Другої світової війни.

Як меморіали використовували з метою реваншизму

У серпні 1914 року відбулася битва під Танненбергом, у якій зійшлися російська імператорська армія та імперська армія Німеччини. Вона тривала п’ять днів та завершилася поразкою росіян. В тодішній ідеології Німецької імперії вона вважалася своєрідним реваншем за поразку аж 1410 року Німецького ордену від польсько-литовського війська у Грюнвальдській битві.

Після неї начальник німецького Генштабу Пауль фон Гінденбург повідомив імператору Вільгельму II таке: Пляму ганьби ми ґрунтовно стерли по широкому колу навколо старого місця битви.

У десяті роковини битви було відкрито монументальний комплекс, схожий на Стоунхендж. Пізніше Адольф Гітлер використав його як символ влади у Третьому Рейху, скориставшись міфом про Гінденбурга після його смерті. З 1933 року відбувалися щорічні святкування із залученням дітей перемоги у битві. Це символізувало, що Німеччина до останньої людини та дитини стоїть на сторожі країни.

Тодішні німецькі націонал-радикали називали Танненберзький меморіал символом звитяжності Німеччини та заявляли, що Танненберг є символом вічної боротьби німецької землі, сутності та культури. Але у січні 1945 року під час відступу німецьких військ Гітлер наказав підірвати меморіал.

Після Другої світової війни ключовими стовпами повоєнного суспільства Німеччини стала політика пам’яті поряд із демократією та антифашизмом. Країна була поділена навпіл між переможцями на ФРН та НДР.

Відбувався процес денацифікації, хоча в НДР він був дещо жорстокішим. Там діяли концентраційні табори, де тримали колишніх активних учасників націонал-соціалістичного руху.

— У 2015 році один із фондів, який займається політикою пам’яті, провів опитування, і 69% німців заявили, що їхні предки не брали участі у Другій світовій війні. Це попри те, що існує величезна мережа установ, які займаються збереженням політики пам’яті, – зазначив в інтерв’ю Локальній історії головний науковий співробітник Інституту всесвітньої історії НАН України Сергій Стельмах.

Після закінчення Другої світової війни СРСР звів  у Німеччині багато пам’ятників, які мали нагадувати про полеглих у війні радянських солдатів. Окрім доцільності радянських меморіалів у Берліні, точаться дискусії і щодо пам’ятника червоноармійцю у Дрездені, який перенесли і поставили неподалік Воєнно-історичного музею Бундесверу.

Наприкінці березня 2022 року дрезденський політик з Вільної демократичної партії Штефан Шарф написав у Twitter: Ні, залишати у Дрездені радянський пам’ятник не можна. Не через 1945-й, а через 1953-й, 1958-й та 2022 роки.

Річ у тім, що перша гвардійська танкова армія СРСР, яка дислокувалась у Дрездені до 1993 року, брала участь у протидії народному повстанню у НДР у 1953 році та придушенні Празької весни у 1968-му. Сьогодні ж російська 1 гвардійська танкова армія орудує в Україні. На думку Шарфа, це надає червоноармійцю більш ніж гіркого присмаку.

Водночас наукова керівниця воєнно-історичного музею у Дрездені Крістіане Янеке не вважає ідею знесення пам’ятника хорошою. За її словами, історію не можна переписувати, а пам’ятники є нагадуванням про те, що відбувалося.