"Їх треба викреслити": як руйнувалися "братські стосунки" з росіянами в українських науковців

Трансформація ідентичності, або Як народжувався сором…

Плинність відносин, які відображають кардинальні зміни в оцінці сучасних подій потребують, перш за все, з’ясування свого ставлення до викликів сьогодення. Розвиток подій останніх років обумовив кардинальну зміну в природі тих чи інших явищ, оцінки фундаментальних засад розуміння "гарного та поганого", "добра та зла". Здавалося, що сталими є відносини єдності, об’єктивного та логічного поєднання з науковцями росії. Більш того, на жаль, подібні трансформовані уявлення у декого залишились досі. Не всі вбачають можливість колишніх рівних стосунків з взаємною повагою, але не поодинокі і позиції про можливість спілкування з росіянами, їх переконання та пояснення.

Нам нема кого переконувати і кому що пояснювати. Неможливо спілкуватись з особами, у яких зруйнована людяність, сформована хвороблива самовпевненість та розвинута до мега кордонів притаманна саме цьому осередку людства жорстокість та злоба. Нема з ким говорити, бо ми користуємося різними принципами, цінностями, мовами, навіть спілкуючись російською. Так, і в моєму житті, як у багатьох, був етап співробітництва та взаємоповаги з росіянами. На сьогодні, цього не може бути в принципі. Трансформація свідомості, ідентичності пройшла непростий шлях від дружніх стосунків до гальмування та зупинки та неможливості повернення до тієї межи та змісту, який був ще років п'ятнадцять-двадцять тому. Узагальнено я можу виділити три етапи перебудови власного відношення до оцінки суспільних явищ та трансформації ідентичності.

Витоки. Оцінюючи і в широкому, і у вузькому сенсі систему координат розвитку суспільних відносин, наукових знань в Україні на початку двохтисячних років треба чітко розуміти, що все це відбувалося в режимі пострадянської єдності. Особливо це стосувалося правових досліджень, тих чи інших аспектів розвитку законодавства. На сьогодні це зрозуміти можна – закладався штамп "старшого брата", до якого треба прислухатись та бути таким як він. Саме тому, значна кількість наукових висновків, проектів законів розроблялася за умови обов’язкового врахування та повторення відповідних норм російського законодавства. Тобто, повторюючи їх, ми наздоганяли російськість, що і формувало відповідні українські конструкції. Такі засади єдності наприкінці XX та початку XXI сторіччя базувалися на радянському минулому. Ми вийшли із СРСР, і ланцюги минулості були ще дуже потужними. Крім того, треба враховувати і те, що право як гуманітарна наука є одним із засобів впливу та формування свідомості (як індивідуальної, так і суспільної). Саме тому, автоматичного, миттєвого виникнення національної української ідентичності, навряд чи, в той період можна було очікувати. Більш того, в подібній тенденції була і глобальна зацікавленість як Росії, так і серед тих прошарків, які були при владі в Україні.

Зрозуміло, що були і спільні наукові дослідження в інших регіонах пострадянського простору *(1). При цьому, знаком якості вважалися видання саме в російських джерелах. Подібний стан речей обумовив і те, що відповідні напрямки в розвитку фінансово-правової науки вбачали, як етапні досягнення – сумісні наукові продукти *(2); участь в російських наукових дослідженнях *(3) чи, навіть, видання фундаментальних одноосібних наукових робіт в Москві *(4). В той же час, це не означало абсолютну відсталість чи запізнення українських наукових розробок. Це було не так, бо в багатьох напрямках українська юридична школа демонструвала лідируючу роль. Йдеться про окремі напрямки фундаментальної теорії права, теорії процесу, кримінального права та процесу, цивільного права та процесу, адміністративного права, фінансово-правових досліджень. В якості прикладу можна послатися хоча б на те, що саме в Харкові побачив світ перший на пострадянському просторі підручник з податкового права *(5).

Стоп. Чітким і для мене безапеляційним моментом в переосмисленні такого стану став 2014 рік. Не можна було залишатися в режимі колишніх (на цей час вже зруйнованих та отруєних) критеріях усвідомлення та оцінки штучно братських стосунків. Це стосувалося всього: і науки, і звичайного людського спілкування. Щодо наукової сфери, чітке уявлення, що нам не разом, прийшло досить швидко. Саме тому, виник певний дисбаланс між окремими формалізованими критеріями, які відображали участь та місце в науковому та людському спілкуванні з власним відношенням до подій. Спільні проєкти стали неможливими, як і участь в чомусь російському. Відверто кажучи і бажання такого не виникало. Адекватним реагуванням на це став вихід із всіх російських редакційних колегій. Таку реакцію не хотілося здійснювати напів таємно.

2014 рік став знаковим для відносин між Україною та росією. Конфлікт об'єктивно зумовив трансформацію як відносин з-поміж них, і їх оцінок практично у всіх сферах життя. Звичайно, ці процеси торкнулися і науки. У жодній галузі правової науки не було передумов ізоляції. Однак ізоляція не має нічого спільного з дистанціюванням, яке, на мій погляд, є абсолютно доречним і послідовним у сучасних умовах. Саме цим я хотів би пояснити появу відкритого листа до редакції журналу "Актуальные проблемы российского права" *(6). Для збереження мовної аутентичності колишньої публікації – далі російською.

"Долгие годы развитие юридической науки Украины и России, да и большинства постсоветских государств осуществлялось неразрывно. Основываясь на достижениях советских юристов представители правовых школ бывших республик Советского Союза внимательно следили за успехами друг друга, сообразовывали, корректировали собственные взгляды, обменивались идеями. До 2014 года невозможно было представить анализ любой проблемы без сравнительно-правового аспекта, сопоставления российского и украинского законодательства. Я гордился и горжусь тем, что оппонентами по моей докторской диссертации выступали ведущие представители правовой науки Киева, Москвы и Саратова. Мне приятно было выступать оппонентом по докторской диссертации в Саратове – одном из ведущих центров финансово-правовой науки и образования. Незабываемым было и общение на международных научно-практических конференциях, в которых мне довелось участвовать (Екатеринбург, Красноярск, Москва, Санкт-Петербург, Саратов и др.)…

Безусловно, подобная ситуация позволяла сформировать комплексную оценку в согласованном развитии национальных юридических школ, что обогащало развитие всех. На сегодняшний день я являюсь членом редакционных коллегий целого ряда журналов в Украине, Казахстане, России, Чехии. В то же время, на мой взгляд, участие в редколлегии того или иного ведущего юридического издания, наряду с признанием и свидетельством определенной авторитетности данного ученого выражает и его принципиальное согласие с теми материалами, которые публикуются. То есть, это означает, что член редколлегии разделяет те взгляды, которые пропагандируются и отстаиваются в издании.

Современный этап новейшей истории кардинально повлиял на отношения России и Украины. Можно по-разному оценивать те или иные научные подходы или взгляды. В то же время, нельзя забывать, что право относится к гуманитарным наукам, с помощью которых формируется мировоззрение, даются определенные оценки, которым должно следовать или на которых должно основываться общественное мировоззрение. В этой ситуации мне сложно разделять позицию редакционной коллегии, где представлены, по моему мнению, искаженные конструкции, на основе которых предпринимается попытка объективно объяснить аннексию части украинской территории, военного вторжения в Украину… Я не ставил своей целью всесторонний анализ Ваших статей, которые были опубликованы в 2014-2015 годах… Но даже при наличии подобных единичных примеров, мне сложно занимать позицию "молчаливого соглашательства" с ними.

Исходя из всего вышеизложенного, обращаюсь к Вам с просьбой исключить меня из редакционного совета журнала "Актуальные проблемы российского права".

Не можна сказати, що трансформація оцінки як людського, так і наукового потенціалу проходило безболісно. З певним подивом і сумом натрапив в той же час на статтю мого офіційного опонента при захисті докторської дисертації, в минулому завідувачки кафедри фінансового права та бухгалтерського обліку Московської державної юридичної академії О.М. Горбунової *(7). Колишні теплі людські стосунки та хибне уявлення про наукову фаховість зникли відразу після ознайомлення з позицією авторки та науковими висновками, за які студент заочної форм навчання в юридичному вузі не мав би надії отримати навіть трійку. Після прочитання статті промовчати виявилося складно. За пару днів відправив до редакції свою статтю-відповідь, пропонуючи організувати обмін думками. Потім направив її ще до деяких російських видань. Минуло кілька тижнів – тиша. Та воно й зрозуміло – правда там не потрібна. Дуже стисло російською для збереження автентичності публікації *(8).

"Безусловно, научные исследования предполагают поиск истины, содер­жательных ответов на непростые, спорные вопросы, что и определяет пер­спективы дискуссии, обмена мнениями. Позиции одного ученого могут не совпадать с убеждениями другого. Сопоставление их – и есть объективная предпосылка созидательного пути поиска истины. Убеждения, отстаивае­мые тем или иным специалистом, могут корректироваться политическими мотивами, "революционной целесообразностью", "безграничной верой в доброго царя". Однако это же может привести и к подмене понятий, неточ­ности, ошибкам и, как ни прискорбно, демонстрации элементарной научной безграмотности. Желание угодить власти, оправдать возведенное в закон беззаконие демонстрируется и довольно известными учеными в финансо­во-правовой науке. Именно подобные мысли пришли мне в голову после знакомства с публикацией О. Н. Горбуновой.

Неоднозначность положений данной статьи обусловлена не только уров­нем авторской аргументации, но и сочетанием популистских и научных начал. Со многими из них мне сложно согласиться… Большинство из них касаются фундаментальных аспектов финансовых отношений, к характеристике кото­рых одинаково подходят и в Украине, и в России…

Публикация изобилует положениями, которые иллюстрируют уровень общей эрудиции и осведомленности. Печалит и довольно упрощен­ное представление о климате Крыма. "Данные территории и инвестиции в них имеют огромную государственную публичную ценность, поскольку это область субтропиков, а следовательно вся территория имеет огромное рекреационное значение" (с. 62). Однако, климат Крыма объединяет три подзоны: степ­ной Крым (большая часть Крыма, север, запад и центр Крыма), Крымские горы, Южный берег Крыма. Климат северной части – умеренно континентальный, и только на южном берегу – с чертами, похожими на субтропический. Вряд ли степная часть Крыма, находящаяся в зоне умеренного климата, крымские горы являются образцом субтропиков. Хотя впрочем, это уже не финансовое право, а банальная география в курсе средней школы. Нельзя не согласиться с прямо противоположным утверждением Ольги Николаевны: "Страна очень велика – 11 часовых поясов, огромная территория страны мало освоена, да и не может быть равномерно освоена из-за очень разных географических и климатических условий. Не во всех ее регионах достаточно развиты промышленность и сель­ское хозяйство" (с. 57). Абсолютно согласен! Так может быть все-таки целесо­образнее пытаться навести порядок в своей огромной стране?

"В то же время титульные нации на территории Крыма – это русские, украинцы, татары, греки, то есть очень предприимчивые люди, которые за счет налоговых преференций смогут, я думаю, с большим энтузиазмом восстановить курортную инфраструктуру... "(с. 52). На мой взгляд, весьма спорно связы­вать предпринимательскую активность с национальностью. Титульной нацией считается часть населения государства, или субъекта федерации, националь­ность которой определяет официальное наименование данного государства. Понятие титульной нации ввел Морис Баррес в конце ХІХ в. как домини­рующей этнической группы, на основе языка и культуры которой строится государственная система образования. По его мнению, сила национального государства должна достигаться сочетанием двух условий: лояльности наци­ональных меньшинств и этнических диаспор титульной нации и поддержке титульной нацией своих национальных меньшинств за границей. Печалит, что такой заслуженный ученый не осведомлен, что понятие "титульная нация" и его определение исключены из законодательства Российской Федерации. Возможно, это тонкий намек автора, что Крым – это не Россия.

Наверное, мое внимание и не привлекла бы данная публикация (мало ли на сегодня смехотворных оценок и конструкций рождается в публикациях начинающих ученых), если бы не первый абзац этой статьи. "Перед нами сейчас стоит задача помочь возродить экономику Республики Крым и города федерального значения Севастополя. Обе эти территории вошли в целостную систему нашего государства, и мы всеми возможными средствами должны обеспечить вновь появившимся государственным образованиям возможность выйти из системного экономического кризиса, в котором они находятся в связи с тем, что были до последнего времени частями Украины, давно пере­живающей глубокий экономический и политический кризис, а сейчас еще и находящейся в состоянии гражданской войны" (с. 55).

Этот абзац вызвал мое возмущение, прежде всего, как гражданина Укра­ины, гражданина страны, одна часть которой аннексирована Российской Федерацией, другая часть есть ареной войны Украины и России. Гражданская оценка подобного подхода Ольги Николаевны оказалась созвучной с научной оценкой положений ее статьи. Новейшая история развития Российской Феде­рации является ярким примером неспособности государства к экономическому успеху за пределами торговли тем, что зарыто в земле. Как не было успешным хозяйствование Российской Федерации в Крыму в период СССР, что, соб­ственно, и побудило к передаче территории Крыма в состав УССР, так не стоит ожидать такого экономического роста и сейчас. Имитация хозяйственной дея­тельности переходит в имитацию деятельности научной, что и подтверждает комментируемая статья. Сколько бы наукообразных публикаций с учеными терминами и патриотическими эмоциями не издавалось, это только подчер­кивает полную научную несостоятельность псевдонаучных выводов и беспер­спективность устремлений Российской Федерации построить "город-сад" на аннексированной территории чужого государства.

Детально проанализировав основные положения, изложенные в публика­ции, можно сделать вывод: если им следовать – Крым обречен, и спасти его может только возврат в Украину, ДОМОЙ!!". Далі буде…

* 1. Налоговое право Азербайджанской Республики. Дамирчиев М.И., Кучерявенко Н.П., Рагимова С.М.: Учебное пособие/ Отв. ред. д.ю.н., проф. А.М. Касумов/ - Баку, "Qanun", 2009. 424 с.; Финансовое право Республики Узбекистан.: Учебник./ Под. ред. Н.П. Кучерявенко. Ташк. Гос. юрид. ун-т. – Ташкент: "Niso Poligraf", 2022.- 552 с.; Налоговое право. Учебное пособие. Ред. совет: Ш.Д. Кудбиев – гл. редактор, Н.П. Кучерявенко, Ш.А. Тошматов – Ташкент: Издательство " MATRIX", 2022- 540 с.;

2. Очерки финансово-правовой науки современности: монография/ под общ. ред. Л.К. Вороновой и Н.И.Химичевой.- Москва-Харьков: Право, 2011. – 592 с.; Очерки бюджетно-правовой науки современности: монография/ под общ. ред. Е.Ю. Грачевой и Н.П.Кучерявенко.- Москва-Харьков: Право, 2012. – 512 с.; Очерки налогово-правовой науки современности: монография/ под общ. ред. Е.Ю. Грачевой и Н.П.Кучерявенко.- Москва-Харьков: Право, 2013. – 680 с.

3. Параграф 3, 4 главы 1, параграф 3 главы 2, параграф 5 главы 2 (в сооавторстве с Ю. А. Крохиной в учебнике Налоговое право России: Учебник для ВУЗов. Отв. ред. д.ю.н., проф. Ю.А. Крохина. Москва: Издательство НОРМА, 2003; Н.П. Кучерявенко. "Налоговое право Украины" в монографии: Налоговое право стран Восточной Европы. Общая часть: Беларусь, Польша, Россия, Словакия, Украина, Чехия / отв. ред. М.В. Карасева( Сенцова), Д.М. Щекин. – М.: Волтерс Клувер, 2009. – 336 с 244-296 с.

4. Курс налогового права. Кучерявенко Н.П. В 2 т. Т.1: Общая часть/ Под. ред. канд. юрид. наук Д.М. Щекина. – М.: Статут, 2009. – 863 с.; Курс налогового права. Кучерявенко Н.П. В 2 т. Т.2: Особенная часть/ Под. ред. канд. юрид. наук Д.М. Щекина. – М.: Статут, 2010. – 639 с.

5. Налоговое право Украины – коллектив авторов. Под. ред. Кучерявенко Н.П. Харьков-Иловайск, 1994. – 266с.

6. Сожалею, но не могу иначе.

7. Горбунова О. Н. Финансово-правовые вопросы помощи Крыму и Севастополю // Вестник Университета имени О. Е. Кутафина (МГЮА). - 2015. - № 3. - С. 55-62.

8. Поможет ли Крыму и Севастополю предлагаемая помощь российских ученых (финансово-правовой аспект) http://www.irbisnbuv.gov.ua/cgibin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=Pz_2016_133_28