Моральна травма після Афганістану: шлях до зцілення

31 серпня 2021 року останній американський літак вилетів із міжнародного аеропорту імені Хаміда Карзая в Кабулі, поклавши безславний кінець останній і найтривалішій війні Америки. Відтоді Афганістан швидко зникає із дзеркала заднього виду США. За останні 20 років Сполучені Штати витратили два трильйони доларів і втратили там 2439 військовослужбовців. 3500 вдів військовослужбовців залишилися без пари, 6 тисяч дітей – без принаймні одного з батьків, а 14 тисяч батьків – без своїх синів і дочок. Попри ці похмурі цифри, Сполучені Штати тільки зараз почали відчувати на собі тягар наслідків війни, яка триває вже два десятиліття. Для безлічі ветеранів Афганістану біль і травма, завдані війною, не слабшають.

Вихід з Афганістану, зокрема, хаотичний характер операцій з евакуації небойової техніки і зрада десятків тисяч афганських союзників, призвели до того, що тисячі ветеранів Афганістану зіткнулися зі старим, але давно забутим психічним захворюванням – моральною травмою. Цей діагноз означає шкоду від спостереження або участі в події, що порушує морально-етичний кодекс людини. Просто зараз цей діагноз руйнує життя американських ветеранів Афганістану. Якщо не вжити заходів щодо розв'язання цієї проблеми, ми отримаємо безліч ветеранів, схильних до проблем із психічним здоров'ям, зловживання психоактивними речовинами, тюремного ув'язнення і радикалізації.

Ефективна відповідь складається з трьох одночасно простих і складних елементів.

• По-перше, необхідно проводити більше досліджень моральної травми.
• По-друге, американський уряд і Міністерство оборони повинні відверто визнавати провал війни Америки в Афганістані та необхідність розв'язання проблем афганських союзників, які все ще перебувають у небезпеці.
• По-третє, Міністерству оборони варто забезпечити інституційну підтримку, заохочуючи створення структурованих просторів, таких як зідзвони з командирами або дні відпочинку, під час яких ветерани, чинні військовослужбовці та інші зможуть обговорювати війну, її завершення та наслідки. Вище військове керівництво може подати приклад обговорення цих тем, щоб допомогти командирам нижчого ешелону наслідувати їхній приклад.

Моральна травма

Вивчення моральної травми як психологічного стану почалося після того, як ветерани В'єтнаму повідомили, що відчувають стрес через відмову від своїх основних переконань під час бойових дій. За даними Міністерства у справах ветеранів США, моральна травма виникає, коли люди, які перебувають у травмуючих або надзвичайно стресових обставинах, "не можуть запобігти або стають свідками подій, які суперечать глибоко вкоріненим переконанням та очікуванням". Хоча за останні десятиліття кількість досліджень зросла, досі не існує загальноприйнятого визначення моральної травми, почасти через те, що вона перетинається з посттравматичним стресовим розладом. Обидва стани негативно впливають на добробут і психічне здоров'я людини і пов'язані з підвищеним ризиком самогубства, депресії та тривоги. Деякі дослідження також показують, що моральна травма може бути присутньою в 90% випадків ПТСР і слугувати перешкодою для успішного лікування.

Проте між цими двома станами є помітні відмінності. За словами Джонатана Шая, який ввів цей термін, моральна травма підкреслює особливу роль військовослужбовця. Вона характеризується зрадою з боку людини, яка займає владну позицію. У результаті моральна травма часто призводить до перегляду свого життя, а також до тривалого періоду сорому або провини. Цей стан, якщо з ним не боротися, може стати саме тією "історією", яку розповідають ветерани для опису всього свого військового досвіду і перехідного періоду.

Хаотичне виведення військ збільшило кількість діагнозів моральної травми серед ветеранів Афганістану, 41% з яких, згідно з одним дослідженням, зараз демонструють її симптоми. Виведення військ змусило багатьох ветеранів почуватися приниженими, зрадженими, розгніваними і глибоко незадоволеними результатом війни. Це може частково пояснити, чому майже 76% ветеранів Афганістану говорять про те, що відчувають себе чужими у своїй власній країні.

Моральні травми, пов'язані з виведенням військ з Афганістану, поглиблює низка інших, відоміших проблем психічного здоров'я та зловживання психоактивними речовинами, спричинених "війною з терором". Ба більше, зрада, пов'язана з моральною травмою, робить ветеранів сприйнятливими до вербування з боку екстремістських груп. Сучасний рух White Power закликав ветеранів В'єтнамської війни "повернути війну додому", наголосивши на "зраді еліти щодо військовослужбовців" після падіння Сайгона. Нинішні Proud Boys і Oath Keepers звертаються з аналогічними закликами до розчарованих ветеранів після чергової програної війни. Хоча рівень екстремізму серед військовослужбовців і ветеранів досить невеликий, значна частина обвинувачених, причетних до нападу на Капітолій 6 січня, є ветеранами. Ба більше, ця проблема може посилитися, оскільки найближчим десятиліттям дедалі більше ветеранів Іраку й Афганістану покинуть службу.

Першим кроком у пом'якшенні наслідків моральної травми стане краще розуміння цього стану. Насамперед дослідники мають дійти консенсусу у визначенні моральної травми та розробити послідовні й надійні стандарти для її діагностики. Після цього слід докласти більше зусиль для розуміння взаємозв'язку між моральною травмою та ПТСР, щоб розробити спеціальні методи лікування моральної травми. Перспективні підходи, які заслуговують на глибше вивчення, охоплюють моральне відновлення і духовне благополуччя. Нарешті, з бюрократичних причин важливо, щоб лікування можна було виміряти і відстежити результати. У зв'язку з цим необхідно розв'язати проблему класифікації моральної травми відповідно до Діагностичного і статистичного керівництва Американської психологічної асоціації, оскільки це сприятиме навчанню фахівців і відшкодуванню витрат на лікування.

Уряд США може зіграти свою роль в усуненні цих прогалин, надавши необхідне фінансування. Пряма підтримка допомогла б компенсувати відсутність організованих і фінансованих зусиль на рівні спільноти на додачу до роботи Адміністрації у справах ветеранів. Через два десятиліття деякі критично важливі відомства досі не мають достатньої кількості співробітників із відповідною культурною компетенцією, аби допомогти ветеранам впоратися з широким спектром захворювань, не кажучи вже про моральну травму. Нарешті, партнерство між державними структурами США, корпораціями, фондами та громадськими організаціями з обслуговування ветеранів допоможе вдосконалити передовий досвід і правильно розподілити фінансування, а також створити сильні громадські та регіональні мережі для підтримки ветеранів і їхніх сімей.

Заохочення діалогу

Після падіння Кабула міністр оборони Ллойд Остін заявив Конгресу, що настав час прийняти деякі незручні істини про війну Америки в Афганістані. У першу річницю виведення військ Афганістану Остін сказав, що "багато людей ставлять собі важкі питання про ціну війни і про те, що означали їхні жертви. Це важливі дискусії, і я сподіваюся, що ми продовжимо вести їх вдумливо і з повагою". У статтях на War on the Rocks також містяться заклики до вищого керівництва допомогти провести добровольчі сили через їхню першу програну війну. Але, попри це, через майже два роки ми чуємо тільки тишу. Брак чесних, відкритих дискусій про війну Америки в Афганістані посилює моральну травму багатьох ветеранів. Замість визнання їхнього почуття, що щось пішло не так, відмова визнати реальність посилює відчуття зради.

Таким чином, вищі керівники оборонного відомства повинні почати відверто говорити про провал Америки в Афганістані. По-перше, урядовці повинні визнати, що таліби перемогли Сполучені Штати і що США покинули своїх афганських союзників. Незліченні журналісти та інтелектуали, що займаються зовнішньою політикою, назвали відхід Америки з Афганістану нищівною поразкою. Вони зазначають, що сили, які підтримують виконавців терактів 11 вересня, не тільки витіснили американські війська з Афганістану, а й володіють сучаснішим військовим обладнанням і контролюють більшу територію, ніж у 2001 році.

Але навіть попри цей консенсус американські військові та цивільні лідери відмовляються визнати поразку. Замість цього вони використовують евфемізми, щоб пом'якшити удар. Це зрозуміло з огляду на делікатність теми, але відсутність відвертої, чесної розмови позбавляє ветеранів визнання, на яке вони заслуговують. Війна Америки в Афганістані була не просто "стратегічним провалом", вона не просто "завершилася" і не просто "завершилася … без задовільно виконаних цілей".

Важливо Київ — не Кабул. Чому місія США в Афганістані провалилася, а в Україні має успіх

Високопоставлені американські військові чиновники повинні також обговорити питання про залишення афганських союзників Америки на полі бою. На жаль, Сполучені Штати не виконали свій священний принцип – не залишати жодної людини позаду. Від 200 до 300 тисяч претендентів на отримання спеціальної імміграційної візи все ще очікують розгляду своїх заяв. Поки вони чекають, їм постійно загрожують таліби. Крім того, є незліченна кількість союзників Афганістану, які не мають права на отримання спеціальної імміграційної візи та залишаються в підпіллі через свій зв'язок із колишнім урядом і Сполученими Штатами. До них належать, зокрема, Афганські сили спеціальних операцій, військовослужбовці ВПС Афганістану та члени громадянського суспільства, особливо активістки руху за права жінок.

За визнанням правди повинні слідувати конкретні дії. Міністерство оборони може зробити конкретні кроки, визнавши відповідальність не тільки за евакуацію з Кабула, а й за всю 20-річну війну. У цьому світлі оприлюднення Міністерством оборони секретного звіту про результати операцій з евакуації небойової техніки – перший крок, який можна тільки вітати. Двопартійна Комісія з афганської війни також може винести урок відвертості з нещодавнього звіту уряду Нідерландів щодо Афганістану. Якщо вона так вчинить, це дасть Міністерству оборони безпрецедентний план прийняття відповідальності.

Важливо зазначити, що говорити правду про найдовшу війну Америки можна тільки в тому разі, якщо для такого діалогу буде створено структурований простір. Це означає забезпечення інституційної підтримки для ефективності дискусій. Наприклад, Військово-повітряні сили запустили програму Bridge Chat, яка покликана ініціювати і спрямовувати дискусії на важливі теми у відомстві та суспільстві. Крім того, багато відомств вдаються до "Театру війни" Браяна Доррієса. У цих постановках використовуються грецькі трагедії для обговорення делікатних тем із цивільними. Їх можна використовувати і для того, щоб допомогти військовослужбовцям і ветеранам обговорити їхній досвід в Афганістані.

Який би майданчик воно не обрало, вище військове керівництво має подавати приклад у цьому питанні. Після вбивства Джорджа Флойда колишній начальник штабу ВПС генерал Девід Голдфейн і колишній головний майстер-сержант Калет Райт зняли серію відеороликів під назвою "Розмова: CSAF і CMSAF". У цих відеороликах єврей Голдфейн і чорношкірий Райт вели відвертий діалог щодо найбільш чутливих питань США. Обох лідерів похвалили за відверту розмову, що тільки зміцнила бездоганну репутацію Райта серед льотчиків.

Навіть звичайний виступ високопоставлених чиновників щодо Афганістану в такому ж дусі приніс би плоди. Варто виділити приклад вибачення голови Об'єднаного комітету начальників штабів генерала Марка Міллі за його роль у реагуванні на протести на площі Лафаєт. Вищі військові керівники зіграли головну роль у створенні моральної травми. Проводячи такі бесіди, вони можуть зіграти ключову роль і в моральному відновленні.

Висновок

Поки Афганістан поступово стирається з колективної пам'яті Америки, ця війна залишається в пам'яті десятків тисяч американських ветеранів. Впродовж 20 років американським солдатам наказували відновити Афганістан, і, дотримуючись доктрини протиповстанської боротьби, орієнтованої на населення, вони зблизилися зі своїми афганськими союзниками. Потім, в одну мить, війна закінчилася катастрофою, а їхні союзники опинилися в пастці за лінією фронту. У той час як американці загалом живуть як раніше, багато ветеранів досі не можуть перегорнути цю сторінку.

Американське суспільство і його уряд, включно з вищими військовими офіцерами, повинні вжити конкретних заходів для пом'якшення отриманої моральної травми. Для цього необхідно надати ветеранам ресурси, чесність і можливості для розмови, на які вони заслуговують. Хоча ці три кроки самі по собі не виправлять шкоду, завдану протягом двох десятиліть, вони поведуть нас у правильному напрямку.

Про авторів

Кетрін Селбер – докторка наук, професорка соціальної роботи Техаського державного університету та одна із засновників університетської Консультативної ради у справах ветеранів. Протягом останніх 14 років вона керувала розробкою зазначеної нагородами програми для студентів-ветеранів, що допомагає їм у перехідний період. Отримала нагороду Texas Patriot Award за роботу з ветеранами від Техаської комісії у справах ветеранів.

Вілл Селбер – підполковник, офіцер Центрального командування ВПС США по роботі з іноземними державами, неодноразово служив в Іраку та Афганістані. Він є членом неурядової організації Operation Sacred Promise, що займається евакуацією надійних афганських союзників.

Важливо "Шторм-333". Як Радянський Союз вплутався в Афганську війну, що згубила його