Мор Йокаї та навколоукраїнський роман «угорського Жюля Верна»

Що читати під час війни? Питання є риторичним, бо універсальної відповіді на нього не даси. Для когось у такий час доречною буде лише воєнна тематика. А комусь, навпаки, для терапії потрібно відволіктись і читати щось геть стороннє, на кшталт історичних романів. А можна й поєднувати. Ця публікація готувалася за кілька днів до початку повномасштабного російського вторгнення й мала вийти наприкінці лютого 2022 року. Звісно, не вийшла. Та час минає, й читацька публіка повернулася до книжок. Хтось читає в тихому тилу, а хтось — у бомбосховищі під час чергової тривоги. Читають і на фронті, дехто навіть паперові книжки. Цю звичку й війна не відіб’є.

Чи доречно повернутися через півтора року до статті, яка не вийшла? Тим паче, якщо вона — про угорського класика (а ставлення до угорців в українців нині, м’яко кажучи, насторожене)? Та ще й із відсиланнями до Булгакова? Але — про історичний роман на українських теренах, та ще й такий, який можна знайти й у сучасному українському перекладі? Вирішувати читачам…

«Горезвісний авантюрист XVI століття», роман Мора Йокаї, письменника, котрого свого часу за плідність, кругозір і багату уяву назвали «угорським Жюлем Верном», у іноземних перекладах має різні назви, зокрема в українській — «Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка». Дуже давно, аж 2006 року, про книгу тоді ще на газетних шпальтах «Дзеркала тижня» написав статтю художник Олег Смаль — у контексті аналогій, які дехто знаходив між цим угорським романом і значно відомішим у нас «Майстром і Маргаритою».

Чи справді Міхаїл Булгаков запозичив низку образів і сюжетів в угорського романіста, — варто почитати в самого Смаля. Статтю він закінчує цікавою пропозицією: «Варто уважніше поглянути на цей маловідомий у нас роман — тим більше, не так часто європейські письменники виводили дію своїх творів на терени України, а відчутна частина «Пригод авантюриста Гуго фон Хабеніхта» проходить на Поділлі, в Бердичеві, у Львові. Одним із багатьох імен Гуго було Ярослав Тергуско, його він дістав, будучи гармашем у загоні гайдамаків. Пречудовий кінематографічний матеріал. Мор Йокаї немов відчував прихід ери телесеріалів. Та й персонажів у його романі не менше, ніж у «Майстрі і Маргариті» (там їх понад 500). Пане Бортко, чи не бажаєте ви вплутатись у ще одну цікаву кіноавантюру? Гуго фон Хабеніхт зробив би це обов'язково!».

Звісно, апеляція до Бортка відтоді втратила будь-який сенс, а от сама ідея екранізувати роман залишається актуальною. Що змінилося з часів тієї статті — це те, що книгу переклали українською і горезвісний авантюрист XVII століття для нашого читача став насамперед Ярославом Тергузком. І став небезпідставно, адже цим іменем головний герой називається сам («Як твоє ім’я? — Моє ім’я на Поділлі: Ярослав Тергузко, в Збаражі — Кочановський, в Оденсе — брат Іларій…») — і так десяток разів, включно з іменем у Сінгапурі, аж до «тут я Х’юго фон Габернікс» (що спотвореною німецькою значить «нічого не маю»). Ще цікавіше з віросповіданням: «Якої ти віри? — Я народився єретиком у Аугсбурзькій общині. В Кракові я приєднався до соцініанів, в Україні прийшов у лоно православної церкви, після того я став справжнім римо-католиком, потім розенкрейцером та квакером». Тут варто зазначити, що це не примха перекладача й в оригіналі роману, виданого 1879 року, фігурує саме «Ukraniá».

Так починається роман-допит, у якому безпринципний авантюрист, вправний артилерист із десятком імен, попадається під час чергової зради (наймит-вояка примудрився не лише передавати ворогу важливі дані зі щільно оточеної фортеці, а й отримувати за це щедру винагороду, яку, втім, не здогадався приховати). На слідстві з тортурами (які починаються з традиційної диби) герой одразу зізнається в 22 страшних злочинах (від пограбування церкви до канібалізму), але з подивом для слідчих (один з яких, утім, через власну авантюристську вдачу душею на боці злочинця) переконливо доводить власну невинуватість у кожному зі злодіянь. Чи вдасться авантюристу переконати своїх катів? І як так виходить, що на всі 22 гріхи знаходиться виправдання — це й буде сюжетом невеликої за розмірами книжки, яку варто знайти й прочитати (вийшла друком у перекладі Юлії Бушко 2017 року в серії «Голоси Європи» видавництва «Знання»).

До роману не варто ставитися як до суто історичного, хоча в ньому є й дата — 1688 рік, і прив’язка до історичних подій, відомих як війна Аугсбурзької ліги (вона ж війна Великого альянсу, війна за Пфальцську спадщину, війна за Англійську спадщину, Орлеанська війна й Дев'ятирічна війна між Францією та Аугсбурзькою лігою у 1688–1697 роках). Мор Йокаї міг дозволити собі вільне трактування подій, й тому зовсім не факт, що в той самий період сталася, наприклад, облога Бердичівського монастиря босих кармелітів великою зграєю гайдамаків («Вони не були однорідною нацією. Серед них траплялися поляки, чехи, русини, ханаки, волохи, козаки, угорці — цвіт різних держав і перші претенденти на шибеницю»). Що не зменшує цікавості цього епізоду в романі. Як і історії війни гайдамаків із графом Потоцьким явно на території України, адже йдеться про використання відчайдухами джерела Острог. Закінчується «українська» частина пригод Гуго-Ярослава у єврейському кварталі Львова (Лемберга), де він за допомогою золотих монет і банди фальсифікаторів отримує нову особистість і стає дворянином Зденеком Кочановським…

Варто погодитись із Олегом Смалем: книга варта екранізації. В умілих руках вийшов би непоганий серіал на оті 22 серії (по серії на злочин зі спробою виправдання), може, ще плюс одну — щоб вводила в тему. А ще краще — спільного виробництва, із залученням кінематографістів із країн, охоплених романом Мора Йокаї.

Наостанок кілька слів про автора. Мор Йокаї (1825–1904) — не лише одна з найвпливовіших фігур угорської літератури ХІХ століття, а й активний учасник національної революції 1848 року разом із Шандором Петефі, з яким письменник товаришував. Написав понад 30 романів і безліч оповідань, у яких неодноразово згадував Україну різних часів. Його романтичні твори були дуже популярними серед англійської еліти вікторіанської епохи. Ба більше, сама королева Вікторія була шанувальницею його творчості, а тогочасна британська преса порівнювала Йокаї з Діккенсом.

Прізвище Йокаї, залишивши слід у світовій літературі, стало прозивним і в кулінарії. Письменник зробив великий внесок у популяризацію угорської кухні, зокрема на його честь названо ситний квасолевий суп зі свининою (сам автор надавав перевагу поросячим ратицям). Страву «йовкої» можна скуштувати і в численних закладах Закарпаття, де її пропонуватимуть нарівні з бограчем і баношем.