Патріарх проти патріархату?

«Глобальний Південь» починається приблизно на середині Апеннінського півострова. «Путін має рацію», — каже графіті на в'їзді до одного із сонних курортних містечок південної Італії. Важко сказати, коли це графіті з'явилося, — до 24 лютого 2022 року чи вже після. Але, з погляду італійського «бенксі», в чому саме «має рацію» Путін, можна не сумніватися: в тому, що він «проти Америки». З її впливом — глобалізацією, лібералізмом, руйнуванням патріархального укладу життя та падінням авторитету церкви — пов'язують економічний і демографічний занепад регіону й усієї країни. Було б непогано, якби хтось дав їй стусана, цій Америці. «Путін має рацію» в тому, що захищає свою країну від морової пошесті лібералізму. І в цій точці проста балаканина калабрійського фермера нарешті змикається з дзвінкою міддю російської пропаганди: якщо не дати бій «америці» в Україні, то завтра будуть гей-паради в Донецьку, а післязавтра, можливо, «руйнівники цінностей» і до Ростова домарширують.

Захисники «традиційних цінностей» у всьому світі дивляться на Росію якщо не зі схваленням, то з розумінням. Не те щоб вони мали щось проти України — нам вони навіть співчувають, але не як стороні конфлікту й навіть не як жертві агресії, а як перехожому, котрий випадково потрапив під роздачу. У їхньому світі триває глобальна війна між тими, хто захищає «традиційні цінності», та прибічниками ліберальних ідеологій. Це священна війна зі злом, якому не можна дозволити перемогти. Жодні жертви не будуть завеликими для тих, хто впевнений, що «йде в Ім'я Господа».

Про «захист традиційних цінностей» як новий виклик і нову спокусу для церкви казав Вселенський патріарх Варфоломій на Генеральній асамблеї Конференції європейських церков. Причому цікавою є не лише сама його промова, а й те, що вона залишилася поза увагою публіки в Україні. А річ у тім, що в наших українських палестинах позиція Вселенського патріарха багатьом могла здатися (і здалася) єрессю.

На думку патріарха Варфоломія, екуменічний рух ослабнув разом із впливом церкви в Європі. Зокрема ознакою «екуменічної слабкості» патріарх назвав відсутність чіткої та згуртованої позиції європейських церков щодо російської агресії проти України. Але патріарх зовсім не закликає до «колишньої слави» та політичного впливу християнської церкви на континенті. Навпаки, він досить критично ставиться до цієї «колишньої слави» і вважає нинішній секуляризм у Європі прямим наслідком помилок, яких церква припускалася впродовж своєї історії, а тепер не бажає визнавати.

Черговою помилкою — наслідком невивчених уроків — може стати участь церкви в новітніх «культурних війнах» і намагання втриматися на гребені політичної хвилі в ролі захисниці «традиційних цінностей». Церкви в усьому західному світі відчувають величезну спокусу асоціюватися з консервативно налаштованою частиною населення, оголосити своєю новою (і по змозі винятковою) зоною відповідальності захист «традиційних цінностей» й навколо цієї «спільної справи» об'єднатися в єдиний фронт проти всілякого «лібералізму» та «модернізму». Саме навколо цього «місця страсті», за словами патріарха Варфоломія, формується «новий екуменізм».

Сам Вселенський патріарх не лише не підтримує цієї тенденції, — він вважає її дивною та небезпечною, оскільки «новий екуменізм» несе не єдність, а роз’єднання та розбрат. Досить сказати, що «політичним чемпіоном» цих кіл виявляється Владімір Путін, а духовним лідером — патріарх Кіріл.

Ба більше, Вселенський патріарх вважає, що агресія Росії проти України є прямим наслідком «деструктивного мислення», характерного для ідеології «традиційних цінностей». Патріарх нагадав, що цю агресію вітали в РПЦ як «порятунок» України від впливу «згубного Заходу». З погляду захисників «традиційних цінностей», краще знищити Україну, ніж допустити «гей-паради в Донецьку». Отже, «новий екуменізм» виявляється ідеологією не миру та діалогу, а роз’єднання та знищення — аж до фізичного — тих, чий набір цінностей не збігається з «канонічним».

Патріарх указує на те, що, беручи на себе роль «захисниці традиційних цінностей», церква виявляється заручницею культурних війн. І це справді цікаво — спостерігати за тим, як «нові екуменісти» зливаються з «культурою скасування». Здавалося б, «кенселери» обстоюють прямо протилежні «цінності». Але так само як захисники «традиційних цінностей» заперечують та інструменталізують (навіть абсурдизують) християнство під гаслами його «захисту», «культура скасування» абсурдизує класичні ліберальні цінності, підмінюючи індивідуальні свободи правом на колективні репресії інакомислячих. Те, що «новий екуменізм» групується навколо «традиційних цінностей», а «культура скасування», навпаки, просуває інтереси «нетрадиціоналів», нічого не змінює, — важливим є не стільки предмет атаки/захисту, скільки метод, modus operandi. Зрештою, «культура скасування» є так само непримиренною щодо свободи, як і неоекуменізм захисників «традиційних цінностей».

Розставляючи політичні орієнтири, патріарх Варфоломій, звісно, має власні цілі. Зміцнює позиції в протистоянні з Москвою — своїм основним опонентом у православному світі. Крім того, патріарх наголосив на прихильності до «старої школи» не лише екуменізму, а й ліберальної демократії. Те, що говорив патріарх Варфоломій у Таллінні, можливо, бодай почасти адресувалося американським виборцям: захист «традиційних цінностей» — «база» республіканців — є не лише небезпечним із політичного погляду (Путін є кимось на кшталт політичного опудала), а й не має жодного безпосереднього зв'язку з ідеалами християнства.

Не знаю, як сприйняли ці «сигнали» у США, та в Україні позиція патріарха викликала подив. Щоб не сказати — відторгнення. Патріарх Варфоломій зовсім не казав и навіть не мав на увазі, що він проти «традиційних цінностей». Він тільки сказав, що не вважає їх захист головним завданням і «місцем пристрасті», навколо якого варто гуртуватися європейському християнству. Але зрозуміли його — чи радше витлумачили — саме так: Вселенський патріарх проти «традиційних цінностей».

Тут виникає колізія між ПЦУ та Вселенським патріархом: ПЦУ очолюють люди, віддані ідеї «захисту традиційних цінностей», готові підтримувати консервативний порядок денний і займати кругову оборону проти всілякого лібералізму та модернізму. Це пов'язано з тим, що вони здебільшого виховані патріархом Філаретом, який ніколи не приховував ані прихильності до традиційних цінностей, ані навіть неприйняття європейського курсу України, — саме тому, що Європа нібито «загрузла в содомії». Але це — лише один бік медалі. ПЦУ не може не підтримувати «традиційних цінностей», оскільки їх поділяє більшість її вірян, які сповідують переважно праву ідеологію. А цей тип ідеології останні років сто транслює саме консервативну прихильність до «традиційних цінностей».

Чимало українців також поділяє концепт «традиційних цінностей», чим охоче готова скористатися влада, причому кожна. Петро Порошенко йшов на вибори під красномовним гаслом «Армія. Мова. Віра». Його опоненти, здобувши абсолютну більшість у парламенті, негайно створили об'єднання «Цінності. Гідність. Родина», куди вступило більш як 300 народних обранців. Більшість із них — зовсім не тому, що їм аж так неприємний «гендер», а тому, що це подобається виборцю.

Промова патріарха Варфоломія виявилася пігулкою не лише для путіністів і трампістів усього світу, а й для українців. Але вона зайвий раз змушує нас замислитися: чим і якою бути Україні після війни?

Хоч би що думав італійський фермер, який спостерігає за нашою війною, наче за футбольним матчем між Росією та США, перемога має бути за нами, а не за кимось із них. Якою вона буде? Якою є наша мета? «Все відбудувати» й «усе повернути», відтворювати «традиційні цінності», священні та правильні вже тільки тому, що вони «наші»? Чи побудувати нове, більш відкрите та інклюзивне, вільніше суспільство, в якому «традиційні цінності» та «образа почуттів» не будуть іншою назвою боротьби з інакодумством?