Токіо в бойовій готовності. 6 українських уроків для планування оборони Японії

Лідери Японії вже почали засвоювати ключові уроки з прикладу України. Як показують три стратегічні документи, опубліковані в грудні минулого року, Токіо нарощує видатки на запаси боєприпасів, технічне обслуговування, зміцнення і готовність баз, а також здійснює нові інвестиції в усіх галузях. Незважаючи на це, японські чиновники замовчують, до якого конфлікту вони готуються — короткого чи довгострокового. Це важливо, бо, як показує війна в Україні, тривала боротьба може вимагати інших планів, ніж ті, які розробляє Японія.

Фокус переклав статтю Джеффрі В. Хорнунга про те, які уроки Японія може винести з досвіду російсько-української армії.

Будь-який конфлікт за участю Китаю і США навряд чи буде коротким. Для ефективної участі Японії у конфлікті в Східно-Китайському морі — навіть з метою власного захисту — японські сили повинні засвоїти шість ключових уроків з нинішньої війни в Україні: підготуватися до тривалого конфлікту; гарантувати адекватне матеріально-технічне забезпечення; бути готовими до активних бойових дій; надати допомогу в більш масштабному конфлікті; використовувати безпілотні засоби; а також підтримувати власну волю до боротьби. Вирішення цих питань може допомогти Японії і всьому альянсу стати більш підготовленими до швидкого реагування і підтримувати оперативні терміни США.

Підготовка до тривалого конфлікту

Першим кроком у підготовці до тривалого конфлікту є накопичення та попереднє розміщення критично важливих матеріальних засобів, таких як паливо, запчастини, обладнання, витратні матеріали та медикаменти, поблизу підрозділів, яким вони знадобляться. Досвід України також підказує, що Японії слід приділяти першочергову увагу забезпеченню високого ступеня готовності техніки та підрозділів.

Мабуть, найважливішим уроком є забезпечення наявності достатніх запасів боєприпасів у місцях дислокації вогневих підрозділів. Як і довоєнна Росія, Китай почне війну, маючи суттєво більше літаків і кораблів, аніж союзники. Це, а також великий запас ракет, поставить під загрозу весь Японський архіпелаг. На додаток до великого значення пасивної та активної оборони японських баз, ця реальність також підкреслює важливість збереження промислової бази Японії та достатньої кількості боєприпасів. Заради справедливості слід зазначити, що у своїй Стратегії національної оборони до 2022 року Японія вказала на важливість збільшення резервів боєприпасів, однак невідомо, що саме Міністерство оборони та Сили самооборони вважають достатнім. Це повертає нас до питання про те, до якого типу конфлікту готується Міністерство оборони.

Підготовка і створення запасів для короткострокового раптового конфлікту і довгострокового затяжного конфлікту, як в Україні, вимагають абсолютно різних підходів. Армія США, наприклад, зіткнулася з проблемою поповнення запасів зброї, що скорочуються, які були перенаправлені на підтримку українських військових. Війна в Україні — це війна, в якій США надають непряму підтримку. Запаси скоротилися б набагато швидше, якби США брали безпосередню участь у бойових діях. Щодо Японії, то частиною поточного завдання уряду є поповнення запасів найважливіших боєприпасів у мирний час. Невідомо, які угоди уклало Міністерство оборони з постачальниками зброї для збільшення виробництва в умовах конфлікту. З огляду на невелику кількість постачальників, чи буде в Японії можливість збільшити потужності у воєнний час? Невідомо також, чи співпрацює Японія з американськими постачальниками, щоб деконфліктувати свої замовлення з американськими.

Забезпечення адекватної логістики

У зв'язку з цим постає питання, як Японія має намір доставляти критично важливі вантажі туди, де вони необхідні, коли запаси і матеріальні засоби почнуть виснажуватися. Одним із недоліків російських операцій було провальне матеріально-технічне забезпечення, викликане поганою підготовкою й очевидно невдалим плануванням. Як зазначає міністерка армії США Крістін Вормут: "Російські військові зазнають труднощів із переміщенням техніки по полю бою… [демонструючи] дещо неочікуване неуважне спостереження у цій царині". Сет Джонс пояснює більше, стверджуючи, що без доступу до залізничного транспорту і з дорогами, забитими російськими автомобілями, "російські сухопутні війська не змогли швидко й ефективно доставити паливо, боєприпаси, запасні частини та інші матеріальні засоби до передових частин", внаслідок чого лінії постачання не встигали за інтенсивними боями. Результат цих збоїв у логістиці проявився на полі бою, де лінії постачання заплуталися, що призвело до уповільнення наступів і втрати території при зіткненні з українськими контрнаступами.

Будь-який конфлікт за участю Японії передбачає логістичний шлях, що пролягає через безліч островів, розділених сотнями, а іноді й тисячами миль води. Оскільки Сили самооборони ведуть бойові дії зі своєї території, вони завжди матимуть бази, запаси і припаси десь поблизу — але це "десь" може бути відокремлене горами або великими ділянками океану. У мирний час Японія, як правило, покладається на комерційні активи, щоб допомогти Силам самооборони в перевезенні вантажів і обладнання. Це призводить до вразливості та потенційних юридичних проблем напередодні кризи, не кажучи вже про фактичний конфлікт.

У разі непередбачуваних обставин забезпечення Сил самооборони можливостями і потенціалом для швидкого транспортування боєприпасів, палива і постачання туди, куди їм необхідно, матиме вирішальне значення для продовження боротьби. Раніше я вже писав про те, що, на мою думку, галузь морських і повітряних перевезень у Японії недостатньо розвинена. Оскільки документи на 2022 рік не зосереджуються на транспортних можливостях (хоча є деякі згадки про невеликі водні судна та приватні можливості, як-от цивільні пороми), я досі вважаю, що небезпека існує. Сили самооборони можуть зіткнутися з обмеженнями у швидкому перекиданні вантажів і особового складу по архіпелагу на постійній основі в зоні інтенсивного конфлікту. Хоча для заповнення дефіциту можна використовувати цивільні засоби, їхнє застосування в конфлікті буде сильно обмежене.

Підготовка до активних бойових дій

Важливо зосередитися на підтримці Сил самооборони в бою, але постає запитання, чи готові вони в принципі до активних бойових дій. Одним із несподіваних аспектів війни в Україні стала некомпетентність російських військових. До початку війни багато авторів стверджували, що збройні сили Путіна є сучасними і компетентними, викликаючи очікування, що Росія, яка переважає з військової точки зору, швидко впорається з Україною. Натомість російські військові припустилися критичних помилок, посилених масштабною корупцією, практично у всіх сферах, включно із загальновійськовими операціями, постачанням пального та логістикою, плануванням і боєготовністю, командуванням та управлінням.

Народно-визвольну армію вважають таким самим страхітливим військовим гігантом. Однак її військова компетентність не перевірена, а останній конфлікт, у якому вона брала участь — і програла — стався 1979 року проти В'єтнаму. Проте навіть цей оперативний провал Народно-визвольної армії кілька десятиліть тому дав більше бойового досвіду, ніж у Сил самооборони. Хоча японські сили мають десятиліття досвіду реагування на катастрофи, їхній досвід, пов'язаний з активними бойовими діями, обмежується навчаннями і тренуваннями. Вважається, що Сили самооборони не проводять регулярних реалістичних навчань і не практикують реалістичну підготовку. Деякі навчання, які були б необхідні для забезпечення високої боєготовності, наприклад, ракетна підготовка, навіть не можуть проводитися в Японії з внутрішньополітичних міркувань.

"Реалістичні тренування і навчання" були визначені в спільних заявах як область, якій альянс приділяє особливу увагу. Невідомо, наскільки успіхи України на полі бою вплинули на зусилля з поліпшення тактичних бойових навичок і рівня готовності Сил самооборони. Наприклад, чи спостерігає Японія за перебігом війни і чи шукає шляхи вдосконалення загальновійськових операцій об'єднаних сил? Армія США, зі свого боку, говорить про важливість спільних навчань, які дають змогу отримати досвід великомасштабних маневрів. З огляду на складну техніку Сил самооборони і плани із закупівлі ще більшої кількості техніки найближчими роками, що більше Японія зможе забезпечити високоякісну, реалістичну підготовку для нарощування потенціалу та навчання молодших командирів і сержантів ухваленню рішень на полі бою і захопленню ініціативи, то вищою буде її готовність до найефективнішого використання своєї складної техніки проти противника, який переважає за чисельністю. Заплановане створення постійного об'єднаного штабу також передбачає більш серйозне ставлення до об'єднання, яке виявиться корисним проти набагато більших китайських сил.

Допомога в більш масштабному конфлікті

Крім готовності до війни, фундаментальним питанням для політичного керівництва Японії є те, яку роль воно бачить для себе в непередбачених обставинах на Тайвані. Я багато писав про те, як правові межі Японії визначають, що вона може і чого не може робити в різних сценаріях. Фахівці з планування мають творчо підійти до способів допомогти Тайваню зберегти свою боєздатність.

Однією з найважливіших форм співпраці з Україною є постачання зброї та боєприпасів з боку Заходу. Хоча в міру затягування війни цей процес сповільнився, в якийсь момент США і НАТО поставили Україні понад 17 тисяч одиниць протитанкової зброї менш ніж за тиждень. Японія постачала Україні припаси, але не бойову техніку. Якщо збереження життєздатного уряду в Тайбеї є критично важливим інтересом для Токіо, Японія, імовірно, буде готова підтримати Тайвань так само. Чи стала б Японія постачати Тайваню зброю і боєприпаси в разі надзвичайної ситуації? Невідомо, чи вважатиме майбутній японський прем'єр-міністр такий крок занадто провокаційним. Якби це було так, можливо, більш реалістичною була б небойова підтримка, наприклад, літаки C-130 і C-2 Сил самооборони, що здійснюють повітряні десанти з небойовими припасами на Тайвань. Якщо польоти поблизу або над Тайванем виявляться політично або оперативно складними в умовах протистояння, японські сили принаймні повинні мати можливість використовувати деякі зі своїх повітряних танкерів KC-46, щоб допомогти дозаправленню коаліційних сил, які летять з Гуама або Аляски. Такий вид небойової тилової підтримки над міжнародними водами має виявитися найпростішим з політичної та оперативної точок зору.

Щодо бойових дій, то боротьба за Тайвань охоплюватиме безліч місій. Якщо Токіо все ж таки вступить у війну, велике питання полягатиме в тому, чи обмежить воно свою підтримку винятково обороною Японії, чи розширить її до захисту американських сил в Японії і навколо неї. Якщо воно прийме останній підхід, відповідно до заявленого в 2014 році наміру переглянути тлумачення статті 9, щоб дозволити колективну самооборону, то незрозуміло, які місії буде виконувати Японія. Керівництво із взаємної оборони 2015 року пропонує загальну дорожню карту очікуваних ролей і місій, у яких братиме участь кожен союзник. Але оскільки Японія зайняла більш активну позицію, очікувані ролі та місії Сил самооборони будуть повністю залежати від того, хто на той момент займе Кантей.

Чи можуть Сполучені Штати розраховувати тільки на виконання найважливіших небойових завдань з тилової підтримки, як-от розвідка, спостереження і рекогностування, дозаправка, технічне обслуговування, пошук і порятунок? Як щодо повітряних або морських операцій, включно з кінетичними діями за межами японських вод і повітряного простору, разом із бойовим пошуком і порятунком, на підтримку союзних сил? Як щодо захисту потоку критично важливих американських матеріальних засобів на театр військових дій і далі до передової, навіть якщо це включає сам Тайвань? Хоча Сполучені Штати, безсумнівно, хотіли б, щоб Японія забезпечила ефективну відповідь, це не повинно відбуватися за рахунок виконання Силами самооборони свого основного обов'язку — захисту Японії.

Мабуть, однією з найбільших невідомих залишається те, як Японія має намір використовувати свої далекобійні високоточні ракети. Більшість західних аналітиків з питань безпеки та планувальників оборони вважають, що такі можливості мають наступальний характер, однак дискусії в самій Японії сфокусовані на їхньому використанні з метою самооборони. Велика частина цих дискусій зосереджена на ураженні аеродромів противника або стаціонарних військових об'єктів. Крім того, що кількість таких об'єктів обчислюється тисячами, а аеродроми можна відносно швидко відремонтувати, важливо розуміти, якій меті слугуватимуть такі удари.

Оскільки удари по аеродромах самі по собі мало що дадуть для стримування подальшої китайської агресії, важливим уроком, який командири Сил самооборони могли би винести з прикладу України, є необхідність дальніх точних ударів для потоплення кораблів і знищення колон постачання, ураження командних пунктів або командних кораблів, а також знищення критично важливих вузлів матеріально-технічного постачання і боєприпасів. Якщо Сили самооборони розроблять концепції операцій, які розширять їхнє застосування на ці цілі, це значно ускладнить життя Народно-визвольної армії. Можливо, коли-небудь Японія придбає незалежну архітектуру системи ураження для застосування цих вогневих засобів. Однак у доступному для огляду майбутньому вона, як і раніше, залежатиме від американської розвідки, спостереження і рекогностування, цілевказівки і планування операцій такого типу, що вимагає тісної співпраці з Вашингтоном.

Використання безпілотних засобів

Один із найцікавіших уроків України стосується не лише повсюдного використання безпілотних платформ обома сторонами, а й творчого підходу до їхнього застосування. Українці виявилися дуже вправними у створенні програмного забезпечення для прицілювання та інших інновацій на полі бою, які можуть легко використовувати солдати в польових умовах. Усе це продемонструвало ефективність безпілотних систем для розвідки, спостереження та рекогностування, кінетичних атак і цілевказівки.

У Стратегії національної оборони Японії на 2022 рік важливість розробки безпілотних платформ вказана як пріоритет. А успішне розгортання американських безпілотників на авіабазах Місава, Йокота і Каноя є доказом того, що Токіо готується до операцій із застосуванням безпілотників з території Японії. Однак залишаються питання про те, як Токіо має намір використовувати безпілотні можливості, оскільки Японія все ще перебуває на стадії вивчення цієї технології. Наприклад, до вторгнення Росії більшість японських ідей про безпілотні платформи зводилися до придбання великих платформ, таких як Global Hawk. Але війна в Україні показує, що всі важливі ролі в конфлікті можуть виконувати невеликі та дешеві платформи на кшталт баражуючих боєприпасів.

Японським планувальникам, які прагнуть знайти способи пробитися крізь захист території Китаю, слід більше уваги приділити невеликим "витратним" платформам — дешевій, одноразовій зброї, яку можна придбати в набагато більшій кількості. Отже, Силам самооборони варто підготувати невеликі тактичні підрозділи, здатні дискретно розгортатися на полі бою навіть за межами прямої видимості. Досі невідомо, чи працюють японські планувальники над оновленням своїх мереж командування і управління, щоб інтегрувати швидку розвідку, яку забезпечують безпілотні платформи, в ударні платформи, які закуповуються.

Схоже, Японія поки що не звертає належної уваги на ризик, який китайські безпілотні платформи можуть становити для баз і можливостей Сил самооборони. Використання безпілотників в Україні нагадує застосування саморобних вибухових пристроїв в Іраку та Афганістані. З точки зору оборони, невідомо, які уроки винесли Сили самооборони, коли йдеться про підготовку до можливого використання Китаєм великої кількості баражуючих боєприпасів. У нових стратегічних документах немає згадок про захист від нових баражуючих боєприпасів, які можуть атакувати зверху. Також не видно активних дискусій про вдосконалення технології боротьби з безпілотниками в межах ширшої модернізації інтегрованих систем протиповітряної та протиракетної оборони Японії.

Підтримання волі до боротьби

Останній урок України може виявитися найскладнішим для обговорення в Японії. У великому конфлікті широкомасштабні руйнування не обов'язково будуть обмежені базами Сил самооборони. Напади Росії на Україну були невибірковими, спрямованими на цивільне населення і на інфраструктуру, від якої залежить життя цивільних. Японським планувальникам насамперед слід поставити запитання про те, чи достатньо наявних систем протиповітряної та протиракетної оборони, які здебільшого зосереджені навколо японських і американських баз. А як щодо захисту великих населених пунктів?

Грудневі стратегічні документи свідчать про підвищене занепокоєння з приводу недостатніх запасів, але необхідні й інші види інвестицій. Можливі заходи можуть охоплювати потужні засоби радіоелектронної боротьби для знищення ракет на підльоті, космічні датчики для виявлення, відстеження і націлювання на ракети, а також певну комбінацію більш потужних перехоплювачів як для балістичних, так і для крилатих ракет. Технічно це може містити систему теплової оборони високогірних районів, систему Aegis Ashore, систему захисту від непрямого вогню або потужніший протиракетний потенціал, який ще не розроблений. Усе це — важливі засоби запобігання широкомасштабним бомбардуванням, які можуть підірвати довіру суспільства до будь-якого прем'єр-міністра, який намагатиметься продовжувати боротьбу.

На сьогодні більша частина внутрішніх дискусій в Японії з приводу протиракетної оборони зосереджена на стримуванні шляхом заперечення. Але наслідки їх застосування не завжди обговорюються в публічних дебатах. Якщо Японія використає ці можливості для нанесення удару по цілям Народно-визвольної армії, але випадково уразить невійськову ціль або ціль, на якій також розташований стратегічний об'єкт, Китай може ухвалити рішення відповісти набагато більшою силою, включно з ударами по цивільній інфраструктурі або населеним пунктам. Чи готова до цього Японія? У тривалій боротьбі, в якій Японія щодня зазнає нападів, чи стане японському прем'єр-міністру складніше підтримувати життєздатність Сил самооборони? Або ж японське населення стане більш рішучим у спротиві агресору через постійні людські жертви? Що ще важливіше, чи існує крапка або червона лінія, після якої прем'єр-міністр не дозволить американським військам продовжувати вести війну з баз у Японії?

Висновок

Японія робить величезні кроки з удосконалення своєї оборони, причому такі, які більшість аналітиків вважали неможливими ще кілька років тому. Усе це є винятковим. Однак, як нас вчить український конфлікт, війни можуть затягуватися надовго. Україна виграє від того, що в неї є віддані міжнародні партнери, які не беруть участі в самій війні. Сполучені Штати цілком можуть бути безпосередньо залучені в тайванський конфлікт. Це ставить перед Японією завдання переконатися в тому, що вона здатна витримати не тільки перший залп, а й місяці, а можливо, і роки бойових дій. Беручи уроки з прикладу України, японські планувальники можуть краще підготуватися до цього ризику.

Про автора

Джеффрі В. Хорнунг — старший політолог корпорації RAND і ад'юнкт-професор Джорджтаунського університету.