Вчитель року із Рівного: Через війну діти стали іншими. Більш серйозними

Навряд 59-річний Сергій Гапанчак із Рівного колись мріяв працювати у школі. Майже три десятиліття свого життя він присвятив армії.

Спочатку хотів просто допомогти

В освітньому закладі, де замість вишколених курсантів або солдатів його зустріла купа хлопчаків і дівчат із задерикуваним блиском в очах, він з'явився, можна сказати, випадково. Виконував прохання друга допомогти знайомій - директорові школи - і взяти на себе предмет «Захист України», бо вести його було зовсім нікому. Це було близько 15 років тому, але з того часу, каже вчитель-полковник, він ні про що не пошкодував.

Цього року Сергій Гапанчак утретє взяв участь у конкурсі «Учитель року» і став його лауреатом.

- На конкурсі тебе оцінюють як учителя в абсолюті, там чимало випробувань, - ділиться з KP.UA Сергій Гапанчак. – Тестують на професійну та методичну майстерність, знання предмета, основи педагогіки та психології. Також потрібно провести урок та майстер-клас на тему, яка визначається за результатами жеребкування, і не для своїх учнів. Мені довелося проводити урок для учнів київської гімназії.

Тема трапилася нова – її запровадили лише торік, і досить складна – кібербезпека. На підготовку до студентського майстер-класу шкільному вчителю відводиться дві години – під прицілами камер, тож не спишеш. За підсумками майстер-класу Сергій Гапанчак випередив колег.

Сьогодні вчителів предмету « Захист України » готують лише у Миколаєві. Раніше була можливість освоїти цей напрямок ще у Луцьку та Вінниці. Це – якщо ви цивільний. Викладати предмет також можуть офіцери запасу і у відставці або військовозобов'язані вчителі з вищою освітою, які служили або ні.

Перемога у конкурсі «Вчитель року» дозволяє позачергово отримати наступну вчительську категорію.

Сергій Гапанчак також скористався цією опцією – після своєї першої успішної участі у конкурсі у 2016 році.

– Якщо займаєш перші місця, передбачені щомісячні надбавки до зарплати, премії, наше місто дає стипендії та одноразові виплати за перемогу, – продовжує вчитель року. – Ці гроші – не зайві для молодих учителів. Але для мене це не мотив.

«Ми йдемо не за премією»

Місцева влада виплачує винагороду вчителю року у розмірі двох учительських окладів. Від держави за перші місця переможцям належать виплати у розмірі 8, 9 та 10 окладів. Це – із підвищенням після 2021 року.

- У США за перемогу в такому конкурсі належить 100 тисяч доларів, - розповідає Сергій Гапанчак. – На підбитті підсумків конкурсу сказали, що передбачено гроші у бюджеті, але у зв'язку зрозуміло з чим преміювання не буде. Не знаю, як буде – може, пожартували. У будь-якому разі ми йдемо не за премією.

Цього року серед переможців та лауреатів – лише вчителі фізкультури, основ здоров'я, молодших класів та « Захисту України ». Щороку змагаються у різних категоріях, які повторюються кожні чотири-п'ять років.

- Коли я прийшов до школи, я мав великий досвід роботи – але з солдатами, а не з дітьми, - згадує Сергій Борисович. – Довелося зрозуміти, що школа – це не армія… Але, згідно з документами, стосунки у нас – як між військовослужбовцями. У нас не класи, а взводи, призначаються командири, дітям також рекомендовано військову форму на уроках. На фізкультуру ходять же у спортивній – так і тут. Але це залежить від навчального закладу.

Старшокласникам з десятого класу викладають тактичну та вогневу підготовку, військову топографію, основи самозахисту та цивільного захисту, фізичну та стройову підготовку.

Дівчата дають фору хлопцям

Також вивчають, як працює зброя масового знищення, та запам'ятовують план дій і способи вберегтися під час ракетної атаки.

– Це елементарні речі, які необхідно знати та, що найголовніше, вміти робити, – пояснює Сергій Гапанчак. - Ось вам дуже знадобилися логарифми у професії журналіста? Ні, не знадобилися і не знадобляться. А якщо ракетна атака - ви знатимете, як діяти. Це необхідно для виживання. Цей предмет має бути у закладах усіх типів.

За словами вчителя, сучасні дівчата дають фору хлопцям із цього предмету. З ними навіть легше працювати.

- Це погано. Тобто раніше хлопці були організованіші, а зараз на них треба більше часу витрачати, - зазначає педагог. - Я говорю тільки про свій досвід. Взагалі війна – не жіноча справа, це однозначно, але в нас такі дівчата та жінки, що навіть танковими взводами командують.

Поки хлопці вивчають стройову підготовку та стрільбу, їхнім однокласницям викладають медицину та основи цивільного захисту. Але якщо дівчина хоче вивчати військове ремесло – дозволяють після письмової згоди батьків.

Сучасні школярі, за спостереженнями вчителя-військового, відрізняються від поколінь тих років, які ще не знали війни.

- Ця щоденна ситуація на них відображається, вони серйозніші, - зітхає Сергій Борисович. - Всі тривоги, сидіння у бомбосховищах не минають даремно. Якби ви були там з ними, особливо з молодшими або з п'ятими-сьомими класами, де їх пів тисячі сидить - і ще світло вимикається... А якщо світло вимикається, то й вентиляції немає. Діти стають серйознішими, організованішими. І хоча діти - це діти, але різниця відчувається дуже сильно.

Секрет успіху: любити дітей та любити вчитися самому

Щоб бути добрим учителем, на думку Сергія Гапанчака, потрібно самому любити вчитися.

– Не може вчити той, хто не любить вчитися сам, – переконаний Сергій Борисович. – А ще треба дуже любити дітей – іншого мотиву тут нема. Без цього на учительській ниві взагалі ніяк. Справжній вчитель має працювати на майбутнє, а не "сьогодні на завтра".

Молоді фахівці у школі з'являються не так часто – не йдуть через низьке забезпечення. Ставка вчителя найвищої категорії – близько семи тисяч.

– Все тримається на викладачах середнього та старшого віку, – продовжує педагог. - Але в тих молодих, хто таки обирає цей шлях, я бачу характер. Вони дуже швидко роблять кар'єру. Вони не хочуть стояти на місці та йдуть уперед. Але так, їх мало.

Найважчим у шкільній роботі Сергій Гапанчак вважає не навчальний процес, а те, що за дітьми та їхніми захопленнями потрібно постійно встигати. Адже школярі змінюються рік у рік.

- Треба бути з ними «на одній хвилі», бути в тренді, - відверто говорить вчитель. – Це постійна динаміка. Торішні методи мотивування сьогодні вже не підійдуть. Вчитель може добре знати предмет і бути спеціалістом своєї справи, але проблеми полягають ще й у виховному процесі.

Ще один мінус шкільної роботи – папери.

- Добре, що вже є електронні журнали, не потрібно заповнювати паперові відомості і немає обов'язкового затвердження планування на папері, - продовжує Сергій Борисович. - Цифровізація – це величезний позитив. Але в школі залишається багато роботи, яка заважає – не вистачає часу підготуватися до уроків, організувати навчальний та виховний процес…

"Поганих" учнів, яких неможливо навчити, на думку педагога, немає. Але є вчителі, які плутають навчання із викладанням.

- Вчитель та викладач – це зовсім різні професії, - пояснює Сергій Гапанчак. – У деяких молодих вчительок у журналі – двійка на двійці чи одиниці. Старші колеги їм радять: "Ти подивися, що в тебе написано, ти – вчитель. А чиниш, як викладач. Виклала матеріал – вони не засвоїли, ти пішла далі, і двійки тільки ставиш. Завдання вчителя – навчити".

І з цим завданням Сергій Борисович справляється на «відмінно». Педагог підтримує зв'язок зі своїми випускниками, багато з яких вже можуть похвалитися офіцерськими званнями та орденами.