Оригінал > дубляж

Чи слухаєте ви пісні в дубляжі? Це цілком реальне явище, наприклад, в українських кінотеатрах грала дубльована версія Let it Go із «Крижаного серця». Можна посперечатися, що текст — це щонайменше одна третя успіху пісні після мелодії та вокалу. І це жахливо несправедливо до більшості українців, що вони не розуміють, про що там співають на «Євробаченні». Ми вже синхронно перекладаємо ведучих цього конкурсу, то чому б не дублювати заздалегідь відомі пісні? 

Ми могли би збудувати навколо цього індустрію, створити робочі місця, локалізувати кілька текстів із додаванням українського колориту. Українські вокалісти нічим не гірші, ніж ці ваші закордонні зірки. Але ніхто цього не робить. Бо, цитуючи українську пісню «Ретузіки»:

«Для мене важна лічность, яка це написала

Гармонія мелодії і смислового тєкста

Мурашки визивали в мене з самого дєтства»

Здається, на фоні законодавчих новацій про дубляж фільмів у кінотеатрах усі вже зійшлися на думці, що його потрібно зберегти. Але я хочу пояснити власну впевненість, чому фільми мовою оригіналу повинні стати стандартом. 

Бо вони кращі. 

Не кращі, ніж український дубляж, а кращі, ніж будь-який дубляж, як явище. Багато в чому це випливає з самого процесу. 

Є умовний Аарон Соркін, один із кращих живих сценаристів, який місяцями чи роками відточує кожне слово у своєму сценарії. Є умовний Девід Фінчер, один із найбільш прискіпливих живих режисерів, який знімає десятки дублів, поки актори не зіграють усе як треба. Є умовний актор Джессі Айзенберг, який місяцями готується та вживається в роль. Вони знімають фільм «Соціальна мережа», який Квентін Тарантіно вважає найкращим фільмом минулого десятиріччя. І от його вирішують показати в іншій країні, де, як ви розумієте, студія дубляжу не має ні стільки часу. Ні, і це нормально, часто не має стільки таланту, як оскароносні учасники оригіналу. 

Спочатку за роботу береться перекладач, хоча, насправді, він не просто перекладає, а локалізує твір. Тобто замінює всі фразеологізми та поп-культурні відсилки, які будуть незрозумілі українцям, або які не мають відповідників в українській мові. Далі настає черга ліпсинку, тобто необхідності підібрати такі слова для перекладу, які будуть українською мовою, але приблизно відповідатимуть рухам губ акторів, що  розмовляють у фільмі англійською. Вибач, Аарон Соркін, на цьому етапі більшість твоїх деталей розчиняться. Інколи переклади сценаріїв нагадують переклади віршів. 

А у випадку стрічок, які будуються на хитровигаданних жартах, наприклад, «Дедпула», локалізація — це смертний вирок. В українському кінотеатрі показують фільм із тією самою історією, але практично без оригінальних діалогів. 

За межами фізичних обмежень існує людський фактор. Перекладач повинен мати бажання та час розібратися у творі, який перекладає. Ми живемо в епоху, коли студії екранізують все більш дивну, стару та заплутану інтелектуальну власність. Зрозуміло, що перекладач не буде копатися у коміксах 1976 року. І тому головного героя «Стражів Галактики» в Україні звати неправильно. Він не «Зоряний лицар», а «Зоряний лорд» (Star-Lord в оригіналі). Адже його батько правитель космічної імперії. 

Також перекладач не повинен припускатися просто помилок. Якщо ми вже заговорили про фільми Марвел, то на початку останньої частини «Месників» наші герої прилітають на заздалегідь програшну битву до поганого хлопця, який настільки впевнений у собі, що чекає їх всіх один. «Бо цього достатньо…», — зі страхом у голосі каже героїня оригіналу. Але в українському дубляжу вона завзято повідомляє: «От і добре». 

Жоден навіть суто текстовий переклад мистецтва — це вже не 100% якості оригіналу. Але далі твір ще чекає акторська гра.

В Україні є чудові актори дубляжу. Кілька з них справжні генії своєї справи. Також деякі закордонні зірки, наприклад, Том Круз, особисто обирали свій голос в Україні. А в анімованих творах чи у випадку якогось комп’ютерного дракона актори дубляжу можуть бути навіть кращими, ніж оригінальні голоси. Це тому, що в Голлівуді є деструктивний тренд брати на озвучування «відомих людей» (що звикли грати зовнішністю), яких професійні саме актори озвучування (які звикли грати голосом) легко обходять на поворотах. Із цього навіть може народитися нове мистецтво, коли у мультфільм «Співай» про музичний конкурс взяли на роль головного героя ведучого Юрія Горбунова. 

Але. 

Варто подивитися правді в очі — актор дубляжу не переграє Ді Капріо в «Одного разу в Голлівуді». Бо він не вживався в роль так довго. Бо в нього буде менше дублів. Бо він стоїть у звукозаписувальній студії, а не живе моментом на майданчику. Бо він отримує інструкції не від Квентіна Тарантіно. Бо він намагається потрапити в чужу гру, яку дивиться на відео. Бо він грає голосом, а не цілісно втілює всього персонажа як Ді Капріо. 

Крім того, здається, не всі розуміють, як відбувається запис. По-перше, актори дубляжу часто записують у діалогах лише свою частину реплік, а не працюють із партнерами по сцені. По-друге, якщо йдеться про блокбастери, то через особливості виробництва й секретність озвучування може відбуватися з незакінченим продуктом, фрагментованим продуктом, відео, де шматки екрану закриті разом зі спойлерами

Це не кінець світу, під час зйомок «Гоббіта» Гендальф та гноми теж майже ніколи не бачилися на знімальному майданчику. І не завжди знали, що гратимуть завтра. Але, з іншого боку, подивіться на якість останнього «Гоббіта».

На межі роботи перекладача та акторів фільм втрачає інші нюанси. Наприклад, дубляж не переживають акценти, регіональні говірки, сленг. 

Адаптація твору автоматично позбавляє його частини якості. Робота акторів у гірших умовах призводить до гірших результатів. Дубльовані фільми гірші, ніж оригінальні стрічки. 

І, що цікаво, умови ринку ще й поглиблюють цю різницю. Вибачте за це варварське узагальнення, але важливість діалогів та акторської гри зазвичай обернено пропорційна масштабності фільмів. «Трансформери» можна показувати без звуку, арт-хаусні стрічки Хоакіна Фенікса важливі найменшими деталями. Проте індустрія працює так, що саме над великими блокбастерами трудяться найкращі команди дубляжу. А маленьким фільмам, які виграють фестивалі, дістається ледь не телевізійний переклад. 

Так, інколи в Україні показують кіно в оригіналі. У менших залах, із меншою кількістю сеансів, у коротшому прокаті та за більші гроші. Але прямо зараз у жодному із трьох кінотеатрів поблизу мене немає оригінального показу «Астероїд-сіті». Фільму Веса Андерсона, який цього року, імовірно, номінують на головний «Оскар». 

Якщо я захочу подивитися його в оригіналі, то, по-перше, треба дочекатися виходу на DVD/онлайн-прем’єри. Що зазвичай займає 45-90 днів після прокату в кіно. По-друге, сподіватися, що сервіс, на якому він вийде, доступний в Україні. Що трапляється далеко не завжди.

У результаті державна політика обмежує доступ українців до мистецтва. Нам доступна лише його половина — зображення. Як пісня з іншим текстом, картина з іншими кольорами, танець під іншу музику. 

Я свято переконаний, що деякі фільми, поки ви не подивилися їх в оригіналі, ви просто не бачили. Так само, як, із усією повагою, не чули Фредді Мерк’юрі, якщо слухали Queen лише в дубляжі. 

Актори Акіри Куросави повинні звучати японською. Діалоги Аарона Соркіна повинні звучати англійською. Оригінал, яким його задумали та втілили автори, — повинен бути стандартом.