"Золота" стрибунка з 10-метрового трампліну Ксенія Байло: Стрибати завжди страшно

У 18-річної Ксенії Байло - неймовірно результативний виступ на ІІІ Європейських іграх, що проходили у Польщі.

Українка виграла золоту нагороду у міксті із Кирилом Болюхом. А також ще одне золото в змішаній команді разом із Олексієм Середою, Данилом Коноваловим та Анною Письменською. І ще в її активі - срібло в команді з 15-річною Софією Есман у синхронних стрибках з 10-метрової вишки. Юні українки набрали 274,68 бали, поступившись лише досвідченому дуету сестер з Німеччини - Елені і Крістіні-Марії Вассен (297,72).

KP.UA поспілкувалась з юною спортсменкою і дізналась про її подальші плани.

Не розслабляємося й тренуємося до чемпіонату світу

- Ксеніє, днями ви з Кирилом Болюхом стали найкращими у міксті, випередивши німецьку і італійську пари на Європейських іграх. Чи очікували ви на такий прекрасний результат?

- Ми очікували на медаль, але золото для нас стало сюрпризом, можна й так сказати. Тому що підготовка була складною. Це золото для нас дуже важливе.

- Що для вас означає ця перемога?

- Кожна медаль для спортсмена - це дуже важлива перемога, перш за все для себе. А золото – це приз найвищого ґатунку.

- Як вам організація турніру у Польщі?

- Це мої перші Європейські ігри в кар’єрі, тому очікування були великі. Всі до нас ставилися привітно, поляки нас весь час підтримували.

- В яких умовах готувались до Європейських ігор?

- Готувались ми до цих змагань, мабуть, як і всі спортсмени в Україні зараз - з повітряними тривогами, спусками в укриття, припиненням тренувань, щоб захиститись від ракет. Ми могли прийти на тренування, як і зазвичай, почати тренуватись, потім оголошувалась повітряна тривога - і відразу маленьких дітей виводили з приміщення в укриття. А потім вже й ми збиралися, переривали тренування, йшли в укриття й чекали закінчення.

Тренувальний збір ми проводили у Туреччині, де ми змогли краще позайматися в тренажерних залах – це спеціальна фізична підготовка та просто зал. Збір тривав тиждень. А взагалі ми займаємось в Києві, в Центрі спорту «Ліко», і ми дуже задоволені умовами. Хотілось би подякувати президенту нашої федерації Ігорю Лисову, він допоміг нам гарно підготуватись до цих змагань, надав нам всі умови. Велика подяка нашим захисникам, завдяки яким ми можемо тренуватися і вигравати міжнародні медалі для України.

- Які завдання ставите для себе надалі?

- У нас зовсім скоро чемпіонат світу в Японії. Дуже мало залишилось часу на відновлення і підготовку, тому зараз не розслабляємося й тренуємося до чемпіонату.

Судді тебе оцінюють, ще коли ти заходиш у басейн

- Розкажіть, будь ласка, як і коли вперше в своєму житті прийшли в басейн.

- Я була дуже гіперактивною дитиною. Мені завжди треба десь погратися, пострибати, тому я просила батьків, щоб вони мене відвели на якусь секцію. Я ходила на танці, на малювання, але більше місяця там не затримувалась, напевне. А в школі у першому класі до нас прийшла моя перша тренерка зі стрибків у воду Людмила Фумєлєва і сказала, що ми будемо там стрибати на батуті, плавати, стрибати з трампліна – і мені це дуже сподобалось. Я сказала, що я піду. Так і залишилась у цьому виді спорту.

- Не страшно стрибати з трампліна? Все ж таки доволі серйозні висоти є в вашому виді спорту.

- Та завжди страшно. Навіть зараз, коли я вже багато років стрибаю з 10-метрової вишки. Мені все одно страшно стрибати. Але тут грає роль адреналін і ці емоції після стрибка.

- Що є важливим, що головне для спортсмена?

- Я думаю, що найголовніше для кожного спортсмена – це дисципліна. А для нашого виду спорту дуже важливо вміти входити у воду без бризок. Бо це одразу ж перше, що всі помічають.

- Мабуть, це одне з найскладнішого, до чого дуже придивляються судді.

- Я думаю, що так. Тому що можна зробити в цілому гарний стрибок, а вхід в воду не поставити, і у підсумку буде погана оцінка, не така висока, як могла б бути. Судді починають тебе оцінювати ще на етапі, коли ти тільки заходиш у басейн. Вони на тебе дивляться, як тренуєшся, як ставишся до тренувань. І починають оцінювати тебе з самого початку.

- Звідки черпаєте натхнення і мотивацію на таку щоденну непросту працю? І взагалі, як багато часу витрачаєте на тренування?

- Я думаю, що ті моменти, коли ти стоїш на п’єдесталі і співаєш гімн своєї країни, - ось це і є мотивація, це надихає. А так у нас кожен день по два тренування, крім середи й суботи. І неділя є вихідним. Одне тренування – це майже 3 години. Тобто по 6 годин в день.

«Я і мої батьки у мене під серденьком завжди»

- Я побачив у Інстаграмі, що у вас є невеличке татуювання. Що на ньому зображено? Про що воно?

- Так, у мене є татуювання, маленька рибка на ребрі. Це для мене дуже особисте татуювання, тому що я Риби по знаку зодіаку і мої батьки теж. Це як я і мої батьки у мене під серденьком завжди. Тому для мене це дуже важливе татуювання.

- Наскільки серйозно взагалі захоплюєтесь татуюванням?

- Я не можу сказати, що захоплююсь. Мені подобається, як вони виглядають на тілі, але люди, які повністю в татуюваннях, мені не дуже подобаються.

- А є в житті ще якісь інтереси, крім спорту? І чи вистачає на них часу, враховуючи ваш ритм життя?

- Кожен день тренування. І коли ти приходиш після них, тобі хочеться тільки лягти у своє ліжко й забути про все. Але я намагаюсь читати книжки зараз. А так свій вільний час проводжу з друзями, на прогулянках чи в ТРЦ, можемо сходити в кіно.

- Як щодо харчування? Є спеціальні дієти? І які страви вам до вподоби взагалі?

- В мене немає ніяких дієт. Мені пощастило. Я можу їсти те, що захочу, і мені не треба слідкувати за своєю вагою, тому що з цим немає проблем. Я дуже люблю грузинську кухню або пасту якусь смачненьку – це так, це моє.

- В яких країнах вже встигли побувати? І де вам сподобалось найбільше і чому?

- Я навіть не порахую, в скількох країнах вже була. Це довго буде. Але мені дуже подобається Японія як нація, люди там хороші, культура у них дуже гарна. І ось-ось ми повернемося в Японію, я дуже чекаю, коли ми туди приїдемо. Ніби потрапляєш в інший світ.

- Про що мрієте?

- Зараз мрію тільки про перемогу, щоб закінчилась війна і ми повернулись до звичного життя. Хоча воно вже не буде таким звичним, як раніше. Але будемо жити в спокої та не думати, що, коли ти будеш спати, десь прилетить ракета.