Про роботу під обстрілами, пса Пана та пастки окупантів: поліцейська про розмінування Херсонщини

Олена Петролай – молодший інспектор-кінолог. Уже понад чотири роки служить у поліції. Зараз – у департаменті поліції Київської області. Але, як і її колеги по всій країні, має відрядження у прифронтові регіони. Весь цей час із нею надійний напарник – німецька вівчарка Пан.

Про те, як обрала професію, як змінилася служба від початку повномасштабного вторгнення та чому так рвалася у відрядження на Херсонщину, Олена розповіла Фактам ICTV.

Перш ніж прийти на службу в поліцію, Олена служила в армії. Підштовхнули анексія Криму і початок війни в 2014 році. Довго ходила по військкоматах, але тоді брали жінок, лише якщо медик чи кухар. Зрештою таки домоглася і потрапила в підрозділ зв’язку. Відслуживши трирічний контракт, пройшла відбір до поліції. Одразу знала, що хоче бути кінологом.

– Я згадала, що колись я дуже хотіла бути кінологом. У мене колись була собака своя в дитинстві. Я дуже сильно переживала, коли вона померла, бо була старенька. І мені здалося гарною ідеєю, що якщо я піду працювати з собаками, то це будуть наче й не мої собаки, і я не буду до них прив’язуватися. Це я раніше так думала. Але насправді до собак неможливо не прив’язатися, – каже Олена.

Пройшла пів року навчання у Житомирському навчальному центрі (тепер це академія поліції в Житомирі), і вже понад чотири роки як у лавах поліції.

Весь цей час з Оленою несе службу вівчарка Пан.

– Це хлопчик. Німецька вівчарка. Його звуть Пан. Йому зараз більше ніж три з половиною роки. І він в принципі все життя зі мною. Як йому виповнилося два місяці, весь комплекс вакцинації він пройшов, і можна було вже його забрати, то з того часу він зі мною і живе. Методику пошуку я з ним почала напрацьовувати, коли йому було місяців 3-5. З маленького. Тому що засновується робота собаки на грі. Тому з маленького працювати – це задоволення і для собаки, і для кінолога, – говорить Олена.

Потім Пан пройшов навчання і склав іспити. Отримав сертифікат на три роки. Цієї осені знову буде навчатися і складатиме іспити. Хоча насправді для того, щоб підтримувати форму, собака тренується мінімум двічі на тиждень, розповідає Олена. Ніс – головний робочий орган Пана – тренується розпізнавати і нові пристрої.

– Вчиться собака все життя. Тому що теж не стоїть на місці і ця промисловість, якщо так можна назвати. З’являються нові вибухові речовини, хоч вони є похідними від основних, але все одно це інший запах, який теж має вивчити собака, – каже Олена.

До початку повномасштабного вторгнення Олена допомагала із забезпеченням порядку, у розслідуванні злочинів. Пан – собака-фахівець із пошуку вибухових речовин. Тому до 24 лютого виїжджали на події за участі перших осіб, на масові заходи, мітинги, демонстрації, а також на виклики про замінування. Каже, до повномасштабного вторгнення, якщо був виклик на замінування, припускали, що це могли бути просто жарти школярів чи провокація, але тепер це стало значно реальнішою загрозою, тому ставлення ще більш серйозне.

– До повномасштабного вторгнення було рідкістю знайти гранату чи набої, собака міг знайти, то зараз це більше норма. По Київській області ми працювали, де жили російські військові, де наші їх розбивали, знаходили вибухівку часто. На жаль, зараз дуже багато вибухівки і небезпечних предметів, – каже кінолог.

Наприкінці квітня поїхала у відрядження на ротацію в Херсон та Херсонську область. Завдання – перевірити місця проживання російських військових. Також працювали в селі, яке фактично повністю розбили окупанти. І хоч звільнили Херсон майже рік тому, каже Олена, там досі багато роботи з розмінування.

– Скажімо, в порівнянні з Київщиною там набагато більш серйозна ситуація. Якщо під Києвом вони були недовго і відступали дуже швидко, то на Херсонщині вони були довше і знали, що будуть відступати. І вже наче й багато розміновано, і все одно буває, що тракторист якийсь виїде в поле і підірветься.

І ми виїжджаємо, а там ще 12 мін по полю. І це село, про яке я згадувала, його просто закидали снарядами, і там досі, хоч пройшли Збройні сили, ДСНС і поліцейські вибухотехніки, все одно знаходять пастки. Залучено купу техніки й людей, і мені навіть страшно уявити, що буде нас на лівому березі чекати, – говорить кінолог.

Отримували завдання на день і працювали, перевіряли будинки, завали. Де недоцільно було ступати людині – пускали собаку. Однак Олена сама вирішувала, наскільки це ризиковано, аби без потреби не наражати і Пана.

Каже, житлові будинки росіяни мало мінували, переважно адмінбудівлі – сільську раду, школу, дитячий садочок, клуби, готелі.

– Окупанти любили жити по-красивому, заселялися в гарні готелі, де тепер немає навіть унітазів – все по стандартній схемі, – розповідає Олена.

В один із днів, 3 травня Росія здійснила масовану атаку з артилерії на Херсон. Тоді загинули 23 людей, ще 46 були поранені. Олена з колегами кинулися допомагати, і теж потрапили під обстріл.

– Цього дня вони поцілили в евакуаційний потяг, Епіцентр, АТБ, заправку. По людних місцях били. І в той день ми саме відпрацювали вже на об’єкті, поставили собак, на щастя. Їхали на обід, проїжджали повз АТБ, і там стався приліт. Пішли на допомогу людям, і одразу туди ж знову приліт Граду. І вже допомога стала потрібна мені, – згадує Олена.

Поліцейська отримала поранення в руку та ногу, але, на щастя, неважкі. Уламки медики дістали. І за п’ять днів у шпиталі Олена знову рвалася на службу, відмовилася повертатися з прифронтової зони, бо мала на те особисту причину.

– Я сама родом із Херсонської області. Але ще окуповані мої рідні землі. І щойно звільнили Херсон, я просилася туди. І це для мене був такий шок, що я тільки приїхала, і тут мене хочуть відправити на реабілітацію. Словом, попросилася, щоб мене залишили.

Бо насправді, хоч і життя там зовсім інше, постійні обстріли, і артилерійські обстріли більш підступні, ніж ракетні. Але насправді мені там було дуже спокійно на душі, мабуть, бо ближче до рідної землі. Сподіваюся, що як лівий берег звільнять, то і туди поїду, – каже інспектор.

Взагалі повномасштабне вторгнення застало дівчину на адмінкордоні з Кримом. Там несла службу і разом з колегами просто дивом встигла виїхати з-під прицілу ворога. Каже, ще тоді, в 2014-му зрозуміла, що українці самі собі мають допомогти, самі мають захищатися.

– Те, що більшість країни пережила з повномасштабним вторгненням, морально я пережила ще в 2014-му. Тоді я не могла повірити. Як так? Я чомусь думала, що весь світ обуриться. Запрацює той Будапештський меморандум, я була впевнена, що за нас заступляться. Що це буде раз-два, і нам допоможуть. Але тоді люди допомогли собі самі, – згадує Олена.

Таке ж єднання побачила і в 2022-му, коли і дорослі, і діти будували блокпости, готували коктейлі Молотова.

– Це дає надію, що в нашої країни буде чудове майбутнє, саме от ці покоління дітей, я сподіваюся, що вони не забудуть, яка боротьба була за свої домівки, і надовго це запам’ятають, – каже Олена.

Поліцейська сподівається, що цього разу українці точно зроблять висновки.

– Я сподіваюся, що в людей не буде така коротка пам’ять, тому що це якась така біда в українців, що вони дуже добрі і довірливі. Тому що ми забули про Голодомор, забули навіть про те, що буквально незадовго до розвалу Радянського Союзу наші письменники сиділи в таборах. Я дуже сподіваюся, що люди будуть стежити за інформаційною гігієною, пам’ятати, де ворог, – каже Петролай.

І додає: усім нам не варто сподіватися, що хтось прийде і наведе порядок.

– Є така біда, що всі на щось надіються. Що прийде якийсь президент і все зробить. Зараз багато кажуть “От прийдуть військові з війни і наведуть порядок”. Це неправильно. Починати треба з себе. І тоді будемо жити зовсім в іншій країні, – наголошує поліцейська.