Папа Римський стає скромнішим

Після візиту кардинала Маттео Дзуппі до Москви тон заяв Ватикану став стриманішим і песимістичнішим. Папа Франциск обмовився, що «війні кінця не видно», а його повірений у російсько-українських справах кардинал Дзуппі заявив, що жодного «мирного плану» у Ватикану немає. Та й не було.

У те, що плану не було, повірити важко, — адже про нього згадував і сам Папа. Але в тому, що після візитів Дзуппі до Києва та Москви від «плану Папи» не залишилося каменю на камені, немає ані найменшого сумніву.

Погані передвістя

Кардиналу Дзуппі не щастить. Хоч коли б він приїхав на «східний фронт», з’являється в найневідповідніший момент — коли всім якось не до нього. Не те щоб війна була сповнена «доречних моментів». Але навіть у шерезі військових буднів трапляються особливо чорні смуги.

Візит папського посланця до Києва збігся з підривом дамби Каховської ГЕС. І всіх набагато більше цікавив рівень води, ніж «мирний план» Ватикану. Візит кардинала Дзуппі до Москви збігся з убивчим обстрілом Краматорська. Нам знову було, м’яко кажучи, не до папського посланця.

Хтось забобонний сказав би, що «збігів не буває». Але на другому році війни ми вже напам’ять знаємо: людожеру не потрібен привід, аби когось зжерти.

Чи зрозумів це кардинал Дзуппі? Ймовірно, так. Принаймні те, що він почув в обох столицях (а саме задля цього він і їздив — аби «почути»), змусило його майже роздратовано відмахнутися від запитань про «мирний план» Ватикану. Немає жодних планів. Усе, що можна зробити, — спробувати врятувати бодай когось із «найслабших і найвразливіших».

Папа Франциск цілком згоден зі своїм посланцем. Він укотре закликав паству молитися за Україну: для Бога немає нічого неможливого. Але свої людські можливості Папа, як видно з усього, оцінює вже не так високо, як раніше.

Гуманітарний трек

Кардинал Дзуппі щосили «тримає обличчя»: свій візит до Москви він характеризує позитивно, а зустріч із патріархом Кірілом навіть називає «продуктивною». Докладає зусиль і близька до Ватикану преса — пояснює читачам, чому візит папського посланця не можна вважати «провалом». Але вже те, що це слово — «провал» — раз у раз мигтить перед очима (зокрема в заголовках), створює враження, що люди намагаються переконати та заспокоїти самих себе.

Судіть самі. Під час триденного візиту папський посланець мав три зустрічі: з помічником президента РФ Путіна Юрієм Ушаковим, патріархом Московським Кірілом і уповноваженою у справах дітей Марією Львовою-Бєловою. Ушаков вважається «впливовою людиною» в президентських колах — цим і має втішатися папський посланець. Утім, його ж попереджали, що в Москві на нього ніхто не чекає.

Фактично через Юрія Ушакова кардиналу Дзуппі — й через нього Папі Римському — дали зрозуміти, що не мають потреби в їхній політичній і миротворчій участі. Все, у що дозволено втручатися Ватикану, — гуманітарні місії. І за однієї найсуворішої умови — жодної політики.

Власне, зустрічей було не три, а чотири: Ушаков зустрівся з Дзуппі ще раз перед від’їздом кардинала з Москви. Зустрівся, з його власних слів, саме для того, щоб укотре нагадати: переговори між Москвою та Ватиканом можливі лише в межах «гуманітарного треку».

Є тільки одна проблема: якщо не виходити в «політичне поле» й говорити лише про жертви — але в жодному разі не про тих, хто став причиною їхніх страждань, — Ватикан з переговірника про мир перетворюється на переговірника про долю заручників. Тобто це більше не переговори між сторонами конфлікту. Це спроба вторгувати в терористів кілька людських життів.

Фото, на якому кардинал Дзуппі тисне руку дитячій омбудсменці РФ Марії Львовій-Бєловій, яка перебуває в міжнародному розшуку саме за співучасть у викраденні українських дітей, збурило хвилю цілком виправданої огиди з боку українців. Але це ж був і момент абсолютної ясності: на «гуманітарному треку» росіяни торгуватимуть життями й долями українських заручників. Зокрема й дітей. Те, що Ватикан готовий брати участь у цих переговорах, напевно, є доброю новиною, — наскільки прикметник «добрий» узагалі можна застосувати до цієї ситуації. Залишилося тільки довідатися, якими є умови можливих угод.

До честі кардинала треба сказати, що такого роду угоди не викликають у нього захвату. Принаймні, коментуючи свій візит до Москви, він вимовив слова «депортація українських дітей». Називати речі своїми іменами — особливо коли йдеться про військові злочини — розкіш, яку дипломати дозволяють собі дуже рідко.

Риму — Рим

Патріарх Кіріл таки знайшов час для короткої зустрічі з посланцем Ватикану. До останнього моменту її ймовірність ставили під сумнів. Щоправда, боюся, крім самого факту зустрічі представників двох Римів (які вічно конкурують) і говорити особливо нема про що: згідно з офіційним комюніке, патріарх Кіріл і кардинал Дзуппі обговорили «гуманітарні кроки» для «мирного розв’язання конфлікту на Україні».

Як з’ясувалося під час зустрічі, вимога триматися в межах «гуманітарного треку» не поширюється на патріарха Кіріла: він насипав у «папські вуха» повний набір звичних московських кліше, заготовлених спеціально для Ватикану й особисто Папи Франциска — про «протистояння Росії та Заходу», а також про загрозу глобальної війни, яку потрібно відвернути, згуртувавшись усім християнським світом.

Утім, кілька цікавих деталей у цій зустрічі все-таки було.

По-перше, на зустрічі з патріархом Кірілом кардинала Дзуппі супроводжував віцепрезидент Спільноти святого Егідія Адріано Роккуччі. Кардинал Маттео Дзуппі давно й тісно пов’язаний із цією організацією, яку називають «паралельним дипломатичним відомством» Ватикану. Спільнота займається благодійністю по всьому світу — зокрема й в Україні. І в цій ролі має величезну вагу, яку за потреби перетворює на політичний капітал. Папа Франциск високо цінує здатність організації до миротворчості. Вибір кардинала Дзуппі як головного переговірника щодо України пов’язаний із успіхами, яких кардинал разом зі Спільнотою святого Егідія домігся в припиненні війни в Мозамбіку.

Що це означає для України? На відміну від «офіційних» дипломатів Ватикану, де є й русофіли, й прибічники України, керівники Спільноти святого Егідія — прибічники політики догоджання Москві. Достатньо нагадати, як 25 лютого 2022 року під пристойним приводом «припинення страждань цивільного населення» глава Спільноти Андреа Ріккарді опублікував заяву із закликом фактично здати Київ: «скласти зброю» й «оголосити Київ відкритим містом». Обтічне формулювання (що означає — «відкрите місто»?) дало змогу авторам звернення надалі заперечувати, що вони мали на увазі саме здачу столиці.

Риторика в стилі «догоджання людожеру» підозріло збігається і з риторикою Папи Франциска, і з бажаннями Кремля.

По-друге, патріарх Кіріл буквально поскаржився папському посланцю на особисту драму: він понад усе на світі хоче миру, бо «його паства в Росії та Україні розділена війною». Що там в УПЦ кажуть — вона «більше не МП»? Здається, свого патріарха повідомити про це вони забули. А він за них переживає, бідолаха...

Про скромність

У дні візиту кардинала Дзуппі до Москви в навколоватиканській пресі не було тексту, де б не згадувався «бунт Прігожина». Місія Дзуппі, на думку загалу, мала «особливий сенс» на тлі небувалого «випробування для Путіна».

На жаль, у жодному з цих текстів я не знайшла ні слова про те, що візит Дзуппі відбувався на тлі трагедії в Краматорську — папський посланець приїхав до Москви наступного дня після ракетного удару по кафе, повному людей, і «тлом» візиту був розбір завалів, оновлення інформації про загиблих, похорони, тривога за поранених.

Висновок простий: «випробування для Путіна» з погляду навколоватиканської преси (і, боюся, не лише преси), важливіше за чергове його злодіяння. Можна ображатися, хоча це безглуздо. Можна намагатися достукатися до тих, хто, як може, рятує власні острівці комфорту посеред хаосу, в якому тоне колись звичний світовий порядок.

Ватикан теж чіпляється за власний острівець світу, що йде в небуття, де все було відносно зрозуміло: імперії та пригноблені народи, полюси економічного тяжіння й орбіти геополітичного впливу.

Місія Дзуппі, мені хочеться вірити, завдала цій картині якщо не руйнівного, то досить відчутного удару. Важко сказати однозначно, що саме так засмутило Папу Франциска — московська зарозумілість чи вперте небажання Києва скласти зброю. Але це вже не має особливого значення — його «мирний план» нічого не вартий. І Папа має мужність це визнати.

Тому, попри все, я погоджуся з ватиканською пресою: місія Дзуппі в Москві не «провалилася». Якщо позиція Папи Франциска з «усім негайно помиритися» змінилася на «урятувати тих, кого можна», — на мою думку, це успіх. Не такий, на який міг розраховувати Папа Франциск. Але Ватикан отримав змогу скоригувати свою політику й зробив це. Став політично скромнішим. Трек, то трек. Якщо Святому престолу вдасться врятувати бодай кілька десятків заручників, не сходячи зі слизького «гуманітарного треку», це буде справжня перемога. Набагато важливіша, ніж просторікування про мир і абсурдні перформанси про «спільне горе українського та російського народу».