Онлайн-зустріч Сі, Моді та Путіна на саміті ШОС не продемонструвала ознак великої єдності — NYT

Вчора, 4 липня, відбувся саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС). Лідери трьох найбільших держав, які прагнуть змінити світовий порядок, де домінують Сполучені Штати, взяли участь у віртуальній зустрічі. Однак спільна поява не продемонструвала ознак збільшення єдності, кожен із них, здавалося, був зосереджений на власній, окремій від інших, меті, пише NYT.

Для президента Росії Владіміра Путіна це означало демонстрацію сили після заколоту “Вагнера” і спробу отримати підтримку його війни проти України.

Для лідера Китаю Сі Цзіньпіна саміт став ще однією можливістю розкритикувати Сполучені Штати, закликавши покласти край "гегемонізму" і "політиці сили".

А для прем'єр-міністра Індії Нарендри Моді, який головував на зустрічі, це був спосіб продемонструвати розширення ролі його країни і завдати ледь помітного удару своєму заклятому супернику Пакистану, закликавши інші країни об'єднатися в "боротьбі проти тероризму".

На щорічній зустрічі Шанхайської організації співробітництва у підготовлених промовах лідерів не прозвучало жодної драматичної заяви про зміну альянсів. Але форум, який був створений Китаєм і Росією у 2001 році і включає Пакистан та країни Центральної Азії - Казахстан, Киргизстан, Таджикистан і Узбекистан, дав уявлення про те, як регіональний клуб, створений для протидії західному впливу, може орієнтуватися на конкурентні пріоритети.

Не було жодної згадки про загострення напруги між Пекіном і Нью-Делі, яка підштовхує Індію до зближення зі Сполученими Штатами.

І якщо Путін сподівався, що лідери ШОС можуть виступити з гучними заявами про підтримку, щоб вплинути на його ослаблену позицію всередині країни і підтримати війну проти України, йому довелося задовольнитися загальною картиною і теплим тоном замість цього.

Що ще важливіше, для адміністрації президента США Джо Байдена і більшої частини решти світу саміт ШОС, по суті, виглядав як заява про те, що три лідери контролюють свої внутрішні проблеми і готові відкрити шлях до того, що Путін назвав новим "багатополярним" світом.

"У них усіх є стимули применшувати події і робити так, щоб все виглядало нормально. Вони показали, що все під контролем і немає ніяких розколів, незважаючи на проблеми Росії і бажання Індії розвивати зв'язки з США", - сказав доцент кафедри політології Національного університету Сінгапуру Ян Чонг.

Жоден лідер пі час саміту у вівторок не мав більшої потреби у відновленні свого іміджу, ніж Путін, який зіштовхнувся з найпотужнішим викликом своєму більш ніж двадцятирічному правлінню минулого місяця, коли бойовики "Вагнера" спробували повалити військове керівництво Росії.

Хоча Путін зміг розрядити кризу, погодившись дозволити ватажку вагнерівців Єгвєнію Прігожину виїхати до Білорусі, цей короткий заколот поставив під сумнів його авторитет і майбутнє.

Виступаючи на своєму першому міжнародному форумі після заколоту, Путін подякував державам ШОС за підтримку після повстання, яке, за його словами, не мало народної підтримки в Росії.

"Об'єднані глибокою відповідальністю за долю батьківщини, російські політичні кола і все суспільство виступили єдиним фронтом проти спроби збройного заколоту", - сказав Путін. 

Він також намагався представити саміт як знак міжнародної підтримки свого вторгнення в Україну.

Ніде ця підтримка не є більш важливою, ніж з боку Китаю — єдиної великої країни, яка надала Росії дипломатичне та економічне прикриття. Пекін пішов на це тому, що зробив довгострокову ставку на Путіна як на необхідного партнера, який кине виклик Сполученим Штатам.

Однак ця ставка далася дорогою ціною, оскільки Китай намагається налагодити відносини з ключовими економічними партнерами в Європі. Відмова засудити війну в Україні також привернула увагу світової спільноти до агресивної позиції Пекіна щодо Тайваню.

Віртуальна зустріч надала Сі можливість просунути мету Китаю - відвоювати вплив у Сполучених Штатів. Він розрекламував ШОС як спосіб "покращити глобальне управління" і просувати "модернізацію по-китайськи" - зашифрована мова, що виражає бачення світу, в якому Пекін і його партнери матимуть більший вплив на міжнародні правила і норми.

Яке місце в цьому баченні посідає Індія, ще належить з'ясувати. Найбільший стратегічний суперник Китаю, який приєднався до ШОС у 2017 році, розглядає форум як спосіб збалансувати свої зв'язки із західними країнами та відносини з Китаєм і Росією.

Індія зберегла стабільні зв'язки з РФ, переважно економічні, після того, як відмовилася засудити вторгнення Кремля в Україну. Але її відносини з Китаєм погіршилися через прикордонні суперечки і членство Індії в коаліції зі Сполученими Штатами, орієнтованій на безпеку, під назвою QUAD. Пекін розглядає QUAD як інструмент стримування Китаю.

Гучний візит Моді до Вашингтона минулого місяця посилив підозри Пекіна стосовно того, що Індія зближується зі Сполученими Штатами, аби придушити зростання Китаю.

Попри цю напруженість, Індія зацікавлена у ШОС. Вона покладається на країни Центральної Азії в питаннях постачання енергоносіїв і збереження впливу в Афганістані, що має побічні наслідки для Пакистану.

Моді високо оцінив форум як "важливу платформу" для миру і процвітання, але закликав групу засудити країни, які "використовують тероризм як інструмент своєї політики". Зауваження стосувалося Пакистану, який Індія звинувачує у спонсоруванні бойовиків у спірному регіоні Кашмір.

Аналітики вважають, що Індія не відмовиться від Шанхайської організації співробітництва і не вийде з неї, оскільки це позбавить її плацдарму в Центральній Азії і тоді країна поступиться регіоном головному супротивнику - Китаю.

Раніше CNN писав, що Путін спробує запевнити партнерів у тому, що досі твердо контролює владу, навіть після заколоту. Західні держави і спостерігачі в демократичних країнах розцінили невдалий заколот в Росії як момент слабкості Путіна. Але це може бути зовсім по-іншому сприйнято іншими авторитарними лідерами, присутніми на саміті, які раніше стикалися з власною боротьбою за владу, вважають експерти.

Про те, хто є головним бенефіціаром заколоту “Вагнера” та його нейтралізації, розмірковує Володимир Горбач у статті «Заколот «Вагнера»: три мети збройного виступу Прігожина».