Чи законні 8 років СІЗО і хто допоміг пронести вибухівку: все про вибухи у Шевченківському райсуді

Події у Шевченківському райсуді Києва залишили багато питань. Чого добивався Ігор Гуменюк, підриваючи в будівлі чи то гранати, чи саморобні бомби? Де міг їх взяти і як приховати від конвою? Чи безпечні наші суди, якщо спеціальна охорона і металодетектори не змогли запобігти шокуючому інциденту?

Деякі користувачі соцмереж зараз намагаються представити вчинок колишнього бійця добробата «Січ» як геройство зневіреної людини, а його самого - як жертву судової системи, що протримала людину в СІЗО майже 8 років, але так і не змогла довести провину.

Це було порушення? Чи це така практика, що дісталася нам від радянських часів і залишається цілком законною?

За допомогою правників KP.UA намагалася шукати відповіді.

Такий час, що можливо все

Після вибухів у Шевченківському суді міністр МВС Ігор Клименко озвучив кілька версій: вибухівка могла бути в залі, туалеті чи приміщенні (конвойній кімнаті), в якому Гуменюк забарикадувався перед тим, як бійці поліцейського спецназу пішли на штурм. Також він не виключив, що підсудний міг принести небезпечні предмети із собою. Тобто вивезти їх із слідчого ізолятора, де перебував усі роки з моменту арешту.

- Коли арештованого вивозять із СІЗО, він має пройти три огляди: перед накопичувальною (кімнатою, де чекають наповнення в автозак), перед завантаженням у спецавтомобіль та перед рамкою на вході до суду, - каже адвокат Олександр Сирота. – Все, що дозволяється ув'язненому брати із собою до суду – це матеріали щодо кримінальної справи. Я можу припустити, що якусь із перевірок було проведено недбало, але щоб усі три пропустили підозрілі предмети, повірити важко. Хоча... зараз такий час, що, здається, можливе все.

Тим часом з'явилася інсайдерська інформація, яка поки що нічим не підтверджена: ніби в камері, де містився Ігор Гуменюк, знайшли сліди вибухівки. Колишній голова Державної пенітенціарної служби, а нині адвокат Сергій Старенький нагадує, що у серпні 2018 року під час бунту бійці «Торнадо» застосовували саморобні вибухові пристрої.

– А у березні 2020 року у сміттєвому ящику на внутрішній території Лук'янівського СІЗО було знайдено дві гранати та запали до них. Тому стверджувати, що ізолятор повністю чистий від вибухонебезпечних предметів, я не брався б, - каже Сергій Старенький. – Але хочу зазначити, що Гуменюка супроводжувала Нацгвардія, а її конвоїри ретельніше за поліцію проводять огляд. Можна припустити, що гранати або їхні аналоги заарештованому передав хтось із конвоїрів дорогою до суду і допоміг пронести повз металодетектор, але це зовсім крайня версія.

Чия зона відповідальності

Для забезпечення безпеки судів у квітні 2019 року було створено Службу судової охорони. Проте в.о. керівника Віктор Мороз одразу зняв із себе відповідальність, заявивши, що конвойний вхід та конвойні приміщення у суді – це зона Нацполіції та Нацгвардії.

- Служба судової охорони відповідальна за вхід, яким користуються судді, працівники та відвідувачі судів. Це рамка та пропускники. Хоча мені не раз доводилося спостерігати, як співробітники судів проходять повз рамку, просто вітаючись з охоронцем, - розповідав нам один із співробітників столичного суду.

Отже, версія про те, що вибухівку до суду занесли, цілком має право на життя. Тим більше, що у 2004 році прецедент уже був: 9 лютого у Дарницькому районному суді столиці вибухнув пристрій, встановлений у туалеті.

На думку співрозмовника, під «підозрою» може бути евакуаційний вихід із суду, який металодетектором не обладнаний.

- Цей вихід завжди закритий, але десь ключі є. Двері повинні бути під сигналізацією і поле відеокамери, але я не можу ручатися, що вони завжди і скрізь працюють без перебоїв.

Місія нездійсненна

У те, що вибухівка могла бути захована у конвойній кімнаті, наші співрозмовники не вірять. Ці кімнати, за інструкцією, повинні перевірятися тричі на день. Найімовірніша версія про схованку в туалеті. Знову ж таки за інструкцією, відхожі кімнати повинні бути при конвойних кімнатах, але з усіх правил бувають винятки. У Шевченківському суді конвойованих водили до туалету, призначеного для відвідувачів.

– Просто перекривається вхід, і люди чекають, доки не виведуть заарештованого, – пояснює Сергій Старенький. - Туалет досить захаращений, я припускаю, що там можна було щось приховати.

Туалет розташований поблизу входу до суду. Підірвавши першу гранату, Ігор Гуменюк, очевидно, розраховував на ефект несподіванки та кинувся до пропускника. Але конвойні та охорона, які опинилися на шляху, унеможливили втечу. Підсудний закрився в конвойній кімнаті, взявши заручника з-поміж своїх супроводжуючих. Там, за версією глави МВС Ігоря Клименка, він підірвав себе під час штурму другою гранатою, поранивши двох співробітників КОРДу.

Про можливих спільників Гуменюка в поліції не говорять, хоча важко повірити, що на таку авантюру він готовий був піти один. Можливо, хтось чекав на нього біля дверей суду на машині, але план зазнав провалу.

Історія Гуменюка: перша граната була під Радою

Ім'я Ігоря Гуменюка стало широко відомим після вибуху гранати під Верховною Радою 31 серпня 2015 року. Тоді смертельні поранення отримали чотири солдати-строковики Національної гвардії, які стояли в оточенні. Більше ста людей отримали різного роду травми.

Сам Гуменюк був серед мітингувальників проти ухвалення закону «про особливий статус Донбасу». На той час він уже встиг повоювати в АТО у складі добробату патрульної служби поліції «Січ».

Тодішній міністр МВС Арсен Аваков заявив, що у Гуменюка знайшли одну цілу гранату і чеку після вибуху. Причетність пересічного міліціонера до вибуху підтверджувало зняте журналістами відео. Разом з Ігорем було затримано Сергія Крайняка, який прикривав підготовку до вибуху димовою шашкою. Заарештованих взяла під своє крило "Свобода", яка багато разів просила суд випустити підозрюваних на поруки.

Сергій Крайняк вийшов із СІЗО через 4,5 роки. Клопотання про зміну запобіжного заходу Ігорю Гуменюку не задовольнили жодного разу.

Зараз багато юристів та активістів звинувачують у його загибелі прокуратуру, яка наполягала на утриманні обвинуваченого в СІЗО, і суд, який не поспішає виносити вирок. Мовляв, 8 років утримання під вартою – це довготривале катування, яке довело людину до відчаю.

Позиція ЄСПЛ: це порушення, але не катування

В даний час закон встановлює граничний термін тримання під вартою тільки для досудового слідства: 6 місяців у кримінальному провадженні за злочинами невеликої або середньої тяжкості, 12 місяців - за тяжкими або особливо тяжкими злочинами. У випадку з Гуменюком цієї норми було дотримано.

Щодо судового слідства, то Кримінально-процесуальний кодекс говорить лише про «розумні терміни», не роз'яснюючи, що це таке. Подовжуючи тримання під вартою, суд зазвичай посилається на аргументи прокуратури та своє внутрішнє переконання.

- Фактично терміни тримання під вартою обмежені терміном покарання, яке загрожує обвинуваченому. Наприклад, якщо максимальна санкція статті 12 років, то після закінчення цього часу людину з-під варти мають неодмінно звільнити, але суд триває. Ігор Гуменюк, обвинувачений у смерті чотирьох співробітників правоохоронних органів та за низкою інших тяжких статей, «йшов» на довічне ув'язнення, - зазначає адвокат Сергій Старенький.

Водночас є позиція Європейського суду з прав людини, яка свідчить, що тримання під вартою понад п'ять років без вироку є порушенням права на справедливий суд. Але до тортур ЄСПЛ таку ситуацію не прирівнює.

Спроби обмежити термін судових процесів робилися багато разів. Зокрема, у серпні минулого року Кабінет міністрів вніс до Ради законопроєкт № 7688, яким пропонувалося обмежити сукупний термін утримання під вартою під час судового розгляду до:

• 12 місяців з нетяжких злочинів,
• 24 місяців з тяжких злочинів,
• 48 місяців за особливо тяжкими.

Карта законопроєкту на сайті Верховної Ради свідчить, що законопроєкт лежить без руху.

Думка адвоката

«Він постійно думав, що дадуть довічне, і дуже просився на фронт»

KP.UA поспілкувалася з одним із адвокатів Ігоря Гуменюка – Олександром Свиридовським

- Олександре, чому так довго тягнеться суд? Це суб'єктивні чи об'єктивні причини?

– Причини різні. Наприклад, кілька разів змінювався склад суду. Я звертаю увагу: Шевченківський суд начебто у Києві, а комп'ютер чомусь весь час обирає для розгляду цієї справи суддів – вихідців із Донецького регіону. Один йде у відставку або на лікарняний, інший приходить такий самий.

– Регіон має якесь значення?

- Безперечно. Ця справа політична, мені здається, що хтось хоче, щоб призначали суддів, які більш контрольовані.

– Але були й проблеми із судом присяжних.

– Перший склад сам усунув деяких присяжних, бо пропускали засідання. Коли розпочалася повномасштабна війна, майже всі присяжні втекли з України. У нас 2022 року справа майже не розглядалася.

А потім двом присяжним виповнилося 65 років. Одного – молодого - мобілізували, і його не було ким замінити. Призначили новий суд присяжних, і справу почали слухати спочатку.

- Ви казали, що у рамках справи виграли Європейський суд.

- Європейський суд вважає, що утримання під вартою понад 5 років – це надто великий термін, і органи судової влади мають дуже ретельно обґрунтовувати своє рішення, наприклад, новими обставинами. У нашій справі є рішення ЄСПЛ «Крайняк проти України». Подавали дві заяви. Одну писав Крайняк - інший обвинувачений. Другу – Крайняк та Гуменюк.

Друге незабаром має розглядатися, а на першому Європейський суд констатував, що український суд не виявив достатньо старанності і не навів достатньо підстав для продовження тримання під вартою. Я на цій підставі заявляв відведення останньому судді, але ніхто не реагує.

- Відведення судді теж спричиняє зволікання у розгляді справи.

- З одного боку – так. Але що робити, якщо суддя повністю порушує право на захист. Зараз, коли розпочався новий розгляд справи, він замість прокурора оголошує нібито докази провини, не дає мені слова, поки не вивчить справи, вибірково зачитує те, що вважає за потрібне.

Я казав судді, що він підтримує звинувачення замість прокурора. Немає інших способів реагування на такі дії, окрім заяви про відведення.

- Із резонансних постмайданівських справ лише Ігор Гуменюк залишався під вартою. Група Віти Заверухи, які звинувачуються у вбивстві Олеся Бузини, давно на волі. Їхні справи теж тягнуться до нескінченності, але тут претензій ні в кого немає.

- Я багато разів неофіційно розмовляв із суддями апеляційної інстанції. Там розуміють, що у нашій справі є порушення. Але кажуть: ми не хочемо втручатися, нехай запобіжний захід змінює перша інстанція.

Ми оскаржували кожне рішення Шевченківського суду – понад 30, але апеляція на себе відповідальність брати не хоче.

- Під час перебування у СІЗО у Гуменюка були проблеми, чи він скаржився на умови, співкамерників?

- Ні, він нічого про це не говорив, хоча я його постійно запитував. Ігор останній рік був дуже пригніченим, але не через погане утримання.

- Із СІЗО підзахисні намагаються вирватися до колонії, бо там трохи більше свободи пересування та є можливість просити умовно-дострокове. Але Ігореві загрожував довічний строк – та ж камера.

- Він постійно думав, що дадуть довічне, він постійно просився на фронт. Адже інших ув'язнених відправляють, а він теж має бойовий досвід.

Писав заяви... Але ж йому сказали: воювати не пустимо, а на обмін не хочеш? Можемо включити до списків.

- Це, напевно, був недобрий жарт.

- Ні, серйозно, начальник якийсь говорив. У політичному сенсі це могло б скомпрометувати «Свободу», і справа втратила б актуальність – обвинувачений втік до Росії.

- Ви знаєте, що Ігор підірвав у суді – гранату чи саморобну вибухівку? Пишуть різне.

– Не знаю, ніхто нічого не знає. Я був у суді, у залі. Спочатку почули, як удари об метал, ми навіть подумали - прильоти, може. Потім звуки точно як вибухи. А потім – автоматна черга. Сам дуже шокований тим, що сталося.

- Ви казали, що припускаєте: Гуменюка міг застрелити КОРД.

- Можливо, але точно нічого сказати не можу, поки не буде експертного висновку про смерть.