Фактор страху: як Заходу вийти з геополітичного глухого кута

27 червня цього року, одразу після пригожинського путчу в New York Times вийшла нова колонка Томаса Фрідмана «Що сталося з Путіним?».

Використовуючи художні прийоми, зокрема порівнюючи події пригожинського бунту з трейлером фільму про Джеймса Бонда, Фрідман стоїть на своєму і вкотре наголошує на могутності Путіна, називаючи його людиною «з кам'яним серцем».

У статті Путін виставлений рішучим, наприклад, сказавши Олександру Лукашенку, що хоче вбити свого віроломного командира-найманця, «роздавити його, як жука».

Суть усієї колонки зводиться до того, що думку Фрідмана, «все ускладнюється через баланс сил Путіна з рештою світу, тому що нам на Заході треба побоюватися слабкості Путіна не менше, ніж його сили.

Ви також можете отримати заворушення чи громадянську війну та розпад Росії на феодальні володіння воєначальників/олігархів.

Це не захист Путіна. Це вираз люті з приводу того, що він зробив зі своєю країною, перетворивши її на бомбу сповільненої дії, розкидану по 11-ти часовим поясам. Путін узяв у заручники весь світ».

Інші західні ЗМІ, політики та лідери громадської думки також розгорнули суспільний дискурс у бік збереження режиму Путіна як меншого зла.

Але розмови про збереження режиму Путіна – це лише верхівка айсбергу. Під водою захований справжній дискурс про геополітичний баланс у Євразії.

Едвард Люттвак, екс-радник з безпеки президента США Рональда Рейгана, заявив, що США не можуть собі дозволити, щоб РФ програла у цій війні, оскільки це може призвести до її розпаду. Це, у свою чергу, означає, що одразу після руйнування РФ Монголія, Казахстан та інші країни Центральної Азії перейдуть під контроль Китаю.

Тобто Захід зайшов у геополітичний глухий кут, з якого теоретично є три виходи:

Перший. Перемога над Росією з подальшою її трансформацією у нормальну державу, створення умов для приходу до влади лібералів, включення Росії у світовий економічний та політичний простір.

Варіант утопічний, оскільки російське суспільство не має запиту на ліберальні цінності та інститути демократії, і жодної демократичної Росії не буде. Навпаки, у перспективі найближчих як мінімум 20 років це буде перманентно агресивний тоталітарний монстр.

Більше того, не зайвим буде нагадати, що саме «включена» до економіко-правового простору, зокрема європейського, Росія розв'язала агресивну війну проти України.

Другий. Зберегти чинний режим

Захід нібито побоюючись непередбачуваності (можливого розвалу РФ після воєнного розгрому чи приходу радикалів) спробує знайти формулу збереження режиму Путіна.

На даний момент серед західних політичних еліт все ще існує дуже поширена думка, що це може запобігти подібному сценарію розвитку політичної системи в РФ.

Але, по-перше, висловлювання та дії, які виходили з такого розуміння, вже призвели до вельми суттєвих репутаційних втрат у низки лідерів провідних держав Європи та Азії.

Цих втрат можна було б гарантовано уникнути, якщо нарешті зробити хоча б припущення про несуб'єктність Путіна.

По-друге, щодо побоювання приходу до влади радикалів необхідно зауважити, що вони вже прийшли. Режим Путіна – це вони і є, просто в періоді активної мутації, що вже завершується .

І варіанта перешкодити цьому процесу не проглядається.

Ідеологи та практики «російської консервативної революції» вже пройшли більшу частину шляху до безроздільної влади спецслужб.

Ініціатори керованої революції вже:

1) організували і здійснили Вторгнення - свідомо агресивну війну (тобто. пройшли найскладніший в організаційному сенсі етап, про який ми писали тут;

2) ведуть війну строго певним способом – найбільш варварським та злочинним по відношенню до України та одночасно найбільш руйнівним для існуючої системи в РФ;

3) вони вже здійснили повне юридичне «закукліваніє» своєї внутрішньої та зовнішньої політики (а головне – економіки) шляхом розриву понад півсотні міжнародних договорів та відходу таким чином з-під економічного та політичного міжнародного арбітражу;

4) розпочали організацію Смути – дезінтеграцію та руйнування існуючої системи влади в країні та створення суспільного запиту на нову модель – новий суспільний договір (елементи цього процесу: пригожинський заколот та вибухоподібна активізація радикальних ура-патріотів);

5) активно здійснюють перетворення авторитарної російської держави на надтоталітарну (все більш репресивні закони та способи їх практичного застосування створюються буквально щодня);

6) впритул підходять до передачі тіньового арбітражу від т.зв. «феодальних» етнічних кримінальних структур до контрольованих із центру т.зв. «придворним» (спостерігаємо початок процесу);

7) починають озвучувати пропозицію щодо необхідності нової системи побудови влади в країні на базі нової конституції з легальним (конституційно закріпленим) домінуванням спецслужб (спостерігаємо початок процесу).

Зважаючи на те, що Захід об'єктивно не може якось завадити цьому процесу, звідси напрошується третій варіант!

Третій. Військова перемога над Росією розуміється як розгром її армії вторгнення, що знаходиться на українській території.

При цьому доведеться де-факто погодитися з керованою революцією в Російській Федерації і дозволити російським спецслужбам закінчити процес трансформації в надтоталітарну державу.

Для розгрому армії вторгнення на українській території дати Україні потрібну зброю, включаючи літаки, далекобійні ракети та іншу необхідну ефективну зброю.

Не боятися червоних ліній!

Головний страх Заходу – втрата контролю центральної влади РФ над ядерною зброєю. Насправді, це блеф – керована революція цього не передбачає.

Другий страх Заходу – застосування путінським режимом тактичної ядерної зброї (керована революція такого варіанту також не передбачає, про що наполегливо говорять її спікери);

Третій страх Заходу – фактична передача Росією суверенітету Китаю.

Насправді суверенітет – це і є справжня мета керованої революції (і т.зв. СВО як її найважливішого інструменту). Суверенітет сприймається як повний контроль нової еліти з усіх процесів у державі. І саме тому про передачу його Китаю не може бути й мови.

Як пишуть самі російські блогери: «Повний суверенітет — це можливість влади всередині держави витворяти будь-що зі своїми людьми, і ніхто ззовні не має права втручатися».

Саме з такого прагматичного розуміння має виходити Захід, особливо з урахуванням того, що ідеологи керованої революції намагаються закріпити статус спецслужб у новій конституції Росії за аналогією з Корпусом вартовими в Ірані. Отже такий стан справ зафіксується як мінімум на 20 років.

Захід повинен погодитися з тим, щоб вибудовувати фізичну, економічну, політичну, дипломатичну та морально-психологічну Стіну між міжнародною коаліцією демократичних країн та тоталітарною Росією.

Найважливіша роль у побудові проекту «Стіна» має бути відведена Україні, яка насправді довела можливість відстоювати демократичні цінності цивілізованого світу.

При цьому третій варіант повинен влаштувати абсолютно всіх:

- Захід

консолідується навколо лідерства Сполучених Штатів, отримуючи на багато років геополітичне «пугало» у вигляді нової надтоталітарної Росії,
модернізує свій ВПК та проводить реіндустріалізацію,
видавлює Росію з усіх перспективних ринків,
взаємодіє з Росією на власних умовах, оскільки має успішний досвід комунікацій із авторитарними, тоталітарними та корумпованими режимами.

- Україна – звільняє території, вбудовується у міжнародний розподіл праці, бере на себе значну частину функціоналу із захисту Заходу від Росії;

- Росія – спецслужби отримують бажане – безроздільну владу, беруть під контроль ситуацію в країні та ядерну зброю.

***

Критерієм лідерства Заходу є його рішучість у кризові моменти світової історії.

У цьому випадку здатність забезпечити майбутній мир в Україні саме на українських, а не російських умовах.

За цим уважно стежить увесь світ, і найменша слабина може це лідерство похитнути.

Захід не може собі дозволити припуститися помилки за таких неймовірно високих ставок.