Казахшисти й укронацики. Як порівняння опонентів із фашистами служить пропаганді

Порівняння ворогів Росії із «нацистами» чи «фашистами», здається, входить до посадових обов’язків російських пропагандистів. Наприкінці червня команда «Детектора медіа» фіксувала від росіян навіть «казахшистів». Вживання таких слів до народів чи етнічних груп може свідчити про їх дегуманізацію, аж до виправдання воєнної агресії проти них. Поза російською пропагандою порівняння опонентів із «нацистами» чи «фашистами» практикують також різноманітні політики й активісти. Так вони намагаються привернути увагу до проблем чи показати неможливість прийняття якоїсь позиції.

«Детектор медіа» розповідає, як порівняння опонентів із «нацистами» чи «фашистами» працює в політиці і пропаганді.

19 червня 2023 року українські телеграм-канали поширили відео росіянина, який скаржився, що в Казахстані скасували концерт російського співака Григорія Лепса. За кілька днів до цього Лепс разом зі ще кількома російськими артистами пообіцяв виплачувати мільйон рублів кожному, хто підіб’є танк, який Силам оборони України надали партнери. Тож росіянин на відео обурювався: «Якщо я правильно розумію, то казахшистам подобається, коли німецькі, британські та американські танки їдуть територією Росії. Вони скасовують концерти людей, зокрема Лепса та Баскова, на своїй незаконній території... Невже уряд цієї незаконної російської території на чолі з Такайовим не розуміє, що вони посилюють міжнаціональний конфлікт і ворожнечу».

У цій промові чоловік застосував тактику пропаганди «навішування ярликів»: прирівняв громадян Казахстану до фашистів через те, що вони лобіювали скасування концерту російського артиста, який підтримує вторгнення Росії в Україну.

Таке «навішування ярликів» є небезпечним прецедентом. Адже спочатку порівняння із фашистами працюють як образи, але з часом можуть стати синонімами чи частинами сленгових назв народів, які росіяни вживають як належне. Доказ цього — демонізація українців, яку російська пропаганда розвинула після 2014 року. Спочатку вони через кіно і виборчі кампанії закріпили серед споживачів пропагандистських меседжів образ українців як прихильників нацистів. Далі пропагандисти підвели під цей образ тих, хто виступив проти Віктора Януковича у 2013 році. Весною 2014-го під приводом захисту кримчан від так званих нацистів Росія окупувала Крим і цим же аргументом виправдовувала окупацію частини Донецької та Луганської областей.

Під час повномасштабної війни порівняння українців з «еталоном зла», яким у російській пропаганді, як правило, постає Німеччина 1934–1945 років, є повсякденною практикою російських пропагандистів. Для закріплення стереотипу пропагандисти намагаються знайти докази нацистської символіки, яку начебто носять українські військові й політики. У 2022 році вони навіть подавали російських школярів, які стали у вигляді двох п’ятірок, як українських дітей, що зображають свастику.

Російські пропагандисти зазвичай вживають слова «фашисти» і «нацисти» як синоніми. Хоча ці терміни стосуються різних держав і соціальних рухів. Фашисти — ідеології диктаторського режиму Італії між 1922 і 1943 роками. Нацисти — ідеології, представники якої прийшли до влади в Німеччині у 1934 році й керували цією державою до кінця Другої світової війни. Кожна з цих ідеологій є тоталітарною й націоналістичною. Головна різниця між ними в тому, що фашисти ставили за основу державу, а в нацистів головною цеглиною була расова чистота.

Для тих, хто давно зазнає впливу російської пропаганди і підтримує російське вторгнення в Україну, саме лише порівняння українців із фашистами чи нацистами має слугувати поясненням того, чому з українцями треба боротися на боці Росії. Одним із доказів того, що подібні образи працюють, є сербський націоналіст Братислав Живкович, який використовує риторику про «фашистів-українців», так я це робить російська пропаганда. За даними Центру стратегічних комунікацій, він брав участь в окупації Криму і змінив громадянство Сербії на російське. На початку лютого 2022 року Живкович сказав: «Мій обов’язок взяти до рук зброю, коли фашисти знову прийшли на мою землю».

За словами історика Тімоті Снайдера, представники держав-агресорок називають представників опонентів фашистами, тому що це спантеличує і відвертає увагу від дій агресорів. Ще таке спантеличення застосовують у тактиці пропаганди «велика брехня»: аудиторії пропонують неймовірну історію, яку неможливо логічно спростувати чи підтвердити, тож залишається лише прийняти її на віру. Найкраще «велика брехня» працює в суспільствах, де панівний режим контролює медіа й може наполегливо повторювати потрібне повідомлення до того моменту, поки люди не перестануть сумніватися. Останній доказ того, що при контролі над популярними медіа можна дегуманізувати будь-яку суспільну групу, — російське вторгнення в Україну. А також геноцид народу тутсі в Руанді, де «Вільне радіо і телебачення тисячі пагорбів» поряд із розважальними програмами поширювали пропаганду і розпалювали ворожнечу.

Слово «фашисти» використовують і політики. Наприклад, у травні 2023 року голова уряду Косово Альбін Курті під час чергового загострення конфлікту між албанцями й сербами, коли постраждали миротворці ООН, назвав сербських опонентів «фашистськими бандами». Варто зазначити, що після цього діалог між опонентами продовжився. Тож політики використовують «фашистів» радше як суто емоційний ярлик. Російські пропагандисти використовують порівняння з «фашистами» чи «нацистами» задля підготовки до масових демонстрацій, воєнних дій чи виправдання агресії.

Для привернення уваги до російської агресії проти України українські громадські активісти теж використовували слово «фашисти» щодо росіян. Наприклад, під час святкування 9 травня 2022 року українська активістка Ірина Земляна так назвала російського посла в Польщі Сергія Андрєєва. Це порівняння й обливання фарбою спрацювало як нове нагадування про російську агресію.

В Україні після повномасштабного російського вторгнення Росії набув популярності термін «рашисти». Він, імовірно, виник у 2010 році як публіцистична характеристика росіян. Вживання терміна активізувалося після 2014 року. Колумніст «Детектора медіа» Борис Бахтєєв наголошує, що термін «рашизм» є публіцистичним. І доцільніше було б називати росіян «фашистами», адже політичний режим у Росії має ознаки фашизму: у Росії є ідеологія, яку просуває держава через масову культуру, релігію й освіту. Ця ідеологія регламентує всі сфери життя. Також є культ вождя, чиє перебування при владі пропагандисти подають як запоруку існування держави. У Росії владу в державі утримує одна політична партія, яка повністю контролює виконавчу владу. Там відсутні вільні вибори, а виявлення незгоди й опозиційна активність веде до репресій. Під таким кутом зору намагання росіянами виставляти українців фашистами вписується в тактику пропаганди «віддзеркалення», — коли на опонентів перекладаються негативні риси режиму, на який працюють російські пропагандисти.

В Україні є спроби введення формулювання «рашисти» в законодавче поле. У травні 2023 року Верховна Рада України підтримала постанову «Про використання політичним режимом Росії ідеології рашизму, засудження засад і практик рашизму як тоталітарних і людиноненависницьких». У заяві перелічені злочини російського режиму, заклики до міжнародної спільноти припинити співпрацю з Росією, а також об’єднатися в подоланні загроз миру, які створює Росія.

Наявність спільної термінології допомагає полегшувати донесення інформації. При цьому варто уникати надмірної заідеологізованості і вживання яскравих термінів, адже їхня яскравість і оманлива очевидність є також їхньою головною вадою. Є ризик, що ніхто не захоче заглиблюватися в деталі подій. І почне сприймати ситуацію як частковий випадок яскраво названого явища.

Наприклад, будь-яка новина про воєнний злочин росіян може почати виглядати як: «Рашисти вчинили ще один злочин». А реакція на неї буде: «А що дивного? Вони ж рашисти, що від них ще чекати?». Коли такий стереотип зафіксується, то новини про воєнні злочини росіян в Україні можуть перестати привертати увагу, а жертви будуть сприйматися як закономірне явище. Наприклад, частина росіян і прихильних до них користувачів соцмереж сприймають бомбардування цивільних в Україні як належне. Для них бомбардування вписується у сформовану пропагандистами картину світу і є «помстою укрофашистам за те, що вони бомбили Донбас» чи «карою нацистам, які захопили владу в Києві».

Називаючи своїх опонентів фашистами й нацистами, Росія дегуманізує їх і водночас намагається віддзеркалити власні злочини. Такі порівняння виконують також виправдальну функцію для Росії, адже якщо українці чи хтось інший — фашисти й нацисти, їх, мовляв, потрібно зупиняти, знищувати, запобігати злу. Подібна риторика потрібна Росії для розмиття реальності й усталення думки, що агресором є не вона, а інші.