Віддати Україні належне. Чому ЗСУ не потрібні американські контрактні інструктори

Як "зеленого берета"-початківця на курсах спецпризначенців армії США мене вчили готувати програми навчання для партнерських сил на місцях. Я навчився оцінювати, які аспекти організації і тактики нашого партнера працюють і зберігати їх, навіть якщо вони відрізняються від наших власних. Уперше я зіткнувся з цим підходом, будучи молодим лейтенантом піхоти в Україні, а потім ясно побачив на прикладі Афганістану, де отримав свій зелений берет через рік.

Фокус переклав новий текст Руді Вайша, присвячений підготовці української армії.

Тому я був спантеличений тим, що Ерік Крамер і Пол Шнайдер — обидва "зелені берети", як і я, які служили в Афганістані, — виступають за підхід до підготовки українських військ, за якого цей урок забувається. У статті "Що потрібно робити українським збройним силам, щоб перемогти" Крамер і Шнайдер рекомендують західним контрактним інструкторам проводити 30-денні тренування для українських військ. Крамер і Шнайдер називають відсутність децентралізованого командування та загальновійськового маневру, неефективну підготовку, неорганізовану логістику й технічне обслуговування, а також недоцільне використання сил спеціальних операцій основними факторами, що "можуть зашкодити успіху поточного наступу" та, ба більше, всієї військової операції. У сукупності це має такий вигляд, ніби українські військові нічого не роблять правильно. Висновок Крамера та Шнайдера: західним контрактним інструкторам необхідно проводити 30-денні заняття з українськими батальйонами легкої піхоти. Ця стратегія, за їхнім сміливим твердженням, схилить шальки терезів на користь України та забезпечить перемогу, оскільки "історія показує, як добре навчені та правильно керовані військові можуть перемогти погано навчену армію".

Цей підхід не тільки ігнорує уроки кваліфікаційного курсу спецпризначенців, а й не враховує величезні досягнення українських військових. Крамер і Шнайдер не наводять жодних доводів на користь того, чому західні підрядники можуть керувати військовою модернізацією України краще, ніж НАТО, і їхній план не виправляє виявлені ними проблеми. Можливо також, що, будучи власниками компанії з обмеженою відповідальністю, яка надає західні військові тренінги, вони занадто оптимістично оцінюють потенційну результативність своїх послуг.

Натомість американські військові та партнери з НАТО мають продовжувати навчання українських військ, як вони й роблять із 2015 року. Їхня допомога варіювалася від формування сержантського корпусу до навчання командування місією, тактики, надання першої допомоги, протидії саморобним вибуховим пристроям і багатьох інших речей. Ця підготовка принесла свої плоди в лютому 2022 року та продовжує приносити їх сьогодні.

Віддати Україні належне

Українські збройні сили значно покращилися з 2015 року. Як зазначив минулої весни Ліам Коллінз, починаючи з 2016 року, Україна провела масштабні реформи в галузі "командування та управління, планування, операцій, медицини та логістики, а також професійного розвитку збройних сил". Говорячи конкретно про командування та управління, Коллінз зазначив, що "українське військове мислення, яке тепер дозволяє молодшим командирам ухвалювати рішення на полі бою", зробило величезний внесок у відбиття російського наступу на початку війни. Оцінка Коллінза заснована на глибокому досвіді консультування українських військ. Насправді, на відміну від багатьох, Коллінз передбачав, що українці не зазнають краху відразу після вторгнення.

Американські військові й інструктори НАТО зробили свій внесок у ці зміни. Будучи лейтенантом 173-го повітряно-десантного полку, я брав участь у першій ітерації операції "Безстрашний вартовий" у 2015 році, де ми навчали дві роти й батальйонний склад Української національної гвардії на Яворівському полігоні. Навчання включало бойові стрільби відділення та взводу, медичну підготовку, протидію безпілотним повітряним системам і процедури командування військами. Відтоді пропускна здатність збільшилася до п'яти батальйонів на рік, а обсяг підготовки розширився. Водночас 10-та група спецпризначенців та інші підрозділи допомогли українським військовим створити власні сили спеціальних операцій, які володіють різними навичками — від тактики дрібних підрозділів до ведення нетрадиційних бойових дій. Крім того, британські військові навчили майже 20 тисяч українських солдатів усього, починаючи від логістики та закінчуючи застосуванням артилерійського озброєння.

Тут варто зробити невелику паузу та згадати, що Україна почала серйозно модернізувати й удосконалювати свої збройні сили всього дев'ять років тому. Сьогоднішні українські військові невпізнанні порівняно з українськими військовими зразка 2014 року. Деякі інші пострадянські країни працюють над вестернізацією вдвічі довше, і їм ще належить пройти цей шлях. У цьому контексті прогрес України вражає, і очікувати, що українські збройні сили стануть такими ж, як і західні армії, нерозумно.

Важливо зазначити, що ефективність підготовки США та НАТО була переконливо продемонстрована успіхами України на полі бою. В перших же боях українські війська врятували Київ від окупації. Потім, минулої осені, українці відкинули росіян назад, відвоювавши понад 6 тисяч квадратних кілометрів під час двотижневого наступу. Наразі українські війська домагаються стабільних, хоча й повільних успіхів під час свого нового наступу. Описуючи нещодавній наступ українських військ, один російський військовополонений сказав, що українці "відкрили по нас вогонь із танків, мінометів, артилерії", а незабаром за ними пішла піхота, яку навели на ціль за допомогою MaxxPro. Це схоже на загальновійськовий маневр і добре відпрацьоване ешелонування вогню. Все це різко контрастує з тим, як розгорталися події у 2014 році в Криму та на Донбасі.

Хоча про це мало пишуть, український військовий застосунок ГІС "Арта", прозваний "артилерійським убером", успішний саме завдяки культурі, що вітає командування місіями й інновації. ГІС "Арта" з'єднує ідентифікатори цілей (безпілотники, розвідувальні елементи та війська на передовій) зі знищувачами цілей (озброєні безпілотники, артилерійські та мінометні групи) для швидкого знищення російських військ. Щойно ціль ідентифіковано та передано всім складовим у межах досяжності, будь-який офіцер вогневої підтримки може негайно ухвалити рішення відкрити вогонь на ураження. ГІС "Арта" дозволяє українським військам наводити снаряди на ціль протягом 60 секунд після ідентифікації.

Наведемо ще один приклад: українські солдати швидко освоїли ракетну систему Patriot. Українці були повністю навчені роботи з цією системою протягом кількох тижнів. Інші українські підрозділи також пройшли підготовку за системами Patriot у Європі разом із німецькими та голландськими військовими інструкторами. Трохи пізніше українці, як повідомляється, збили "гіперзвукову" ракету "Кинджал" за допомогою батареї Patriot.

Невідповідність проблеми та рішення

Навіть якби українські війська не демонстрували таких успіхів, західні підрядники все одно не розв'язали б їхньої проблеми. Крамер і Шнайдер стверджують, що суть проблеми полягає в культурі. Старші українські офіцери, за їхніми словами, виховані в дусі радянської епохи, яка виключає командування місіями, що, зі свого боку, не дає змоги використовувати загальновійськовий маневр як тактичний підхід. Якщо справа йде саме так, то 30-денні тренувальні ротації, орієнтовані на легкі піхотні батальйони, нічого не виправлять.

По-перше, метою їхньої програми є командири молодшої та середньої ланки в легких піхотних батальйонах (хоча в інших місцях вони припускають, що через їхню програму можуть проходити цілі бригади). Однак, за власними спостереженнями авторів, саме ця когорта вже перебирає на себе командування місіями. Як навчання їхнього командування місіями може щось змінити, якщо старші командири все ще надто бояться ризику та не хочуть пробувати щось нове? По-друге, створення сильного сержантського корпусу — критичного компонента командування місією та маневреної війни — потребує часу та великих інвестицій. Українські підрозділи вже проходять підготовку на рівні батальйону та нижче, включно із загальновійськовою та силовою підготовкою. Але, перефразовуючи істину армійського спецпризначенця, неможливо створити надійний сержантський корпус уже після настання кризи.

По-друге, спеціальні проблеми логістики й технічного обслуговування не можна вирішити за 30 днів. Крамер і Шнайдер пишуть, що "технічне обслуговування ґрунтується на канібалізації озброєння, торгівлі між підрозділами та відновленні на полі бою". Це, зі свого боку, визначає, "як бронетехніка, механізовані транспортні засоби й артилерія використовуються в бою", уникаючи маневрів об'єднаними озброєннями. Але ця оцінка не враховує контекст і характер боротьби, яку ведуть українці. Можливо, їхній підхід до обслуговування зумовлений прагненням рівномірно розподілити мізерні ресурси. Або, можливо, ця тактика є раціональним розрахунком для захисту своїх дорогих активів, коли немає гарантії заміни або ремонту деталей, особливо з урахуванням хиткої підтримки Заходу. Можливо, натомість такий підхід є результатом старості обладнання, яке західні країни відправляють в Україну. Ба більше, ці проблеми логістики масштабніші за рівень батальйону чи бригади, і тому покращення підготовки на цих рівнях не призведе до зникнення цих проблем.

Після виведення військ із Афганістану деякі американські військові, схоже, дійшли висновку, що уроки цього конфлікту не мають сенсу у світі суперництва великих держав. Однак у нещодавній доповіді Спеціального генерального інспектора з відновлення Афганістану є уроки, які можна перенести на Україну. Розглянемо другий урок із цієї доповіді, який стосується термінів. За словами генерального інспектора, "уряд США постійно недооцінював кількість часу, необхідного для відновлення Афганістану, і створював нереалістичні терміни й очікування". Крамер і Шнайдер ризикують припуститися тієї самої помилки, коли стверджують, що культурні й організаційні проблеми можна розв'язати за допомогою серії місячних заходів із підготовки інструкторів.

Нарешті, важливо відкрито розглянути конфлікт інтересів Крамера та Шнайдера. Вони пишуть, що навчання, якого потребує Україна, "можуть провести західні військові інструктори, які працюють із українськими військовими ветеранами". Автори є співзасновниками Ukraine Defense Support Group — компанії з обмеженою відповідальністю, що забезпечує військову підготовку та наймає "західних і українських бізнесменів, [і] західних військових ветеранів". Такий досвід може змусити їх переоцінити здатність військових підрядників забезпечити Україні перемогу над Росією.

Інший підхід

Якщо допомога НАТО не працює, то існує інший перевірений метод підготовки військ у розпал війни, який не потребує залучення контрактних інструкторів. На початку кампанії в Північній Африці британська армія зазнавала низки страшних поразок від нацистів із 1941 по 1942 рік. У своїй роботі "Небезпечні зміни" Кендрік Куо пояснює ці невдачі хибною вірою британської армії в те, що самі лише бронетанкові частини здатні завдати вирішальної поразки ворогу. На щастя, британці вчилися на своїх помилках. Після битви при Алам-ель-Хальфі наприкінці літа 1942 року "британські війська реорганізовувалися та тренувалися майже два місяці". Керівництво британської армії виявило помилки у своїй тактиці та перенавчилося на "правильні принципи" Першої світової війни. Куо пише, що генерал Монтгомері "реорганізував і перенавчив піхоту, бронетехніку й артилерію для проведення скоординованих цілеспрямованих боїв, придатних для Західного фронту". В наступній битві, у другій битві при Ель-Аламейні, британська армія розгромила Африканський корпус Роммеля. Через сім місяців, у травні 1943 року, сили Осі в Африці були розгромлені. Через рік після початку війни в Україні українці мають найкращі можливості для виявлення своїх тактичних недоліків і відповідної адаптації, як це зробили британці в Другій світовій війні.

На початку першої ротації операції "Безстрашний вартовий" у 2015 році деякі з моїх українських партнерів скептично ставилися до наших пропозицій і розглядали навчання радше як дружній обмін досвідом. Наприкінці цих двох місяців вони повністю змінили свою думку. До 2019 року мої колеги з 10-ї групи спеціального призначення, повертаючись із України, розповідали мені, з яким нетерпінням українці чекають на тренування з американськими військовими.

Сьогодні Україна показує чудові результати у важкій боротьбі за своє виживання, набагато перевершуючи очікування багатьох аналітиків. Щоб досягти цього, українські збройні сили провели значні реформи й досягли величезних успіхів у модернізації. Попри всі свої недоліки, наявна модель навчання з НАТО має тривати, оскільки вона продемонструвала свою ефективність, навіть якщо українські збройні сили не будуть повністю схожі на армію західного зразка.

Про автора

Руді Вайш — офіцер армійського спецпризначення та стипендіат генерала Вейна А. Даунінга, наразі здобуває ступінь магістра в Школі Флетчера. Думки, висловлені тут, належать тільки автору та не відображають точку зору армії США або Міністерства оборони.