Вкрасти все: слідом за шахтами Донецька Росія «допилює» металургію Маріуполя

У 2014 році майбутні окупанти окремих районів Донецької та Луганської областей виводили людей на мітинги зі слоганами на кшталт «Досить годувати Європу!» і «Не віддамо наші шахти!». Краснобаї-оратори на площах запевняли, що Захід спить і бачить, як знищити промисловість Донбасу, годувальника всього і вся, перетворити шахти та заводи на барбершопи та кав'ярні, а шахтарів та металургів зробити обслуговуючим персоналом. Щоб не допустити такого неподобства, окупанти розвалили всю промисловість Донбасу самі. «Інакше це зробили б солдати НАТО!»…

«Пиляйте, Шуро, пиляйте»

Досі не віриться, що донеччани та луганчани повелися на такі абсурдні докази російських пропагандистів, які обіцяли розквіт промисловості, щойно зміняться прапори. Приклад недалекої в усіх відношеннях Росії, де страйкували ростовські шахтарі, що не бачили зарплат, а нижньотагільські і магнітогірські металурги засмучувалися через зниження світових цін на метал, мало кого змусив задуматися - на біса Росії ще і донецькі проблемні шахти, і меткомбінати з розірваним виробничим ланцюжком? Невже хтось думав, що з окупованими регіонами хтось чесно торгуватиме?

Через дев'ять років визнали навіть найупертіші: ні Донецьк, ні Луганськ не потрібні Росії як промислові активи. Розвивати і модернізувати – довго і дорого, а ось розпиляти та затопити – саме те. На поодиноких торгових угодах, коли покупець заплющував очі на донецьке вугілля та метал і вірив, що все «зроблено в Туреччині/Китаї/Росії», промисловість не відродити. Тож треба виколупати із залишків шахт і заводів усе, що становить якусь матеріальну цінність, відвезти та продати. А там хай як хочуть, так і розбираються.

Під цією егідою на окупованих територіях розбирається, пиляється, викопується все те, що раніше давало регіону життя. Перетворення промислового Донбасу на голий степ – лише питання часу. Своїх шахтарів та металургів регіон уже втратив – хто виїхав, а хто згинув в окопах з волі прийшлих бойовиків, які влаштували мобілізацію на славу свого неадекватного президента.

Шахти – у «добрих» руках

На окупованій території Донбасу залишилося 14 шахт. Дефіцитне вугілля марки А (антрацит) в Україні видобувають лише шахти Донецька і Луганська. Саме на антрациті працює майже половина українських теплоелектростанцій. Вугілля для металургійних заводів, що коксується, також видобувалися, здебільшого, на територіях, що опинилися під окупацією.

Окупанти не соромляться озвучувати цифри видобутку вугілля на захоплених шахтах. Але все одно виходить, що зараз обсяг видобутку вугілля становить 15% від довоєнного (до 2014 року). З півтора десятка вугледобувних підприємств працюють, може, п'ять, та й ті, за словами їхніх працівників, дихають на ладан з кожним днем ​​все тихіше. Шахта імені Скочинського (сумновідома кожному в країні через кількість аварій на ній) у Донецьку затоплюється вже кілька років, шахтарі працюють по коліна у воді. Гірники шахти ім. Засядька (ще одне підприємство, що побило кілька сумних рекордів зі смертності на виробництві ) тільки недавно побачили зарплати за січень. Шахта імені Челюскінців припинила роботу, оскільки знаходиться прямо на лінії бойового зіткнення – у Петрівському районі. Як і шахта "Трудівська". З нею взагалі цікаво: з її териконів бойовики «ДНР» кілька років обстрілювали позиції ЗСУ у Мар'їнці. Через постійні обстріли шахта «лягла», точніше, потонула – місцеві шахти взагалі затоплюються особливо швидко, якщо не відкачувати воду. Тримається шахта імені Калініна, але її постійно погрожують закрити через нерентабельність.

Донецьке вугілля Росії не потрібне – воно дороге у видобутку та транспортуванні. Та й свого вугілля навалом. Тому з шахтами, закритими та знеструмленими, чинять по-іншому.

Усі металоконструкції на поверхні – потрібні та непотрібні – вивозяться вантажівками під управлінням дуже важливих персон у камуфляжі та зі зброєю. Їм ніхто зазвичай не заперечує. Потім починається вже більш скрупульозний обшук території, у тому числі й тієї, що під землею. Особливу цінність мають шахтні броньовані кабелі – це сотні кілограм алюмінію та міді. Алюміній нині дешевий, а "скинути" тонни міді по 500 рублів (250 гривень за курсом місцевого "чорного ринку") за кіло - вже прибуток. Броньовані кабелі із шахт вивозять вантажівками, точніше, десятками вантажівок. З-під землі дістаються конвеєрні стрічки, що стали непотрібними, і ті ж кабелі.

Подібне «визволення» донецьких шахт та шахтарів не завжди проходить тихо. Сутички між озброєними групами бойовиків за те, хто дерибанитиме шахту, були не поодинокі, особливо коли процес очолили «командири» Гіві та Моторола. До речі, подібним чином до гвинтика було розібрано металеві залишки Донецького аеропорту. Причому куш був поділений нерівномірно, що викликало кілька серйозних перестрілок між їхніми групами в районі ДАП. А низку вантажівок з металом мешканці навколишніх будинків приватного сектору спостерігали кілька днів. І ночей (бо комендантська година – не для всіх).

Наразі окупаційна влада переконує, що на донецькі шахти знайшлися інвестори, які готові вкластися у видобуток вугілля. Це було б смішно, якби не було так сумно. Мало того, що шахти розкрадені, вони ще й мають високий рівень вибухонебезпечності, що потребує додаткових багатомільйонних витрат. Їх треба повністю переробляти чи закривати та забувати про те, що Донецьк колись був шахтарською столицею.

Заводи – туди ж

Як і шахти, заводи були «націоналізовані» ще 2014-го, що означало лише одне – грабуватимуть. «Націоналізатори» швидко розподілили все між своїми людьми, домовившись про «відкати» і заживши щасливим життям нуворишів в оточенні роздерибанених виробництв. Щоправда, Росія такої зухвалості не оцінила – і з вересня минулого року, після « приєднання » нових територій, завела на підприємства своїх громадян, перереєструвавши захоплене майно за російськими законами. Власне, перереєстровувати там особливо нічого – напіврозвалені цехи і співробітників, що розбіглися. Проте можна «пиляти» підприємства абсолютно законно і не боячись конкуренції. Хто захоче урвати шматок у громадянина «материкової Росії»?

Тихо доживає останніми днями Донецький металургійний завод, на якому окупанти колись урочисто відкривали новий цех, а коли поїхали телеоператори з місцевих каналів – тихо прикрили. Територію заводу віддали бойовикам, які розташували там і довкола військову техніку. Який виробничий процес? Домни давно «закозлились» - залишки металу застигли на стінках печі, і її треба розбивати та ставити нову. Сировини немає і не передбачається, відповідно, виробництво неможливе. Завод потихеньку «пиляється», і, можливо, про його існування незабаром донеччанам нагадуватиме лише заводський гудок, який вже понад 150 років оголошує на все місто сигнали точного часу.

Завод точного машинобудування «Точмаш» не працює з 2013 року, але досі випускав не тільки снопов'язалки, а й снаряди. «Визволителі» за один місяць у 2014 році вивезли із заводу все цінне обладнання, залишивши лише ремонтні цехи для великокаліберних знарядь та створивши на території базу зберігання для артилерійських боєкомплектів. Майстерня ремонтувала танки (цим же займався і «Донгормаш», але після серії прильотів у будівлю заводу всі ремонти згорнулися), а поряд різали вкрадений з усього міста метал.

Окупаційна влада стверджує, що завод випускає продукцію для шахт, проте навряд чи на заводі набереться хоча б 100 осіб персоналу. Для повноцінного виробництва цього явно мало, і на токарних верстатах, що залишилися, багато не напрацюєш. Тож, схоже, брешуть, як завжди. «Точмаш» розпиляно, з його території стріляють по Авдіївці, знаючи, що відповіді не буде – довкола житлові будинки.

Завод «Топаз» у Донецьку випускав засоби радіотехнічної розвідки, «Кольчуги». Підприємство було захоплене одним із перших, і відразу ж до Росії поїхав складальний цех з усім добром, у тому числі з радіаційними елементами. Звичайно, відразу ж із заводу були вивезені дорогоцінні метали (золото, платина), які використовуються у виробництві, та й все інше, в принципі. Біля заводу поставили артустановки, спрямовані все в той же бік Авдіївки, і у мешканців сусідніх будинків почалося нове страшне життя. Кілька разів у завод прилітали снаряди, цехи вигоріли, і будь-які повідомлення про те, що завод ось-ось відновить роботу, зустрічаються донеччанам нервовим сміхом.

А в Маріуполі теж щось твориться

У захопленому Маріуполі ситуація із донецькими підприємствами повторилася як під копірку. У соцмережах плаче один із апологетів «російської весни» Царьов: мовляв, «коли Маріуполь звільнили, замість того, щоб натиснути дві кнопки та запустити металургійний комбінат Ілліча і видавати продукцію, почалося розкрадання заводу».

Хто б міг подумати, ніколи такого не було, і знову...

« Розкрадання під виглядом розмінування, - продовжує хникати Царьов. - Військовий підрозділ (не називатиму його, але маріупольські знають) вивіз все, що можна і не можна, і вивозять досі. Пишуть, що навіть їхні командири вже не можуть зупинити цей процес… Із заводу вже вивезли все: склади готової продукції, склади спецодягу (спецодяг на базарах продали), всі комп'ютери, всі верстати, які можна відкрутити, весь автопарк. З вікон почали знімати жалюзі. Мій знайомий пише, що там, на заводі, не розуміють, чому їх було не запустити та не отримувати метал, який цінується і потрібний усім».

При цьому ММК не був зруйнований, як «Азовсталь», але і з «двох кнопок» його запустити не вийде. Підприємство працювало на українській сировині, але за рік «Росія-визволитель» навіть не починала завозити сюди сировину, не відновила енергопостачання, ті ж самі домни, що «закозлилися», не почала розбирати. Усі сили йдуть на будівництво «потьомкінських будиночків» для картинки російських телеканалів.

Що ж до «Азовсталі», то й на її руїнах бойовики непогано поживилися. Усі ласі шматки дісталися чеченському підрозділу «Ахмат». Маріупольці кажуть, що зрізаний кабель вивозили кілометровими бухтами.

Росії не потрібні заводи-конкуренти на незрозумілій території. Як і порти, шахти, комбінати, автозаправки, магазини... Вона має своє, яке теж треба постачати, годувати, завантажувати потужності, вивозити звідти продукцію. Тому дана команда грабувати. Заробіток на кольоровому металі – чому б і ні? А з "Азовсталі" зроблять технопарк, адже саме його Маріуполю зараз так не вистачає.