"Це портрет того, ким ми є, або того, ким ми боїмося стати": інтерв’ю з режисером "Найкращого боса"

Режисер Фернандо Леон де Араноа добре відомий своєю кримінальною драмою "Ескобар" про сумнозвісного наркобарона. Його фільми показувалися на кінофестивалях так званої "Великої п’ятірки": на "Санденсі", "Берлінале", у Каннах, Торонто й Венеції.

6 липня в український прокат виходить його нова комедія "Найкращий бос". Головну роль виконує оскароносний Хав’єр Бардем ("Дюна", "Пірати Карибського моря: Помста Салазара", "Старим тут не місце"). Ця стрічка розповідає про харизматичного бізнесмена, який невпинно працює задля добробуту співробітників… або заради престижного призу. Щоб виграти цю нагороду, його компанія має досягти ідеальних результатів. Однак проблеми, як навмисно, виникають одна за одною.

У інтерв’ю для Obozrevatel режисер розповідає про тонкощі створення трагікомедії, свій погляд на гумор та про те, яке кіно може стати вічним.

– Як би ви описали головного героя вашої комедії?

– Вправний, чарівний і маніпулятивний. "Найкращий бос" – це людина, яка своїм пальцем тисне на терези, лялькар, який тягне за ниточки всієї цієї вистави.

Бланко – харизматичний персонаж, вправний гравець, який безсоромно втручається в особисте життя своїх працівників, щоб підвищити продуктивність компанії, переступає всі етичні межі та не озирається назад. Персонаж, до якого ми можемо відчути емпатію, попри його безпринципний характер. Можливо, це портрет того, ким ми є, або того, ким ми боїмося стати.

– Тобто ви вбачаєте Бланко як певного антигероя, але не злодія цієї стрічки?

– Бланко відіграє головну роль у цій трагікомічній історії зношеної трудової екосистеми, без героїв чи лиходіїв, далекої від будь-якого маніхейства.

Це в’їдлива комедія, темно-сіра, майже чорна. Гострий погляд на особисті та професійні стосунки в сімейному бізнесі, у якому працюють близько сотні працівників.

– "Найкращий бос" має спільні риси з іншою вашою стрічкою – "Понеділки на сонці", розкажіть трохи про це.

– "Найкращий бос" – це певним чином зворотний погляд на "Понеділки на сонці", його більш темний зворотний ракурс.

У першому фільмі йдеться про безробіття, у той час, як "Найкращий бос" описує нестабільний ландшафт працевлаштування, при цьому використовуючи схожі естетичні рішення та наративні прийоми: це оповідь, що складається з багатьох історій, такий собі хор, чиї голоси взаємодіють та збочено переплітаються через манливу постать Бланко.

У вашій стрічці явно читається певна маніфестація, критика капіталізму та сучасних підприємств. Які ще сенси ви закладали у свій фільм?

"Найкращий бос" – це портрет деперсоналізації та погіршення трудових відносин, пейзаж часу, коли такі застарілі поняття, як солідарність, етика чи загальне благо, здається, були стерті з карти працевлаштування, лише щоб бути заміненими на логіку прибутку та нестабільності.

Наскрізним образом у фільмі є терези – це універсальна метафора справедливості, яка обрамляє ціле: Бланко за будь-яку ціну намагається відновити фінансовий баланс своєї компанії, навіть якщо це означає, що йому доведеться замазати руки.

– Що для вас як режисера важливо транслювати у своїх фільмах?

– Я вважаю, що складне й мистецьки амбіційне кіно можливе. Кіно, яке залишає слід про те, ким ми є, про момент часу, в якому ми живемо. Яке водночас веселить, інтригує і зворушує нас, робить це з гумором, часом навіть легковажно, з гостротою, але при цьому не відмовляється від залучення глядача, правди чи поезії. Кіно, яке вивчає коріння того, ким і чим ми є, у пошуках гіпотези про те, ким ми одного дня станемо. Кіно з відкритим вікном на вулицю, яке розповідає про те, що відбувається там, на тротуарах країни, у якій ми живемо, у наших домівках, у наших спальнях, на наших робочих місцях.

– "Найкращий бос" є вашою першою співпрацею з оператором Пау Естеве. Як проходила ця співпраця? Як ви знаходили візуальні рішення?

– Візуально "Найкращий бос" – це про пошук прозорого відчуття реальності, але при цьому без відмов від яскравого, витонченого образу. Операторська робота Пау Естеве елегантно зображує холодний індустріальний гобелен, на якому зображено та підкреслено тепло героїв та їхні конфлікти.

Мова камери, спочатку симетрична, горизонтальна та гармонійна – відображення ідеального балансу, якого Бланко досяг у своєму особистому житті та на своїй фабриці, серед своїх робітників. Але згодом вона стає більш динамічною та нестабільною. Кружіння камери в руці замінює горизонтальність початкових кадрів, супроводжуючи дрейф нашого головного героя.

– Цієї ж динаміки ви прагнули і в музичному оформленні?

– Так, музичний супровід фільму також це робить. Спочатку він грайливий і доброзичливий, здавалося б, легкий, але згодом він розкривається, знімає маску, так само як і Бланко. Саундтрек від Зельтії Монтес – це чудова музична адаптація мого сценарію, друга шкіра фільму, яка передає комплексність його тону, його складний баланс.

– Як ви працювали з локаціями? Що для вас було головним фокусом під час підбору оточення?

– Дія відбувається на промисловій периферії провінційного міста, в його горизонтальному ландшафті сірих, байдужих індустріальних масивів. На центральному складі фабрики, у майстернях, в оточенні чорної гуми та сталі. Серед гуркоту важкої техніки, в якій трудяться чоловіки й жінки в захисних навушниках. На складах і товарних навантажувальних платформах, цементних рампах, піддонах і шарнірних вантажівках.

Але по іншу сторону розташований чоловік, якому більше нічого втрачати, – герой, звільнений з заводу. Він розташувався перед будівлями, де колись було його робоче місце, і це ставить під загрозу плани "найкращого боса". Яскраві кольори транспарантів і його намету порушують сіру монотонність фабричного ландшафту, його уявну рівновагу.

– Що для вас є хорошим гумором?

– Найкращий гумор – той, який найліпше протистоїть плину часу та долає кордони, – він виникає внаслідок драми, він говорить нам про людську природу.

У фільмі це походить від цього звільненого відчайдуха, який викрикує погано римовані гасла щоразу, як його колишній бос заходить і виходить із фабрики. У цьому є крихкість, вимушена самотність, трагічна ясність. У певних сценах гумор може виникати через ніжність: наприклад, цей демонстрант – по іншу сторону барикад від охоронця фабрики, але нишком вони разом п’ють каву та спілкуються.

– Тобто хороший гумор невід’ємний від трагедії?

– В аморальності боса, в його інтригах і надмірностях також є гумор, адже першою жертвою своїх вчинків завжди стає сам.

Бланко не вийде "сухим з води" через свої вчинки. Фільм стає дедалі похмурішим із кожним новим рішенням, яке приймають герої. І тому, не втрачаючи гумору, останній акт цієї історії стає трилером, а потім трагедією.

З усіх труднощів, з якими ми зіткнулися, напевно, підбір правильного тону був найризикованішим. Гумор і біль: точна міра на кожній тарілці терезів.

– Як би ви коротко описали стрічку?

– Ревнощі, насильство, зрада, влада, васалітет, суперництво, помста, амбіції, секс і навіть смерть – усі великі теми класичної трагедії вписуються в заплутану павутину інтересів, дріб’язковості та амбіцій маленької компанії-виробника терезів, яка може існувати як у маленькому провінційному містечку, так і взагалі будь-де. Про це наша історія.