Фермер-рекордсмен із Херсонщини налагоджує вирощування екзотичної люфи під Києвом

«Ми маємо дві новини. Одна не дуже приємна, а інша приємна та позитивна. Не дуже приємна новина полягає в тому, що, на жаль, цього року ми не зможемо виростити люфу в Херсонській області. Частину Херсона все ще тимчасово окуповано. Приємна новина та позитивна – ви можете виростити люфу на своїх ділянках, отримати дохід і дати людям люфу, на яку вони так чекають. Для цього ми маємо все, що потрібно», - така посада з'явилася на ФБ – сторінці колись херсонського, а зараз київського підприємця Володимира Жданова.

Сім'я Жданових із Херсона — одні з небагатьох фермерів, які вирішили вирощувати «екзотичну» люфу в Україні. З цієї рослини, схожої на великий пористий кабачок, виробляють натуральні мочалки, кухонні губки і диски для вмивання.
З 2019 року родина вирощувала люфу у селі Каїри Херсонської області. Свою нешкідливу для довкілля продукцію фермери почали продавати під торговою маркою Family Loofa. Бізнес потихеньку пішов, з'явилися клієнти, перші успіхи та досягнення.
Після повномасштабного вторгнення та окупації Херсона люфу довелося поставити на паузу: сім'я була змушена залишити рідні місця та переїхати у більш. На відновлення сімейної справи потрібен час. Про користь люфи, виїзд з Херсона та спроби вирощувати її під Києвом KP.UA розповів Володимир Жданов.

«Сімейна справа почалася з 50 «золотого» насіння»

- Володимире, чи давно ви сім'єю займаєтеся люфою? Як із цим зараз, враховуючи те, що ви переїхали з Херсона до Києва?

- Ми давно занурені у громадську діяльність. Одним із її напрямків був екологічний. Наприклад, з 2011 року займалися червоним каліфорнійським черв'ячком, який допомагає утилізувати органічні відходи – біогумус – організовували різноманітні акції.

У 2015 році вперше побачили таку прекрасну рослину, як люфа. Вона росла у друзів у дворі, у селі Любимівка Каховського району. Я спитав тоді: що це за цікава рослина? Друг відповів: з нього ми робимо мочалки.

Я вирішив, що робити такі мочалки як альтернативу синтетичним дуже крута ідея. Ми взяли 50 насінин. З 2015 до 2018 року у нас це насіння просто лежало: одна справа ідея, інша реалізація.

У 2018 році спробували висадити насіння для себе. Посадили ці 50 насіння між кущами винограду: люфа - ліана, а значить, вона пасе і їй потрібні опори. З 50 насіння зійшло 25. Ми довели люфу до такого стану, щоб на рослині з'явилася мочалочка.

Те, що виросло, використовували самі та дарували друзям. Зрозуміли, що це нам дуже подобається.

Згодом почали займатися люфою вже не аматорськи. У нас була невелика ділянка на 1,5-2 сотки. Там ми успішно виростили мочалочки, але не змогли того року реалізувати їх повною мірою. Незважаючи на те, що ціна була досить демократичною, люди мало знали про люф. Почали пояснювати, що вона може дати людям, природі, навколишньому середовищу і це спрацювало.

Люфа - не просто мочалка заради мочалки, а хороша альтернатива синтетичної мочалці. Вона компостується, служить довше синтетичних та корисна. Люди зацікавилися, почали куштувати — і знову поверталися до нас за люфою.

Так наше хобі переросло у невеликий сімейний бізнес. Ми почали запрошувати до нас людей на «день відкритих дверей», зробили сайт, один проект допоміг нам із розкручуванням, і справа пішла. До нас приїжджали журналісти та блогери: це було щось цікаве та нове.

– Ви першими стали вирощувати люфу в Україні?

- Ми не перші, хто вирощує люфу в нашій країні, але, можливо, перші, хто з вирощування люфи став складатися невеликий сімейний бізнес.

Пізніше (грудень, 2021 – Ред.) стали рекордсменами Національного реєстру рекордів України. У ньому зафіксовано, що у нас найбільша ділянка люфи в країні.

– Все починалося з 2-3 рядів між виноградом, а до якого розміру ділянки з люфою дійшло?

- У 2019 році вже було 1,5-2 доби. Розвинулися майже до 30 соток – 0,27 га. При цьому ми не гналися за кількістю люфи, а йшли до своєї мети крок за кроком.

– Вам хтось допомагав вирощувати люфу?

– Ми й батьки займалися цим самостійно – і вирощували, і робили мочалки. Багато людей почали замовляти у нас люфу, і воно так плавно йшло.

- А потім почалося повномасштабне вторгнення...

- Коли розпочалася війна, історія з люфою миттєво зупинилася. Херсон був окупований — ніхто вже нічого не міг ні відправити, ні прийняти. Та й було не до того.

Через 3 тижні після того, як зайшли окупанти, ми виїхали до батьків у село. Спершу там було трохи тихіше, але потім армія РФ зайшла і туди: військові були у посадках, часом заходили до села. Тоді ми вирішували, висаджувати люфу чи ні: вірили, скоро все закінчиться, жили такими надіями.

Однак згодом ставало лише складніше: швидкого світу не наставало, ситуація посилювалася.

Хтось із друзів викладав тоді фразу австрійського психотерапевта Віктора Франкла про те, що виживав у концтаборах: Першими зламалися ті, хто вірив, що скоро все закінчиться. Потім ті, хто не вірив, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто сфокусувався на своїх справах, без очікування того, що ще може статися». Так я вирішив, що треба зосереджуватися на тому, що ми робимо.
Тому ми висіяли люфу, хоч і вдвічі менше, ніж планували. Довели рослини до того часу, коли за ними вже не треба стежити. А потім зібрали всі речі та виїхали з окупації.

«До Києва привезли насіння, свої знання та бажання розвивати нашу справу далі»

– Як ви виїжджали?

– Тоді вже можна було виїхати лише через Запоріжжя чи Крим. Другий варіант ми не розглядали. «Усього» 5 днів дороги — і ось ми у Києві.

- А як же люфа?

- Те, що ми висадили, вже ніхто не збирав. Зник і той товар, який залишався в нас до війни. Але трохи нам все ж таки вдалося вивезти з окупації. Нас попередили: якщо чогось буде надто багато, окупанти це викинуть чи розгорнуть вас назад. Тож багато ми не набирали. А те, що вдалося вивезти, дарували друзям у Києві.

З собою взяли насіння, свої знання та бажання розвивати сімейну справу далі.

- Чи вдалося вам знайти ділянку та посадити люфу у Києві?

- Після приїзду ми вирішили висадити люфу під Києвом, шукали партнерів. Частково нам вдалося це зробити, але не такою мірою, як хотілося б. Після безуспішних спроб сконтактували з Національним університетом біоресурсів та природокористування, висадили експериментальну ділянку під Києвом. Потрібно враховувати, що тут трохи інший клімат, аніж на півдні України.
Оскільки я займаюсь громадською діяльністю, у мене не вистачає часу займатися люфою. Та й не було такої підтримки, якою була вдома. У Херсоні було простіше: чи потрібно полити рослини? Батьки поллють. Поки що у мене та сім'ї не вистачає на люфу часу.
Крім того, ми живемо в Києві, а наші ділянки знаходяться за Києвом — потрібен час на дорогу. Через такі нюанси підбираємо такий варіант співробітництва, який би влаштував і нас, і людей. Сподіваємося, восени підготуємо спеціальну ділянку з партнерами вже не поспішаючи: навесні на тямущу посадку забракло часу.

- Тобто поки що незрозуміло, чи цього року буде люфа?

- Ми висадили менше сотні люфи: університету це цікаво. Але на продаж цього року нічого вирости не встигне.

- Значить, у Херсоні у вас уже налагодився сімейний бізнес, а на новому місці на це знадобиться час.

- Так. У Херсоні багато хто цікавився люфою, замовляв її. Починається все з цікавості. Чим більше людей дізнаються про це, тим краще. Другий крок, коли люфа з'являється на полицях магазинів.
До появи нашої люфи на ринку можна було знайти турецьку люфу — вона на порядок дорожча, але точно не краща за нашу. Люди також користувалися китайською. Але після того, як ми почали заходити в магазини і спілкуватися з екоактивістами, багато хто від неї став відмовлятися і переходив на нашу.

- А що не так із китайською люфою?

- Вона трохи інша. Більш жорстка, погано вбирає вологу. Коли я взяв її вперше до рук, мені здавалося, що вона не натуральна. Потім я дізнався, що її обробляють спеціальним розчином. На вигляд вона гарна, біла, але це натуральний колір.
Китайська люфа нам точно не конкурент. Турецька та єгипетська справді дуже схожі на нашу, але коштують вони дорожче. Хотілося б, щоби люфа знову з'явилася в «Сільпо» та інших магазинах, а згодом вирушала на експорт.

- Що для цього потрібно?

- Змінювати формат роботи. У нас була сімейна справа (скоріше все ж таки справа, ніж бізнес: ми громадські діячі, поки бізнесменами себе не вважаємо). Для бізнесу потрібен інший рівень та підхід.

- До яких міст ви відправляли свою люфу?

– У всі міста України. До обласних центрів точно. У Львові та Дніпрі замовляли партіями більше.

Плюс ми підготували посібник, за допомогою якого люди зможуть самі вирощувати люфу для себе та на продаж.

Мене питають: а ви не боїтеся конкуренції? Ні, не боюсь. Чим більше люфи, тим краще. Той, хто захоче заробити, шукатиме щось нове: із люфи можна робити не лише мочалки. Тут важливий політ фантазії та бажання.

- А скільки коштувала у вас люфа?

- За цінами, мочалка 30-40 см близько 100 грн., більше - 125, губка - 25 грн. Якщо порівнювати із турецькими, у них 10-12 см коштує 80 грн. Крихітні диски для обличчя - 59 грн і т.д.

Дівчата брали люфу у нас, обрізали та самі робили диски для пілінгу. Виходило набагато економніше.

- Я так розумію, люфа хороша не тільки для навколишнього середовища, а й корисна для шкіри?

– 100%. Перед тим, як ми почали реалізовувати мочалки з люфи, використовували їх для себе: любимо лазню та ходимо туди з нашою люфою. Шкіра після такої мочалки, особливо після лазні, оксамитова і приємна на дотик.

- І для миття посуду його можна використовувати...

- Звичайно. Вона пориста, добре очищає поверхні та не завдає пошкоджень тефлоновим поверхням. Користуватися нею можна щонайменше місяць. А за грамотного використання і довше. Головне, не залишати мочалку із люфи у воді. Витрусив — поставив — вона підсихає і знову набуває вихідної форми.

- Напевно, ваші постійні клієнти чекають, коли знову зможуть замовити товари з люфи.

- Так. Коли ми виїжджали, написали про це пост. Відразу почали питати: а люфа є? Ми казали: вибачте, але поки що ні.

- Поки що люфи немає, але скоро з'явиться.

- Дай Боже, дай Боже.

- Отже, ви зараз не люфою займаєтесь, а десь працюєте.

- Так. Потрібно жити, працювати, винаймати житло і багато чого ще. Займаюся, як і колись, громадською діяльністю як проектний менеджер. Їздимо до Херсона, допомагаємо людям. Тому люфа поки що на паузі. Але це пауза з думками про неї.
Одна річ, коли ти маєш час і певний дохід — тоді ти кидаєш свої ресурси в цю справу. Нині трохи складніше: треба балансувати. Але все одно невеликими кроками ми повернемось до люфи.

– Ви з Херсона. Чи не залишилося у вас родичів чи знайомих, які постраждали від повені?

- Наші рідні жили вище за дамбу — від Каховки і вище у бік Запоріжжя. Тому вони, слава Богу, гаразд. Але вода відійшла, тож там зараз дуже сумна картина. Нещодавно повернувся з Херсона — передавали помпи та генератори. Також наші волонтери допомагають маломобільним людям у Херсоні разом із військовою адміністрацією.