Я ненавиджу дубляж, але без нього кінотеатри зникнуть. Кінокритики про покази мовою оригіналу

«Детектор медіа» вже поговорив про це із представниками індустрії. А тепер ми вирішили запитати також споживачів — кінокритиків і профільних медійників. Здебільшого, як самі кажуть, вони дивляться стрічки в оригіналі. І хотіли б, щоби таких сеансів ставало більше, а в українців формувалася відповідна культура перегляду. Проте також синефіли визнають, що законопроєкт у нинішньому вигляді просто знищить індустрію кінопрокату.

У якості спільного знаменника ми поставили всім опитаним п’ять опціональних запитань. Деякі відповіді у тексті скорочені.

1. Як ви ставитеся до президентського законопроєкту 9432 «Про застосування англійської мови в Україні», згідно з яким, у разі прийняття, до 2027 року 100% англомовних стрічок демонструватимуться у кінотеатрах мовою оригіналу з субтитруванням українською? 
2. Які наслідки для українського кінопрокату (прокатників, студій дубляжу та споживачів), на вашу думку, матиме впровадження президентського законопроєкту в нинішньому вигляді? 
3. Чи дивитеся особисто ви фільми мовою оригіналу? Якщо так, то в чому для вас переваги такого перегляду? 
4. Представники індустрії посилаються на те, що сеанси мовою оригіналу вже існують, а їхня кількість відповідає ринковому запиту. Наскільки легко, з вашого досвіду, сьогодні потрапити на сеанс мовою оригіналу? Чи вважаєте ви, що таких сеансів повинно бути більше? 
5. Чи потрібно в Україні розвивати культуру перегляду стрічок мовою оригіналу? Якщо так, то чому? І як це робити, на вашу думку?

Андрій Алфьоров, кінокритик

Я тільки за те, аби українці вивчали англійську мову. Якщо цим же законом не заборонятиметься дубляж взагалі, то нічого страшного не буде. Але, якщо дистрибʼютори більше не зможуть дублювати фільми, то за цей закон буде сплачено ціною кінопрокату, який і без того переживає не найкращі свої дні. 

Вибір методу адаптації фільму безпосередньо залежить від національного характеру, психології. Зачарованість зображенням для українського ока відіграє більшу роль через якісь національні особливості. Та й природа самого кіно тяжіє до того, аби показувати, а не говорити. 

Українців (середньостатистичного глядача) субтитровані фільми налякають. У нас і без того глядацька культура значно нижча, ніж у тій самій Європі. А тут їх будуть змушувати читати титри, які в нас так не люблять. Для дітей, які ще не читають взагалі, або читають погано, дубляж — це взагалі єдиний спосіб подивитися фільм. Тому замість субтитрированого театрального сеансу якогось голлівудського блокбастера, вони оберуть домашній сімейний перегляд на платформі (де є дубльовані версії фільмів) або взагалі піратський сайт. 

Сам я дивлюся фільми мовою оригіналу й давно. Це можливість бачити канонічну версію твору, висловлення автора. Приміром, Стенлі Кубрик у своєму заповіті взагалі заборонив дублювати або навіть озвучувати свої фільми. Проте я не пурист, який нехтує дубляжем або озвучкою як такими. Вважаю, що дубляж — це певною мірою мистецтво, бо невдало зроблене дублювання фільму здатне його вбити. Є іноземні фільми, які я волію дивитися суто в дубляжі. Є такі, які мені подобаються лише в одноголосій озвучці.

Вважаю, що сеанси мовою оригіналу, які можна побачити в українських кінотеатрах, цілком відповідають запиту. На ці сеанси потрапити легко. Збільшувати їхню кількість немає сенсу з економічних міркувань. 

Треба розвивати культуру показу фільмів мовою оригіналу, щоб тримати гладача у певній формі, тонусі. Складні тексти, музика, складно організовані сенси роблять людину кращою. 

Проте спершу треба взагалі розбудувати кінотеатральну культуру, навчити людей дивитися кіно. Навчити мистецтву бачити, так само як нас вчать правильно пити вино. 

Ярослав Друзюк, головний редактор The Village Україна

1. Позитивно ставлюся до популяризації в українських кінотеатрах сеансів з оригінальними звуковими доріжками та субтитрами. Так само підтримую поступову відмову від українського дубляжу. Водночас розумію аргументи кіноіндустрії, включно з представниками дистриб’юторів і кінотеатрів, які критикують законопроєкт за ультимативність та відсутність інформаційного супроводу з поясненням контексту. 

2. Позиція індустрії зводиться до того, що ефект для них буде винятково негативним.

3. Я дивлюся англомовні фільми та серіали винятково в оригіналі зі старших класів школи. Для мене це єдиний спосіб перегляду: якщо я не бачив фільм в оригіналі, я не можу впевнено сказати, що можу оцінювати його повною мірою. Я розумію аргументи противників законопроєкту, що популяризувати англійську мову слід насамперед в освітній сфері, але водночас відчуваю, що в процесі переходу на споживання контенту в оригіналі значно покращив своє володіння англійською мовою. 

4. З мого досвіду як людини, яка регулярно ходить на сеанси в оригіналі, — їх занадто мало. Наприклад, для того, щоб переглянути в кіно в оригіналі останнього переможця «Оскара» за найкращий фільм «Все завжди і водночас», мені довелося шукати сеанс на 10:00 у кінотеатрі «Лінія кіно» на Теремках. Я розумію позицію дистриб’юторів і кінотеатрів, які враховують передусім попит при складанні сеансів. Але пропозиції на чинному рівні мені не вистачає. 

5. Так, тому що це єдиний можливий спосіб інтегруватися у світову систему культури.

Дарія Бадьйор, кінокритиня, кураторка Київського тижня критики

У законопроєкті написано «Іноземні фільми, мовою оригіналу яких є англійська мова, демонструються у кіновидовищних закладах мовою оригіналу з субтитруванням державною мовою». В якому обсязі — не вказано. Можна припустити, що всі більш детальні регулювання будуть прописані у підзаконних актах. Утім, зважаючи на те, що пріоритетами у сфері культури у нас залишаються «заходи» та красиві пости у фейсбуці, видається, що ні, не будуть. Я б оцінила цей законопроєкт як косметичний ремонт там, де потрібна перебудова та структурні зміни. Повісити ошатні оксамитові штори у напівзруйнованому будинку — це, звичайно, провокативний жест, але навіщо? Мене турбує, що замість того, щоб ґрунтовно проаналізувати стан сектору культури, — фінансовий, психологічний, їхні плани, болі і печалі — влада пропонує оце. 

Конкретно з цим прикладом: чи поговорили з власниками та керівниками кінотеатрів в Україні? Чи говорили з дистрибʼюторами? Чи оцінили ризики для них — фінансові в першу чергу? 

Я сама уже давно дивлюся фільми лише в оригіналі — з англійськими субтитрами, але у мене є така можливість — я можу сплачувати за Netflix, MUBI, я дивлюся переглядовки свіжих фестивальних фільмів, коли готуюся до Тижня критики, іноді їжджу на кінофестивалі. Це кіноманська розкіш. Але не всім вона доступна. 

Було б чудово, звісно, мати більше показів мовою оригіналу в кінотеатрах, але також було б чудово мати кінотеатри, які не збанкрутують через недалекоглядну політику. Та мати людей, які б приходили на такі покази й отримували задоволення, а не відчували дискомфорт через нерозуміння того, що відбувається на екрані. 

Якою є якість викладання англійської мові в Україні? Не у великих містах, у менших. Скільки там є кінотеатрів, у якому вони стані — фізичному та фінансовому? Чи стимулює держава репертуарне, географічне, жанрове та мовне різноманіття на екранах? Чи допомагає кінофестивалям, кіноклубам? Чи розвиває кіноосвіту — на різних рівнях? На ці питання варто було б шукати відповідей тим, хто писав цей законопроєкт.

Я б дуже хотіла говорити про розвиток культури перегляду фільмів в оригіналі, але я не хочу говорити про це з київської бульбашки. Це привід для ширшої розмови про виживання індустрії кінопрокату та кінофестивалів, про те, як українці дивляться кіно, де і за які гроші. І як зробити так, щоб це кіно не перетворилося на черговий інструмент державного нагляду.

Олексій Тарасов, головний редактор «Radio NV»

Я повністю підтримую кіно з субтитрами. Дивитися кіно з субтитрами — це не робота, а навичка: до цього швидко звикаєш і вже скоро не помічаєш. Можу стверджувати це як людина, яка подивилася сотні фільмів саме таким чином. Будь-який дубляж вбиває 90% фільму: гру акторів, роботу сценаристів. Українці навіть не усвідомлюють, що ніколи не дивилися фільм по-справжньому, якщо не робили цього мовою оригіналу. Це розширює кругозір, збагачує людину культурно. 

Наші божевільні нардепи та лідери думок зробили з цього політичне питання, хоча це питання рівня освіти та культури. 

Звичайно, мають бути винятки для дитячого та сімейного кіно. Єдине, що дивно — чому говорять тільки про англомовне кіно, коли ще є корейське, французьке, мексиканське. Світ великий, а нам всім пропонують залишатися в окремо взятій печері.

Олександр Гусев, кінокритик

Я різко негативно ставлюся до ініціативи президента. Відверто кажучи, мені ця пропозиця здається настільки неймовірною, що я й досі підозрюю: якщо уважно прочитати ці документи, розібратися, то все не настільки критично. Бо інакше — це нищівний  удар по кінопрокату, і без того ледь живому. Протягом останніх років кінопрокат був чи не найбільш слабкою ланкою нашого кінопроцесу. Вже й українське кіновиробництво переживало процес розвитку (не зараз, звісно, але якщо казати про часи до пандемії), і фестивалі у нас прекрасно організовані. А кінопрокат у дуже плачевному стані: мало кінотеатрів і сумні перспективи. 

Я ненавиджу дубляж — через це я практично не дивлюся кіно на великому екрані, навіть якщо йдеться про блокбастери. Я надаю перевагу фільмам (навіть у піратських версіях), де голоси акторів не заважають чути оригінальну звукову доріжку. Я часто ходжу в кіно, але це фестивальні покази, де в більшості випадків або субтитри, або нейтральний войсовер (закадрове озвучення, під час якого чутно і переклад, і оригінал — «ДМ»). 

Я глибоко переконаний, що втілення цієї ініціативи не порадує і самих шанувальників субтитрів. Наші кінопрокатники почнуть показувати польські, французькі, шведські  стрічки. Намагатися  брати блокбастери, мультфільми, бойовики цих виробників, аби тільки мати можливість дублювати їх для глядача. І так само, як зараз всі обурені тим, що українське кіно ставлять на незручні сеанси, кінотеатри будуть ставити на незручні сеанси англомовні фільми без дубляжу. Для мене це абсолютно жахливий прецедент спроби чиновників втручатися у справи ринку.   

Навпаки, я вважаю, що зараз потрібно прибрати норму про обов’язковий український дубляж документальних фільмів. Коли такі фільми  як «Зошит війни» Романа Любого не отримує прокатне посвідчення через те, що бійці в ньому недостатньо розмовляють українською — як це взагалі можливо? Або я бачив фільм про українських активістів на сході України, які говорять російською, — за них говорили  актори українською. Я ніколи  в житті на жодному фестивалі не бачив, щоб документальні фільми дублювали. Ось це треба змінити, а не забороняти дубляж англомовних художніх фільмів. 

У нас є практика показу фільмів мовою оригіналу, це зазначається на сайтах кінотеатрів, я знаю кіноманів, які збираються  на колективні перегляди таких фільмів, — йдеться не тільки про англомовні фільми, а фільми будь-якою мовою. І дійсно хотілося б, щоб ця культура розвивалася, як будь-яка інша культура. Я думаю, поступово такі покази посядуть своє місце в нашому кінотеатральному процесі. 

Можу припустити, що люди, які не люблять дубляж, так само як і я, не можуть зараз задовольнити своє бажання дивитися фільми мовою оригіналу, бо не бачать зручних сеансів. Але, на жаль, ситуація така: у моєму оточенні більшість людей воліють дивитися фільми мовою оригіналу. Проте у співвідношенні до кількості глядачів в кінотеатрах  — це незначна кількість людей, буквально в рамках статистичної похибки. Люди взагалі мало ходять в кінотеатри, а з цим нововведенням будуть ходити ще менше. Без них функціонування прокату неможливе. 

Ідея про те, що когось таким чином можна навчити англійської, спочатку позбавивши альтернативи, здається мені абсолютно аморальною. 

Юрій Поворозник, кінокритик і ведучий подкастів Vertigo

До законопроєкту ставлюся негативно, оскільки він нагадує сиру недалекоглядну ідею, яку забули продумати, але одразу зробили з неї законопроєкт. Якщо ми дійсно говоримо про перехід повністю на мову оригіналу, то це суттєво підірве не індустрію кінодубляжу, але кінотеатри. Бо телебаченню й онлайн-платформам ніхто не забороняє замовляти дубляж — як ніхто це не може заборонити й піратам. Тому складається враження, ніби хтось дуже захотів налякати саме кінотеатральний бізнес. 

Я дивлюся в оригіналі, тому що професійна цікавість цього вимагає. Такі штуки як діалекти, інтонації чи характерні особливості мови, над якими працювали актори, у дубляжі не почуєш. Те саме стосується й роботи сценаристів із діалогами. Сеанси в оригіналі бачив, але сам був на них всього кілька разів. Судячи з обговорень, тут виникає вічна дихотомія ринкових відносин — авдиторія таких сеансів незадоволена малою кількістю й невдалим таймінгом, а для кінотеатрів такої авдиторії надто мало, аби серйозно щось змінювати. Чи хотілося б мені, щоб таких сеансів було більше? Як не дивно, але мені особисто ні, оскільки мені подобається дивитися фільми в кінотеатрах з дубляжем. А, якщо захочеться, то в оригіналі можна передивитися вже після цифрового релізу. 

Щодо державного впливу на кількість сеансів мовою оригіналу, то я вважаю, що краще б держава зайнялася іншими речами — розвитком викладання англійської та розвитком кінотеатральної культури в Україні. У нас навіть в обласних центрах часом один кінотеатр на місто, що вже казати про менші міста, де кінотеатрів ніколи не було. 

Якби держава вклалася в розвиток кінотеатрів (тільки, будь ласка, не побудовою комунальних кінотеатрів, а грантами та, можливо, дотаціями), тоді й збори були б більші, і ринок став би цікавішим для світового кіно, і аудиторії для сеансів мовою оригіналу було би більше. Особливо, якщо будуть якісно викладати іноземні мови.

Станіслав Тарасенко, кінокритик, артменеджер «Планети кіно»

Я бачу, що всі розмови навколо цього законопроєкту поділилися на дві частини: перша — це те, чого я хочу, як глядач. А друга — яким воно буде в реальності,  до чого це призведе кінотеатри і що в кінці-кінців отримає глядач. 

Я сам полюбляю, як глядач, дивитися стрічки в оригіналі, хоча тут є деякі нюанси. Мене дуже дивує, що люди не ставлять в першу чергу питання якості.  Я, наприклад, дивився  документальний фільм про Іґґі Попа Gimme Danger і субтитри були настільки поганими, що в залі люди блювали, — я сам проводив цей показ. 

З іншого боку, дубляж може бути настільки поганим, що він спотворює твоє сприйняття. Я згадую мультфільм «Домашні тварини» — всім дуже подобається, що цей дубляж локалізований, але насправді велика частина жартів через це втрачається. Тому, насамперед, мені здається, потрібно говорити про якість. 

Люди, які  відстоюють український дубляж, говорять, що український дубляж найкращий у світі — наче вони чули всі інші. З, іншого боку, ті, хто захищає  субтитри, кажуть, що дубляж все спотворює — хоча субтитри теж бувають дуже різними й не менш локалізованими, ніж дубляж. 

Ми, працівники кінотеатрів, розуміємо цей законопроєкт десь на 80%. Виходячи з того, що ми побачили зараз, наслідки будуть катастрофічні, руйнівні та апокаліптичні.  Це факт. Це 100%.

Є багато аргументів, які доводять це. Основна мета цього законопроєкту — покращити англійську мову. Якщо виходити  зі статистики по всій Україні, тієї, що була до війни (бо зараз вона ще гірша), в середньому  глядачі ходять у кінотеатр один раз на пів року, або на рік. Зрозуміло, що ти не вивчиш англійську, якщо ходиш в кінотеатр двічі на рік. 

Бізнес-питання. Умовно кажучи, нам дають «Доктора Стренджа». Через три-чотири тижні українські дистрибʼютори можуть показати його в оригіналі. Чому так робиться? Через піратство. Припустимо, хтось зніме піратську копію «Доктора Стренджа» в українському дубляжі — це бідося для українського ринку. Але, якщо надати фільм в оригіналі одразу і його хтось зніме в оригіналі, — це вже буде світова піратська проблема. 

Ще один приклад: основна  причина походу в кінотеатр масового глядача — це фільми з використанням сучасних технологій. Фільми з субтитрами у 3D ніхто не  дивиться — у вас просто кров з очей поллється, якщо ви будете читати. Далі — діти. Я водив свою старшу семирічну дитину на «Шербурзькі парасольки» з субтитрами й весь фільм читав їй субтитри. 

Польща й Естонія прийшли до показів в оригіналі з субтитрами не під час пандемії, війни та розповсюдження піратства в інтернеті. Вони прийшли до цього на початку 90-х, коли взагалі не було інтернету. У такі часи я б і сам пішов на фільм на суахілі чи арабській, тому що іншої можливості подивитися його не було. 

Я проводжу покази фільмів в оригіналі, ми дивимося там документальні стрічки, де чуємо, яка корова мичить в оригіналі, без усякого дубляжу. Але це наш, так би мовити,  інтелектуально та духовно розвинений глядач, синефіл. Це не основна маса глядачів. Вони важливі, синефіли, такі як я,  вони ходять на покази з лекціями та оригінальною доріжкою. Але їхній попит задовольняється. І, якщо довіряти офіційній статистиці (можливо, реальність навіть гірша), співвідношення таке: в дубляжі зал заповнений на 80%, в оригіналі — на 20%. Зараз, через війну, кількість таких показів дійсно зменшилася, тому що дистрибʼютори намагаються швидше заробити гроші, не до субтитрів зараз. 

В індустрії припускають, що цей законопроєкт повʼязаний із нашим бажанням вступити до ЄС і, можливо, це вимоги для кінотеатральних прокатів. Але  подивіться на стримінги: вони ж дублюють свої фільми та серіали? Тому, попри всі інші аргументи, законопроєкт ще і створює неконкурентні умови: на телебаченні та стримінгах дубляж зберігається. А в кінотеатрах — ні. Питання суто економічне. А всі між собою сперечаються, наче це якась проблема соціально-культурна.  Якщо хтось хоче вивчати мову — окей, але чому глядачів потрібно навчати коштом кінотеатрів?