"Допомога для галочки нікому не потрібна": як благодійники підтримують жінок під час кризи

На базі громадської організації створили проєкт "Жінка для жінки". У його межах своїми історіями діляться українки, які пережили окупацію, чиї родичі перебувають у полоні, онкохворі та багатодітні мами, які втратили роботу та шукають способи прогодувати свою сім'ю.

"Окупанти викрали мого чоловіка і били його струмом"

Катерині 31, вона з чоловіком та сином жила у місті Василівка неподалік Запоріжжя. У них було звичайне спокійне життя, пара чекала на ще одну дитину, але війна все змінила. Василівка опинилась в окупації ще на початку повномасштабного вторгнення. Перебуваючи на сьомому місяці вагітності, жінка близько двох місяців переховувалась від обстрілів у підвалі.

Одного дня вороги вибили двері в наш дім та забрали з собою чоловіка. Три доби я не мала жодної інформації про нього. Я навіть не знала, чи живий він. Далі вдалось побачити його у відділку. Йому зламали щелепу та ніс, його підв'язували за руки до стелі, били струмом. Так росіяни хотіли дізнатись інформацію про інших жителів міста: військових, партизанів та багатих людей,
– розповідає Катерина.

Через п'ять днів тортур чоловіка відпустили, сім'ї вдалось виїхати з-під окупації й оселитись у Запоріжжі. Чоловік Катерини потребує лікування, а також не може працювати через стан здоров'я. Катерина народила другу дитину та доглядає немовля, зараз єдиний дохід сім'ї – допомога від держави, тож жінка змушена просити про фінансову підтримку благодійників.

А це історія Вікторії – багатодітної матері з Куп'янська, що на Харківщині. До повномасштабного вторгнення вони з чотирма дітьми жили у власному будинку. Жінка розповідає, що до них часто приходили російські військові з обшуками, а під час спроби втекти з окупації її мало не розстріляли.

Чотири рази ми з дітьми намагалися виїхати. Один раз нас мало не розстріляли. На російському блокпості російські солдати назвали нас зрадниками й вишикували у лісосмузі. А потім у них задзвонила рація, вони відволіклися і сказали нам забиратися геть. Так ми знову вернулися в окуповане місто,
– розповіла жінка.

Куп'янськ звільнили з-під окупації у вересні 2022 року. Вікторія розповідає, що частина її знайомих зникли безвісти, у її дім було два "прильоти", і він повністю зруйнований. Вікторія з чотирма дітьми зараз облаштовує нове життя у Харкові, а її батько залишився у Куп'янську – його будинок обстріляний, але повністю не зруйнований.

Катерина та Вікторія розповіли свої історії у межах проєкту "Жінка для жінки", який створений ГО "Центр жіночі перспективи". Під час повномасштабного вторгнення до колись локального львівського проєкту почали звертатись сотні українок з різних регіонів, які опинились у важких обставинах та потребують допомоги.

Підсилити голос жінок у скруті

Проєкт "Жінка для жінки" створила ГО "Центр жіночі перспективи" три роки тому під час пандемії коронавірусу. Координаторка проєкту Ірина Юзик розповіла, що це була локальна львівська ініціатива, яка допомагала жінкам, переважно клієнткам організації, які опинились у важких життєвих обставинах, зокрема, втративши роботу.

На сайті проєкту, а також у соціальних мережах почали розповідати історії жінок, які потребували допомоги, тим самим шукаючи благодійників для цієї людини. Якщо у людей, які прочитали історію, виникало бажання допомогти, вони писали про це у коментарях чи у приватні повідомлення, і їм скидали реквізити чи контакти конкретної жінки. Таким чином благодійник надсилає кошти не на рахунок організації, а на приватну картку певної людини.

З початком повномасштабного вторгнення ситуація змінилась. Якщо колись проєкт "Жінка для жінки" був суто локальним, то зараз по допомогу звертаються з різних куточків країни, а вдень може надходити до 400 прохань. Оскільки є великий запит на допомогу, то не усі історії публікують. Ірина Юзик пояснює: якби публікували кожну історію, у людей просто б не було ресурсу допомогти.

Перший бум стався в кінці травня 2022 року – одночасно прийшло близько 400 заявок. Раніше ми публікували 2 – 3 історії на тиждень і продовжуємо так робити, бо інакше у цьому не буде сенсу. Якщо історії публікувати щодня, то ми нічого не назбираємо. Зберемо комусь 500 гривень, комусь 300… Допомога для галочки нікому не потрібна, вона не допоможе. Ми робимо інтервал між історіями, щоб люди мали час їх побачити та прочитати,
– розповіла координаторка проєкту "Жінка для жінки" Ірина Юзик.

Коли до ініціативи надходить прохання про допомогу, його аналізують, перевіряють документи та інші факти на достовірність. Частину історій публікують, іншим жінкам намагаються допомогти продуктами – щомісяця у межах ініціативи жінкам у скруті надсилають адресну допомогу, а це 100 продуктових наборів. Однак, за словами Ірини Юзик, запитів на продуктові набори приходить в рази більше.

Приблизно 70 – 80% жінок, яким насилають продуктові набори, живуть на прифронтових територіях: Донеччина, Херсонщина, Харківщина, Запорізька область. Здебільшого це самотні жінки з дітьми.

"Кожна історія дуже важка, найтрагічніші публікують на сайті. Наприклад, якщо мовиться про жінку, яка захворіла на рак і перебуває на прифронтовій території, родичі померли або виїхали, і їй нікому допомогти. Була історія, що на Харківщині у жінки загинула вся родина, ракета влучила у їхній будинок. За день до цього вона встигла вивезти своїх дітей та дітей своєї сестри. У них був великий будинок, а тепер вона залишилась без нічого з кількома дітьми. Ми описуємо такі важкі ситуації та просимо допомогти", – розповідає менеджерка ГО "Центр жіночі перспективи" Ірина Юзик.

Історії допомоги

Нещодавно до проєкту "Жінка для жінки" звернулась переселенка Наталя. Вона втекла з прикордоння Сумщини та переїхала з дітьми на Тернопільщину. У жінки четверо дітей: двійнята дошкільного віку та двоє уже дорослих синів, які пішли на фронт. Обоє її старших синів загинули.

Ми зібрали їй трохи грошей, пакунок з речами для дітей. Згодом вона мені передзвонила та розповіла, що їй виплатили допомогу через загибель одного сина. Жінка хотіла допомогти комусь та попросила обрати для неї сім'ю, яка цього потребує. У нас тоді була жінка з Волновахи, яка має семеро дітей та через бойові дії переїхала в іншу частину Донецької області. Вона боялась виїздити кудись далі. У неї виявили рак шийки матки, потрібні були кошти на операцію. Я розповіла про неї Наталі – вона оплатила їй операцію,
– пригадує історію допомоги Ірина Юзик.

Були також кілька випадків, коли до ініціативи звертались компанії, іноземці чи просто благодійники, які, маючи певну суму, хотіли її пожертвувати та просили підібрати людей, яким ці кошти найбільш необхідні зараз.

"Минулого року в нас було таке, що айтівець, який живе за кордоном, перераховував по 3 тисячі гривень 27 жінкам щомісяця. Ми склали списки й він через свою помічницю надсилав їм кошти, так тривало чотири місяці. Також у нас зараз триває чудова акція від благодійників – вони нідерландці, але живуть в Угорщині. Іноземець зібрав своїх друзів, і вони вирішили протягом пів року допомагати 50 жінкам. Щомісяця ці жінки отримують від їхньої групи по 3 тисячі гривень", – поділилася Юзик.