/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F81%2F6aebc7f2ef6b2ca715dbbb1498b5859b)
Практично Ганнібал Лектер. Акторка Ніна Набока — про свою героїню у стрічці «Тривала втеча»
Жінка, яка довічно ув'язнена в одиночній камері італійської тюрми, — це та бажана роль, яку не зіграєш однією ногою.
Ніна Набока — безумовно акторка, улюблена багатьма. Особливо це
зауважуєш на різних тусовках, коли пані Ніна сидить, а навколо — цілий натовп
шанувальників.
Її люблять за душевність, за те, що вкладає у своїх героїнь багато гумору та
близькості до того, що доводиться бачити у житті. За роль у «Припутнях» вона
отримала премію «Золота дзиґа». Нагадаю, що це була доволі жорстка пані, що
називається — токсична матір і бабуся, яка може бовкнути щось дуже
образливе. Але водночас і любляча. Просто життя таке. Власне, «Припутні»
режисер Аркадій Непиталюк і називає «житейською комедією», яка насправді,
звісно, трагікомедія про те, як найрідніші люди не можуть знайти порозуміння.
Але невдовзі на глядачів чекає справжній сюрприз від Ніни Набоки —
італійсько-український фільм «Тривала втеча» Андреа Маньяні, який публіка
могла оцінити на фестивалі «Миколайчук Open». Режисера ви можете
пам’ятати за комедією «Ізі», яка розповідає про 40-річного Ізідоро, колишнього
гонщика, якому довелося закінчити кар’єру й він перебуває у депресії. Від свого
брата він отримує несподіване завдання — перевезти труну з українським
заробітчанином Тарасом на його Батьківщину.
«Тривала втеча» — стрічка про італійську в’язницю, але повністю зафільмована
в Україні. У ній можна побачити доволі несподіваних персонажів. Наприклад,
братів Капранових у ролях полісменів на гіроскутерах. Головний герой —
хлопчик, який народжується і зростає у в'язниці та, зрештою, не хоче її
покидати. Тому вигадує різні способи туди повернутися й добровільно жити в
ізоляції.
Ніну Набоку глядачі побачать у незвичній ролі — це жінка, яка вчинила
страшний злочин і отримала довічне ув’язнення. Вона настільки небезпечна, що
сидить в одиночній камері. Персонал страшенно її боїться, тому виводить лише
із міцно зв’язаними руками. Проте виходить так, що у головного героя із нею
зав’язується дружба. Ми поговорили з пані Ніною про роботу в цій стрічці,
запитали, на що довелося піти, щоб зіграти таку жінку, і про те, чому настільки
неординарну та складну роль їй запропонували фактично вперше. І ще трішки
згадали про роботу в серіалах і скептичне ставлення до телевізійних акторів.
— Коли я вас уперше побачила в цьому образі, то одразу на думку спав
Ганнібал Лектер. Він, як і ваша героїня, був настільки небезпечним, що
сидів у своїй камері у повній ізоляції. Це справді алюзія на нього?
— Справді. Тому що вона ж довічно сидить. Мені казали, що у неї є прообраз —
жінка, яка викинула дітей із вікна. Тому до неї так і ставилися там — як до
страшної вбивці — й просто остерігалися. І при цьому незвичайно, що в неї
щось таке прокинулося до цієї дитини, а в дитини — до неї. На цьому й
побудоване оце все відношення людське, психологія. Автор показав, наскільки
вона страшна людина, ізольована від усього — і тут у неї з’являються почуття
до дитини. А своїх вона викинула.
— У фільмі ж цей момент не проговорюється, за що саме її засудили.
— Ні-ні. Це я вже допитувалася про неї, дізнавалася, за що можна такий термін
отримати.
— Взагалі, ви б могли сказати, що ця людина справді небезпечна,
страшна, з якою не варто мати контактів?
— Знаєте, це все, напевне, залежить від ситуації, як вона себе поведе. Ви
уявляєте — все життя сидіти у замкненому просторі? Як це? Що у неї там на
думці? Ніхто ж не знає, що вона може втнути в якусь хвилину. Це ж психологія
людська. І тому, коли дитина потрапила до неї, всі захвилювалися, бігали і
щосекунди очікували, що вона зробить. Може, зараз придушить? А вона — ні.
Вона до нього — теплом. І от бачите, через скільки років між ними зав’язалася
дружба.
— Я так розумію, що вас не перекладали — роль ви вивчили італійською.
Наскільки складно це було?
— Складно. Це ж усе заучуєш, бо я взагалі не знаю мови. Якби ж хоч англійську
знала. На нашу ганьбу, нас не вчили раніше. Я з того покоління, яке не вчили
мов, розумієте? І це — дуже соромно. Я зараз весь час зіштовхуюся з тим, що
мені треба це знати. Ну, а як учила? Вигнала всіх із хати, сказала: «Мене не
чіпать!» — і почала заучувати текст на асоціаціях. Щоб запам’ятати якесь
слово, я асоціюю його з чимось, із якимось предметом, з нашим словом,
близьким за змістом. І вивчила. Все можна — тільки хотіти треба.
— А чи можна цю героїню сприйняти як українку, яка сидить в італійській
в’язниці?
— Ні. Цього навіть і не треба.
— Тобто цього й не задумували?
— Не задумували.
— Ви постриглися для цієї ролі, правильно?
— Так, майже налисо.
— Складно було? Бо в українському кіно нечасто побачиш такі
трансформації заради ролі.
— Та ні. В мене було довге волосся, але складно не було. Розумієте, щоб
отримати таку роль — погодишся на все як акторка. У нас така професія, що
нас і стригти доводиться, і в річці тонути, бігати, залазити кудись — нам треба
це робити. Актор повинен бути фізично готовим до роботи. Акторська професія
— це фізична робота. Це не тільки психологія. Я студентам завжди говорю:
фізично будьте підготовлені до цієї професії.
— І до зовнішніх трансформацій.
— Звісно! Сказали підстригтися — підстриглася. Сказали схуднути на 15
кілограмів — маєш схуднути. Сказали погладшати на 20 кіло — повинен
погладшати. Це все закладене у твоїй професії. Якщо я хочу отримати цю роль,
хочу грати, то стрижка — це найменше, що можна зробити.
— Як потрібно правильно готуватися до таких ролей? Бо персонажка у
вас складна й неоднозначна. Яка технологія підготовки?
— Технології однієї тут немає. Це все залежить від актора. Навіть коли навчаю
студентів, то кажу: підхід може бути різним. Результат — основне. Амвросій
Бучма у нас був, великий актор. Він, коли вже одягав вбрання, лиш тоді вже
повністю був у ролі. Я — точно так само. Дуже допомагає те, яка в мене
зовнішність. Що я роблю, які у мене пальці, які у мене очі, яка я в цій ситуації
можу бути. І коли вже вся у формі — грим, костюм — тоді легше. А до того я
пророблюю, що у неї робиться всередині, в душі. Це ж справжній образ, а не ти
у запропонованих обставинах. Його треба ліпити: від нігтика — до жестів.
— А як ви у цьому випадку працювали над такими деталями?
— Звісно, обговорювали з режисером. Вона шкутильгала, тягла ногу. Вона
кремезна. І взагалі, вже більше істота, а не людина. Я хотіла трохи драматизму
додати, сліз. Але режисер сказав — ні. Нічого цього не потрібно. Вона вже
напівлюдина, яка у своїй цій шкаралупі живе занадто довго й вийти звідти
важко.
— Наскільки вам бракує таких пропозицій? Ролей, де справді не ви у
запропонованих обставинах. Підозрюю, що бракує.
— Дуже. Я трагікомедійна акторка й тяжію до комедії. Найчастіше у таких
фільмах і граю. Але трагедія — це теж моє. Бо багато накипіло і є, що сказати. І,
звичайно, таку роль отримати ще не раз — дуже бажано. Це велика робота над
собою. Є ролі, які вийшов і лівою ногою зіграв. Бо воно при тобі, воно живе в
тобі. А тут, вибачте, треба вже подумати, що у неї може бути в душі. Про що
вона кожен день думає?
— Як вважаєте, чому вам не пропонують саме таких ролей? Усі ж
розуміють, що ви можете зіграти практично кого завгодно. Це проблема
в…?
— Сценаріях. Скільки грошей дали — такі й фільми. Короткометражки якісь,
серіальчики по 28 хвилин серія, розумієте? В такому стилі все йде.
Серіальчики, серіальчики, серіальчики. А немає ж такого сценарію, що можуть
мені запропонувати, бо на нього треба багато грошей.
— На пропрацювання складних персонажів.
— Так, дуже багато всього треба. У нас зараз нема для цього можливостей.
— Мрієте когось зіграти?
— Усі знають, що я тяжію до Гоголя. Кажу режисерам: поки у мене ще є сили,
дайте зіграть хоча б ту «Женитьбу». Там сваха — роль, яка на мене чекає.
Люблю Гоголя й хочеться його зіграти. А ніхто не береться такі сценарії писати.
І ніхто не хоче, бо це невигідно.
— А чи є персонажі, яких би ви відмовилися грати?
— Ні від чого не відмовилася б. Мені все цікаво. Включно з цими убивцями,
бачите.
— Ви загадали про серіали. Є у нас така поширена думка, що українські
серіали псують акторів. Навіть хороших.
— Ні, хороших не псують. Я ось до всього ставлюся дуже серйозно, на всю
котушку. І поки ніде не схибила. Намагаюся, щоб кожен епізод був достойний і
щоб до мене жодних претензій режисер не мав. А ще гірше — глядач.
— А за колегами спостерігаєте? Приміром, закінчила людина акторський
факультет і грає тільки на телебаченні. Є у неї шанс потім зробити щось
пристойне та складне?
— Ой, дуже важко вирватися з цього кола.
— Чому?
— Бо штампи, штампи, штампи... Якщо людина постійно працює у серіалах, то
дати дуже серйозну роль — режисери на це не йдуть. І не люблять це. Це вже
якщо знаменитий актор, який все може, і люди знають, що він зробить. Тоді ще
можуть піти на таке. А так, штамп дуже багато важить. Я вирвалася з цього.
Мене і в серіали беруть, і у повний метр на якісь серйозні ролі. Візьміть ті ж
«Припутні». Прекрасна картина, наскільки життєва. На мене писалася та роль.
Так що серіали на мене не подіяли. А тому, що ставлюся до своєї роботи на 100
процентів. І це бачать.
— Деякі кастинг-директори в повний метр принципово не беруть
серіальних акторів та акторок. Ставлять на них хрест.
— Є таке.
— Як думаєте, чи варто настільки категорично ставитися?
— Ні, не варто. Є хороші актори, які грають у серіалах. Просто жити ж треба —
вони заробляють гроші. Що ж він, буде сидіти до пенсії й чекати, коли йому
дадуть Ромео? Це ж не завжди від нього залежить. Це професія — потрібно
грати. Я взагалі вчу: якщо тобі пропонують — ти й повинен грать. Це — твоя
робота. Маленька роль, велика роль — немає маленьких ролей. Є маленькі
люди, маленькі актори. Треба тренуватися, кожен день. Є кастинг. Якщо ти на
ньому не даєш ради — тебе не беруть. Але образливо те, що серіальним
акторам навіть не пропонують кастинги. А це неправильно. Треба давати шанс.
Думаєте, хтось зі своєї волі біжить у той серіал? Якби дали вибір — ось тобі
серіал, а ось сценарій до повного метру — і він побіг за грошима, то це вже його
проблеми. Тут уже, може, й можна хрест ставити, якщо для людини важливіше
заробітчанство. А коли у тебе є вибір, то, звісно, повний метр не проміняєш на
серіал.
Поділитися сюжетом
Джерело матеріала