У Львові роблять проєкт соцжитла нового формату для постраждалих від війни: чим це буде корисно

За даними аналітичного центру CEDOS, в Україні фонд соціального житла становить лише 3 095 квартир. Сьогодні у Львові вперше втілюють проєкт соціального житла нового формату для постраждалих від війни. Чому потрібно розвивати інститут соціального житла та чим таке житло буде корисним після нашої перемоги – читайте далі.

Квартири для пацієнтів

У червні у Львові розпочалися підготовчі роботи до будівництва восьми багатоквартирних будинків для пацієнтів національного реабілітаційного центру "Незламні" на вулиці Миколайчука. Саме будівництво має стартувати вже у вересні. У комплексі зможуть мешкати 700 людей. Гроші на це – 19,5 млн євро – Львів отримав завдяки перемозі в грантовому конкурсі від Євросоюзу, а архітектурний проект обрали на всеукраїнському архітектурному конкурсі.

Унікальність цього проекту для України в тому, що новозбудований житловий фонд належатиме місту, яке зі зміною обставин зможе використовувати його під різні потреби. Імовірно, пацієнти зможуть перебувати там із членами родини, говорить перший заступник міського голови Львова Андрій Москаленко, – протоколи наразі розробляються спільно з Єврокомісією і мають затвердити восени.

Ми обрали саме такий, а не інший формат, тому що є європейські стандарти і вимоги Європейського союзу,
– додає Андрій Москаленко.

Окрім помешкань, у комплексі будуть передбачені центр соціальної та професійної адаптації і дитячий центр. Завершити будівництво планують через рік – влітку 2024 року.

90% поранених цивільних і військових, які лікуються в центрі "Незламні", це мешканці інших міст. Залежно від ситуації – яке це поранення і яке лікування потрібне, – вони зможуть мешкати в комплексі від шести місяців до року. Можливо, з ними зможуть перебувати і члени родини, розповідає Андрій Москаленко.

Архітектурне бюро "Дроздов і Партнери", що стало переможцем конкурсу на проект житла для пацієнтів екосистеми "Незламні", спланувало будинки невеликої поверховості, що перегукуються з міськими віллами.

"Вілли мають однакові розміри, з можливістю облаштування різних типів квартир на поверсі, комбінація яких може змінюватись. У комплексі з реабілітаційним центром пропонується інтеграція вілл для людей з інвалідністю. Конструктивна схема також дозволяє розробляти різні модулі та типи елементів по довжині та висоті, що забезпечить гнучке планування та конфігурації квартир", – ідеться в описі проєкту.

Реалізовувати проект буде компанія AVR Development спільно і під наглядом архітектурного бюро "Дроздов і Партнери", повідомили у ЛМР.

Вдома краще

З одного боку, мешканці комплексу в екосистемі "Незламні" будуть під наглядом лікарів, а з іншого – зможуть ще до завершення лікування почати соціалізацію і повернення до самостійного життя, що також є складовою реабілітаційного процесу.

Подібний, але приватний і менш масштабний проект соціального житла для пацієнтів свого часу запустив БФ "Запорука". Спочатку фонд орендував великий будинок для кількох сімей із різних регіонів, чиї діти лікували онкологію в Києві. Незадовго до великої війни "Запорука" почала будівництво власного будинку для своїх підопічних – центру "Дача".

Також БФ "Запорука" за допомогою партнерів вже під час війни реалізував проект соціального житла для вимушених переселенців у селі Неслухів на Львівщині. Це будинок на 30 окремих квартир, переобладнаний із колишнього гуртожитку.

За словами психологині і координаторки проектів БФ "Запорука" Мар’яни Нич, якщо ми думаємо про людей та їхнє майбутнє, то маємо забезпечити їх гідним простором для життя. Своє помешкання, додає вона, – це про самостійність, власну спроможність, гідність і цінність. До того ж, можливість жити з родиною – це позитив для лікування травми, адже вона лікується в стосунку, для якого потрібен комфортний, інтимний простір, де можна про все поговорити і побути наодинці, без сторонніх людей.

Також у "Запоруці" помітили, що якщо сім'я проживає на відстані тривалий час, подружжя не проводить часу разом, то, на жаль, такі сім'ї розлучалися.

"А якщо сім’я проходить труднощі разом, то із цієї травми відбувається зростання, це новий етап у житті сім’ї. Інакше у кожного свій окремий досвід, і його потім важко інтегрувати в спільний. Сила сім’ї, ця командна підтримка є дуже важливою. Для цього потрібен свій простір", – говорить психологиня.

Щоб будинок не перетворився на гетто

Створення житла для окремих категорій людей, об’єднаних схожими викликами, несе в собі і певні загрози. З позитиву, каже Мар’яна Нич, це об’єднання спільноти, її зміцнення. З негативу – можливі проблеми із певною відірваністю від життя у закритому просторі. Це як із тривалим перебуванням в лікарні – коли людина перебуває там кілька місяців, а то й півроку, це забирає у неї відчуття світу – вона забуває, як у ньому жити.

Щоб уникнути цієї загрози, у будинку для переселенців та підопічних БФ "Запорука" у Неслухові майже щотижня відбуваються різні заходи – наприклад, зустрічі з психологами, юристами тощо. Зараз готується до старту проект із бізнес-навчання для мешканців, які хочуть започаткувати свою справу.

"Потрібно бути з людьми на зв’язку, щоб вони не почували себе покинутими – мовляв, маєте житло і живіть собі, як знаєте", – говорить Мар’яна Нич.

Особливо соціалізація важлива для поранених військових, додає вона. Ті з них, яким приділяють увагу і допомагають заново інтегруватися в суспільство, не бояться і не соромляться себе, швидше повертаються до цивільного життя і йдуть далі.

Сприяти соціалізації та адаптації мешканців комплексу в екосистемі "Незламні" будуть покликані спільні простори і центри – професійні, дитячі тощо. Недарма це не просто реабілітаційний простір, а ціла екосистема.

А як у світі?

Якщо говорити не лише про поранених, які потребують спеціальних умов і нагляду лікарів, то в нагоді може стати світовий досвід забезпечення потребуючих соціальним житлом.

Так, цей інститут добре розвинений у різних країнах Європи – Велика Британія, Данія, Нідерланди тощо – ще з початку минулого століття. За цей час поступово змінювалася структура власності такого житла – якщо раніше власниками переважно були місцеві органи влади, то згодом ініціативу перебрали на себе приватні житлові асоціації та благодійні організації.

Механізм працює так – потребуюча людина може орендувати соціальну квартиру чи будинок за пільговою ціною або ж взагалі безоплатно в організації, що є власником житлового фонду.

У Львові подібну програму упродовж півроку реалізовував благодійний фонд Шона Пенна CORE спільно з Гуманітарним фондом для України. Вона полягала в компенсації на оренду житла, оплату комунальних послуг та одноразову грошову допомогу на облаштування. За час роботи програми за нею змогли поселитися в орендоване житло 104 родини – це близько 300 людей з окупованих територій або зони активних бойових дій, які отримали власний простір і можливість далі впорядкувати життя. Хоча не все було гладко.

"Ціни на житло у Львові часто не вписувались в наш бюджет. На щастя, були ріелтори, які погоджувались на меншу оплату послуг, ніж 100%, хоча їх було небагато. Тим не менше, програма показала себе добре", – кажуть у CORE.

Торік директор з розвитку компанії ЛУН Андрій Міма також пропонував, аби держава запровадила компенсацію вимушеним переселенцям за оренду житла. На його думку, це допомогло би вирішити житлові питання більшій кількості людей і ефективніше витратити бюджетні кошти. Тоді в компанії порахували, що держава мала би витратити близько тисячі доларів на рік на оренду житла для одного переселенця. Наразі цей механізм не діє.

Для кого ще потрібне соціальне житло

Уявімо, що минули роки після перемоги України у війні, ми стали країною з високим рівнем життя, де всі вимушені переселенці війни повернулися у свої або нові домівки. Що тоді робити зі збудованим соціальним житлом?

У Неслухові, наприклад, керівництво громади вже має плани. Концепція будинку з окремими квартирами, а не гуртожитку, робить житло придатним для використання під різні потреби. Наприклад, тут зможуть у разі необхідності жити постраждалі від домашнього насильства жінки, адже під час війни ця проблема в Україні лише загострилась.

"В Україні зростає кількість випадків домашнього насильства, оскільки багато людей отримують травматичний досвід, в результаті якого може значно зменшитися здатність контролювати свою поведінку", – говорить співзасновниця центру "Жіночі перспективи", психологиня і правозахисниця Марта Чумало.

За її словами, в Україні зараз практично не працює система притулків для постраждалих від домашнього насильства, оскільки у них заселяють переселенців. Цю систему, говорить Марта Чумало, потрібно відновити, адже постраждалим на місцях жінкам важко знайти місце, щоб сховатись від кривдника. Ця проблема не зникне сама собою, тож наявність в громадах соціального житла збільшить шанси на допомогу людям, які потерпають від домашнього насильства.

Ще одна категорія українців, які і до великої війни потребували допомоги з житлом, – це безпритульні. Їхня кількість зростала під час пандемії коронавірусу, а бойові дії та окупація Росією українських територій лише пришвидшила темпи цього зростання.

За даними Мінсоцполітики, у 2019 році в Україні офіційно було 33 тис. безпритульних людей, з яких 22 тис. перебували на обліку. Моніторингова місія ООН з прав людини провела своє дослідження в Україні у 2020 році. За її даними, лише в Києві тоді нараховувалось до 40 тис. людей, які не мали даху над головою. За оцінкою деяких волонтерів, до великої війни в Україні було близько 200 тис. безпритульних.

Для таких людей в Україні діють центри обліку і нічного перебування, соціальні готелі та реінтеграційні центри. Водночас, за даними Мінсоцполітики, у тому ж Києві з тисячами безпритульних такі установи можуть розмістити лише пару сотень потребуючих.

У Львівській громаді, окрім комунального центру обліку і нічного перебування, допомогу безпритульним надають громадські і церковні організації, зокрема спільнота "Оселя" і спільнота братів-альбертинців РКЦ. Та проживати у будинках цих спільнот можуть не більше кількох десятків людей.

Наявність соціального житла в громадах допомогла би забезпечити бодай тимчасовим, але повноцінним житлом людей, які з різних причин втратили дім, а це сприяло би швидшій реінтеграції, подоланню залежностей та пошуку роботи. У Великій Британії, наприклад, соціальне житло надають людям, які лікуються від наркотичної або алкогольної залежності.

Окрім того, таке житло можна буде надавати вчителям і медикам, які приїжджають працювати в громади. Варіантів – багато, особливо, якщо думати про людей та їхні потреби.

Зауважимо, що держава запустила, а з 1 серпня і розширює, програму єОселя, що пропонує пільгові кредити на житло. Утім, ця програма не здатна охопити всі категорії потребуючих. Тож ми все одно гостро потребуємо розвитку інституту соціального житла нового формату.

В аналітичному центрі CEDOS вважають, що для цього потрібно запускати програму державної підтримки громад, які би збільшували фонд соціального житла, а також – створити відповідні реєстри: соціального житла і людей, які його потребують. Окрім того, Україні вартує напрацювати та ухвалити нову житлову політику. Тут може ітися про підтримку громад у будівництві чи викупі житла для соціальних потреб, компенсації від держави або місцевої влади благодійним фондам та громадським організаціям, які будуть втілювати програми із забезпечення соціальним житлом, залучення міжнародної допомоги для реалізації цих програм тощо. Українці мають жити гідно.