Катування, рабська праця й депортація: AP дізналося про знущання з українців в окупації

Журналісти Associated Press у своєму матеріалі написали, як саме українці живуть на окупованих Росією територіях. Крім цього, у виданні розповіли, як саме українців використовують росіяни, а також про їх масове ув'язнення окупантами.

Українців використовують як рабів на окупованих територіях

Журналісти видання зазначили, що тисячі українських мирних жителів утримуються по всій Росії та на окупованих нею українських територіях. Зокрема, наших громадян поміщають у приміщення, починаючи від абсолютно нових крил у російських тюрмах і закінчуючи мокрими підвалами.

Більшість з цих громадян не мають жодного статусу за російським законодавством. На цьому країна-агресорка не збирається зупинятися, адже автори матеріалу отримали документ російського уряду, у якому викладено плани створити 25 нових тюремних колоній і 6 інших ізоляторів в окупованій Україні до 2026 року.

Крім того, президент Росії Владімір Путін у травні 2023 року підписав указ, який дозволяє Росії відправляти людей з територій з воєнним станом, до яких входить вся окупована Україна, на ті, де цього стану немає, наприклад, у регіони країни-агресорки.

Багатьох цивільних затримують за ймовірні такі незначні порушення, як спілкування українською. Інших звинувачують як терористів, учасників бойових дій або осіб, які "чинять опір спецоперації військових". Сотні використовуються російськими військовими на рабській праці, для риття окопів та інших укріплень, а також братських могил,
– мовиться у матеріалі.

Автори наголосили, що катування українців на окупованих територіях є звичайним явищем. Так, наших громадян можуть допитувати за допомогою електричного струму, побиття, а також імітація удушення. У доповіді Організації Об’єднаних Націй від кінця червня 2023 року задокументовано 77 страт без розгляду цивільних полонених і смерть однієї людини через тортури.

"Росія взагалі не визнає утримання мирних жителів, не кажучи вже про свої причини для цього. Але полонені слугують майбутньою розмінною монетою при обміні російських солдатів, і ООН заявила, що є докази використання цивільних осіб, як живий щит біля лінії фронту", – пишуть автори.

Деяких цивільних утримували кілька днів або тижнів, а інші є зниклими вже понад рік. Майже всі звільнені з окупації громадяни сказали, що вони зазнавали тортур або були їх свідками. Більшість цих українців розповідали, що їх переводили з одного місця в інше без пояснення причин.

Українські в'язні, яких буцімто немає

Журналісти також отримали знімки нової будівлі на території колонії № 2 на Сході Ростовської області Росії. Автори зазначають, що цей об'єкт зріс після початку війни в лютому 2022 року, згідно із супутниковими знімками.

За словами колишніх полонених, сімей зниклих безвісти, правозахисників і російських юристів, у цій колонії могли б легко розміститися сотні українських цивільних осіб, які, як вони вважають, утримуються там. Двоє російських правозахисників у вигнанні сказали, що цей об'єкт посилено охороняють російські солдати та бронетехніка.

Через тіньовий характер системи в'язниць у Росії важко точно знати, скільки цивільних осіб там утримується. Уряд України зміг підтвердити юридичні дані щодо більше ніж 1 000 осіб, яким висунуто звинувачення від російської влади.

За словами російського правозахисника у вигнанні Володимира Осєчкіна щонайменше 4 000 цивільних осіб утримуються в Росії й стільки ж розкидано по окупованих територіях.

За словами українського учасника переговорів Олександра Кононенка, український уряд вважає, що загалом можуть бути затримані близько 10 000 цивільних осіб на основі повідомлень близьких, а також інтерв’ю з деякими цивільними особами та сотнями українських військових, які повернулися після обміну полоненими після звільнення.

У червні 2023 року Україна заявила, що близько 150 мирних жителів було звільнено на контрольовану Україною територію, а росіяни заперечують утримання інших.

Вони (росіяни – 24 Канал) кажуть: "Цих у нас немає, це ви брешете",
– сказав Кононенко.

За роки війни кількість ув'язнених цивільних осіб стрімко зросла. Під час першої хвилі на початку російські підрозділи зайшли зі списками активістів, проукраїнських громадських лідерів та військових ветеранів. За його словами, мера Мелітополя Івана Федорова захопили, коли російські війська захопили контроль над його містом, але протягом тижня обміняли на дев’ятьох російських солдатів.

Згодом вони зосередилися на вчителях і лікарях, які відмовлялися співпрацювати з окупаційною владою. Але причини затримання людей сьогодні такі ж буденні, як пов'язати на велосипеді стрічку в українських синьо-жовтих кольорах.

Представник української розвідки сказав, що страх росіян перед дисидентами став "патологічним" з осені 2022 року, оскільки росіяни готуються до контрнаступу України.

Журналісти видання також бачили численні оголошення про зникнення людей, опубліковані в закритих українських чатах соціальних мереж. У повідомленнях, написаних українською мовою, описуються затримання зі зброєю вдома чи на вулиці, з проханнями надіслати інформацію та емодзі із зображеннями сердець і рук, що моляться.

Хто не ув'язнений, той в окопах

Сотні мирних жителів опиняються в місці, можливо, навіть більш небезпечному, ніж тюрми: в окопах окупованої України. Там вони змушені будувати охорону для російських солдатів, стверджують численні люди, яким вдалося вийти з російської варти.

Серед них була 50-річна державна адміністраторка Олена Ягупова, затримана у жовтні 2022 року в Запорізькій області, ймовірно, через те, що вона одружена з українським військовим.

Олену Якупову затримали росіяни на окупованих територіях / Фото AP

Згідно з міжнародним гуманітарним правом, Ягупова є цивільною особою, яка визначається як будь-яка особа, яка не є активним членом або добровольцем у збройних силах. Але відмінності між солдатами та цивільними може бути важко довести під час війни.

На практиці росіяни забирають цивільних разом із солдатами, включно з тими, на кого з будь-якої причини засудили сусіди або схопили, здавалося б, випадково.

Ягупову забрали вдома в жовтні. Потім вони вимагали від неї розкрити інформацію про свого чоловіка, заклеївши на обличчя поліетиленовий пакет, били її по голові пляшкою з водою та затягнули трос навколо шиї.

Її також витягли з камери та возили по місту, щоб виявити проукраїнськи налаштованих місцевих жителів. Вона цього не зробила.

Коли її витягли вдруге, вона була виснажена. Коли солдат поставив її перед камерою російських новин, вона все ще відчувала засохлу кров на своїй шиї. Вона збиралася дати інтерв'ю, їй сказали викрадачі.

За камерою в її голову був спрямований пістолет. Солдат, який тримав його, сказав їй, що якщо вона дасть правильні відповіді російському журналісту, який брав у неї інтерв’ю, вона може вийти на волю.

Але вона не знала, які відповіді правильні. Вона повернулася до камери.

Через три місяці без пояснення причин Ягупову знову витягли на вулицю. Цього разу її відвезли на безлюдний блокпост, де чекала чергова російська знімальна група. Їй наказали взятися за руки з двома чоловіками та пройти приблизно 5 метрів у бік України.

Трьом українцям наказали зробити ще один дубль. І ще – показати, що Росія звільняє українських мирних жителів, які перебувають у її ув’язненні.

Тільки в кінці останнього кадру російські солдати повантажили їх у вантажівку і відвезли на сусіднє перехрестя. Один дав їм у руки лопати.

Таким чином Ягупова копала окопи до середини березня разом із понад десятком українських цивільних, включаючи власників бізнесу, студента, викладача та комунальників. Вона бачила здалеку інші екіпажі з озброєними охоронцями, які стояли над ними. Більшість носили російську військову форму та черевики та жили в страху, що українська артилерія помилково прийме їх за ворога.

Іноді ми навіть працювали там 24 години на добу, коли приїжджала перевірка з Росії,
– сказала вона.

Згодом Ягуповій вдалося вибратися з окупації. Але вона сказала, що сотні інших українських громадян все ще перебувають на окупованій лінії фронту і змушені працювати на Росію або померти.

Ягупова проїхала тисячі кілометрів через Росію, на північ до країн Балтії й назад до лінії фронту в Україні, де возз’єдналася зі своїм чоловіком, який служив в ЗСУ. Раніше вони одружилися на цивільній церемонії, цього разу вони повінчалися в церкві.

Зараз у безпеці на українській території Ягупова хоче свідчити проти Росії — за ті місяці, які вона в неї вкрала, за струс мозку, який її турбує, за домівку, яку вона втратила. Вона все ще рефлекторно торкається потилиці, де пляшка знову і знову вдаряла її.

Катування поширене на окупованих територіях

Жорстоке поводження, описане Яхуповою, є поширеним. За словами кожного колишнього затриманого, опитаного журналістами, тортури були постійними, незалежно від того, була інформація, яку потрібно було отримати, чи ні.

На окупованих територіях усі звільнені цивільні особи описували переповнені кімнати та камери, заздалегідь підготовлені знаряддя тортур, акуратно прикріплену біля офісних стільців стрічку для зв’язування рук і ніг та повторні допити російської розвідувальної служби фсб.

Багато колишніх ув'язнених говорили про дроти, що з'єднують тіла в'язнів з електрикою в польових телефонах, радіоприймачах або батареях, під час процедури, яку, за словами одного чоловіка, росіяни охрестили "подзвони своїй матері" або "подзвони Байдену".

Вчительку математики початкової школи Вікторію Андрушу захопили російські війська 25 березня 2022 року після того, як вони обшукали будинок її батьків у Чернігові та знайшли на її телефоні фотографії російської військової техніки. До 28 березня вона перебувала в колонії в Росії. Її викрадачі казали їй, що Україна впала і ніхто не хоче повернення мирних жителів.

Вікторію Андрушу катували росіяни / Фото AP

Для неї, як і для багатьох інших, тортурами були побиття кулаками, металевими, дерев’яними та гумовими кийками, а також покриття голови поліетиленовими пакетами. Чоловіки в чорному з шевронами спецпризначенців на рукавах били її в тюремному коридорі та в обкладеній керамічною плиткою кімнаті, начебто призначеній для швидкого прибирання. По телевізору над нею грала російська пропаганда.

Був момент, коли я вже сиділа і казала: "Чесно, роби зі мною, що хочеш. Мені просто вже байдуже",
– сказала Андруша.

Разом із фізичними тортурами прийшли й душевні страждання. Андруші неодноразово казали, що вона помре у в’язниці в Росії, що вони будуть її різати ножами до невпізнання, що її уряд не дбає про полонену вчительку, що її родина забула її, що її мова не потрібна. Вони змушували полонених вчити напам'ять гімн Росії та інші патріотичні пісні.

"Їхня робота полягала в тому, щоб вплинути на нас психологічно, показати нам, що ми не люди", – наголосила вона.

Потім одного разу, без будь-яких пояснень, для неї все закінчилося, і інша жінка залишилася з нею. Охоронці наказали їм зібрати речі, одягли наручники та посадили в автобус. Вага, яку Андруша скинула у в’язниці, яскраво виявлялася в спущеній куртці, що звисала з її плечей.

Незабаром до них приєдналися українські солдати, які перебували в полоні в інших місцях. З іншого боку Андруша побачила трьох російських солдатів. Хоча міжнародне право забороняє обмін цивільних осіб як військовополонених, у звіті ООН від 27 червня мовиться, що це сталося щонайменше в 53 випадках, і мер Мелітополя Федоров підтвердив, що це сталося і з ним.

Андруша пригадувала години, проведені в колі з іншими українцями напам’ять пошепки номери телефонів, на випадок, щоб хтось із них вийшов. Коли її звільнили, вона передала їх українським урядовцям.

Відтоді Андруша трохи відновила свою вагу. Про півроку ув'язнення вона розповідає спокійно, але з гнівом.

Батько Анни Вуйко був одним із перших затриманих цивільних у березні минулого року. Колишній робітник склозаводу з інвалідністю Роман Вуйко чинив опір, коли російські солдати намагалися захопити його дім у передмісті Києва, розповіли сусіди його дорослій дочці. Вони заїхали у двір з військовою вантажівкою, вибили вікна, одягли на 50-річного чоловіка наручники та поїхали.

До травня 2022 року Вуйко перебував у в’язниці в Курську, Росія, за сотні кілометрів звідси. Усе, що його дочка отримала від нього з тих пір – це рукописний лист, який надійшов через шість місяців після того, як його забрали, і через чотири місяці після того, як він його написав.

Стандартні фрази не говорили його доньці нічого, крім того, що він живий, і вона підозрює, що він не отримав жодного з її листів