Як в Україні розгортається масштабна війна дронів: інтерв'ю з командиром загону ударних БпЛА

Наразі в Україні продовжують виробляти дрони різних рівнів та типів, щоб вражати окупантів. Зокрема про це свідчить і нещодавня заява "Укроборонпрому" про успішну роботу українського безпілотника на 1 тисячу кілометрів на території Росії.

У червні в Мінцифри оголосили про навчання на безпілотниках 10 тисяч українських захисників. А в Міноборони наголошують, що вже через рік на війні в Україні дрони будуть не менш важливі, ніж літаки.

То що ж зараз відбувається в Україні з виробництвом ударних безпілотників та на якому етапі впровадження дронів у військову систему ми перебуваємо – в екслюзивному інтерв’ю 24 Каналу розповів Ілля Шполянський – молодший сержант, командир загону ударних БпЛА в одному з видів Збройних Сил, ветеран.

Також він висловився про зміни в українській армії за 9 років війни з Росією, розвиток "Руху ветеранів" та припустив, коли можуть завершитися бойові дії і яким може бути повоєнний час в Україні.

Чому Ілля вирішив повернутися в Україну та піти на фронт

Майже півтора року в Україні триває повномасштабна фаза російсько-української війни. Для українців по всьому світу це стало страшною трагедією та нещастям. Де вас застало вторгнення 24 лютого 2022?

Я зустрів війну в Берліні. Разом зі своєю родиною – колишньою дружиною і трьома дітьми – жив у Німеччинні з 2021 року, де маю дозвіл на постійне місце проживання. Уважно спостерігав за подіями наприкінці 2021 та на початку 2022 року, тому брав участь в усіх заходах, які тоді українці організовували в Берліні. А їх було дуже багато.

Власне, прокинувшись зранку 24 лютого, я не пішов у мовну школу, а долучився до демонстрації перед Бундестагом.

Оскільки я – ветеран 2014 року, і був дотичним до всіх питань захисту Батьківщини протягом усього цього часу, то для мене стояти осторонь й не робити нічого було значно складнішим, ніж якби я би перебував в епіцентрі бойових подій. Тому вже ввечері 24 лютого вирішив повертатися в Україну.

Ілля Шполянський, ветеран 2014 – 2015 років, наразі військовослужбовець ЗСУ, літо 2023 / Фото надане 24 Каналу

Чому ви вирішили повернутися з Німеччини та захищати Україну на фронті?

Така поведінка особисто для мене є цілком природною. Я не можу пояснити чому, так само як не можна пояснити, чому ми дихаємо. Для мене це важливе рішення, тому дивно було б, якби я вчинив по-іншому.

Повернувся в Україну 4 березня 2022 року.

Безпілотники на війні: чому вони такі важливі

Станом на сьогодні ви очолюєте зведений загін ударних БпЛА в одному з видів Збройних Сил. Чи можете більше розказати про свою службу і роботу?

Цей загін я створив з тієї команди, яку формував впродовж року. Ми пройшли через різні підрозділи й розробили власні ударні безпілотники, які наразі ставимо у серійне виробництво й активно використовуємо в бойовій роботі. Власне, я командир цієї команди й ми виконуємо певні завдання по лінії фронту.

Хочу сказати, що в моїй команді немає жодної людини, яку б ми попередньо не підібрали. Це – своєрідний кластер спеціалістів у цій сфері. Ми намагаємося масштабувати й розвивати цей досвід.

Україна має достатньо серйозний досвід у сфері аеророзвідки. Адже є БпЛА, які виробляють з 2015 року. Наприклад, "Фурія" і "Лелека" – це прекрасні розвідувальні апарати тактичного рівня. Натомість що стосується ударних БпЛА, то ми суттєво відстали. Простіше кажучи, по цьому напрямку до повномасштабного вторгнення російської арміх в ЗСУ не робили майже нічого.

Літальний апарат "Фурія" розробили українці / Фото 24 ОМБр імені короля Данила

Варто зазначити, виробництво ударних БпЛА є доволі важливим, адже це один зі способів закрити потребу в ефективному ураженні ворога на полі бойових дій. Ми використовуємо в безпілотниках як саморобні бомби, надруковані на 3D принтерах, так і радянські боєприпаси, які хоч і не є надто ефективними, але за деякими номенклатурами їх у наявності понад сотні тисяч одиниць.

БпЛА "Лелека" один з найбільш ефективних українських безпілотників / Фото VoidWanderer

Якраз 20 червня Володимир Зеленський підписав указ, який звільняє від ПДВ ввіз в Україну комплектування для БпЛА. Наскільки це рішення допоможе у налагодженні виробництва безпілотників?

Я думаю, що цей крок – один із тисячі, які вже мусили би зробити. Само по собі це нічого не дає, адже допоки не буде сталої системи всебічної підтримки українського виробника безпілотників, наявної навчальної бази, що покриватиме потреби фронту, системи постійного удосконалення наявних зразків БпЛА та масштабування їх виробництва – справи не буде.

Цей крок очікуваний, але його важко назвати принциповою перемогою для виробництва українських літальних апаратів.

Яка ситуація з виготовленням українських БпЛА

Ви – один із тих, хто зараз займається розробкою розвідувальних і ударних БпЛА для військових. Яка зараз ситуація з виробництвом безпілотників у нашій країні?

Ситуація безумовно покращується, хоча й повільно. У нас збільшується кількість навчальних центрів, а також людей, які вміють застосовувати дрони. Я не можу надати однозначної відповіді щодо паралелей з Росією, але існують ознаки того, що ми починаємо пасти задніх. Зараз наше відставання перед військово-промисловим комплексом Росії у сфері виробництва дронів починає бути особливо відчутним, тому розрив між нами та російським ВПК в ції галузі збільшується.

Можливо, ми знаходимо кращі способи застосування, оскільки у нас багато активних людей, які займаються цим. Водночас Росія має більш потужний фінансовий ресурс, справну екосистему, більшу територію і населення, виробничий потенціал, а також під боком Китай, який може безперебійно забезпечувати ворога комплектувальними матеріалами для виробництва БпЛА.

Технологічно нам допомагає Захід, проте це теж не може докорінно змінити ситуацію зараз.

На вашу думку, з якими найбільшими проблемами стикається українське виробництво БпЛА? Як їх можна вирішити?

З моєї точки зору, держава як не мала достатньої кількості інструментів для ефективної підтримки внутрішнього виробника, так і не має.

Я скажу так: багато чого зробили, але ще більше – не зробили. Це і погано, і добре водночас. Є з чого починати, але військово-політичне керівництво країни поки вкрай мало цьому приділяє уваги.

Бо навіть за повної перемоги та відновлення кордонів України станом на 1991 рік, ми завжди будемо змушені мати такий арсенал озброєння, щоб Росія в будь-якому випадку не могла до нас сунутися знову. Навіть якщо країна-агресорка розвалиться на шматки, з великою ймовірністю на її території залишаться озброєні й агресивні анклави, які будуть потенційно загрожувати Україні.

Тому ми зобов'язані й можемо перевести оперативне управління військами у мережево-центричну систему. Це означає систематизацію розвідувальної та оперативної інформації в єдиній базі даних. Планування операцій, та безпосереднє керування боєм мусить бути виключно через такі системи управління, звісно з відповідною кількістю резервних каналів. Іншого часу для цього – не буде.

Порівнюючи виробництво безпілотників Росією та Україною, як ви вважаєте, у чому в нас є принципова різниця, а в чому схожість?

Наразі ворог використовує "Шахеди" іранського виробництва і їх російські аналоги "Герань". Це дуже успішні БпЛА у своєму ціновому сегменті, вони на порядок ефективніші за російські ракети, які відповідно коштують фантастичних грошей. Технології застосовані у "Шахедах" прості, але ефективні, тому масштабування й обслуговування цих БпЛА теж не є складними для ворога.

На арені бойових дій наша армія сильно потерпає від російських баражувальних боєприпасів (баражувальний боєприпас ще називають "дроном-камікадзе" – 24 Канал), зокрема "ZALA Ланцет". Взагалі, у Росії є величезна кількість успішних моделей БпЛА, якими вони насичують свою лінію фронту, збільшуються постачання з Ірану та Китаю.

Росіяни у сфері масштабування виробництва БпЛА значно швидше розвиваються, ніж західні країни. Їхні технології нижчого рівня й це не завжди погано. Тобто вони працюють за принципом – краще більше, але гірше, ніж одинично та якісно.

Це абсолютно виправдана стратегія на поточній фазі війни. Можна констатувати, що Росія має потужне зростання виробництва різноманітних безпілотників, зокрема, ударних, за моєю оцінкою не менш ніж 5 – 10% на місяць. Тому нам треба вміти вчитися у ворога, це одне з фундаментальних правил успішного ведення війни.

Ще раз акцентую увагу на "китайскому" факторі. Ворог має дуже серйозні торгові та промислові зв'язки з Піднебесною, значно простіші транспортні коридори. Завдяки цьому масштабування виробництва дронів ворогу дається краще ніж нам. Потрібна серйозна аналітична робота на державному рівні, в тому числі дипломатії, щоб принаймні зменшити негативний вплив цього фактору на розвиток нашого ВПК у сфері виробництва дронів, зокрема БпЛА.

Сьогодні на фронті розгортається масштабна війна безпілотних систем. Світ поки що недооцінив ці масштаби. Тим часом реальність така, що дрони – це колосальний головний біль командирів переднього краю як наших, так і російських.

Нанесення уражень лише збільшуватиметься з обох боків, масштаби зіткнень роботизованих систем розгортатимуться в усіх площинах ведення війни на різну глибину в тил противника, адже розвиваються не тільки БпЛА, а й наземні дрони, надводні, підводні. Не здивуюсь, якщо з'являться навіть і підземні. Процес розробки та застосування безпілотних апаратів на фронті досяг неймовірної швидкості.

Також зараз на часі розгортати виробництво дронів, що боротимуться з ворожими безпілотниками. Знаю, що такі системи вже тестуються як в Україні, так і в Росії.

В одному з інтерв’ю ви казали, що в кожному батальйоні ЗСУ має бути взвод, або ж навіть ціла рота ударних безпілотників. Якраз нещодавно Михайло Федоров ініціював нову хвилю набору до лав "Армії дронів", де мають навчити близько 10 тисяч пілотів БпЛА. Як ви оцінюєте такий крок і чи Україна вже наближається до того, аби в кожному батальйоні була рота ударних безпілотних апаратів?

Це процес, який відбувається з певною швидкістю. З моєї точки зору, абсолютно недостатньою. Про потреби фронту у дронах мусять говорити на будь-якому рівні. А ми реально підтримки ще майже не маємо. Це пов’язано з рядом факторів, але першочергово – нереформованістю держави в цілому, сфери оборони та ВПК, зокрема.

Ніколи, окрім повномасштабної фази російсько-української війни, дрони не застосовували так масово. Раніше це були окремі підрозділи спецпризначенців, так би мовити, еліта з еліт.

Зараз зовсім інша ситуація. Ми говоримо, що дрони мусять вийти на рівні застосування, наприклад, відділення БпЛА в кожній роті, взводу у кожному батальйоні, роти у кожній бригаді й батальйонів безпілотних систем на тактичних напрямках.

Наразі у всіх відгалуженнях Сил Оборони, службах і відомствах є підрозділи БпЛА. Поки це більш хаотичний процес, але він поступово набирає певних форм і на цьому етапі вже наштовхується на бюрократію.

Можливо ситуація зміниться, коли в Силах Оборони України буде створена життєздатна комплексна концепція застосування дронів, в тому числі як окремого роду військ.

Немає конкретного підручника, який можна розгорнути й побачити інструкцію з використання БпЛА. Це з одного боку плюс, тому що можна організовувати роботу на нагальні потреби, але ми платимо за це життями.

Наприклад, наша команда потрапила під ворожий обстріл, в результаті якого був один легкий "трьохсотий". Ми негайно аналізуємо ситуацію, робимо висновки та змінюємо тактику застосування БпЛА на більш безпечну для наших пілотів, бо за такі помилки ми в прямому сенсі платимо кров’ю.

В одному з інтерв’ю ви говорили про розробку українських ударних БпЛА типу "Бекфаер". Чи було вже успішне застосування цих безпілотників і як наразі триває їх розробка?

БпЛА "Бекфаер" створила наша команда. Це літак зі звичайними тактико-технічними характеристиками для автономних ударних БпЛА тактичного рівня. Поки ці безпілотники ми виробляємо самостійно, але робляться певні кроки для масштабування виробництва.

Власне "Бекфаєром" ("Backfire" перекладається з англійської, як "зворотній вогонь" – 24 Канал) він називається, бо так по західній класифікації назвали літак Ту-122, стратегічний бомбардувальник, якими зараз нас бомбить Росія. Тому наша задача – відкривати зворотній вогонь по агресору, що ми успішно і робимо.

Український БпЛА "Бекфаєр" вражає росіян на фронті / Фото з сайту БФ "Герой України"

Чи змінилася українська армія з часів АТО

Ви маєте доволі багатий досвід участі у воєнних діях, зокрема, ви обороняли Україну ще з 2014 року, коли почалася АТО. Порівнюючи воєнні дії тоді й зараз, як змінилася служба для українських військових?

Кардинальних змін з 2014 року не відбулося. Сили Оборони України критично недореформовані. Саме відсутність системної кадрової роботи, нормальної навчальної підготовки, системи мобілізації й рекрутингу, заохочення і мотивації військових, призвела до таких значних жертв, кількість яких збільшуватиметься, як це не жахливо, і надалі.

Чи змінюватиметься українська армія – так, безумовно. Але за це ми вже заплатили десятками тисяч життів.

Чому вже треба займатися рухом ветеранів, які повертаються з фронту

Ще задовго до повномасштабного вторгнення Росії ви створили громадську організацію "Асоціація учасників та інвалідів АТО". Чим наразі займається ваша організація?

У 2015 році в Миколаєві ми заснували обласну організацію учасників антитерористичної операції ГО "Асоціація учасників та інвалідів АТО", яку я й очолював до свого від'їзду у Німеччину у 2021 році.

Зараз я активно займаюся ветеранською тематикою, зокрема є першим заступником Всеукраїнської громадської спілки "Рух ветеранів України", яка об’єднує найбільш дієві українські ветеранські спільноти та організації. Зараз весь актив спілки перебуває на фронті, є загиблі та поранені.

Але, безумовно, надважко сьогодні займатися ветеранською тематикою, коли ми залучені у бойові роботи.

Ілля Шполянський активно бере участь в "Русі ветеранів України" / Фото 24 Каналу

Ми бачимо, держава не готова до повернення ветеранів, адже зараз немає кому приймати й реінтегрувати у суспільство навіть тих військовослужбовців, що вже демобілізувались за станом здоров'я чи віком, а це – десятки тисяч. Що ж буде, коли наступить перемога і ветеранів буде два мільйони?

Суспільство також до цього абсолютно не готове. Відповідальність за це несе спеціально створене у 2019 році Міністерство ветеранів.

Натомість місцеві органи влади не можуть адекватно реагувати через те, що не мають ні процедур, ні відповідних інструментів.

Так, місцеві органи влади відкриті до наших пропозицій, тому що їм нема куди діватися. Вони зобов’язані нас слухати, адже якщо зараз влада не зверне уваги на запити ветеранів, то вона не зможе впоратися з проблемами. Це буде один із перших і найтяжчих викликів для країни одразу після перемоги.

Чи робить держава сьогодні щось – так, чи достатньо – ні й ще раз ні. Є величезна кількість ініціатив від громадських організацій, але вони спорадичні, хаотичні й не імплементуються потім в систему державного управління.

Як суспільство може сприяти створенню комплексної концепції Повернення Ветерана? Що найперше треба зробити, щоб наші колишні військові могли повноцінно ввійти в соціум?

Найперше, що потрібно зробити на рівні держави, розробляючи ветеранську політику, це побачити у ветеранах людей і зрозуміти, ким вони є, які мають проблеми та потреби.

Неможливо створити систему Повернення ветерана без нього самого. Але так, на жаль, робиться все в нашій державі.

Влада має зрозуміти, що підтримка та розвиток ветерана мусить стати пріоритетом державної політики у найближчі десятки років.

Сьогодні потреби ветеранів різні: юридичні, медичні, психологічні та соціальні проблеми. Рішення кожної потребує величезних зусиль та зосередження як законодавчої, так і виконавчої влади. Поки ми цього не бачимо навіть в проєкті.

У країні немає достатньої кількості психологів, які можуть працювати з ветераном. Задовільняється, мабуть, менше ніж 1% реальних потреб.

Це можна вирішити, й для цього потрібно зробити ряд кроків. Стратегічно треба масштабно розширювати коло залучених до роботи з учасниками бойових дій психологів. А також – легалізувати використання медичного канабісу і психоделіків в реабілітаційних цілях. За правильного застосування, обов'язково під наглядом лікаря, медичний канабіс дасть можливість десяткам, а може навіть і сотням тисяч ветеранів розв'язувати свої проблеми і без щоденної роботи зі спеціалістами. Другий крок – це створення мережі груп "рівний рівному".

Це найбільш доступний і простий спосіб, будь-який активний ветеран за декілька місяців після проходження ряду підготовчих тренінгів координаторів програми "рівний – рівному" зможе допомагати іншим ветеранам. Необхідно також забезпечити мережу приміщень, де ветерани та їх родини мали б змогу збиратися, де буде їхня територія росту. В ідеалі це все має бути в кожному районі міста, кожній ОТГ, а з часом і в великому селі, де проживають понад десяток ветеранів.

Поки що це все – лише на рівні розмов. Наразі ми перебуваємо на нульовому рубежі, але в нас є достатньо потужний інструмент – це досвід війни 2014 – 2022 років. Тому нам треба ще зараз, до закінчення війни, агрегувати ці напрацювання в реальний результат.

За моїми оцінками, в Україні мусить бути від 2 до 4 тисяч центрів ветеранів. Це може бути як одна кімната в селі, так і невеликий центр в ОТГ або районі міста. Це має бути система з високим рівнем місцевої автономізації, але обов'язково з нормативною та фінансовою підтримкою Міністерства у справах Ветеранів України. Стимулювання від держави мусить бути у вигляді грантів або співфінансування, щоб громади могли відкривати центри ветеранів, маючи фінансову підтримку від держави, детальну інструкцію, план і програму, як це реалізовувати.

Ветеранам не треба багато. Наприклад, в ОТГ потрібен один комплекс приміщень площею 150 – 200 квадратних метрів. В такому центрі будуть проводитися: зустрічі груп "рівний – рівному", різноманітні тренінгові заходи, курси з професійної орієнтації, групові та індивідуальні зустрічі з психологами, заходи для дітей ветеранів тощо.

В цьому комплексі приміщень може працювати одна людина, наприклад, соціальний працівник територіальної громади, який, припустимо, працюватиме там з 12 до 20 години, буде робити відвідувачам каву, спілкуватися з ними. Бажано, аби такий співробітник теж був учасником бойових дій або членом родини ветерана.

Окрім роботи над умовами для ветеранів, ви також займаєтеся й волонтерською діяльністю. Яка зараз для вас найбільш пріоритетна місія, як волонтера?

Я сьогодні не можу назвати себе волонтером. Дійсно, у 2014 році, до того, як став добровольцем, я допомагав Збройним Силам. Попри це, на початку повномасштабного вторгнення ми з командою відкрили волонтерський центр для допомоги українцям.

Сьогодні весь мій ресурс зосереджений на виготовленні та застосуванні БпЛА, а також забезпеченні свого підрозділу.

Водночас я є керівником благодійного фонду "Герой України", який реалзує ряд гуманітарних проєктів. Це, зокрема, курси з домедичної підготовки для цивільного населення Миколаївської області, це допомога ВПО з Херсонської області й, власне, деякі проєкти, направлені на ветеранів.

Моя основна задача сьогодні – це розширення свого загону, збільшення кількості ударних БпЛА, покращення якості їх роботи, а також розвиток ветеранської політики й руху ветеранів України як інституційної складової українського суспільства.

Коли в Україні закінчиться війна та як прискорити цей процес

Допомога армії від українців є надважливою. Тому хотів би спитати вас, що може зробити кожен, щоб допомогти Збройним Силам та пришвидшити перемогу у війні?

Це дуже тонке питання. Чи вважаю я, що кожен здоровий чоловік в нашій країні мусить зараз іти на війну, – так. Але є й об'єктивна реальність. Є економіка, критична інфраструктура, ВПК, де без чоловіків, мабуть, не обійтися. Але і проблеми з мобілізаційним ресурсом зараз дуже великі, майже ніхто не хоче нас підсилювати і йти служити, а ми закінчуємось. Про ротацію військових я навіть не кажу, тут все зрозуміло.

Кожній людині треба оцінити свій вклад у перемогу. Якщо людина може працювати на перемогу в інформаційній площині або допомагати донатами, благодійністю, закупівлею всього необхідного для армії – працюй з повною віддачею, не забуваючи про подвиг тих, хто на фронті.

Наостанок я б хотів запитати вашу думку про закінчення війни. Коли наші захисники зможуть звільнити всі землі України й настане перемога над окупантами?

Це питання, яке неможливо прорахувати через наявність великої кількості факторів невизначеності. На це впливають багато процесів, які відбуваються як в Україні і Росії, так і у всьому світі. Дуже важливе питання – це внутрішньополітична ситуація в Росії, а також міжнародна підтримка України.

З моєї точки зору так: війна може точитись ще 5 і більше років. Якщо казати про суто військову складову, то, мабуть, "гаряча фаза" буде ще від одного року до трьох.

У нас є дуже велика проблема – це люди. В країні немає якісного людського ресурсу для армії, всі добровольці пішли на фронт. Те, як сьогодні людей загрібають у військкомати, не відповідає жодній критиці, а навчальна система далека від досконалості.

Водночас у Росії падає рівень життя населення, а зарплати в армії високі. Усі, хто залучений у СВО, отримують по три – чотири тисячі доларів на місяць, це суттєво. Думаю, найближчими роками в країні-агресорці з мобілізацією проблем не буде. Окрім того, ми бачимо, що деякі види російського озброєння, зокрема РЕБ і дрони, покращуються і кількісно збільшуються. Кількість спеціалістів, які керують в армії ворога дронами, теж зростає.

Тому я б не радив взагалі розраховувати, що війна закінчиться раніше, ніж через 3 роки. Якщо так станеться, то я буду найщасливішою людиною у всесвіті, мабуть, як і кожен військовослужбовець. Водночас тверезо розраховую на трирічний термін і планую своє життя, не очікуючи, що завтра закінчиться війна.

Це дуже складно визнати, але про це потрібно говорити. Ми сьогодні ввійшли у фазу дуже довгого забігу. Це те, що українці не люблять в принципі.

На терезах життя та смерті існування нашої нації, культури, та і в цілому України як держави. Життя та смерть кожного громадянина, кожної дитини, кожного чоловіка чи жінки.