Канікули в артбомбосховищі: як у Херсоні під обстрілами розважають дітей

Херсонський обласний музично-драматичний театр імені Миколи Куліша давно перетворився на хаб допомоги. Над ним чи не щодня літають ракети, але персонал та актори справно виходять на роботу до дев'ятої ранку. Щоправда, не для репетицій постановок, а щоб фасувати та роздавати гуманітарку. Так працюють до обіду, потім – приймають і знову сортують допомогу, що надходить з усіх куточків країни. Замість драм та комедій на сцені театру – склад продуктів, побутової хімії, ліків та інше.

Частина трупи пішла на лівий берег із окупантами

Колись у підвалах театру працювало кафе, була банкетна зала, але під час війни підземні приміщення служать бомбосховищем. У цьому прихованому від очей сторонніх притулку працює артхаб, який став віддушиною у воєнний час для дітей і батьків, які залишаються в місті під обстрілами. Тут ставлять вистави, концерти, проводять майстер-класи та свята. У місті залишаються сотні, а може – й тисячі дітей, у яких канікули проходять в укритті.

Заправляє всім адміністратор театру Олексій Могилевський. Він прийшов на цю посаду минулої осені, після звільнення Херсона, відгукнувшись на прохання директора, що повернувся.

- Колись я працював у театрі директором фестивального центру, який займається концертами та фестивалями, зокрема найбільшим театральним фестивалем «Мельпомена Таврії» (пройде 8 - 16 вересня в Херсоні. – Авт.), - розповідає KP.UA Олексій Могилевський. – Потім пішов у концертну агенцію. Зрозуміло, всі концерти закінчилися, коли почалася війна. Всю окупацію просидів, хоча дзвонили, пропонували, щоб виходив працювати на окупаційну владу. Довелося все відключити та сховатися. А коли наші повернули місто, директор театру запропонував піти до них у ролі головного адміністратора.

Персонал херсонського театру та актори зараз розкидані по всій Україні та Європі. Дехто пішов на лівий берег після звільнення Херсона – частина трупи співпрацювала з окупантами.

Арттерапія у підземеллі театру

Навесні 2022 року окупанти назвали театр «херсонським російським» та привезли своє керівництво – український директор відмовився з ними працювати. За це, кажуть у театрі, потрапив до тортур, ледве вибрався – і поїхав з міста. Повернувся через три дні після деокупації і почав збирати театр по крихтах. Багато чого було вкрадено чи зіпсовано.

Городяни, змучені окупацією та обстрілами, а тепер ще й повінню після підриву Каховської ГЕС, потребують способу хоча б на мить відволіктися від війни. Особливо діти, які залишилися замкненими у розпеченому сонцем південному місті разом із батьками. «Музика війни», постійні вибухи та гуркіт тут не вщухають ні на день.

Жодних атрибутів дитинства, цирку чи атракціонів у місті немає. По майданах з дітьми гуляти небезпечно, а після третьої години дня місто ніби вимирає – на вулицях не зустріти ні душі. Будучи батьком двох доньок, Олексій Могилевський вирішив зайнятися організацією дозвілля для дітей під час війни. Заходи для них проводять у бомбосховищі театру.

Днями у цьому укритті пройшов невеликий концерт із патріотичними піснями. Регулярно проводять майстер-класи – дітей вчать робити листівки, ляльки-мотанки, плести браслети, малювати, ліпити, розписувати печиво та інше.

– Завдяки волонтерам для дітей завжди є частування, – зазначає Олексій. – Їхні батьки можуть почекати у сусідньому залі з телевізором.

Також ставлять вистави. Наразі актори херсонського театру поїхали на гастролі до Словаччини та Грузії.

Коли саме будуть заходи у бомбосховищі – повідомляють у закритих групах у телеграмі. Клеїти оголошення на стовпи або виставляти афіші відкрито у соцмережах у воєнний час небезпечно.

«Хочу, щоб братик повернувся»

Дозвілля для дітей під час війни замислювалося як елемент арттерапії для відновлення та збереження психічного здоров'я маленьких жителів південного міста, що постійно обстрілюється.

– Діти під час війни дуже змінилися, – зітхає Олексій Могилевський. - Лякаються будь-якого шереху, якщо чують гучний звук – присідають. На День святого Миколая я був у його образі – тоді до нас за п'ять днів прийшло понад тисячу дітей. Просив їх розповісти віршик та запитував, який хочуть отримати подарунок. Діти відповідали: «хочу, щоб закінчилася війна», «щоб двоюрідний братик повернувся», «друзі щоб повернулися», «а в мене тато загинув»… Багато хто в сльозах… Коли виходив, мене так трясло - настільки важко було емоційно дивитися і слухати все це…

Зараз, за ​​ пів року, на обличчя дітей вже починають повертатися посмішки. Вони звикли до обстрілів та навчилися жити під вибухами. Але страх все одно залишається.

«Живемо, як у фільмі-катастрофі»

Своїх доньок і дружину Олексій вивіз у більш спокійну область, подалі від районів і сіл біля Херсона, що все ще не отямилися після повені, і навислої загрози вибуху на Запорізькій АЕС. Вона – за якихось 200 км звідси. Сам залишається у Херсоні.

– Виїжджати ми не будемо, нам треба допомагати людям, – переконаний Олексій. - Ми вже нічого не боїмося, звикли до всього. Іноді їдемо на пошту отримувати допомогу, стоїмо – ​​«бух!» - за триста метрів приліт. Якщо починається обстріл – це від п'яти до семи прильотів, потім вони припиняються. У нас уже навіть діти знають, коли стріляють наші, коли орки та з чого саме.

Під час потопу вода під дах залила хату однієї із співробітниць театру. Вона переїхала до батьків у сухий район міста. Щодня повертається до втопленої хати – витягує якісь речі, намагається щось відмити, врятувати.

– Відкачувати воду з її будинку помпами почали тиждень тому, – розповідають волонтери. – Наступного дня приходимо – у підвалі знову вода.

У цьому будинку потрібно робити капітальний ремонт – якщо стіни взагалі витримають. Сама господарка, кажуть, тримається. А так нічого вже не змінити...

- Ну а що робити, - продовжує Олексій Могилевський. – Живемо одним днем. Ну, прилетить… Я не раз потрапляв під обстріли, а одного разу взагалі, як у фільмі-катастрофі: дивлюся у бічне дзеркало – а ззаду мене наздоганяють ракети… Продовжуємо жити.

До речі, за словами місцевих, повітряна тривога у Херсоні почала спрацьовувати лише після потопу.

"Рятувати не треба - зганяйте в магазин на човні"

На тлі картинки загальної взаємодопомоги особливо виділяються ті, хто намагається нажитися у скрутний час.

– Є такі, що приходять по одяг та продукти через день, – обурюється Олексій. – Потім бачу – стоять та продають їх на ринку! Або якась жінка радіє: «Стільки набрала гуманітарки – і в тих, і в цих, що двері в кімнату не зачиняються!». Або: «А чому знову крупа та консерви?». А ви що - хочете червоної риби та ікри?

Згадує ще один випадок. Волонтери на човні попливли до повністю затопленого району вивозити людей, наближаються до затопленого будинку: «Ні-ні, ми виїжджати не будемо. У нас є продукти та пауербанки – нам і тут добре».

- А інші подзвонили волонтерам, ті припливли: «А з'їздіть нам за хлібцем», - дивується чоловік. – Ви мене вибачте, але за цей час я кілька людей врятував би…

Наразі потреби постраждалих змінилися. Людям вже не так потрібний одяг, як будматеріали та матеріали для ремонту будинків.

«Боже, таке відчуття, що війни не було!»

У херсонському артбомбосховищі виступають не лише місцеві артисти – приїжджають і з інших міст. Наприклад, нещодавно виступав джаз-колектив із Миколаєва, також був співак Коля Серга. Незабаром планують запросити кількох артистів із комік-трупи «Маски-шоу», серед них – Бориса Барського. Виступають артисти для херсонців найчастіше безплатно.

– Ми співпрацюємо з « Культурним десантом », до нас приїжджають і зірки, і наші артисти виступають, – продовжує Олексій Могилевський. - Люди виходять: «Боже, таке відчуття, що й війни не було ці півтори години!». Але знову треба йти додому, рахувати вильоти, прильоти...

Загроза вибуху на ЗАЕС місцевих особливо не лякає. Виїжджати не хочуть, багато хто з простої причини - а куди їм їхати ? Часто - ще й без грошей, адже всі заощадження пішли під час окупації, коли гроші з карток у Херсоні переводили в готівку під 20%. Банкомати вже не працювали. Приблизно за місяць до деокупації росіяни влаштували «слізне прощання» з жителями свого міста – відключили світло і воду. Довелося купувати генератори, бензин подорожчав до 100 гривень за літр... А роботи у місті майже жодної. Доводилося шукати питну воду, воду для туалету херсонці набирали з калюж.

Після всього пережитого до ймовірності вибуху на ЗАЕС місцеві ставляться так: «Переживемо і це».