Одна методичка, дві країни: що спільного у наративах, які російський агітпроп поширює в Молдові та Україні

Російська агресія прискорила рішення України та Молдови подати офіційні заявки на членство в Європейському Союзі та підвищила рівень суспільного схвалення проєвропейського курсу. 23 червня 2022 року Європейська Рада ухвалила рішення про надання Україні та Молдові статусу кандидатів у члени ЄС. За даними соціологічної служби Центру Разумкова, 92% українців підтримують вступ до Європейського Союзу. Показник підтримки членства Молдови в ЄС серед місцевого населення сягає 63%. Більшість громадян обох держав підтримує проєвропейський курс, що фактично означає «остаточне прощавай» Росії, з чим вона ніяк не хоче миритися.

Росія всілякими способами намагається задовольнити власні імперські замашки та повернути колишню славу шляхом зміцнення впливу Москви на пострадянських теренах Східної Європи. Після фактичного знищення суверенітету Білорусі та початку війни проти України через побоювання, що вона хоче приєднатися до ЄС, Путін робить усе можливе, щоб утримати Молдову під контролем Росії. Передусім, Кремль пробує впливати через Гагаузію, автономне територіальне утворення на півдні Молдови, та окуповане Росією Придністров’я. І якщо буквально декілька років тому, за президентства Ігоря Додона, могло здатися, що Москва та Кишинів рухаються до покращення взаємовідносин, то російське вторгнення в Україну стало каталізатором виходу з орбіти Москви.

З усіх пострадянських країн, які не є членами Європейського Союзу чи Україною, Молдова, мабуть, має найбільш напружені стосунки з Росією. Саме тому Кремль прагне дискредитувати євроінтеграційні кроки Кишинева. Спостерігаючи за цим, виникає відчуття, що «це ж було вже» — подібна риторика та пропагандистські прийоми російський агітпроп застосовував в Україні.

Дискредитація як пропагандистська тактика передбачає спробу підірвати довіру, репутацію чи легітимність окремих осіб, інституцій чи ідей. Для дискредитації пропагандисти маніпулюють зображеннями та відео, використовують знецінення, необґрунтовані звинувачення, напівправду й інші форми неправдивої інформації.

У Росії є чимало інструментів «жорсткої сили» (військових та економічних важелів впливу на поведінку чи інтереси певних політичних органів) — це і контингент російських військ в окупованому Придністров’ї, і питання енергетики. Молдова досі отримує 75% електроенергії з контрольованих Росією джерел (генерація відбувається на території окупованого Придністров’я, а ЛЕП проходить через ці території, що ускладнює диверсифікацію ринків). Рівень залежності від російського газу сягав 100% у 2021 році, але у травні 2023 року правобережна Молдова від нього відмовилася.

До того ж, у Москви є чимало інструментів «м’якої сили» у вигляді налаштованої проти Заходу православної церкви та російськомовних медіа. Окрім цього, Кремль підтримує проросійські політичні сили Молдови, як-от нещодавно визнану неконституційною партію «Шор». Намагаючись вплинути на майбутні вибори в Молдові, Росія може заручитися підтримкою антизахідних політичних сил і зіграти на невдоволенні економічною ситуацією.

В Україні ситуація була доволі схожою — залежність від російських енергоносіїв, присутність російських військ на тимчасово окупованих територіях, вплив Української православної церкви Московського патріархату на суспільні настрої, намагання вплинути на політичне життя через фінансування проросійських політсил...

На тлі цих схожостей розбираємося, наскільки проросійські та євроскептичні наративи в Молдові вторять аналогічним наративам в Україні.

1. «Мітинги за євроінтеграцію — «проплачені»

21 травня 2023 року в Кишиневі відбувся багатотисячний мітинг «Європейська Молдова». За оцінками влади, у ньому взяли участь понад 75 тисяч людей. Sputnik Молдова, російська пропагандистська інформаційна агенція, охарактеризувала події як «євроекстаз [...], хедлайнерами якого виступили президент Майя Санду та голова Європарламенту Роберта Мецола». Мовляв, це «піар-акція влади чи спроба врятувати політичне становище владної партії PAS та президентки Майї Санду», а сам мітинг несправжній, адже влада нібито звезла на нього «бюджетників», у яких не було іншого вибору, окрім як смиренно приїхати автобусами до Кишинева. Подібні заяви звучали і щодо українського Євромайдану — у США, мовляв, готувалися до цих подій майже 40 років, регулярно виділяли під це кошти через фонд USAID, а в потрібний момент все зрежисували і платили учасникам по $150 за «коктейль Молотова».

Напередодні мітингу «Європейська Молдова» команда президентки Санду запустила комунікаційну кампанію із закликом долучитися до акції. Того травневого дня на центральній площі Кишинева зібралося набагато більше людей, ніж на свої акції виводили опозиційні політики, які на тлі гострої енергетичної кризи, зумовленої російською агресією проти України, ще з вересня 2022 року намагалися розхитувати і так непросту ситуацію в державі. Протести були організовані проросійськими силами, зокрема партією «Шор» та її лідером, проросійським олігархом-втікачем Іланом Шором, проти якого у травні 2023 року Євросоюз увів санкції «за дестабілізацію ситуації в Молдові».

Щось схоже робили представники нині забороненої в Україні партії ОПЗЖ, які у 2021 році скористалися зростанням цін на газ і фактично підім’яли під себе стихійну протестну хвилю, встановили власні «Штаби координації протестів» і тихцем просували проросійські й антивладні наративи. Що ж до Євромайдану — у листопаді 2013 року заклик долучатися до протесту розповсюджували українські журналісти. На Майдан свідомо вийшли сотні тисяч українських громадян, які хотіли самостійно визначати зовнішню та внутрішню політику й були незгодні зі спробою президента-втікача Віктора Януковича зробити відкат у процесах повернення України до європейської сім’ї.

Тому подібні пропагандистські закиди — намагання дискредитувати народну підтримку зближення з ЄС та підважити популярність ідей євроінтеграції. Зображуючи проєвропейські рухи як зрежисовані, а учасників — як проплачених найманців, російська пропаганда прагне маргіналізувати проєвропейські настрої та зобразити їх як нав’язану ззовні чужу ідеологію, яка геть не близька «слов’янському народу».

2. «Боротьба з опозицією та свободою слова — антиєвропейська, а Брюссель заплющує на це очі»

Окрім згаданого вище Ілана Шора, до пулу проросійських політиків у Молдові зараховують одного з лідерів Партії соціалістів і колишнього президента Ігоря Додона. Він регулярно заявляє, що Молдова стала колонією Заходу, Санду — брюссельсько-вашингтонська маріонетка, а з Росією та Путіним треба дружити і «не спалювати мости». Соціалісти та «Шор» донедавна мали достатню підтримку, щоб їхні партії подолали прохідний бар’єр до парламенту на чергових виборах. Але у червні 2023 року Конституційний суд оголосив «Шор» поза законом та унеможливив перереєстрацію політсили під таким же проросійським брендом. Молдовські телеграм-канали, що поширюють проросійську риторику, зреагували так: «для владної партії заборона опозиції — ознака здорової демократії». «Для європейської інтеграції це хрест, але Брюссель заплющує на це очі», — йшлося в іншому анонімному телеграм-каналі Молдови.

На думку Шора, «сьогоднішня Молдова — це захоплена держава. Усі органи держуправління — під контролем Санду та PAS, які діють під чітким керівництвом США та ЄС». А Додон зазначив, що «замість дотримання прав і свобод ми побачили арешти лідерів опозиції, закриття шести телеканалів, заборону партії «Шор», різні санкції, надання Службі інформаційної безпеки додаткових повноважень».

Після прийняття закону про інформаційну безпеку, який забороняє новинний та аналітичний контент із країн, які не ратифікували Конвенцію про транскордонне телебачення, в грудні 2022 року Молдовапризупинила ліцензії на мовлення шести телеканалів Primul în Moldova, RTR Moldova, Accent TV, NTV Moldova, TV6 та Orhei TV. Ці канали тенденційно й маніпулятивно відображали події у Молдові та війну проти України. Депутатка-соціалістка Аделаїда Раїлянуохарактеризувала закриття так: «Кримінальний, фашистський режим закрив рот шести телеканалам». Проросійські сили організували протести біля молдовського парламенту.

Схожу риторику ми спостерігали післяблокування медіаактивів (112, ZIK, NewsOne, Перший незалежний), пов’язаних із Віктором Медведчуком і Тарасом Козаком — це «політична розправа над неугодними ЗМІ», «на закриття каналів не наважувався ніхто, навіть президент Порошенко» та «Україна слухняно виконує хитрий план Вашингтона». Аналогічно з каналом Євгена Мураєва — «РНБО-95 заборонила українцям дивитись телеканал НАШ», який «формував у людей зовсім іншу картину світу, ніж та, яку відтворювала влада та її куратори, тому його і закрили». Про нібито утиски опозиції ми також чули від різноманітних пропагандистів — мовляв, Зеленський переслідує опозицію будь-якими «скотськими методами», це все «ознаки злочинної диктатури, яка запроваджена владою».

Виставляючи опозиціонерів жертвами переслідувань, Росія прагне отримати співчуття та підтримку свого наративу про те, що Молдова та Україна нібито пригнічують інакомислення та нещадно борються з опозицією. Порушення цієї тематики допомагає Кремлю позиціювати себе захисником етнічних росіян і російськомовного населення в сусідніх країнах. Наголошуючи на «переслідуваннях опозиції», Росія виправдовує своє втручання у внутрішні справи цих країн, наприклад, анексію Криму або підтримку сепаратистських рухів у Придністров’ї. Агітпроп маніпулятивно апелює до західних цінностей свободи та інакомислення, мовляв, Кишинів і Київ грубо їх порушують. Втім, на гібридні загрози найбільш дієвими є гібридні відповіді; детальніше про те, як це працює, можна почитати тут.

3. «День перемоги скасовують, щоби догодити Європі»

У травні 2023 року в парламенті Молдови зареєстрували законопроєкт про перейменування Дня перемоги 9 травня на День пам’яті, який пропонують відзначати 8 травня. Автори ініціативи вважають, що це необхідно, аби перейти до «інтерпретації та сприйняття без супутньої ідеології деяких історичних подій, пов’язаних із Другою світовою війною, у молдовському суспільстві». «Щоб догодити Заходу, режим Майї Санду повторює шлях київського режиму: влада заборонила символи Перемоги у Великій Вітчизняній війні, поставила питання про перенесення святкування 9 травня», — йшлося в одному з молдовських анонімних телеграм-каналів, що транслюють проросійську риторику. «Молдова, проголошуючи євроінтеграцію, інтегрується до радикальної частини Європи, до її прибалтійської частини», — скрушно зазначали у виданні «Комсомольская правда в Молдове», бідкаючись, що влада перестала виділяти кошти на реставрацію радянських пам’ятників і скоро вони зруйнуються.

У травні 2023 року Верховна Рада України скасувала День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 9 травня та зробила 8 травня Днем пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939 — 1945 років і державним святом; відповідний закон був підписаний президентом. Ще у 2015 році Україна змінила формат відзначення цієї дати, переосмислила події Другої світової війни та зруйнувала радянські історичні міфи, відмовившись від терміну Велика Вітчизняна війна на державному рівні. В Москві на це зреагували токсичними випадами: «празнік отмєнілі», бо «до бандерівської влади це велике свято не має жодного відношення», а «представники нинішньої української влади є не переможцями, а такими, що вічно програвали».

Про «побєдобєсіє», всенародний культ мілітаризму й те, як Росія інструменталізує зацикленість на подіях Великої Вітчизняної війни ми докладно писалитут. Велика частина історії СРСР — це часи війни (Другої світової та холодної), тож культ перемоги плекали разом із культурою мілітаризму: СРСР покладався на військову силу для збереження своєї влади і впливу, офіційна пропаганда наголошувала на жертві особистості заради держави. Після розпаду Радянського Союзу такий культ мілітаризму дістався російському суспільству у спадок. Нині Росія привласнює собі перемогу в Другій світовій війні, постійно повторює тезу Росії про її правонаступництво СРСР та монополізує пам’ять про перемогу над нацизмом. Відзначення Дня перемоги та участь у так званому «Безсмертному полку» (ході з фотографіями радянських військових) — інструменталізована атрибутика «русского міра».

4. «Газовий шантаж: газ із Європи — не по кишені пересічному громадянину»

До 2021 року Молдова повністю залежала від імпортованого з Росії газу, від волі «Газпрому» та його місцевої дочірньої компанії «Молдовагаз». Російське лобі в Молдові зупиняло будь-які дискусії про диверсифікацію ринків. Лише наприкінці 2021 року Молдова побудувала трубу «Ясси — Кишинів» (газогін до Румунії), яка, утім, до 2022 року не використовувалася. «В найближчому майбутньому Молдова не зможе відмовитися від закупівель російського газу просто тому, що ніякої реальної альтернативи немає», — йшлося в пропагандистських медіа у 2022 році. Завдяки допомозі ЄС Молдова змогла повністю позбавитися залежності від імпорту російського газу, але ціни на нього трималися рекордні. Згодом газ для внутрішнього споживання Молдова стала закуповувати за біржовими цінами із ЄС через Румунію, і вже 2023 року ціна на європейському ринку виявилася нижчою, ніж у «Газпрому».

Із травня 2023 року вдалося перейти у режим, коли російський газ споживає тільки окуповане Придністров’я, тоді як правобережна Молдова — перейшла на європейське блакитне паливо. І навіть коли на початку червня 2023 року у Молдові знизили ціни на газ на 38%, пропагандистські телеграм-канали невдоволено на це зреагували — мовляв, могли знизити тарифи на 50-70%, якби підтримували добрі відносини з «Газпромом». Так, ситуація з енергоносіями в Молдові складна, адже електроенергія генерується завдяки російському газу на ТЕС і ГЕС, які розташовані на території окупованого Придністров’я. Ініціативи щодо системної розбудови відновлюваної енергогенерації донедавна просто зводилися нанівець.

Схожа ситуація була і з Україною. 25 листопада 2015 року «Газпром» востаннє перекрив Україні газ, відтоді ми перестали купувати блакитне паливо у ворожого сусіда. Хоча у недалекому минулому це здавалося неможливим. Задля справедливості зазначимо, що до повномасштабного вторгнення Україна задовольняла дві третини свого газового ринку завдяки власному видобутку й закуповувала 10 млрд кубометрів (після 24 лютого 2022 року видобуток газу впав на 6%). Пропаганда всіляко запевняла, що без російського газу українська промисловість і споживачі просто не виживуть. «Газове питання» було однією із центральних тем телеканалів пулу Медведчука. Депутати від ОПЗЖ Віктор Медведчук, Вадим Рабинович, Тарас Козак і Юрій Бойко регулярно прилітали до Росії, щоб нібито домовитися із «Газпромом» про зниження тарифів на газ для України в обмін на певні поступки. «Якби ми підписали прямий контракт хоча б у 2019 році, то ціна на газ була б у районі 175 доларів. 175 доларів, а не те, що відбувається сьогодні», — заявляв Медведчук буквально за кілька місяців до початку повномасштабного вторгнення.

Як зазначає інвестиційний банкір Сергій Фурса, облгази, що входять до структури Регіональної газової компанії олігарха-втікача Дмитра Фірташа, яким не вигідний ринок газу, підняли маржу до 40%. І одночасно партія ОПЗЖ Фірташа намагалася збурити людей протестувати проти влади: однією рукою підвищували тарифи, а іншою — виводили пересічних громадян на мітинги під гаслами «знищимо ринок».

Як Росія намагається налаштувати українців та молдован одних проти одних

Росія всілякими методами намагається посварити Молдову й Україну, щоб зашкодити злагоджено та синхронізовано рухатися до Європи. По-перше, агітпроп намагається закріпити за Україною образ войовничого й небезпечного сусіда, який у будь-який момент може підступно напасти. У лютому 2023 року агітпроп почав розганяти меседж, що «режим Зеленського наказав перекидати війська до кордонів Придністров’я. З великою ймовірністю можна говорити, що Зеленський готується напасти на Придністров’я». Чергову інтенсифікацію пропагандистських атак можна було спостерігати й під час Другого саміту Європейської політичної спільноти. Придністровські телеграм-канали писали про надумані погрози з боку українських націоналістів, які нібито збиралися «використати атмосферу саміту для провокації; така провокація потенційно може бути використана як Casus Belli для України, особливо з огляду на приїзд Зеленського до Кишинева».

По-друге, пропагандисти всіляко намагаються породити ненависть до України з боку пересічних молдован; для цього послуговуються усіма зручними приводами. Один із останніх яскравих прикладів — спроба подати протести молдовських фермерів із вимогою виплатити обіцяні урядом компенсації як мітинги проти України. Зокрема, цю тему форсувала низка місцевих проросійських телеграм-каналів. Російська агресія спричинила масштабну продовольчу кризу на різних континентах світу (детальніше про те, як російська пропаганда дискредитує Чорноморську зернову ініціативу, ми писали тут), а молдовські аграрії неабияк постраждали від порушення сировинних виробничо-збутових ланцюгів. Утім, російська пропаганда зобразила мітинги з вимогою підтримати аграрний сектор як антиукраїнський, а пошуки компромісів молдовського уряду та фермерів — як спробу догодити в першу чергу українцям, а не власним громадянам.

По-третє, у середовищі анонімних телеграм-каналів поширюється теза про те, що нібито Молдова отримала статус кандидата на вступ до Європейського Союзу лише завдяки Україні, цим самим створюючи хибне відчуття власної неконкурентності та політичної слабкості.

Втім, проєвропейський зсув симпатій у молдовському суспільстві невідворотній. На думкуВалеріу Паші, експерта-інформаційника, голови спільноти WatchDog.MD, російська пропаганда досі має дуже великий вплив на сприйняття світу громадянами Молдови. Втім, на поведінку молдован Росія впливає вже набагато менше. І попри те, що молдовани продовжують споживати проросійський агітпроп, вони перестали довіряти Путіну. Залишається сподіватися, що у найближчі роки сусідній дружній до України Молдові вдасться нівелювати згубний вплив ворожих наративів і зміцнити своє європейське майбутнє.