The Telegraph: Росія викрадає в Україні не лише дітей

Літніх і найбільш соціально незахищених українців вивозили на територію Росії, позбавляли громадянства, змушували здавати кров і залишали в агонії після невдалих медичних процедур.

Про це свідчать результати розслідування, яке провело британське видання The Telegraph. Люди старшого віку потрапили до російської системи охорони здоров'я після того, як війська Владіміра Путіна окупували їхні рідні міста і села на ранніх стадіях війни. Ті, кому вдалося втекти назад в Україну, розповіли, що до них «ставилися зі зневагою» і знущалися.

Путіна звинувачують у воєнних злочинах за незаконну депортацію і жорстоке поводження з дітьми. Але мало що відомо про старших людей, соціально незахищених дорослих й людей з інвалідністю, які потрапили в російську систему під час вторгнення. 

Журналісти The Telegraph поспілкувалися з українцями з інвалідністю і старшого віку, а також з родичами, які врятували своїх рідних з території ворога.

«У них майже не залишилося нічого людського»

65-річний Олег Андрєєв паралізований. До рук російських окупантів він потрапив, коли вони взяли під контроль його село на сході України. Після масованих російських обстрілів його знайшли у згорілому будинку поруч з матір'ю, яка загинула під час бомбардування.

Андрєєв розповів, що російські солдати вкрали його інвалідний візок, щоб вивезти на ньому пораненого товариша. Самого Олега відвезли до медичного закладу в Макіївці на окупованій частині Донбасу, де персонал «ставився до нас зі зневагою».

«У них майже не було нічого людського», - сказав він про тих, кому було наказано доглядати за ним.

У кишені його інвалідного візка були всі важливі документи, які він мав при собі, включно з паспортом. За його словами, його забрали росіяни, не давши можливості повідомити доньці, що він ще живий.

«Вони просто залишили паралізовану людину без жодних документів, без жодної ідентифікації», - сказала Джанін Андрєєва, донька Олега.

The Telegraph пише, що пальці ніг українця були сильно обморожені. Тому що йому довелося довго лежати на сходах під час обстрілів при 10-градусному морозі. Лікар на окупованій території відмовлявся лікувати обмороженні пальці, а потім видалив їх, коли біль став нестерпним. Андрєєв розповів, що навіть після цього його кістки залишилися оголеними через погано проведену ампутацію. Єдиним лікуванням, яке він отримав, була обробка зеленкою, яку The Telegraph називає «застарілим антисептиком радянських часів для лікування невеликих ран». Знеболювальних препаратів не було. Андрєєв розповів, що його лаяв персонал і принижувала медсестра, яка насміхалася над ним, коли йому потрібна була допомога, щоб хоча б вмитися. Голову і обличчя чоловіка поголили без його дозволу, а персонал забрав 70% його пенсії.

Андрєєв розповів, що зустрів у лікарні свого друга, 61-річного Ігоря, який втратив ноги під час перебування в російській колонії. Росіяни так само відмовлялися лікувати його радикуліт. Інколи Андрєєв віддавав ті невеликі гроші, які у нього залишалися, працездатному пацієнтові, щоб той знайшов їжу для нього й Ігоря.

«Кілька разів він зміг купити мені полуницю і малину, уявляєте? Я був такий щасливий в той момент», - сказав він.

Після кількох місяців невдалих спроб звільнити батька, Джанін Андрєєва змогла зв'язатися з благодійною організацією «Допомога втечі». Еллі Ісаєва, яка працює у благодійній організації, розповіла, що допомагає сім'ям, чиї родичі опинилися в пастці без грошей і належного догляду на підконтрольних Росії територіях України. Нещодавно вона допомогла врятувати жінку, яку змусили здати кров, ймовірно, для допомоги пораненим російським солдатам.

У випадку Андрєєва, паралізованому чоловіку допомогли втекти. Але його друг Ігор помер через два тижні після того від хвороб, пов'язаних з лікуванням, яке він отримував у лікарні на окупованій території.  За словами Ісаєвої, це не рідкість, коли пацієнтами настільки нехтують, що вони не доживають до повернення додому.

Минулого літа організація «Допомога втечі» отримала повідомлення про те, що літня жінка в окупованому на той час Граковому Харківської області страждала від важкої гангрени і не отримувала належного лікування. Коли прибула допомога, у неї почалися галюцинації. Вона померла після того, як російські солдати відмовилися дозволити водієві благодійної організації відвезти її до лікарні. Ісаєва стверджує, що у багатьох пацієнтів з інвалідністю, з якими вона працювала, забирали паспорти і нав'язували їм російське громадянство.

Знадобилися тижні, щоб звільнити групу з п'яти чоловіків з інвалідністю у віці від 20 до 35 років і доставити їх назад в Україну, тому  у них забрали паспорти, коли відвезли з Каховки до Воронежа. Двоє з них - Олександр і Богдан - розповіли, що персонал закладу, де їх тримали, планував визнати їх психічно недієздатними. Богдан ходить на милицях і страждає від ДЦП, а Олександр пересувається в інвалідному візку з недіагностованим захворюванням.

Пацієнти російського закладу розповіли представникам благодійної організації, що їм заборонили виходити з закладу і попередили, що якщо вони спробують це зробити, то зіткнуться з «суворим покаранням». Вони також не могли помитися, тому що з кранів текла брудна вода оранжевого кольору.

«З одного боку будівлі там поля, а з іншого - могили», - сказала Ісаєва.

Богдан розповів, що його паспорт забрали нібито на «переклад» на російську мову, хоча він вже був заповнений і українською, і російською мовами. Потім без його дозволу йому оформили громадянство Росії. 75-річна літня жінка, яка втекла до України, розповіла, що її забрали з дому під час вторгнення Росії.

«П'ятеро озброєних чоловіків з білими пов'язками зламали замок у моєму будинку і наказали мені піти. Все, що у мене було - телефон, гроші, одяг - все залишилося в будинку», - сказала українка, яка відмовилася називати своє ім’я.

Вона розповіла, що її посадили в машину, не пояснивши, куди її везуть. Російські чиновники сказали їй, що у неї є два варіанти: прийняти російське громадянство і відправитися до інтернату або залишитися на найближчій залізничній станції. Коли вона чинила опір, їй погрожували, що «відправлять до психіатричної лікарні».

Андрєєв врешті-решт зміг дістатися до Києва і возз'єднався з донькою. Він розплакався, розповідаючи про пережите.

«Це жахливо. Моя покійна бабуся щоразу, коли у нас було свято, виголошувала тост: «Нехай не буде війни». Я завжди запитував себе, чому бабуся говорила це щоразу, протягом багатьох років. Тепер я знаю», - сказав чоловік.