Фленнері О’Коннор: добрий переклад важко знайти

Український читач старшого покоління вперше мав нагоду познайомитися принаймні з ім’ям цієї видатної американської письменниці наприкінці 70-х років минулого століття. 1976 року у видавництві «Дніпро» вийшла збірка «Американська новела», де поміж таких імен, як Джером Девід Селінджер, Френсіс Скотт Фіцджеральд, Ернест Гемінгвей чи Вільям Фолкнер (а загалом майже 30 авторів), була й Фленнері О’Коннор із моторошною новелою «Добру людину важко знайти» (в якій пересічна американська родина потрапляє до рук безжальних бандитів). 

Утім, для авторки це якраз типова новела з типовим сюжетом, адже критики недарма назвали її представницею «південної готики», жанру американської літератури першої половини ХХ століття, в якому класичні прийоми «готичної літератури» нерозривно пов’язані з реаліями американського Півдня. Класиками жанру, серед інших, тут виступили вже згаданий Вільям Фолкнер, а також Гарпер Лі (у нас відома насамперед книгою «Вбити пересмішника»), Теннессі Вільямс та Кормак МакКарті, який помер цього літа в свої 90 років («Старим тут не місце»). 

У такий гідній компанії у всіх списках представників «південної готики» фігурує й Фленнері О’Коннор, якій, утім, практично не знайшлося місця у сучасній перекладній літературі. За рік по виходу «Американської новели» українські читачі мали нагоду познайомитись із нею ще раз. Третій номер легендарного часопису «Всесвіт» 1977 року публікував, з-поміж іншого, блок «Американська новела», де знов-таки фігурували Т.Вільямс, В.Фолкнер, а також Вільям Сароян і ФлАннері О’Коннор із сатиричним оповіданням «Урожай» про муки творчості пересічної графоманки. Під таким іменем вона й надалі фігуруватиме як у перекладах і статтях російською, так і в статтях українською. В статтях, бо більше перекладів її творів майже не буде, крім новели «Порєдні селяни», що вийшла в «Антології американської жіночої малої прози» (вид-во «Кальварія», 2012 рік: «…антологія має феміноцентричний характер, що зумовило підбірку винятково жіночих імен літературної історії США ХХ ст. та визначило її тематичний стрижень — конструювання художньої моделі жіночої ідентичності»). Тут вона потрапила в ряд, наприклад, із відомим твором Урсули Ле Гуїн «Ті, хто покидають Омелас». 

І цього прикро мало, адже письменниця, яка прожила лише 39 років (народилася 1925-го, Саванна, Джорджія, померла 1964 року на пташиній фермі в Міледжвіллі, Джорджія, від спадкового червоного вовчаку), залишила по собі більший спадок, зокрема два повноцінних романи. Будучи католичкою, вона саркастично описала в них релігійних фанатів, позаконфесійних і одержимих. 

Так, у романі «Мудра кров» (Wise Blood) головний герой, ветеран Другої світової війни, засновує «Церкву без Христа» й займається релігійним богохульством (роман екранізували як комедію наприкінці 70-х, зробивши героя ветераном війни у В’єтнамі). 

Другий роман — «Царство небесне силою береться» (The Violent Bear It Away) — дорожня історія хлопчика, який провів дитинство на дрібній фермі біля лісу з божевільним одержимим дідом і, відчувши себе Месією, вирішив за будь-яку ціну охрестити слабоумного хлопчика — свого далекого родича, й будь-яка ціна тут — не перебільшення, бо до неї входить і саме життя похресника.

Чорним гумором пронизані й три десятки новел О’Коннор, які можуть бути сповнені крику безвиході, а можуть мати й відносно оптимістичний фінал (як в оповіданні «Гіпсовий негр», де головний герой, охоплений расовими упередженнями, потрапляє в халепу — але зрештою вибирається з неї). Вочевидь недарма сорок років тому американці заснували літературну премію Фланнері О’Коннор за коротке оповідання (Flannery O’Connor Award for Short Fiction). Адже навіть коротка новела в неї може стати основою для повнометражного фільму.

Таким фільмом стала, наприклад, драма Валерія Тодоровського «Катафалк», знята в Ялті 1990 року. Дію оповідання «Бережи чуже життя — збережеш своє» було перенесено з глибинки американського Півдня до радянського Криму. Про свою дебютну картину режисер потім згадував так: «Оповідання, ідеальне для дебюту: коротке, просте, на трьох артистів. Хоча час був складний: 1989 рік, уся економіка по суті валилася. Знімали в Ялті, з місцевої кіностудії співробітники розбіглися, в магазинах не було їжі, але це ще таке. У місті взагалі не було бензину! Не їздять таксі, бензин економлять і видають лише на «швидку». Зірка кіно Вія Артмане пішки ходить на зйомки. Це зараз мені здається, що було так весело, кумедно. Тоді не здавалося». 

Крим став місцем дії й другої екранізації — низкою малих одеських кіностудій під проводом студії «Експеримент». 1992 (за іншими даними — 1993) року було знято «кіно не для всіх», «імпровізацію на тему оповідань Фланнері О’Коннор» під назвою «Кульгаві увійдуть першими» з вищезгаданою щодо романів темою підліткової релігійної одержимості. Знайомі з творчістю американської готеси вгадають в імпровізації і сюжет першої новели, «Добру людину важко знайти». А незнайомим із творчістю, якщо вони не бажають читати викладені в безкоштовний доступ російські переклади, доведеться чекати, доки українські перекладачі перекладуть, а видавці видадуть не такий вже й великий, але, безперечно, яскравий і незабутній доробок видатної американки.