Інколи відкрити депозит важче, ніж придбати квартиру

Читачі, мабуть, уже звикли до повідомлень про те, що навіть за невеликих офіційних статків чиновники можуть майже безперешкодно придбавати авто за 100 тис. євро або наддорогу нерухомість у центрі великих міст України та Європи. Водночас якщо дрібний підприємець чи просто громадянин, який десятиріччями офіційно працював на високооплачуваній роботі, захоче чесно розмістити вклад в українському банку, до нього може виникнути купа запитань навіть у разі, коли суму внесення готівки багаторазово підтверджено відповідною довідкою ДФС про доходи.

Тож не дивно, що значна частина громадян надає перевагу зберіганню власних заощаджень не в банківській сфері, а «під подушкою», а дехто знаходить свою подушку фінансової безпеки в юрисдикції інших країн, що аж ніяк не сприяє стабільності фінансової системи країни.

Довідка про доходи — не аргумент?

Нещодавній випадок із конкретним власником легального орендного бізнесу (нежитлова нерухомість) свідчить, що інколи відкрити депозит важче, ніж придбати квартиру.

Цей дрібний, але абсолютно легальний підприємець уже мав корпоративний рахунок у цьому банку, на який упродовж тривалого часу потрапляли кошти його контрагентів. Серед останніх — здебільшого поважні європейські й американські установи та навіть консульство однієї з країн ЄС, які, звісно, подавали податковим органам відповідні звіти (довідка №1ДФ).

Само собою, всі необхідні податки з надходжень було сплачено. А поточні доходи підприємця стовідсотково підтверджували відсутність колізій із законом — суму бажаного депозиту в 20 тис. євро було підтверджено в розрізі навіть неповного року.

Крім того, підприємець підстрахувався й заздалегідь отримав ще й довідку ДФС про доходи, отримані за 35 років підприємницької діяльності. Сума в 20 тис. євро в цьому конкретному випадку за десятиліття легальної бізнес-діяльності покривалася вже десятки разів. У будь-якій європейській країні цього було б цілком достатньо для найповажнішої фінансової установи. Але, як виявилося, не в Україні.

Проблему було гарантовано. І справді, контролюючі органи змусили наївного клієнта банку впродовж майже місяця подолати «вісім кіл пекла», водночас відволікаючи від роботи з іншими клієнтами керівника відділення фінансової установи.

За час перевірки орган фінмоніторингу через керівника відділення спрямував декілька директив щодо напрямів перевірки клієнта, запросив «тонни» застарілих документів, зокрема договори оренди й акти виконаних робіт за минулі роки від усіх основних контрагентів.

Ба більше, підприємця змусили принести документи про реєстрацію права власності на об’єкти нерухомого майна на себе та дружину і, звісно, копії направляли на перевірку незахищеними каналами зв’язку.

Доходило до смішного: в директивах неодноразово ставили запитання щодо того, які суми клієнт витрачає на соціально-побутові потреби.

Тож інші занадто чесні клієнти банків також мають бути готовими до того, що навіть для обґрунтування явно не гігантського депозиту їм можуть зазирнути в «обідню каструлю».

Як не наживати собі проблем

Загальновідомо, що вкладники фінансових установ в Україні, здійснюючи будь-які операції в банку, підпадають під дію певних обмежень.

Простіше кажучи, внесення до каси банків (поточний рахунок, депозит тощо) готівкових коштів обмежується сумою 400 тис. грн. Провести операцію з більшою сумою можливо, якщо добровільно пройти процедуру фінансового моніторингу.

Є й простіший варіант — розбити суму на частини. Щоправда, особливістю української банківської системи є те, що різні банки по-різному трактують тривалість періоду, після закінчення якого вкладник зможе повторно зробити наступний істотний внесок.

Так, одні фінансові установи дотримуються правила календарного місяця, інші, вочевидь, своїми внутрішніми інструкціями встановили 10-денний період, а деякі взагалі готові приймати значні суми від одного клієнта чи не щодня (звісно, в межах вищезгаданого ліміту).

Тому на практиці це обмеження обходять досить просто:

— суму можна розділити з урахуванням внесення готівки дружиною (чоловіком) або іншим довіреним родичем;

— суму можна розмістити в межах ліміту в той самий день у різних банках;

— зрештою, після закінчення певного періоду можна розмістити ще один депозит або ж поповнити наявний рахунок.

«Сюрпризи» під час закриття депозиту

Згідно із зазначеним законом, комерційні банки зобов’язані застосовувати в своїй діяльності ризик-орієнтований підхід. Тобто банк має вжити заходів щодо певних клієнтів залежно від їхнього «особистого ризику» (вид послуги, сума фінансової операції, вид діяльності клієнта тощо).

Тож якщо ваша операція виглядатиме ризикованою, вам одразу відмовлять у послузі. Ви не скористаєтеся нею, але нічого й не втратите, просто доведеться завітати до іншого банку.

Отже, з першого погляду, якщо банк провів операцію «на вхід готівки» та розмістив ваші кошти на депозиті, начебто можна спати спокійно — наскільки це можливо, звісно, — з урахуванням ризиків банківської системи.

Проте це не зовсім так — нечасто, але в клієнта можуть виникнути проблеми й на виході, тобто під час зняття готівки з поточного рахунку або депозиту.

Звісно, всі запитання клієнту за наявності підстав банк має поставити під час розміщення готівки. Саме в цей момент, якщо виникли сумніви щодо джерел походження коштів у випадках, коли сума фінансової операції цього клієнта не відповідає інформації про його власні доходи, або є підозра, що ці кошти можуть бути пов’язані з незаконною діяльністю, фінансова установа може запитати відповідні документи.

На практиці цього, звісно, не відбувається, адже за таких «репресивних» заходів банки втратили б багато клієнтів, спричинивши колапс системи.

Саме тому виникають певні ризики перевірки «на виході». Це може статися, як установлює регулятор, коли в банку чи у відповідних контролюючих органів з’явилася нова інформація щодо конкретного клієнта, яка стала відомою в процесі обслуговування (тобто під час перебування готівки в банку). В таких випадках рахунок або депозит теоретично можуть заблокувати аж до отримання від клієнта підтверджувальних документів.

У різних банках по-різному ставляться до клієнтів у таких екстремальних випадках.

В одних установах керівник відділення, не шкодуючи робочого та власного часу, докладе всіх зусиль, аби допомогти. В інших доведеться неодноразово вистоювати годинні черги, аби подати документи, що підтверджують дохід, якщо вони, звісно, є.

Зрештою випадки пресингу дрібних клієнтів закінчуються здебільшого позитивно і вклади за певний час усе-таки розблоковують. Причому не завжди причиною блокування є саме сумніви в походженні коштів: іноді воно може статися, наприклад, через несплачений вчасно борг виконавчій службі тощо.

Авгієві стайні

На шляху до європейської спільноти Україні доведеться розчищати авгієві стайні з багатомільйонними статками численних депутатів, чиновників і правоохоронців, сконцентрованих не лише в Україні, а й у країнах Європи.

Тим більше, що набути таких статків часто неможливо й на високу зарплату, навіть якщо все життя не їсти й не пити, пересуватися пішки або на метро (маршрутками буде задорого), а проживати в гуртожитку.

З огляду на це постає запитання: а чи не відволікають увагу поважних чиновників від саме таких антикорупційних перевірок? Зауважимо, що в наведеному нами прикладі клієнт не мав у біографії випадків перебування на виборних або будь-яких інших державних посадах, не мав доступу до підрядів із державного бюджету й не перебував на службі в жодних правоохоронних органах, а був просто дрібним підприємцем, який заробив свої статки багаторічною працею «без вихідних».