AP: Хірурги України намагаються впоратися з великою хвилею поранених після початку контрнаступу

Жахіття війни охоплюють лікарню на сході України вночі, коли починається наплив носилок з ослабленими тілами прямо з лінії фронту. Солдатів приносять з кінцівками, замотаними в просякнуті кров’ю бинти, почорнілими від осколків обличчями і шоком в очах, через який вони непорушно дивляться в стелю. З часом потік поранених стає ще більш інтенсивним.

«Болить!» - кричить солдат з розкритою раною стегна, поки медики перекладають його на хірургічну каталку.

Евакуйовані з окопів на сході, лісів на півночі та відкритих полів на півдні, поранені солдати починають з’являтися в госпіталі імені Мечникова в другій половині дня, а десятки інших, яким відчайдушно необхідні операції, привозять до сходу сонця наступного дня. Про це пише Associated Press.

Сплекс поранених солдатів співпав з початком контрнаступу України в червні, мета якого - визволити п’яту частину території країни з російської окупації. Хірурги в госпіталі Мечникова завантажені, напевне, більше, ніж в будь-який інший момент з початку широкомасштабного вторгнення Росії, - кажуть місцеві лікарі, не вдаючись в подробиці.

«На війні, в якій підрахунок втрат вважається державною таємницею, одна з найбільших в Україні лікарня служить шкалою далеких битв. Коли вони посилюються, збільшується і навантаження для лікарів, які зараз проводять 50-100 операцій щоночі», - пише Associated Press.

«В лікарні 50 операційних кімнат і цього недостатньо», - сказав журналістам стомлений 59-річний головний лікар Сергій Риженко.

Журналісти Associated Press провели 12 годин в госпіталі Мечникова минулого тижня, спостерігаючи, як лікарі й медсестри намагаються швидко доставити поранених солдатів з поля бою в операційну. Вдень госпіталь функціонує, як будь-який інший такий заклад, лікуючи пацієнтів з раком й іншими хронічними захворюваннями. Але кожної ночі починається одна і та ж жахлива рутина: поранені солдати прибувають, багато з них непритомні, а хірурги оперують. Потім пацієнтів відправляють одужувати в інші місця, щоб звільнити місце для напливу поранених наступної ночі.

«Ми тут тримаємо свій фронт. Ми розуміємо, що мусимо це зробити і повинні триматися», - сказала анестезіолог Тетяна Тешина.

«Це дуже важко», - додала вона спокійно на тлі метушні в чистій і охайній лікарні.

Вона хотіла ще щось сказати журналістам, але її покликала медсестра. Ще одна невідкладна операція от-от повинна була початися. Українські солдати б’ються на різних ділянках 1500-кілометрового фронту. Але контрнаступ, зосереджений на окупованій частині сходу і півдня України, просувається повільно. Невеликі підрозділи ведуть розвідку, шукаючи слабкі місця в обороні армії Росії, яка глибоко окопалася. А мінні поля мають бути розчищені, перш ніж українські солдати спробують витіснити окупантів.

Імпульс початкової фази контрнаступу змінився млявим просуванням вперед. Територіальні здобутки були мінімальними, незважаючи на широко розрекламовану західну техніку, яка посилила очікування швидкого перебігу українського контрнаступу. Зі свого боку, Росія активізувала операції на півночі поблизу Кремінної, намагаючись там загнати українські сили в куток.

Українські солдати, які воюють на фронті, кажуть, що запеклість московських артилерійських обстрілів здивувала їх найбільше, особливо на півдні Запорізької області, де операції з розмінування роблять їх сильно вразливими до ворожого вогню. 22-річний Олег Галах цього місяця потрапив під артилерійський обстріл з російського танка поблизу Лиману, отримавши поранення живота і ніг. Насилу розмовляючи у відділенні інтенсивної терапії лікарні, Галах розповів, що його взвод бачив наближення танка, але артилерія влучила в них раніше, ніж вони встигли дотягнутися до гранатомета.

«Двадцять чотири години на добу, постійна стрілянина, весь час ... якщо не російська піхота, то артилерія. Це не припиняється», - розповів він.

Інші солдати, якими опікуються лікарі в госпіталі Мечникова, отримали поранення під час розмінування російських окопів. Так поранення отримав білорус з позивним «Золотий», який воює пліч-о-пліч з українськими солдатами. Він повільно йшов зі своїм підрозділом, зі швидкістю 5 метрів на хвилину, коли потрапив у засідку. Російські солдати ховалися за бліндажем.

«З настанням вечора темп роботи в травмпункті зростає, нові солдати прибувають майже кожні 15 хвилин. У коридорах лунають голоси лікарів й іншого персоналу лікарні, які розповідають про крововтрати та історії хвороб. Називають діагнози: осколки в мозку, опік дихальних шляхів, осколки в ногах, куля в руці і знову осколки в мозку», - пише Associated Press.

За словами лікарів, на осколкові поранення припадає більша частина поранень, з якими звертаються до госпіталю Мечникова. Кульових поранень - менше. Поранених солдатів зазвичай лікують у лікарнях, розташованих ближче до лінії фронту, а потім, коли їхній стан стабілізується, їх привозять до госпіталю Мечникова, і ця подорож іноді може зайняти півдня.

Доктор Семен Сєчен привозить солдата з широкою раною на гомілці. Він пояснив, що джгут був накладений приблизно на півдня, тому що солдат опинився в пастці в далекому окопі, і його евакуація зайняла кілька годин. Сєчен намагався прискорити кровотік, але могло бути занадто пізно.

«Ми зробили все, що могли, щоб поборотися за його ногу», - каже він.

Солдата везуть в операційну, де доктор Яків Албаюк одразу робить висновок, що ногу потрібно ампутувати, щоб врятувати життя солдата.

«Через 12 годин без кровообігу кінцівка загине», - каже Албаюк, пояснюючи, що через дві години джгут потрібно знімати і, за потреби, накладати знову.

«Через маленькі помилки ми втрачаємо кінцівки людей», - додав він.

Для Албаюка кожна рана, яку він оглядає на операційному столі, - це сира і неприкрашена розповідь про жорстокість боротьби, з якою стикаються українські солдати в бою: постійні обстріли, приховані міни, підступні снайпери. У випадку цього солдата, його поранення свідчать про хоробрість: він йшов назустріч вогню, а не тікав. Ампутація триває 20 хвилин. Албаюк розрізає кістку хірургічною пилкою. Медсестра загортає відрізану кінцівку, і її забирають.

Поруч у коридорі на ношах лежить солдат і кличе свою дівчину Анну. Його привезли до госпіталю Мечникова, щоб лікарі могли вилікувати ускладнення після ампутованої кілька днів тому ноги в лікарні ближче до лінії фронту. Анна кидається до нього і просить бути сильним. Коли він помер, вона розплакалася. Пізніше солдат на ім'я Максим, який отримав поранення під час бою в Донецькій області, прокидається в реанімації, побачивши свою дружину. Відчувши полегшення, вона цілує його. Дружина Максима приїхала з його сестрою, коли вони дізналися про госпіталізацію і операцію солдата.

«Я такий щасливий, що зміг побачити їх ще раз», - сказав Максим.

Госпіталь Мечникова почав лікувати поранених солдатів до повномасштабного вторгнення Росії ще у 2014 році, коли він не був готовий до цього завдання, каже головний лікар Сергій Риженко. Солдати надходили з вивернутими кишками і великою втратою крові. Тоді Риженко бачив випадки, про які читав лише в підручниках. Сьогодні його медичний заклад хвалять за найсучасніше обладнання і великий досвід. Тут працює близько 400 лікарів у шести корпусах. На операційному столі доктора Микити Ломброзова - боєць, який отримав осколкове поранення лівої частини головного мозку.

Витончені руки 28-річного нейрохірурга працюють методично. Розтрощені частини черепа видаляються одна за одною, доки він не зможе витягти дрібні металеві осколки, що застрягли в мозку солдата. Це складна операція, яка зазвичай займає до чотирьох годин. Війна навчила Ломброзова робити її за 55 хвилин. За його словами, він робить це щодня, іноді до восьми разів за одну 24-годинну зміну.

«Для мене це дуже важливо, тому я тут. Ось чому ми всі тут працюємо, - сказав Ломброзов, дивлячись на солдата. - Він наш герой».